ЗАНУРЕННЯ В ТЕМРЯВУ

Раптово, немов сама природа вирішила втрутитися в їхній світ, у готелі вимкнуло світло. Яскраве сяйво свічок потьмяніло, і кімната занурилася в темряву. Звуки дощу і грому стали єдиними супутниками, наповнюючи тишу тривожним шепотом.
Олексій притиснувся до стіни, намагаючись знайти хоч якусь опору. «Що відбувається?» — його думки металися, і страх охоплював його все сильніше. Він підняв руку, щоб закрити очі від різкого переходу в темряву.
Наташа, перебуваючи у своїй кімнаті, відчула, як серце забилося швидше. «Це не може бути випадковістю», — подумала вона, встаючи з ліжка і прямує до дверей. Вона спробувала відчинити їх, але двері не піддавалися.
Кирило стояв у вікна, відчуваючи, як темрява заповнює простір. Він намагався зосередитися на звуках навколо, але вони почали здаватися йому спотвореними та загрозливими. «Щось не так», — пробормотів він, спостерігаючи, як блискавки розривають темряву.
Марина в паніці кинулася до вікна. «Ні, ні, ні!» — закричала вона, коли вітер вдерся в її кімнату, змушуючи рослини колихатися. Раптово її осінило: «Де всі?»
Сергій, відчуваючи, як навколо зростає напруга, залишив свою кімнату. «Мені потрібно знайти інших», — подумав він, прямує по коридору, який тепер занурився в темряву. Кожен крок змушував його серце бити швидше, а страх став майже відчутним.

По коридорах лунало скрипіння підлоги, і з кожним кроком відчуття, що за ними хтось спостерігає, наростало. Ззовні дощ лив ще сильніше, а вітер завивав, наче намагаючись пробратися всередину, принісши з собою щось зловісне.
Коли Сергій нарешті вийшов із свого номера, він помітив, що інші двері також були відчинені. Він тихо покликав:
— Наташа? Олексій? Марина? Кирило?
Але відповіддю йому була лише тиша, наповнена гулом бурі за стінами готелю. На мить йому здалося, що він почув тихий шепіт — неясний, спотворений, ніби хтось кликав його по імені.
Серце Сергія заколотилося, і він продовжив рухатися вперед, кожен крок змушував його відчувати, що він наближається до чогось, що не можна зупинити.
Сергій, напружений і насторожений, направився до холу. У міру того, як він просувався вперед, звук скрипіння підлоги за його спиною змушував його відчувати, ніби хтось іде за ним. В його голові кружилися тривожні думки: «Де всі? Що сталося з електрикою?»

Коли він нарешті увійшов до холу, його охопило відчуття безнадійності. Великі вікна, колись прозорі, тепер лише відображали темряву. Меблі виглядали більш загрозливо в напівтемряві, а світло свічок, розставлених по кутах, створювало ще більш зловісну атмосферу.
Олексій вже був тут, стоячи біля каміна, який, незважаючи на бурю ззовні, не горів. Він стурбовано дивився в темряву, коли почув кроки Сергія.
— Ти теж тут? — запитав він, повертаючись. — Що сталося зі світлом?
— Не знаю, — відповів Сергій, сідаючи на стілець. — Я шукав інших. Потрібно зібратися разом.
Невдовзі до холу увійшли Наташа і Марина, обидві з тривожними виразами на обличчях.
— Я намагалася відкрити свої двері, але вони заїли, — сказала Наташа, поправляючи волосся. — Здається, тут щось не так.
— Я відчула, як вітер увірвався в кімнату, — додала Марина, тремтячи від спогадів. — І вікна відкрилися самі по собі. Це було жахливо!

Тут з’явився Кирило, його обличчя було блідим.
— Що за чортівня тут відбувається? — вигукнув він. — Це не просто погана погода. Це ніби щось прийшло в цей дім!
Герої зібралися разом, їхні очі шукали підтримку одне в одному. Холодне повітря, що проникає в хол, лише підсилювало напругу.
— Ми повинні з’ясувати, що відбувається, — промовив Олексій, підводячись на ноги. — Розділятися не варіант. Нам потрібно залишатися разом, поки не стане гірше.
Наташа кивнула, її обличчя осяялося рішучістю.
— А якщо це створіння тут? Що, якщо воно чекає, коли ми впадемо духом?
Сергій подивився на неї, не бажаючи показувати, як сильно її слова вплинули на нього.
— Ми просто повинні бути обережними. Давайте знайдемо Елазара. Він щось знає, — запропонував він. — Може, в нього є план або пояснення того, що відбувається.

У цей момент пролунав новий тріск, і двері холу з грохотом захлопнулися, залишаючи героїв у безодні темряви, затягнутій дощем і страхом.

