Щось у ньому змінилось

Це був звичайнісінький ранок, який не обіцяв нічого цікавого. Я, як завжди, збиралася до школи й пила каву.
Прийшовши до школи, я помітила Ксав’є і підійшла привітатись.
— Привіт.
— Привіт.
— Як справи?
— Добре, — відповів Ксав’є, але його зовнішній вигляд мені не подобався: він був блідим і втомленим.
Продзвенів дзвінок, і ми пішли на уроки. Вже був останній урок — математика, коли Ксав’є раптом стало зле. З носа пішла кров, і він виглядав дуже погано. Викладач покликав медсестру, яка почала надавати йому допомогу.
Хоч Ксав’є й казав, що з ним усе добре, але в душі я відчувала якусь незрозумілу тривогу, яка не давала мені спокою. Я намагалася відганяти ці думки, але дарма…
Ксав’є стало краще, тому ми розійшлися по домівках. Наступного дня в школі його не було. Ксав’є ніколи не пропускав уроків, тому після занять я вирішила до нього зайти.
Двері мені відчинила мама Ксав’є. Зайшовши до його кімнати, я побачила, що він лежить на ліжку, ніби порцелянова статуетка. Його мама сказала, що він дуже втомлений, тому я не стала заходити й пішла додому.
Біля своїх дверей я довго шукала ключі. Зайшовши в дім, помітила маму на кухні й вирішила розповісти їй про свій день. Але не встигла підійти, як почула за вікном гучний звук сирен. Це була швидка допомога, яка приїхала до будинку Ксав’є.
Я кинулась надвір. Там побачила, як його везуть на каталці до машини. Я стояла нерухомо, не розуміючи, що відбувається. Біля дверей побачила тата Ксав’є й підійшла до нього.
— Добрий день.
— Добрий день.
— Куди повезли Ксав’є?
— У дванадцяту лікарню, йому стало погано.
— Дякую.
Я швидко зібралася й поїхала до лікарні. Дізнавшись номер палати, довго сиділа біля неї в очікуванні новин. Минала година, потім друга… А я все сиділа, накручуючи себе, не знаючи, що буде далі.