Глава 9. Священна мова

Сонний Андрій зайшов до кухні. Він не сподівався побачити там Адріану. Було ще зовсім рано, і вся сім’я мирно спала. Донька сиділа на кухні з кавою в руках і білим пухнастим кошеням на колінах.

– Доброго ранку, Адю, – звернувся Андрій.

– Доброго ранку, тату. Як спалося?

– Добре. А ти чого так рано не спиш?

– Не можу спати. Вся під враженнями. Не можу переварити всю цю інформацію. Ось, Кіті мене заспокоює. Так, Кіті? – Адріана взяла кошеня пальцями за підборіддя. Воно голосно замурчало.

– Так, пригода незвичайна, – погодився Андрій. — Але й сама наша присутність на цій планеті незвичайна. Ми вже маємо бути загартовані.

– Та ніби так… – кивала головою Адріана. – Але відчуття якогось сюру не полишає. Вже якось звикли жити у своєму побуті, як на Землі, а тут це…

– А я тут придумав, як навчити нашого Іолая говорити без перекладача. Українською.

– Тільки не кажи, що ти взяв пристрій для мегашвидкого вивчення мов!

Андрій кивнув:

– Взяв про всяк випадок.

– Але ж в Іолая може бути стресова реакція. Он як він на горілку зреагував, – Адріана хитала головою. – Це взагалі безпечно?

– Не знаю… Але ми йому запропонуємо. У будь-якому разі нам буде легше порозумітися, якщо ми розмовлятимемо однією мовою, – міркував Андрій.

– Так… – погодилась Адріана. – Але він поки спить.

– Тоді я поки піду все приготую. Сподіваюся, він погодиться.

Іолай таки погодився вивчити українську мову експрес-методом. І, попри побоювання Адріани, усе пройшло добре. Із побічних реакцій – був незначний головний біль, який усунули знеболювальним.

Після процедури Іолай відпочивав у вітальні. Незабаром до нього прийшов Мирослав. Він показав гостеві голографічну глобусну карту Фенікса.

– Ось, ми зараз тут, – Мирось збільшив пальцями територію, на якій поселились українські переселенці. – А де знаходиться твоя країна? Чому наші вчені нічого не знали про неї?

Мирось пальцями зменшив карту. Іолай прокрутив голограму і збільшив область, що знаходилась на певній відстані від території, яку заселили земляни.

– Ось тут живемо ми. А ось… – він сильно збільшив одну ділянку карти, – тут моє місто. Геополіс.

Мирось хмикнув:

– Якось дивно називається. У перекладі виходить «місто землі»?

– Так, – кивав Іолай.

– Друже, мені ось що дивно: ти говориш давньогрецькою мовою, твоє місто має таку дивну назву, пов’язану з назвою нашої планети – Землею… Що спільного між вами, жителями далекої-предалекої планети, і нами? Адже на нашій планеті є народ, давньою мовою якого є давньогрецька… Я не розумію!

– І я не розумію, – погодився Іолай. – А ще не розумію, чому ви, прибульці, виглядаєте, як ми.

– Здається, ми багато чого не знаємо про наш Всесвіт, – сказав Мирось. – Може, цією давньогрецькою мовою всі інопланетяни розмовляють.

– До речі, це ж не наша мова, – зауважив Іолай. – Наша мова чимось схожа, але зовсім інша. А ця мова, яку ви називаєте давньогрецькою, – це мова давніх жерців.

– Оу! – вигукнув Мирось. – Цікаво.

– Цю мову вивчають не всі. Але моя родина зберегла традицію вивчати цю мову. Віддавна батьки навчають дітей цієї мови як священної. Хоча ми не дуже розуміємо, навіщо ця традиція. І я тепер дуже здивований, що саме завдяки цій мові ми змогли з вами говорити.

– Дедалі цікавіше, – сказав Мирось.

У цю мить до вітальні зайшли Андрій та Адріана.

– О-о-о, та ви тут жваво спілкуєтесь, – усміхнувся Андрій. – А ми думали, що наш гість відпочиває.

– А він і не відпочиває зовсім. Я його потривожив. Така ось я нехороша людинка, – розводив руками Мирось.

– Ти завжди був егоїстом, братику, – сказала Адріана.

– Так, не зміг стриматися. Ми тут говорили про мову, – ділився враженнями Мирось. – Так ось: вони вивчають давньогрецьку мову як священну мову давніх жерців. І це всього лиш традиція.

Іолай ствердно кивнув.

– Так, це, безперечно, дивно, – погодився Андрій. – І в той же час це ключ до розуміння життя у Всесвіті.

– Це все добре. Але не варто було навантажувати нашого гостя після такої складної процедури. Іолаю, як ти почуваєшся? – спитала Адріана.

Іолай ніжно подивився на Адріану:

– Я в порядку. Дякую за турботу. Ой, яке гарне кошеня, – сказав він, помітивши на руках в Адріани Кіті.

– Це Кіті.

– Кіті… – лагідно мовив гість і простягнув руку, щоб погладити кошеня.

– Можеш узяти її на руки.

Іолай узяв Кіті і гладив її, щиро усміхаючись, мов дитина.

– Ти їй подобаєшся, – усміхнулась Адріана.

– Здається, не лише Кіті, – підморгнув Адріані Мирось, помітивши, як сестра захоплено дивиться на Іолая. Адріана зніяковіла і опустила очі.

На сніданок до Литвиненків прийшли Самійленки. Вони все ж хотіли дізнатися більше подробиць про корінне населення Фенікса із перших вуст. Іолай розповів їм, що їхній народ дуже численний і становить приблизно п’ятсот мільйонів людей. І це все люди з білою шкірою. На Феніксі немає різних рас. Немає країн, немає різних мов. Існує лише одна мова і традиційна мова давніх жерців. У них є свої технології, але такої техніки, як у землян нема. Вони мають знання про Космос, але ніколи не літали туди.

– А як ти дістався до дамби? – спитав Мирослав. – Який у вас транспорт? На чому ви їздите? Чи ви їздите на ваших динозаврах?

Іолай засміявся:

– Так, дехто захоплюється верховою їздою на конях.

– О-о-о, як несподівано, – сказав Олексій Іванович, – у вас теж є коні!

– Так, – відповів Іолай. – Є коні. І динозаври теж, до речі. Але ми маємо транспорт. Ми їздимо на самохідних колісницях. Я на такій приїхав до дамби. Хотів дослідити закинуту електростанцію. Я цим займаюся, це мій обов’язок. А такого летючого транспорту, як у вас, ми не маємо. Я дуже здивувався через цю летючу…

– Платформу, – допомогла йому Адріана.