Дмитрик

Він почув добре знайомий гул, іще сидячи на дивані і жуючи деруни. Так і залишивши один з них надкушеним і випацяним у сметані, Дмитрик вискочив з веранди та босоніж помчав садом. Його майже наздогнало мамине «Ну куди ти?», але хлопчина встиг сягнути рогу, щоб ті слова не влучили у ціль.

Хлопчик мчав по траві, яка легкою прохолодою лоскотала його стопи, але ні на секунду не опускав на землю погляд. Те, на що він дивився, було у небі.

Колись тато жартував, що то Бог літає околицею, перевіряючи, чи гарно ведуть себе дітлахи. Тепер Дмитрик виріс і знає, що це не так. Це не Бог – це Левко, пілот кукурузника.

Левко був високим і показним хлопчиною років двадцяти семи. Для Дмитрика, у його шість, це було дуже багато. Менше, ніж у діда чи батька, але все-одно багато.

Левко, стрункий, з дещо покрученим, наче посмуговане стебло кульбабки, каштановим волоссям, завжди широко і привітно посміхався. Якщо Дмитрик встигне, то, може, пілот дозволить посидіти в кабіні і навіть торкнутися керма. Минулого разу вони фарбували корпус. Скільки ж гордості і захвату було у голосі Дмитрика, коли він розказував однокашникам про те, як він, син комбайнера (хлопці вже торік переказилися, що їхній товариш виїжджає іноді з татом на жнива), тепер ще і допомагає льотчику!

Дмитрик біг, перечіплюючись через купини трави, перескакуючи легкі потічки, які промережилися від русла. Майже не торкаючись ногами кладки, пересік річку і опинився на іншому березі. Кукурузник вже зник з поля зору, отже, Левко приземлився. Всі знали, де саме знаходиться ангар диво-птаха, Дмитрик же і з зав’язаними очима міг знайти туди дорогу з будь-якого кінця села і в будь-яку погоду.

Він біг, час від часу важко переводячи подих і відкидаючи настирливий чуб, що ліз на праве око (але ж у Левка був точнісінько такий самий, тільки покручений!), сіпав футболку, яка чіплялася за бур’яни і не давала вільно рухатися вперед. Ось вже видно дах самого ангару, а за п'ятнадцять метрів Дмитрик побачить крила кукурузника.

Захеканий, з брудними босими ногами, він ступив на бетонні плити, які служили основою для шасі. Пілот уже стояв з повним цеберком води та трепетно чистив крила свого птаха. Отже, Дмитрик знову має як йому допомогти!

- Добрий день, - переводячи дух кинув Левкові.

- Ну, здоров був, - юнак оглянув розшарілого і розтріпаного босоногого школярика з ніг до голови, - щось ти сьогодні довго, - усміхнувся.

Дмитрик почервонів ще дужче і опустив додолу погляд.

- Бери ганчірку, і гайда, допоможеш мені привести усе до ладу, - пілот підсунув стільчик, щоб малий міг легше дістати до корпусу. – Виростеш – і будеш справжній льотчик.

Дмитрик розквітнув від цих слів і, щасливіший за будь-кого на цій планеті, схопив шмат цупкої тканини та хлюснув її у воду. Він просто мусить допомогти Левкові, як же той сам справиться з таким великим кукурузником?

05.08.15