Глава 6. Будні

Дні на Феніксі один за одним, ніби крапля за краплею, утворювали бурхливий потік буднів. Щоденні справи і клопоти не давали журитися. І якось Адріана зловила себе на думці, що вже не рахує кількість днів від моменту їхнього прибуття.

Усі помалу почали знаходити себе у суспільному житті. Сергій, який на Землі був айтівцем, створював програми для різних пристроїв, які полегшували побут на Феніксі. Його дружина Соломія, яка на своїй планеті працювала вчителькою молодших класів, продовжила педагогічну діяльність. У Вінниці відкрилося поки декілька шкіл. І дітки, на долю яких випали такі непрості життєві переміни, могли продовжити здобувати освіту. Звісно, навчальні програми довелося переробляти. І над цим працювала Тетяна, адже це була її спеціалізація на Землі. Андрій, який у земному минулому працював у сфері фінансів, у нових умовах зайнявся розрахунками, необхідними для ведення господарчої діяльності.

Тоня і Мирослав, хоч і мали на Землі різні професії (Мирослав був, як і батько, фінансистом, а Тоня працювала у сфері дизайну), вирішили зайнятися аграрною справою. Їм було цікаво робити щось разом. І їх обох цікавило, як приживуться земні культури на Феніксі. Вони дуже хотіли, аби земні плоди не були втрачені.

Адріана, яка на Землі працювала сценаристкою, допомагала матері складати навчальні програми. Окрім того, вона вела свій влог про побудову життя на Феніксі. Вона хотіла якомога повніше показати усе, з чим зіштовхувалися переселенці, які в них виникали питання, як вони вирішували ті чи інші проблеми.

Люди старшого віку також намагалися робити щось, аби зберегти земну культуру і спосіб життя усіма доступними засобами. Наталія Владиславівна та Ельвіра Борисівна активно зайнялися саджанням квітів. Вони разом з іншими літніми жінками облаштували неймовірний квітник на центральній площі Вінниці і розсаджували трояндові кущі по всіх вулицях міста.

Роман Захарович долучився до облаштування громадських колодязів і бюветів. Колись у юності це була його спеціалізація. Йому допомагав його товариш Олексій Іванович. А окрім того, Олексій Іванович, який забрав із Землі самогонний апарат, активно виробляв запаси горілки.

– Це для дезінфекції, – примовляв він. – Та й узагалі – це ліки від усіх хвороб. Без горілочки ніяк. Особливо на новій планеті, де все ще нам чуже.

І частував усіх своєю справжньою козацькою горілкою.

Цікаво, що вся діяльність була неоплачуваною. Адже грошова система так і не була введена. Всі користувалися спільними благами, як у великій родині. Але й повинні були щось робити у міру своїх здібностей для загального блага.

До Адріани через її діяльність документаліста-блогера став навідуватись Влад. Він знаходив приводи, аби побачитися з нею. Намагався допомагати найбільш влучно розповідати про життя на Феніксі. Він же був тут від самого початку колонізації і знав багато чого не з чуток. Адріана була дуже йому вдячна за це.

– Доцю, ти би була більш привітною до Влада, – якось зауважила Тетяна.

– Я й так привітна до нього, мамо, – стверджувала Адріана.

– Та я знаю. Але маю на увазі інше. Ти сама, мабуть, усе розумієш. Молодий чоловік не байдужий до тебе як до дівчини. Ти ж у мене така гарнюня. І розумничка.

– Та я все помітила… Але я не знаю, чи відчуваю до нього взаємність, – відповіла Адріана.

– Це діло набувне. Вам треба разом гуляти, більше часу проводити. І я не маю на увазі роботу над влогом. Вам варто разом проводити дозвілля.

– Ну, не знаю, мамо…

– Ти подумай. Зваж усе. Влад – дуже гарна в усіх відношеннях партія. З ним почуватимешся захищеною, коханою і щасливою. Так мені це все бачиться з погляду мого досвіду.

– Дякую, матусю, що ти про мене дбаєш. Але щодо Влада – я нічого не загадуватиму. Що буде те буде.

– Ой, доцю-доцю, – Тетяна обіймала доньку, погладжуючи її русяве волосся. – Красуня ти моя…