Глава 3.

Повернувшись до Житомира, пара продовжувала своє налагоджене, спокійне життя, проте історія, героями якої вони стали тоді у Клевані, не відпускала, змушуючи постійно згадувати про той випадок. Про подію у «Тунелі кохання» дійсно написали місцеві ЗМІ, самому туристичному об’єктові це насправді додало більшої популярності, як і передбачав Ілля. Сам він також отримав трохи популярності у соціальній мережі, до якої до того моменту навідувався не так вже й часто. На Фейсбуці у нього було багато так званих фоловерів, яким подобались безкінечні фото, зроблені Іллею під час подорожей. Він публікував їх буквально сотнями, неодмінно супроводжуючи кожен знімок якоюсь цікавою розповіддю. Крім того, ця ж сторінка слугувала для реклами послуг того туристичного агентства, в якому працювали Ілля та Мирослава Карпенки. Щоправда, останнім часом він вже майже полишив свій профіль, якби не випадок із тією дитиною, можливо, так би і не заходив туди. Тепер усі бажали дізнатись про подальшу долю малюка, якого таким неймовірним чином врятувала молода пара у лісових хащах.

У вересні 2015 року подружжю стало відомо, що рідні хлопчика, який загубився та потім був ними знайдений, так і не відшукались. Не вдалось встановити жодних даних, які змогли б пролити світло на особистість цієї загадкової дитини. Малюк потрапив до дитбудинку, Слава та Ілля слідкували за його життям, Слава була особливо схвильована через це. Вона зізнавалась чоловікові, що не може абстрагуватись від думок про знайдене ними дитя, якимсь незрозумілим чином її тягло до хлопчика, наче то була рідна її дитина. Ілля списував все на материнські почуття, які у дружини досі не були реалізовані. І хоча після відвідування «Тунелю кохання» вони налаштувались оптимістично, у наступні два місяці на них знову чекало розчарування. Слава вже було подумала про довгоочікувану вагітність, коли в кінці серпня випадково відчула себе погано. Були присутні всі ознаки, проте на УЗД лікар констатував, що у найближчий час подружжю не варто розраховувати на поповнення родини. Ця прикра невдача ще більше засмутила Славу, яка і без того постійно згадувала про загубленого малого. Майже кожної ночі уві сні вона бачила то себе із власною дитиною, то маленького незнайомця, який довірливо дивився карими оченятами в її темно-голубі очі.

Це нарешті змусило обох закоханих задуматись про можливість всиновлення маленького мандрівника. Обговоривши таке питання, Слава та Ілля дійшли висновку, що не існує ніяких перепон для того, аби вони взяли цього малого жити до себе. Вони оформили всі потрібні папери, і на початку 2016 року Дмитрик (так назвали малюка) отримав повноцінну родину. Лікарі встановили, що дитині приблизно два з половиною роки, для хлопчика зробили свідоцтво, вказавши датою його народження 4 березня 2013 року. Березень був особливим місяцем для закоханої пари, оскільки 10 березня був день народження у Мирослави, і 13 березня – у її чоловіка. Тож було вирішено не відступати від цієї закономірності.

З появою у їх житті Дмитрика настрій Слави значно поліпшився, вона почувала себе дуже щасливою, щиро прив’язався до хлопця і Ілля. Максиміліан спочатку був не в захваті, коли малий спробував потягати його за хвоста, але і він згодом змінив гнів на милість. Емоційний та психічний стан малюка не визивав побоювань, як казали медики, він доволі швидко призвичаївся до проживання із новими батьками. Друзі та знайомі пари по-різному поставились до рішення  подружжя взяти на виховання чужу дитину. Не всі схвалювали цей вчинок, особливо проти були батьки Мирослави. Вони постійно докоряли дочці, яка, на їх думку, замість того, аби народжувати власне дитя, прийняла у дім невідомого хлопчину. Мати Іллі досить флегматично відреагувала на онука. В неї все було серйозно із новим вдвічі молодшим за віком коханцем, і справа йшла навіть до одруження. Ілля не зважав на це, оскільки в нього з’явилось море справ і безліч клопоту у власній родині. Головна проблема полягала у тому, що маленький Дмитрик майже не розмовляв. Він неохоче спілкувався із однолітками, вважаючи за краще гратись наодинці.

Останнім часом до цієї неприємності додалось ще й те, що малюк почав погано спати. Майже не щоночі він прокидався із голосним плачем, і батькам довго не вдавалось його заспокоїти. Старші друзі, у яких вже були свої нащадки, казали парі, що це нормально – малі діти часто бачать нічні кошмари, і скоро все минеться. Слава не знала, що й думати, вона надзвичайно переживала за маленького Дмитра, намагаючись дізнатися в того про причину таких випадків. Вся ситуація ускладнювалась тим, що малий не міг ніяким чином пояснити, що із ним відбувалось, він тільки плакав, і їм залишалось лише робити припущення.

У квітні в гості до пари завітала подруга Мирослави, яка вчилась з нею колись в одному університеті. Подругу звали Вікторією, і вона мала фах психолога. Це давало надію Мирославі – вона сподівалась, що приятелька, можливо, вкаже на причину нічних жахіть малого, та дасть пораду, як з цим боротися.

–       Справді дуже дивна дитина, – визнала Віка, спостерігаючи за Дмитром, який наполегливо та захоплено малював щось у альбомі для живопису. – Не спілкується ні з ким, постійно зайнятий якимись своїми справами.

–       Це добре чи погано? – уточнила в неї Слава.

–       Як тобі сказати… Можливо, на даний момент все не так критично, як здається. Проте є в мене підозра, що не все гаразд із вашим маленьким мандрівником. Дуже важко казати щось конкретне, коли не знаєш нічого про попереднє життя цієї дитини.

–       Ти гадаєш, що ті кошмари вночі якось пов’язані із його попереднім життям?