Глава 8. Не грек

Адріана зробила Іолаю екскурсію вулицями міста. Він з цікавістю все роздивлявся. Вони пролетіли на платформі вздовж основних вулиць, над яблуневим садом і клумбами. Потім дівчина спрямувала транспорт до свого будинку. Вона мала намір попросити допомоги у батька, у якого було більше різних пристроїв для перекладу. Адріана все ще вважала, що всі дивні речі – через несправність її перекладача.

Платформа зупинилась біля будинку Литвиненків.

– Я зараз повернуся, – сказала вона Іолаю і вказала рукою на лавку поряд з будинком. Він кивнув головою і сів на лавку.

– Тату! Ти вдома? – гукнула Адріана, зайшовши в дім.

До неї вийшов Андрій:

– Так, я вдома.

– Потрібна твоя допомога.

– І яка ж?

– Я була на дамбі…

– Як? Сама? – Андрій схвильовано дивився на доньку. – Ти ж розумієш, що мандрувати наодинці може бути небезпечно?!

– Я розумію… Вибач, тату, треба було когось узяти, але мені здавалося, що це безпечно… Та мова зараз не про це. Розумієш… біля дамби я зустріла одного молодого чоловіка. Я хотіла натиснути кнопку на тій панелі в апаратній, але він мене зупинив. Він говорив незнайомою мовою. І я ввімкнула перекладач. Але перекладач спершу узагалі не ідентифікував його мову. А потім став визначати її як давньогрецьку…

Андрій здивовано дивився на доньку:

– Цікаво… І тобі вдалося з ним поговорити?

– Так. Мені здалося, що ми навіть розуміли одне одного через перекладач. Але, вочевидь, були проблеми, бо він часто не знав, що відповісти. Я подумала, що він з іншої групи переселенців і якось пов'язаний з цією дамбою. Можливо, він знає відповіді на питання, на які ми тоді не знайшли відповіді. І мені потрібна твоя поміч.

– І як я можу допомогти?

– Тату, я привезла його до нас… – Адріана опустила очі.

– Що? А якщо він якийсь порушник і тому переховувався на дамбі? А ти ось так узяла і довірилась йому!

– Тату! Нічого поганого не сталося. І він чекає нас надворі. До речі, його звуть Іолай, якщо перекладач був коректний. Нам потрібні твої пристрої.

– Гаразд. А щодо твоєї поведінки – то поговоримо про це пізніше.

Адріана винувато підняла будиночком брови.

Андрій пішов за пристроями. Разом з Адріаною вони вийшли з дому. Іолай, побачивши Андрія, встав з лавки і вклонився йому. Андрій здивувався, але вклонився йому у відповідь.

– Це мій тато, – всміхнулася Адріана, торкнувшись рукою плеча Андрія.

Андрій ввімкнув пристрої. Адріана жестом попросила Іолая щось сказати. Він промовив:

– Вітаю вас!

– Це що справді давньогрецька? – здивувався Андрій через ідентифікацію пристроєм мови незнайомця. – Але ж цією мовою греки давно не говорять…

– Іолай, а ви можете поговорити тією мовою, якою говорили зі мною спочатку на дамбі? – попрохала Адріана.

Іолай щось відповів. Однак перекладач не зміг ідентифікувати цю мову.

– А це що за мова? – дивувався Андрій.

– Мій перекладач також не визначив цю мову, – сказала Адріана.

Андрій задумався. Він спробував різні режими на трьох перекладачах, однак жоден не зміг розпізнати мову. Тоді Андрій запитав у режимі давньогрецької мови:

– Ви з грецької групи переселенців?

– Переселенців? – здивовано перепитав Іолай. – Яких переселенців? Звідки і куди вони переселились?

Здивування Андрія продовжувало наростати:

– Ми летіли всі в одному флоті. Ви ж летіли з нами?

– Летіли? – Іолай не розумів, про що мова. – Куди летіли? Звідки?

– Як звідки? Із Землі! – нервувався Андрій.

– Ні, я точно не летів з вами з Землі, – засміявся Іолай.

Андрій з Адріаною перезирнулися. Вони не могли дібрати слів для продовження розмови. Ніяково мовчав і Іолай, побачивши, що його співрозмовники не жартують.

– Гаразд, – продовжив Андрій після паузи. – Як довго ви на цій планеті? З самого початку? Десять років?

– Так, з самого початку, – кивав Іолай. – Але не десять років. А від народження. Мені всього тридцять. Але вся моя рідня, скільки ми знаємо, завжди жила тут. Ми ніколи не бували на інших планетах, адже учені вважають, що вони не придатні для життя. Але чому ви питаєте про десять років? Ви що тут недавно? Ви що… прибульці?

Іолай узявся за голову від несподіваного усвідомлення. Відібрало дар мови і у Андрія з Адріаною. Вони мовчки дивились на Іолая і хитали головою.

– Не може бути… – видавив із себе Андрій. – То, виходить, ми не одні на Феніксі? А як же дослідження? А як же підготовка? Як можна було не помітити, що ця планета заселена?!

Андрій уважно розглядав Іолая. Лише тепер він помітив його незвичайну одежу, його напрочуд високий зріст і якусь неземну манеру жестів.

– На Феніксі? – перепитав Іолай.

– Так ми назвали цю планету, – пояснив Андрій. – Як символ відродження нашого життя.

– Ми також називаємо планету Фенікс… – сказав Іолай.

– Як дивно, – мовила Адріана.

– А та планета, звідки ви прилетіли, – що з нею? – спитав Іолай.

– В неї врізався астероїд, – пояснила Адріана. – Ми знали, що це має статися. Наші учені все прорахували і знайшли для нас цю планету. Ми покинули Землю перед початком катастрофи.

Іолай хитав головою.

– Це важко усвідомити… – Андрій глибоко вдихнув і видихнув. – Якщо заселеність цієї планети я ще можу якось зрозуміти, то чому ви розмовляєте давньогрецькою – аж ніяк…

Іолай знизав плечима:

– Я теж нічого не розумію… І прибульців, тобто вас, я бачу вперше. Наші учені заперечували візити до нас інопланетних кораблів. Хоча деякі люди бачили такі кораблі не раз.

– Фух… – Адріана видихнула. Усе це їй здавалося сценою із фільму, тільки чомусь саме вони виступали в ролі прибульців, а не навпаки.

– Так-так-так… – міркував уголос Андрій. – Я думаю, ми разом маємо піти до Центру управління. Там мають знати, що ми не одні на Феніксі.

– І слава Богу, це не чудовиська, – зауважила Адріана.