2

Глава 2

  Погляд... Зазвичай він багато може розповісти, підказати..., але очі Тимофія мовчать. Вони дивляться ніби крізь Ксенію. Ніби її не бачать або не хочуть бачити. Сіра безодня кричить їй своїм  поглядом: так має бути. Змирися!

Ксенія почувається наче в загубленому просторі. Навколо красиві обличчя з щасливими посмішками опладують її нещастю. Навіть рідна матір не помічає тривоги рідної доньки. Невже її материнське серце нічого не відчуває? 

Невже світ зійшов з розуму і тягне її за собою? 

Тимофій міцно тримає Ксенію у своїх руках, ніби боїться того, що вона може піти від нього на очах сотні зацікавлених поглядів. 

Його губи торкаються губ Ксенії, а примружені очі кричать підкоритися його бажанню. Тимофій не показує почуттів він просто робить те, що вимагає публіка. Його губи не виражають любов чи бажання. Поцілунок Тимофія схожий на поцілунок Іуди. У ньому немає щирості, немає бажання, немає емоційного забарвлення. 

-- Це лише поцілунок, -- прошепотів Тимофій ледве-ледве торкаючись її губ. -- Розслабся і вдай, що тобі це  подобається, -- почула Ксенія, а далі чоловік просунув свою руку уздовж спини дружини й обхопив нею тоненьку шию. 

Його губи та язик заволоділи її ротом. Ксенія стояла нерухомо, заплющивши очі зосередившись на своїх відчуттях. Ще один дотик її господаря. 

 Кінчик язика Тимофія розсунув її губи і почав  досліджувати чуттєві глибини її рота. Його рука опустилася на її талію і тісно притисла дружину до себе. Поцілунок молодят перетворився на дикий танець. Ксенії бракувало повітря, але вона не могла відштовхнути чоловіка на очах гостей. 

-- Достатньо, -- зашепотіла дівчина, зрозумівши, що не в змозі тримати під контролем своє серцебиття. 

Та Тимофій продовжував досліджувати її рот проігнорувавши просьбу. Його язик торкався піднебіння й дарував Ксенії тремтіння усього тіла. 

Крізь тонку тканину білосніжної сорочки вона відчула  його тепло, відчула биття його серця, почула шумне дихання й зрозуміла, що з цього моменту пов'язана з Тимофієм на все життя. 

-- Ви неймовірні! Ми пишаємося вами! -- з посмішкою на обличчі сипала компліменти Маргарита Юріївна. 

Мама Тимофія здається щиро вірила, що спланована угода між двома сім'ями веде до щасливого шлюбу.

-- Мамо, Людмило Вікторівно нам з Ксенією пора їхати до нашого будинку. Потрібно оглянути, що ви для нас підготували.  Ми офіційно передаємо завершення нашого свята у ваші руки. 

-- Не хвилюйся, Тимофію ми зробимо усе за правилами, -- тішилася мама Ксенії, вкотре не помічаючи смутку в очах доньки. 

-- Бажаємо гарного відпочинку. Ви відмовилися від медового місяця, то хоч вдома насолодітися своїм шлюбом. 

-- Саме цим ми й збираємося зайнятися. Правда ж мила?

-- Звісно..., милий! 

Чому всі так радіють? Невже нікому не здається дивним те, що люди, які ледь знайомі лише через штам у паспорті називають один одного милими? Вони, що вірять у кохання з першого погляду? 

Ксенія просто стояла поряд з Тимофієм. У неї не було бажання лицемірити на відміну від своїх родичів. Якщо Тимофієві подобається грати виставу, то це його справа. Вона в цьому цирку участі не братиме. З неї вистачило танців та поцілунків, а попереду ще й шлюбна ніч на носі і саме це найбільше не давало дівчині спокою. 

Гра для глядачів добігає кінця, а як поводитися з Тимофієм, коли вони залишаться удвох Ксенія не мала жодного уявлення. 

-- Ось, тримай Тимофію. Ключі від щастя. Сподіваюся у вашому будинку лише воно пануватиме.

Людмила Вікторівна урочисто передала зятеві два ключі від будинку у якому їм тепер жити разом з Ксенією. 

-- Ми вже поїдемо. 

Попрощавшись з рідними Тимофій обійняв Ксенію за талію й повів до свого автомобіля який чекав їх на стоянці поруч з рестораном. 

-- Тепер усе залишилося позаду. У нас попереду шлюбна ніч, а я й досі не знаю чого мені чекати від тебе, -- сказав Тимофій, сильніше стиснувши руку на талії дружини. 

Йому подобалося демонструвати їй свою силу. Він хотів, щоб вона відчувала страх перед ним. 

-- А ти нічого не чекай, отримаєш те що й всі. В моєму тілі немає нічого особливого, -- байдуже відповіла Ксенія. 

-- Ти здається ще не зрозуміла, що вийшла заміж за Тимофія Гронського. Шлюб зі мною накладає на тебе певні обов'язки і ти не маєш права їх ігнорувати. 

-- Ти хочеш обговорювати мої обов'язки просто зараз?

-- Ні! Сьогодні у мене дещо інші плани. Я збираюся справу з шлюбом довести до кінця, але якщо ти продовжиш спілкування у своїй манері, мені доведеться пояснити тобі кілька важливих правил. 

-- Наш шлюб це просто папірець у якому вказано, що ми з тобою чоловік та дружина. У нас немає нічого, щоб називатися подружжям. 

-- А чого тобі не вистачає, Ксеніє! У тебе є все для комфортного життя. Народиш мені дітей і житимемо як усі. 

-- Так он яка у тебе модель шлюбу. Мовчазна, покірна дружина та трійко дітей на колінах. 

-- А, що в цьому поганого?

-- Я збираюся працювати у компанії. Я дипломований спеціаліст і мені є куди застосувати зібрані знання. 

-- Забудь про це. Твоє місце вдома. Я думав нам варто зачекати з дітьми, але розумію, що чим швидше ти завагітнієш, тим швидше зникне твоє бажання працювати у компанії. 

-- Я не корова, яку запліднюють, коли заманеться, тому сама буду вирішувати, коли народжувати дітей, -- їй хотілося додати і від кого, але Ксенія вчасно прикусила язика. -- Такі рішення приймаються спільно. Ми ледь знайомі. Про які діти може йти мова?