ПОЛЮВАННЯ

Олексій і Марина, біжучи з холу, опинилися в довгому коридорі, який здався безкінечним. За спинами вони чули віддалені звуки — можливо, це були крики Сергія, але тепер це звучало як відлуння, що віддалялося від них.

— *Ми не можемо залишатися тут! — вигукнула Марина, її голос тремтів від страху. — Потрібно знайти вихід!
— Згоден, — відповів Олексій, оглядаючись. — Давай пошукаємо сходи. Можливо, там є спосіб вибратися звідси.
Вони бігли коридором, і кожен рух був сповнений передчуття. Раптово ззаду пролунав різкий тріск, і в повітрі роздався жахливий сміх, який змусив кров застигнути в жилах.
— Що це було?! — вигукнула Марина, і її очі наповнилися жахом.
Олексій різко обернувся, і його серце завмерло: в кінці коридора з'явилася тінь, форма якої була розмитою, але явно зловісною.
— Швидше! — закричав він, схопивши Марину за руку. Вони побігли далі, але звуки кроків слідували за ними, наче створіння насолоджувалося їхнім страхом і готувалося до атаки.
З кожним кроком Олексій відчував, як холодне дихання смерті наближається, і страх охоплював його. Їхня посилююча паніка змусила їх рухатися швидше, але коридор здавався безкінечним, ніби дім намагався утримати їх у своїх стінах.
Коли вони досягли сходів, Олексій, потягнувшись до перил, помітив, що сходи були вкриті товстим шаром пилу та павутини, ніби тут ніхто не ступав давно.
— Ми повинні піднятися, — промовив він, намагаючись приглушити внутрішню панічну хвилю. — Можливо, там є вихід на горище або мансарду!
Марина кивнула, але її обличчя було блідим від страху.
Піднімаючись по сходах, вони чули, як на нижньому поверсі щось гримить, і кожен крок наближав їх до того, що ховалося в тіні. Раптово на нижньому поверсі пролунав звук, немов щось важке впало на підлогу.
— Що це було?! — прошептала Марина, стиснувши його руку ще міцніше.
Олексій подивився вниз, але через темряву не зміг нічого розгледіти.
— Я не знаю, але ми не можемо залишатися тут! — вигукнув він.
Вони досягли другого поверху, і Олексій з Мариною опинилися в довгому коридорі, який також здавався пустим.
Раптово двері почали різко відкриватися і закриватися самі по собі, а потім світло, здавалося, стало меркнути. Наче сам дім намагався поглинути їх.
— *Це не може бути правдою! — вигукнула Марина, її очі розширювалися від страху. — Ми повинні йти!
Як тільки вони намагалися добратися до кінця коридора, тінь з їхніх кошмарів з’явилася на стіні, і голос створіння лунав у повітрі:
— Ви не зможете уникнути своєї долі!
Олексій, відчуваючи, як адреналін закипає в його крові, потягнув Марину за собою.
— Тікаємо! — закричав він, і вони помчали в темряву, залишаючи позаду страх, що мчав за ними.
Олексій і Марина, вибравшись в одну з кімнат, швидко закрили за собою двері, притиснувшись до неї плечима. Серця калатали в унісон, і їхнє дихання звучало як глухі удари в тиші.
— Ми трохи відірвалися від нього, — промовив Олексій, дивлячись на Марину. — Нам потрібно… нам потрібно заспокоїтися.
Вона кивнула, але її очі все ще палахкотіли від страху. Навколо панувала гнітюча тиша, і лише дощ за вікном нагадував про те, що світ все ще існує.
Олексій, відчуваючи, як напруга наростає, раптом відчув бажання скуштувати момент спокою, хоч і тимчасового. Він зробив крок до Марини, обняв її і, нахилившись, прижався губами до її губ.
Спочатку вона здивовано відсторонилася, але, дивлячись у його очі, зрозуміла, що це єдиний спосіб відволіктися від страху.
— Зараз не час, Олексію, — прошептала вона, але її голос звучав невпевнено.
— *Я знаю, але… — продовжував він, не відриваючи губ від її. — Ми можемо хоч на мить забути про це.
Він знову поцілував її, і цього разу вона відповіла, прижавшись до нього, ніби шукала захист від жахів, які все ще могли бути за дверима. Їхні губи зустрілися в ніжному поцілунку, і, на мить, весь страх і жах, що охоплював дім, розчинився в цьому моменті.
Але це відчуття спокою тривало недовго. Раптом за дверима пролунав гучний тріск, і Олексій відірвався від Марини, його серце знову закалатало в грудях.
— Що це?! — злякалася вона, втискаючись у нього.
Олексій тихо підійшов до дверей, притиснувши вухо до їхньої поверхні. За ними знову пролунав жахливий сміх створіння, воно вже було ближче, ніж вони припускали.
— Воно знайшло нас, — прошептав Олексій, його голос тремтів від страху.
Поки вони стояли в розгубленості, Олексій відчув, як за дверима проникає холодний вітер, і його впевненість почала зникати.
— Нам потрібно втікати звідси, — промовив він, його голос став більш рішучим. — Поки ще не пізно.
Марина кивнула, але її погляд був сповнений тривоги.

— А як же Сергій? — запитала вона, її голос звучав так, ніби вона усвідомила, що їхня дружба піддалася випробуванню.
Олексій знав, що у них немає часу на роздуми. Він подивився їй в очі, і в цей момент вони обоє зрозуміли, що їхня єдина надія — об'єднатися, щоб вижити в цьому жахливому місці.
— Ми його знайдемо, — промовив він, намагаючись вкласти в ці слова впевненість. — Але зараз потрібно покинути цю кімнату.
Зібравшись з духом, вони знову почали підходити до дверей, готуючись зіткнутися з тим, що чекає їх за межами.