«Щось наближається», — подумав Олексій, і його страх знову, як темна тінь, охопив його з голови до ніг.
Коли герої зібралися в холі, тиша навколо ставала все більш гнітючою. Раптом, на фоні грому та зливи, вони почули неясний шепіт, що доносився з темного кута кімнати.
Олексій, відчуваючи мурашки по спині, тихо промовив:
— Ви це чуєте?
Серця всіх забилися швидше. Звуки ставали все звичнішими, і незабаром з тіні вийшла фігура.
Це було створіння, невидиме раніше, немов зшите з темряви і мороку. Його очі світилися жахливим світлом, а тіло було покрите чорними, як ніч, шорсткими лусочками. Воно рухалося з грацією, яка суперечила його страшному вигляду, і кожен його рух викликав дрож.
— Що це?! — вигукнула Наташа, відступаючи назад.
Створіння стояло на місці, спостерігаючи за ними з цікавою, немов оцінюючи, хто з них стане його жертвою. Раптово його голос, глибокий і резонуючий, заповнив хол:
— Ви прийшли сюди за своєю волею… І тепер я пожираю ваш страх.
Герої, охоплені жахом, почали панікувати.
— Не підходьте до нас! — закричав Кирило, але його слова звучали слабше в умовах наростаючої паніки.
В цей момент двері холу захлопнулися з оглушливим тріском, а вікна, ніби вперто слідуючи командам створіння, почали закриватися.
— Що відбувається?! — закричав Сергій, розуміючи, що їхні шанси на порятунок стрімко тануть.
Олексій, відчуваючи, що все навколо починає нагріватися, швидко оглянувся:
— Нам потрібно розділитися! Ми не можемо залишатися разом, інакше воно нас усіх зловить!
Наташа кивнула, її обличчя було блідим від страху:
— Правильно. Нам потрібно знайти вихід. Може, в одній з кімнат знайдеться щось, що допоможе нам!
Створіння, відчувши їх паніку, зробило крок уперед, і його очі засяяли ще яскравіше.
— Розділіться, і я зможу насолоджуватися кожним вашим страхом поодинці, — прогримів його голос.
Герої, збуджені і перелякані, почали розбігатися по коридорах, усвідомлюючи, що єдиний шлях до порятунку — це втекти від цього жахливого створіння.
Олексій і Марина направилися до сходів, Кирило і Наташа вибігли в інший коридор, а Сергій, вирішивши перевірити кухню, побіг у протилежному напрямку.
Коли кожен з них опинився у своєму власному мороці, шум грому і завивання вітру змішалися з їхнім серцебиттям, а страх, як тінь, слідував за ними в темряві.
Сергій, кинувшись у коридор, відчув, як холодний вітер пронизує його до кісток. Він швидко повернув за кут і попрямував до кухні, сподіваючись, що там зможе знайти щось корисне — можливо, ніж або інший предмет для захисту.
Коли він увійшов на кухню, навколишній морок став ще більш гнітючим. У тусклому світлі, що пробивалося через брудні вікна, він побачив стару меблі та покинуті каструлі, які, здавалося, зберігали в собі історії давно минулих днів. Проте тепер це місце виглядало похмуро і занедбано.
— Тут нікого немає… — прошептав він, відчуваючи, як його страх починає переростати в відчай.
Сергій повільно підійшов до столу, на якому лежали кілька кухонних приборів. Раптом роздався різкий тріск, і з-за повороту почувся звук, який змусив його серце замерти — це був знайомий звук, який він чув у холі, коли створіння вийшло з тіні.
Повернувшись до дверей, він побачив, як у неї повільно входить створіння. Воно було ще ближче, ніж він міг собі уявити. Його жахливі очі горіли, як факели, а темні, слизькі лусочки відображали тускле світло, створюючи зловісну ауру.
— Ти один? — промовило воно, його голос був подібний до хрипу застиглого металу. — Який вдалий випадок…
Сергій відступив назад, спіткнувшись про старий табурет і падаючи на підлогу. Він намагався піднятися, але ноги, здавалося, не слухалися.
— Ні! Будь ласка, не підходь! — закричав він, відчуваючи, як страх охоплює його, як крижані щупальця.
Створіння зробило крок уперед, і його усмішка, широка і зловісна, оголила гострі, як ножі, зуби.
— Я відчуваю твій страх, він такий смачний, — промовило воно, і його голос звучав, як тріск дерева під вагою вантажу. — Ти не зможеш сховатися від мене, маленький герой.
Сергій, зібравши всю свою силу, встала на ноги і кинулася до задніх дверей. У цей момент він відчув, як холодний вітер за спиною змусив його замерти, і він обернувся. Створіння вже було зовсім поруч, і його жахливий погляд пронизував його наскрізь.
Серце Сергія колотилося в грудях, і він, не замислюючись, розчинив двері і вибіг у коридор, залишаючи кухню позаду. Він відчував, як страх, мов темна тінь, переслідує його на кожному кроці.