Після того як Елазар повів їх углиб готелю, герої опинилися в просторій кімнаті з високими стелями, прикрашеними старовинними ліпнинами. Навколо панувала атмосфера дивовижного спокою, і здавалося, що час тут зупинився. Світло ніжно струмувало з вінтажних люстр, а стіни були покриті затишними гобеленами, що зображували пейзажі з зеленими пагорбами і мирними селами.
На великому столі в центрі кімнати стояло багатство смачної їжі: свіжоспечений хліб, сири, фрукти та вино, налите в кришталеві бокали. Запахи були неймовірними, і вони ніби огортали їх теплом і затишком.
— Це… дивовижно, — промовив Олексій, відчуваючи, як його напруження починає втихати. Він підійшов до столу і налив собі бокал вина, насолоджуючись його ароматом. — Ніколи не думав, що в такому місці можна знайти щось подібне.
— Так, це немов свято, — додала Наташа, присідаючи до столу. Вона відкусила шматочок сиру і розправила волосся. — Невже це все реально?
Кирило з недовірою дивився на їжу, але потім теж не зміг встояти і підійшов. Він взяв хліб і, відкусивши, відчув, як його смак насичує його, забираючи геть усі тривоги.
— Це місце немов створене, щоб забути про проблеми, — промовив він, і усмішка повільно з'явилася на його обличчі.
Марина зі Сергієм, оточені м'яким світлом, почали бесіду, сміючись і жартуючи. Вони відчували себе так, ніби повернулися в минуле, в ті дні, коли все здавалося простим і безтурботним.
— Ми можемо залишитися тут назавжди, — промовив Сергій, сміючись, — хіба це не прекрасно?
Елазар спостерігав за ними з легкою усмішкою. Його очі блищали від таємного знання. Він розумів, що цей стан умиротворення — лише оманливий привид, але вважав за краще не втручатися.
Герої насолоджувались атмосферою, забуваючи про свої страхи. В їхніх головах мелькали мрії про майбутнє, про свободу і щастя. У цей момент вони відчували себе живими і сповненими надій.