Глава 1. Прибуття

– Чому в усіх фантастичних фільмах, у більшості з них, коли земляни летіли на іншу планету, то вона виявлялась незаселеною, або заселеною якимись ворожими чудовиськами? – спитала Адріана.

Тоня знизала плечима і хмикнула:

– Справді. А я якось не задумувалась над цим.

– А ця планета, як нам сказали, заселена. Причому гарними і добрими тваринами, схожими на земних, – не вгавала Адріана, намагаючись зрозуміти, у чому підводні камені того, що відбувалося. – Господи, лиш би це була правда! А не як у кіно. Прилетимо, а нас зжеруть потвори.

– Ми звикли мислити кліше, – зауважила Тоня. – Тому ти боїшся, що нас обманули, аби заспокоїти. Але це було б нелогічно. Побудувати такі казково-фантастичні кораблі і відправити за триста дев’яносто світлових років від Сонячної системи задля того, щоб нас з’їли потвори – легше лишити нас на палаючій у вогні і тонучій у хвилях цунамі Землі. Скоро прибуття, до речі.

– Але я все одно не розумію, як їм вдалося здійснити такий прорив у космонавтиці, – міркувала Адріана. – Усі ці неймовірні кораблі, що можуть долати шалені відстані через розкриття порталів, були створені практично за кілька років. І головне так вчасно: коли все почало відбуватися.

Адріана мимоволі зажурилася:

– А скільки людей не встигли вибратися з тих цунамі…

– Так… – кивала головою Тоня.

Дівчата замовкли. Старе звичне життя лишилося позаду. Вони точно знали, що вже ніколи не повернуться в свої домівки. Ніколи не буде тих буднів, які часом вимотували і дратували своєю одноманітністю. Не буде роботи, свят, прогулянок, шопінгу, посиденьок за переглядами серіалів, поїздок, подорожей звичними туристичними місцями, різноманітних земних занять. Не буде більше їхньої Землі. Ніколи більше. Гаряча лава вивергнулась і залила величезну частину суші. Земля розверзлася і виблювала потоки вод зі своїх надр, що високими цунамі рясно накрили материки. Спільнолюдська домівка перетворилась на ворожу до всього живого планету. І всі людські життя більше не будуть колишніми. Це була смерть. Вони ніби ще лишалися в тілах, але їхнє, знайоме, життєве, усе, що становило їхні «я» – все померло. Розділившись на мільйони віддзеркалених шматочків спогадів у душах врятованих. У душах, думках, на фото і відео, в книжках і різноманітних текстах, розмовах і піснях – і більше ніколи в реальності.

Така собі реінкарнація у цих же тілах, проте в абсолютно іншій дійсності. Зламані психіки, розбиті серця, не здатні змиритися із втратами, – ось хто прибував на незвідану планету Х. У якої, звісно, вже була назва. І з космічної недосяжності вона нагадувала Землю. Така ж блакитна, привітна, сповнена життя. Тільки набагато більша за Землю. А від того – ще блакитніша.

Їхній український корабель називався «Відрада». Кораблі з інших країн мали свої етнічні назви. Це був найбільш грандіозний космічний флот, який коли-небудь бачило людство. П’ятсот мільйонів евакуйованих із Землі людей розмістилися у величезних десятикілометрових кораблях, збудованих на орбіті. Їхня обшивка, неначе сталевий костюм, сяяла від променів місцевого сонця –Хадара. Це була зоряна система в сузір’ї Центавра.

Планету Фенікс відкрили двадцять років тому, у 2043 році, завдяки винайденню нових кристалічних двигунів, що викривляють простір, відкриваючи кротові нори. Стало можливим переміщення на безкінечно величезні відстані. Були запущені експериментальні пошукові групи у раніше досліджувані з телескопів місця. І їм вдалося знайти придатні для землян планети. Коли на Землю насунулася катастрофа у вигляді гігантського астероїда, було прийнято рішення евакуювати людство на планету побіля зорі Хадар, знану як β Центавра. Планеті дали символічну назву Фенікс, бо саме там людству належало відновитися з попелу катастрофи.

Це були п’ятсот мільйонів щасливчиків, які вижили. Одразу, коли все закрутилося, Адріана не особливо замислювалась, чому одні встигли врятуватись, а інші ні. Лише частині населення Землі вдалося втекти від катастрофи, що насувалася. Уже потім, під час тривалого польоту, дівчина обмірковувала те, що відбулося. Більше ніхто б і не зміг врятуватися: кораблі і так були заповнені вщент. Невже власті навмисно до останнього приховували інформацію, щоб не всі врятувалися? Адже кораблі були побудовані наперед. Тобто інформація про приліт астероїда була вже давно. Але про це не було ні слова від жодного ЗМІ. Лише поодинокі блогери, яких вважали за божевільних, попереджали про події, які мають відбутися, і про те, що влада приховує правду.

З цього погляду, це була неймовірна жорстокість відносно більшості землян. Однак що було б, якби вся інформація була загальновідомою? Чи вдалося б уникнути сутичок, різанини, масових убивств у боротьбі за можливість бути врятованими? Який хаос і паніка почалися б, якби людство знало, що рятівних кораблів на всіх не вистачить?

– Гей, подружко! – гукнула Тоня. – Ти щось знов замріялася.

– Якби ж то… – сумно зітхнула Адріана. – Я просто знову й знову думаю, чому від нас до останнього приховували інформацію про астероїд…

– Годі вже. Ти так сама себе зведеш з розуму. Так – несправедливо, так – підло. Але треба відгороджуватися від цих думок. Хоча б задля власної душевної рівноваги і психічного здоров’я. Ходи до мене, – Тоня обійняла подругу. – Нам усім дуже важко. Втратити свої домівки, усе, чим ми жили, – це біда для кожного. Всі ми в шоковому стані. Всі пережили потрясіння. Але в нас є ми самі. Є наші рідні, близькі, яким також пощастило, як і нам. І це вже варте того, щоб жити далі. Звісно, нема впевненості у завтрашньому дні. Усі зараз летять з відчуттям хвилювання і тривоги. Бо ми не знаємо, що на нас чекає на цьому Феніксі. Проте ми знаємо, що це наш шанс. Це надія на майбутнє.

Загальне хвилювання наростало. Все начебто йшло за планом. Групи помалу вантажилися у спускні кораблі. Невідомість важким фоном тиснула на настрої багатьох, водночас не даючи розслабитись. Усі були максимально зібрані і готові до посадки – від старого до малого.