ОСТАННЯ МИТЬ

Анна та Дмитро, міцно тримаючись за руки, стояли лицем до лиця з жахом. Очі Дмитра були сповнені рішучості, але в них також миготіла паніка. Він міцно стиснув руку Анни, наче це могло дати їм силу.
— *Ми зможемо вибратися, — промовив він, хоч його голос тремтів. — Я не дам йому тебе забрати!
Анна, хоч і боялася, усміхнулася йому крізь сльози. Але в той момент, коли вони подивилися одне одному в очі, в повітрі повисло відчуття неминучості. Створіння, ревнувши, підняло одну зі своїх довгих щупалець і опустило її на Дмитра.
Він спробував ухилитися, але було вже занадто пізно. Створіння схопило його, піднявши над землею, немов ляльку. Анна закричала, її голос пронизав тишу, як холодний вітер, що проникає в серце.
— Дмитре! — вигукнула вона, її голос тріщав від страху. Вона спробувала кинутися до нього, але інша рука створіння перегородила їй шлях.
Монстр, посмішка на його спотвореному обличчі, подивився на них, як на двох наляканих тварин, що потрапили в пастку. Змішання страху і болю наповнило кімнату, коли він почав стискати руку Дмитра, і той видав мучений крик.
Анна не могла відвести погляд від них, її світ руйнувався на очах. Вона потягнулася до нього, її рука тягнулася в безповітряний простір, але створіння було занадто сильним.
— Не відпускай мене! — закричав Дмитро, його очі наповнилися слізьми. Він намагався утримати зв'язок, але його хватка слабшала.
Монстр з силою потягнув його до себе, і в момент, коли їхні руки роз'єдналися, Анна відчула, як щось зламалося всередині неї. Вона знала, що втрачає його. Час зупинився, і її крики перетворилися на беззвучний жах, коли вона побачила, як Дмитро зникає в тіні, його тіло скривилося від страху.
— Анна! — його голос лунав у її голові, коли він зник за межами її досяжності.
Створіння, завершивши свою жахливу роботу, обернулося до Анни, і в цей момент вона зрозуміла, що вже не може втекти. Її ноги підгиналися, і страх охопив її, немов кільце.
— Тепер ти одна, — промовило створіння, його голос був сповнений злорадства.
Анна, заплакана та розбита, впала на коліна, розуміючи, що все, що вона любила, було втрачено. Її серце стискалося від болю, коли створіння наблизилося, і в момент, коли вона поглянула в його жахливі очі, вона зрозуміла, що її загибель вже неминуча.
Зітхаючи, вона закрила очі, готуючись до неминучого, коли тінь монстра окутала її, занурюючи в безодню жаху.
Анна сиділа на підлозі, її серце калатало в грудях, немов дикий звір, що прагнув вирватися на свободу. Страх стискав її, як невидима рука, і вона відчувала, як холодні краплі поту скочуються по спині. У голові лише одне питання: Чому це відбувається?
Вона обернулася, і її погляд упав на Дмитра, який відчайдушно намагався вирватися з лап монстра. Його очі, сповнені жаху, шукали її, і це змушувало її серце розриватися. Вона хотіла закричати, але голос не піддавався; натомість у горлі накопичилася гіркота і передчуття втрати.
Монстр, високий і вигнутий, був втіленням її найгірших кошмарів. Його луска сяяла під світлом, немов відображення місячного світла в чорній воді, а його очі, повні злорадства, світилися, як вогні в темряві. Кожен його крок видавав звуки, наче світ навколо нього дрижить від страху.
Анна сиділа на підлозі, її серце калатало в грудях, немов дикий звір, що прагнув вирватися на свободу. Страх стискав її, як невидима рука, і вона відчувала, як холодні краплі поту скочуються по спині. У голові лише одне питання: Чому це відбувається?
Вона обернулася, і її погляд упав на Дмитра, який, до її жаху, вже не рухався. Він лежав на підлозі, його очі були широко відкриті, але в них більше не було життя.

— Ні… ні! — прошептала Анна, її голос тремтів від жаху. Вона не могла повірити в те, що сталося. Він не міг піти так…
Створіння обернулося до неї, і в його жахливих очах сяяло злорадство. Воно насолоджувалося її стражданнями, ніби жадало, щоб вона відчула все те, що переживав Дмитро.
— Тепер ти одна, — промовило воно, його голос був сповнений глухого сміху.
Анна, втратила всяку надію, відчула, як світ навколо неї починає розпадатися. Її серце стискалося від болю, і в голові крутилося запитання: Чому я не встигла врятувати його?
Створіння підійшло ближче, і в цей момент Анна відчула, як холод проникає в її душу. Вона згадала всі щасливі миті, проведені з Дмитром, і це нагадування лише заглиблювало її страждання.
— Покажи мені свій страх, — промовило воно, наближаючись. Її охопило крижане відчуття безвиході, і все навколо почало затемнюватися.
Монстр, немов прислухаючись до її внутрішніх терзань, стиснув, і в її свідомості спливли образи втрат: страх самотності, страх залишитися однією в цьому світі, страх втратити все. Її думки були сповнені нестерпного болю.
Анна, розуміючи, що це кінець, впала на коліна, безумство охоплювало її. Вона більше не могла боротися.
— Дмитре! — закричала вона, її голос був сповнений відчаю та муки.
Створіння, не звертаючи уваги на її крики, наблизилося, і її внутрішній світ обрушився в мить ока. Анна відчула, як темрява окутує її, поглинаючи кожен куточок її свідомості. Страх розливався по венах, як холодний піт, омиваючи її душу.
Коли останній шепіт надії покинув її, вона відчула, як страх переповнює її, і в момент, коли створіння доторкнулося до неї, вона остаточно втратила себе.
Тиша окутала кімнату, і лише глухі звуки дощу за вікном залишалися свідками цієї жахливої розправи, коли світ Анни остаточно рушив у безодню.

