В серці бурі

Велика судова зала Міністерства. 9:55 ранку.

Сотні поглядів. Представники всіх департаментів. Преса. Радники міністра. Міжнародні спостерігачі.
У центрі — троє підсудних: Теодор Нотт, Блейз Забіні і Драко Мелфой.
Поряд — Герміона.

Судді вже знайомі з нею. Після вчорашньої промови тримаються обережно, формально, але кожне її слово — як під лупою.

— Засідання оголошується відкритим. Обвинувачення, маєте слово.

Голос обвинувача — холодний, безжальний:

— Ми маємо справу з трьома особами, чиї роди напряму пов'язані з Темним Лордом. Вони були присутні на ключових подіях війни. Їхні маєтки слугували місцями зборів Пожирачів Смерті. Їхнє мовчання — це зрада тих, хто втратив усе. Їхнє багатство — пляма на честі всього магічного світу. І найстрашніше — вони не виявили жодного каяття. Просто зникли. А тепер, повернувшись, прагнуть повернути собі все.

Голос підноситься до залу і камер.

— Вони не жертви. Вони — тінь минулого, яку ми маємо викорінити.

Пауза. Суддя суворо киває.

— Захист, слово вам.

Герміона підводиться, впевнено крокує до центра залу. Погляд твердий, голос чіткий і спокійний.

— Ваша честь, шановні члени суду, присутні,

— Сьогодні ми розглядаємо справу, у якій трьох осіб звинувачують не на підставі конкретних доказів їхніх дій, а на основі їхнього походження та родинних зв'язків. Хочу нагадати, що в правовій системі, на якій базується наш суд, діє фундаментальний принцип — презумпція невинуватості. Жодна особа не може вважатися винною, поки її вина не буде доведена в установленому законом порядку.

— Обвинувачення звинувачує моїх підзахисних у «мовчазній зраді» та асоціює їх із злочинами родинного минулого. Однак факт належності до певної сім'ї не є підставою для притягнення до відповідальності. Закон вимагає індивідуальної оцінки дій та намірів, а не колективної провини.

— Крім того, законодавство гарантує право на справедливий суд, де кожен має можливість бути почутим і захищеним. Відсутність доказів активної участі чи співучасті у злочинах означає, що немає законних підстав для засудження.

— Важливо також підкреслити, що мої підзахисні добровільно з'явилися на судові слухання, співпрацюють із слідством і відкриті до встановлення істини — це свідчення їхньої відповідальності і бажання понести справедливе покарання у разі провини.

— Тому сьогодні я закликаю цей суд керуватися виключно доказами, правом і справедливістю, а не упередженнями чи політичними інтересами.

— Відповідно до принципів верховенства права, ніхто не повинен стати жертвою судового переслідування за ознакою походження. Лише чіткі факти та юридично обґрунтовані докази можуть слугувати підставою для винесення справедливого рішення.

— Захист доведе, що мої підзахисні — не винні за пред'явленими звинуваченнями, і заслуговують на справедливий розгляд без упереджень. Дякую. Готова перейти до допитів.

Допит №1: Теодор Нотт

Герміона виходить уперед. Крок за кроком, уся увага зали — на ній.
Тео нервово сідає на стілець допиту.

— Містер Нотт, де ви були в період війни?

— У маєтку, під замком. Я не мав права виходити. Батько тримав мене як заручника — боявся, що я зраджу його справу.

— Чому не звернулись по допомогу?

— Всі листи перехоплювали. Паличку забрали. Я... я не був солдатом. Я був сином.

— Ви не обирали сторону?

— Я виживав.

Герміона робить паузу. Повертається до суддів:

— Це не вибілювання. Це правда. Його батько зараз в Азкабані. Тео відмовився продовжувати цю традицію. Він зробив вибір, щойно міг. І стоїть тут не через приховування — а тому що прийшов добровільно.

Допит №2: Блейз Забіні

— Пане Забіні, вашу родину не пов'язували напряму з Темним Лордом. Але ж ви не допомагали Ордену.

— У моєму домі ховалися п'ятеро родичів, — спокійно відповідає Блейз. — Втікачі з різних країн, переслідувані. Я прихистив їх таємно. Якби хтось про це дізнався — нас би знищили.

— Чому ж ви раніше мовчали про це?

— Тому що ніхто не слухав. Всі вже вирішили, хто ми. Ті, хто не хочуть бачити правду, завжди чують лише те, що їм зручно.

Герміона робить крок уперед, голос твердий і впевнений:

— І все ж, пане Забіні, ви прийшли. Добровільно. Без примусу, без повістки. Зі спогадами, доказами, повною співпрацею.

— Ви ризикували всім, щоб довести свою невинуватість. І саме це — не причина для виправдання, а підстава для вибачення від системи.

Допит №3: Драко Мелфой

У залі нависає мовчазна напруга. Усі погляди спрямовані на нього. Драко повільно підводиться.

— Містер Мелфой, — починає суддя, — вам ставлять найважчі питання. Ваш дім — головне гніздо Пожирачів Смерті. Ваш батько — один із керівників цієї організації. Ваше ім'я — символ минулого.

— Знаю, — відповідає Драко тихо.

— Ви не боролися, але й не билися. Ви виконували накази, не завдаючи шкоди. І врешті — врятували Гаррі Поттера. Це все?

Драко піднімає погляд, у очах — суміш жалю і рішучості.

— Ні. Це не все.

Він робить паузу, ніби шукаючи правильні слова.

— Я був боягузом. Я не обрав сторону — я втік у нейтралітет. Але кожен день після війни я жив із цим вибором. Я не зник. Я не ховався. Я будував нове. Вклав кошти у відновлення Гоґвортсу. Я не шукаю прощення.

Він робить крок уперед.

— Але я хочу другого шансу.

Герміона піднімає голову, її голос спокійний і впевнений:

— І це не сором — хотіти жити правильно.

Суддя піднімає руку.

— Перш ніж перейти до заключної промови сторін, проведемо короткі перехресні дебати.

Обвинувач, магістрат Хаммел, встає. Його погляд спокійний, руки схрещені за спиною. В Міністерстві його знають як «м'якого на тон, жорсткого на вирок».

— Пані Грейнджер, дозвольте?