Вони називали це коханням

Північ видалася незвично тихою.

Вогонь у каміні догорав, лишаючи по собі тільки жевріючі вуглики. Блейз читав газету, Тео щось зосереджено виводив на клаптику пергаменту. Драко ж сидів нерухомо, не зводячи погляду з Герміони, яка дрімала в кріслі. Її щоки набули здорового рум'янцю від тепла, губи більше не здавалися потрісканими. Вперше за довгий час — вона виглядала спокійною.

І саме в цю мить — кімнату розітнув сліпучий спалах.

Світло блискавкою прорвалося крізь морок, змусивши всіх схопитися. Просто крізь стіну увірвався патронус — велична срібляста сова з розгорнутими крилами, що сяяли в напівтемряві.

— Це не мій, — прохрипів Тео.

— І не мій, — озвався Блейз, ледь кивнувши.

Драко вже стояв — у бойовій стійці, з витягнутою вперед паличкою, напружений і готовий до бою.

Патронус мовчки кружляв кімнатою, аж поки не завис у повітрі — просто перед Герміоною.

— Пані Візлі, вас терміново викликають до Міністерства.
Документи про розірвання шлюбу, потрібне підтвердження вашої особистості. Ви маєте з'явитись негайно. Це стосується справи МН4-773. У вас десять хвилин.

Голос був сухий, беземоційний. Але саме в цьому і крилася загроза — холодна, офіційна, невідворотна.

Патронус згас. І настала тиша.

Герміона вже прокинулася. Її обличчя змінилося майже миттєво: розгубленість поступилася місцем зібраності.

— Що це за справа? — Тео нахилився вперед, але Герміона вже вставала на ноги.

— МН4 — це мій особистий запит на розірвання шлюбу. Подала його тиждень тому. Вони не мали права активувати його як частину слідства...

— Тобто, хтось злив інформацію, — тихо мовив Блейз. — І зробив це вчасно. Перед слуханням.

— Щоб я не встигла підготуватись до допиту... — Герміона стисло зціпила губи. — Чорт.

Драко підійшов, не кажучи ні слова, і подав їй пальто.

— Ти справишся, — сказав він просто.

— Вони б'ють по найслабшому — по особистому, — її голос затвердів. — Але нічого. Зараз вони зрозуміють, яку помилку зробили.

— Дозволь, я... — почав Драко.

— Ні, — різко. — Це моє минуле. І мені з ним розбиратися.

— Але ти не повинна йти одна. Там можуть чекати не просто формальні питання.

Вона зупинилася на мить. Погляд зустрів його — не зляканий, не зламаний. Сильний. Справжній.

— Я йшла на війну в сімнадцять. І не втекла. Думаєш, я зламаюсь зараз? І не забувай ви під наглядом!

Драко не відповів. Лише мовчки провів її до дверей.

Вона трансгресувала.

У Міністерстві світло було холодне.

Коридори — порожні, мов стерильні труби. Її кроки лунко відбивалися від кам'яних стін. Вона йшла швидко, не озираючись. Папка з документами стискалася в долоні так сильно, що пальці побіліли від напруги.

У залі вже чекали: двоє представників ЧарВерСуду, юрист, співробітник відділу реєстрацій і... — Рональд Візлі, — Герміона не здивувалась.

Він підвів очі. Втомлені, порожні. І — ніби винні. Мабуть, не очікував побачити її такою: зібраною, холодною, абсолютно контрольованою. Вона не зупинилась.

— Які саме питання?

— Ми повинні перевірити справжність наміру, — озвалась одна з жінок у мантії судді. — А також отримати підтвердження, що ви більше не ведете спільного побуту.

— Документи подані. Усі підписи — справжні. Я виїхала з житла понад місяць тому. Свідки: містер Гаррі Поттер, місіс Моллі Візлі та — за потреби — охоронець лікарні Святого Мунго. Усі це підтвердять.

— Ви впевнені, що дієте не під впливом зовнішніх обставин? Наприклад, відносин із фігурантами справи...

— Ви питаєте, чи мене змусили? — її голос різко зазвучав у тиші, мов удар скла. — Ні.

— І чи впливають ці обставини на ваше рішення захищати містера Мелфоя?

Герміона мовчки витягла з папки аркуш.

— Ось моя письмова заява. Я залишаюсь у справі як призначений представник. І подаю офіційний запит на відкриття внутрішнього розслідування — через витік інформації щодо мого особистого статусу.

Судова представниця кивнула. Навіть вона, здається, визнала: Герміона тільки-но виграла цей раунд.

Міністерство магії. Секційна зала №3.

Темні стіни поглинали звук, створюючи відчуття вакууму. У центрі — круглий стіл з білими кріслами. Навколо — п'ятеро членів комісії. Двоє свідків. Представник Відділу родинних справ. І вона.

Герміона Грейнджер стояла рівно. Обличчя — спокійне. Руки — схрещені попереду. На щоці — слабкий синець, ледь помітне відлуння удару, який більше не мав над нею влади.

Зліва — Рональд Візлі. Виснажений, з почервонілими очима. Здавався тим, хто не спав усю ніч. І не зводив погляду з підлоги.

— Отже, — почала судова чарівниця, розгортаючи пергаменти. — Справу №47-МН4-773 відкрито. Предмет — розірвання шлюбу між Герміоною Джин Візлі, уродженою Грейнджер, та Рональдом Біліусом Візлі.

У залі — жодного звуку.

— Заява подана добровільно. Підписи автентичні. Однак кожна сторона має право висловити свою остаточну позицію. Пані Візлі, вам слово.

Герміона підвела погляд.

— Ми були разом давно. І я щиро вірила, що зможемо пройти крізь усе. Але життя — це не казка. Це — будні. Втома. Побут. Розчарування.
Ми обоє припинили боротися. Ми перестали бути партнерами.
І я... не хочу провести ще десять років, зламана, мовчазна, лише тому, що колись поклялася.

Її голос звучав рівно, без тремтіння — але в ньому було щось крихке. Щось людське.

— Ми — чужі. І це вже давно.

Члени комісії кивнули. Літня жінка з холодним поглядом поставила уточнююче запитання:

— Ви усвідомлюєте, що після сьогоднішнього засідання юридичний зв'язок між вами буде остаточно припинений? Жодних спільних прав, майна, спадку чи збережених привілеїв?