ЛИЦЕМ ДО ЛИЦЯ ІЗ ЖАХОМ

Марина бігла коридором, її серце колотилося, ніби в відчаї, і кожен крок здавався останнім. Вона відчувала, як страх пронизує її, і в цей момент все навколо затопило мраком. Вона кинула останній погляд на двері, де зник Олексій, і її нутро стиснулося від гіркоти та втрати.
Ніби з нізвідки, тінь окутала її, і вона різко зупинилася, коли побачила монстра, що з'явився перед нею. Його очі світилися, як два зловісні вогню, і його усмішка була повна божевільного задоволення.
— Ти одна, — проголосило воно, його голос звучав, як шепіт вітру, проникаючий у саме нутро. — Як ти себе почуваєш?
Марина відчула, як її страх переростає в ненависть. — Чому? — запитала вона, її голос тремтів, але в ньому вже відчувалася сила. — Чому все це? Чому ви їх убиваєте?
Монстр зробив крок ближче, його дихання було холодним, як зима. — Тому що страх — це їжа. Вони бояться, і це надає мені силу, — проголосило воно, і в його голосі звучала радість, немов він насолоджувався кожним моментом їхніх страждань. — Твій друг був смачним частуванням, і тепер ти також станеш частиною цієї симфонії страху.
— Але це жахливо! — закричала Марина, і її страх перетворився на гнів. — Чому ви не можете залишити нас у спокої? Ми нікому не завдали зла!
Монстр розсміявся, його сміх лунав, як гуркіт грому. — Це і є істина, моя дорога. Я не завдаю зла, я просто існую. Вони бояться — я живлюся. Їхній страх робить мене сильнішим.
Марина відчула, як її внутрішня боротьба звужується до межі. Вона розуміла, що монстр не розумів їхніх страждань, їхнього болю. Він був позбавлений емоцій, позбавлений людяності.
— Але це не повинно тривати! Я не дам тобі зробити це зі мною! — прокричала вона, зібравши всі свої сили.

Створіння нахилило голову, і в його погляді проскочила тінь цікавості. — І що ж ти збираєшся зробити?

Марина, сповнена рішучості, встала прямо, хоча серце калатало від страху. — Я не буду боятися тебе! Я не буду жертвою!

Монстр завмер, наче оцінюючи її слова. Але в його очах вона побачила лише безодню. Слова Марини не могли змінити його природу, але в її голосі була іскра, здатна спалахнути, як полум'я в темряві.

— Ти будеш боятися, — проголосило воно, його голос став зловісним. — Я покажу тобі, що таке справжній жах…

З кожним словом монстра страх знову заповзав у її душу, але вона знала, що повинна боротися. Цей монстр забрав у неї все, що вона любила, і вона не могла дозволити йому здобути перемогу.

В той момент, коли тінь згущалася, а повітря ставало нестерпно холодним, Марина відчула, як її дух пробуджується. Вона була готова до останньої боротьби.