.
Після жахливої розправи над Анною в кімнаті воцарилася тиша, ніби сама природа затримала подих, очікуючи, що станеться далі. Але раптом цей спокій було розірвано гримлячим криком монстра, який заповнив дім, як грім серед ясного неба.
— Ааааах! — його рев пронизував повітря, відгукуючись луною в кожному кутку, ніби стіни дому були готові зруйнуватися під тиском жаху. Цей крик був сповнений тріумфу, гіркоти та голодної спраги, і він змусив кожен волосок на тілі Марини і Олексія встати дибки.
Вони притиснулися один до одного, шукаючи втіхи в обіймах, сподіваючись, що сила їх зможе протистояти цьому злу. Їхні серця билися в унісон, і хвилювання переповнювало їх.
— Що нам робити? — прошептала Марина, її голос тремтів від страху. Вона відчула, як її долоні покриваються холодним потом.
Олексій, відчуваючи її паніку, міцніше обняв її, намагаючись знайти в собі мужність. — Ми не можемо залишатися тут. Нам потрібно знайти вихід!
Однак у їхніх головах усі думки заплуталися, і в темряві, що оточувала їх, вони не могли розрізнити, де вихід, а де вхід у їхній останній кошмар. Гучний крик монстра повторювався, як заклинання, і в ньому звучали нотки передчуття — передчуття наступної жертви.
— Він убив їх… — прошептала Марина, її очі наповнилися слізьми. У ній росло відчуття неминучості, і кожне її слово нагадувало про те, що вони можуть стати наступними.
Олексій глибоко вдихнув, його гнів змішувався з відчаєм. — Не думай про це, ми повинні… — але його слова обірвалися, коли з тіні коридора донісся тріск. Двері, які були їхнім єдиним виходом, різко захлопнулися, залишивши їх у повній ізоляції.
У цей момент крик монстра досяг свого апогею, і в його голосі вони почули щось більше — жагу крові, жагу страху, яка з кожною миттю ставала все сильнішою. Воно було голодним, і вони відчували, як страх заповнює кімнату, немов туман, який не можна прогнати.
Марина закрила очі, і в цей момент, коли її світ руйнувався, вона стиснула руку Олексія. — Ми впораємося, правда?
— Так, — відповів він, хоча всередині нього росло відчуття, що це буде їхній останній момент. Але він не міг дозволити собі думати про це. Вони повинні були діяти.
Двері знову дрижали, і холодний вітер ввірвався в кімнату, змусивши їх здригнутися. Тіні закружляли навколо, немов сам страх охоплював їх, стискаючи в своїх тисках.
— Давай, — прошептав Олексій, — знайдемо вихід!
Але в цей момент вони вже розуміли, що їхній час спливає, і темрява, в якій вони опинилися, лише чекала, коли вони зроблять свій останній крок.
Немов відповідь на їхній страх, двері різко розчинилися з глухим тріском. Монстр увірвався в кімнату, і його присутність заповнила простір жахливим холодом. Він виглядав ще більш лякаючи, ніж раніше: луска блищала, а очі світяться голодним блиском.
— Ні! — закричав Олексій, його тіло інстинктивно стало між Мариною і чудовиськом. Він знав, що повинен захистити її, навіть якщо ціна буде велика.
Але монстр, не звертаючи уваги на його спроби захистити, одним потужним рухом відкинув Олексія до стіни. Він зіткнувся з нею з оглушливим ударом, і його крик заповнив кімнату, коли біль пронизав його.
— Утікай, Марина! — крикнув він, намагаючись придушити панічний жах, що охопив його. — Біжи!
Марина, охоплена страхом, кинулася до дверей, її ноги, здавалося, не слухалися, але вона знала, що не може залишатися. Вона кинулася в коридор, її серце билося від страху, але єдине, що вона могла зробити, це втекти.
Монстр обернувся до Олексія, його очі були сповнені жадібних веселощів. Воно насолоджувалося його страхом, немов тріумфуючи над його слабкістю.
Олексій, все ще притиснутий до стіни, спробував піднятися, але тіло відмовлялося слухатися. Страх охоплював його, як темна пелена, і він відчув, як стискається його грудна клітка.
— Ти не зможеш втекти від себе, — промовило створіння, його голос нагадував шепіт, сповнений зловісного задоволення. — Тепер ти станеш частиною мого жаху.
створіння повільно наближалося, і в цей момент Олексій відчув, як його власні страхи починають поглинати його. Образи, які він намагався придушити, почали спливати на поверхню: страх втратити близьких, страх опинитися в повній ізоляції, страх того, що він ніколи не зможе врятувати Марину.
— Ти залишив її, — промовило воно, його голос ставав усе більш зловісним. — Ти зрадив її, і тепер ти заплатиш ціну за це.