Глава 7. Зустріч

Якось шукаючи теми для влогу, Адріана згадала про свою першу екскурсію на дамбу. Андрій тоді не підтримав Елю в її баченні щодо походження споруди. І так ця тема більше й не піднімалася в родині Литвиненків. Якийсь час про дамбу ніхто не згадував. Але тепер Адріані здалося, що ця тема має бути надзвичайно цікавою. Дівчина згадала, що так і не відзняла нормального матеріалу про дамбу. Було вирішено навідатись туди знов.

Адріана нікому не повідомила, що збирається на дамбу. Лише сказала рідним, що поїде познімає дещо для влогу. Дівчина взяла летючу платформу – вважала, що це надійніше, ніж флайборд. Надягла наплічник, у який склала всі необхідні речі, і вирушила у мандри.

Вона й на Землі полюбляла побути на самоті, погуляти цікавими місцями. Тепер же це стало майже неможливим. Постійна активна участь у житті громади, небезпечність прогулянок незвіданими місцями ставали на заваді цій сокровенній пристрасті Адріани. На самостійну подорож до дамби вона зважилась лише тому, що вже була там і оцінила безпекову ситуацію.

Дорога була легкою. Адріана долетіла без пригод, не зустрівши по дорозі жодної гігантської тварини (чого дуже боялася, хоч і знала, що вони миролюбні). Вона легко відшукала дамбу. Дістала камеру і детально все знімала, фіксувала кожну подряпинку і кожну виїмку на колонах, на обеліску. Тепер вона теж звернула увагу, що споруди були поважного віку, що б там не говорили про навмисне зістарювання. Холод пробіг по її тілу. А раптом Еля права? Раптом, крім них, тут були ще якісь цивілізації? А раптом це зовсім ворожі до людей істоти?

Дівчина вирішила не накручувати себе, а швидше все відзняти й поїхати геть. Вона вийшла до самої дамби. Потік води пінився бризками, наповнюючи все довкола надзвичайною свіжістю. Адріана не пам’ятала на Землі таких чистих рік. Від свіжості яснішав розум і заспокоювалося серце. Дівчина якийсь час просто стояла і милувалася: відчувала, що вода забирає на себе усе те пережите, що було загерметизовано в її душі. Вона підставляла обличчя під краплини вологи, які літали в повітрі. Через якийсь час схаменулася і почала знімати всю цю красу.

– Ось така потужна дамба, – коментувала Адріана відео. – Як гадаєте, ким і навіщо вона була збудована?

Дівчина відзняла дамбу з різних ракурсів. Лишалася апаратна. Вона несміливо зайшла туди. Відтоді як вони були там востаннє, здавалося, нічого не змінилося. Можливо, це лише інсталяція, і жодної функції вона не відіграє… Адріана уважно оглядала все, знімаючи на камеру.

Вона зупинилася біля мідної пластини з кнопками. Легко провела по кнопках рукою… Бажання перевірити, чи вони робочі, переважило. Адріана вже майже натиснула одну із кнопок, що виділялася з-поміж інших розміром і кольором, як раптом з-за спини почула окрик. Вона обернулася і побачила дуже високого світловолосого незнайомця. Він хутко підійшов до неї, узяв її за руку і, дивлячись їй у вічі, сказав щось незрозумілою мовою.

– Вибачте, але я вас не розумію… Мені не можна чіпати цих кнопок? – Адріана зробила жест рукою. Незнайомець знову узяв її за руку і похитав головою. В його напрочуд гарних очах був страх. Адріана подумала, що це може бути хтось з іноземної команди переселенців, який, можливо щось тут досліджує.

Незнайомець знову щось сказав.

– На жаль, я вас не розумію… Але в мене є перекладач, – мовила Адріана і ввімкнула на наручному годиннику застосунок, що мав інтерфейс у вигляді голограми. Голограма, вочевидь, здивувала незнайомця. Він з цікавістю роздивлявся девайс.

– Ви маєте щось сказати мені, – сказала Адріана і почала жестами спонукати молодого чоловіка щось сказати. Він, здається, здогадався і почав говорити. Те, що було далі, вибило Адріану з колії. Перекладач не міг ідентифікувати мову незнайомця (хоча містив абсолютно усі відомі людству мови) . Але показував певну схожість цієї мови із давньогрецькою.

– Ну, хоч так… – Адріана встановила режим перекладу на давньогрецьку: а раптом незнайомець зрозуміє? (Однак питання про те, що взагалі відбувається і хто він, нарощувало внутрішню паніку все більше і більше.)

Молодий чоловік, здається, почув знайомі слова і заговорив так, що перекладач почав цілковито ідентифікувати його мову як давньогрецьку.

– Мене звати Іолай. Я приїхав дослідити цю закинуту електричну станцію. А ви, як я бачу, нетутешня. Але хто ви? Звідки?

Адріана зраділа, що перекладач запрацював (хоча, напевно, якісь слова він не розумів, а додумував, адже звідки в давньогрецькій мові слова «електрична станція»?).

– Мене звати Адріана. І я знімаю тут відео про цю дамбу. Я з українського міста Вінниця. Чому не можна натискати ці кнопки?

Незнайомець здивовано кліпав очима, почувши переклад. Напевно, він мало що зрозумів. Але відповів стосовно кнопок:

– Ці кнопки приводять у рух генератори. А вони можуть бути несправні, і може відбутися вибух. Вибачте, що налякав вас, – Іолай схилив голову на знак прохання вибачення.

Адріана вирішила запитати, з якого міста чоловік.

– Я живу далеко звідси. Моє місто називається Геополіс, – відповів він.

Дівчина вирішила, що незнайомець належить до грецьких переселенців. Вона заспокоювала себе тим, що перекладач просто дає збої через віддаленість станцій зв’язку.

– Як добре, що ви не дали мені натиснути ці кнопки, – заусміхалась Адріана. Вона трохи заспокоїлась, і їй було цікаво поспілкуватися з цим красивим молодиком. Вона звернула увагу на його досконале тіло, на правильні і гармонійні риси обличчя, на світлу чисту шкіру,на хвильки волосся, що локонами обрамляли його прекрасне лице. Він мав зріст близько двох метрів і напрочуд рівну поставу. Був одягнений у незрозумілу одежу, яку Адріана досі не бачила. Іолай з неменшою цікавістю дивився на Адріану.

– А можна мені це подивитися? – спитав він, вказавши на камеру.

– Так, звісно, – дівчина простягнула Іолаю камеру з великим об’єктивом.

– Що це таке? – спитав він.