Перший хід

Їй не дозволяли бачитися з ними. Гаррі її уникав. Рона вона бачила лише двічі. Один раз — в лікарні Св. Мунго. Другий — п'яним на підлозі їхньої колишньої спальні. Хоч він цього і не пам'ятав. Вона приходила зібрати свої речі. Їй було шкода того часу, який вона витратила не на ту людину. Тепер, Герміона була впевнена, вибір який вона робить – є правильним. І від цього на душі ставало тепліше.

Цей місяць пролетів швидко. І хоч у неї не було можливості спілкуватись з Драко Тео і Блейзом, вона дуже ретельно готувалась до засідання. Вона не могла програти. Це б була її особиста поразка.

Суд. Перше слухання.

Ранок. 8:40. Герміона вже була в залі суду, коли туди ввели чоловіків. Виснажені. Худі. В побиттях. Особливо Драко. Вони не піднімали голів, наче вже згодились з тим що відправляться до Азкабану. Ніхто з них не побачив Герміону, здавалось, вони зовсім нікого не чекали побачити на своїй стороні. Герміона впевненим кроком підійшла до аврорів які їх охороняли.

— Заберіть наручники.

— Що?

— Я їх представник. У залі повно аврорів. Вони нікуди не втечуть. Заберіть їх.

Охорона завмерла, під пильним поглядом дівчини вони здались. Помахом кайданки зникли.  Драко нарешті підняв погляд.

— Грейнджер...- голос був сухим, хриплим, виснаженим, майже не чутним.

— Вам треба поїсти. Процес буде довгим. Вам потрібні сили. – помахом своєї палички, перед ними зявилась вода і сендвічі.

— Нам казали, що ти від нас відмовилась. – тихо скавав Блейз.

— Не вір усьому, що кажуть. Я тут. Я з вами. А зараз - їжте.

Вони кинулись на їжу. Вода зникла за секунди. Герміона мовчки спостерігала. Вона вже знала — це не просто робота. Це — особисте.

У судовій залі було тихо, як у склепі. ЧарВерСуд зібрався повним складом. Мовчазні силуети суддів сиділи на підвищенні, мов статуї. В їхніх поглядах — прискіпливість, упередженість... і цікавість. Не щодня добровільно перед ними постають колишні союзники Темного Лорда.

Гаррі сидів осторонь, руки схрещені. Він так і не подивився на Герміону. Вона ж стояла посеред зали — одна, перед п'ятьма суддями, трьома підозрюваними за спиною і десятками очей, які чекали, як вона зламається.

Але, вона не зламається.

— Пані Візлі, — промовив головний член ЧарВерСуду, літній чарівник з вузьким обличчям і колючими очима. — Ви впевнені у своєму рішенні представляти цю справу? Ви особисто знайомі з підсудними. Чи не вбачаєте ви тут конфлікту інтересів?

— Ні, не вбачаю, — спокійно відповіла Герміона. — Я маю право обрати справу, яку вважаю важливою. Більше того — ніхто, крім мене, не взявся б за неї без упередженості. Я — їхня найгірша суддя. І якщо навіть я можу знайти аргументи на їхній захист — значить, вони заслуговують бути почутими.

У залі завирувало невдоволення шепіт, потім гомін. Суддя вдарив молотком об дерево.

— Продовжуйте, Пані Візлі.

Герміона зробила крок уперед. Вона тримала в руках теку, та говорила не з неї.

— Перед вами — троє осіб, які були частиною кола Мелфоя після падіння Темного Лорда. Але давайте розглянемо факти, а не плітки. Вони не брали участі в атаці на Гоґвортс. Жоден з них не був серед пожирачів, хоча їхні родини — були. І ось уже півтора року вони перебували в ізоляції — не тому, що ховались, а тому, що не хотіли ставати об'єктами публічного цькування.

— І що, вони б і далі ховались? — перебив один із суддів.

— Ні. Бо вони прийшли самі. Добровільно. Без адвоката, без гарантій. Їх не шукали. Вони могли б втекти. Але замість цього — постали перед вами. Поясніть мені, чому хтось має відповідати за своїх батьків, якщо в момент, коли міг скористатись родинним захистом, він обрав правду?

Пауза. У залі стало тихо. Герміона кивнула до аврора. Той виніс тацю зі скляними пляшечками — спогадами. Вона взяла одну з них і підняла вгору.

— Це — витяг зі спогадів пані Нарциси Мелфой, засвідчений Веритасерумом. Тут чітко видно, як вона врятувала Гаррі Поттера, збрехавши Волдеморту у вирішальні хвилини битви.

Гаррі здригнувся. Це був удар. Публічний. Той факт, який він ніколи не хотів визнавати.

— Наступне. Теодор Нотт під впливом зілля "Інтенс Мемора" показав спогади про те, як переховував дітей маґлів, які намагались втекти з Лондона. Так, його батько був пожирачем. Але Тео — не він. У нього був вибір — і він його зробив.

Вона кинула на стіл ще дві пляшечки.

— Блейз Забіні відмовився присягати Темному Лорду, за що його мати зазнала тортур. У нього був шанс мститись. Але він не мстився. Він мовчав. А тепер — говорить.

Судді переглянулись. Герміона зробила паузу. Потім — ще один удар.

— Щодо Драко Мелфоя. Людину, яку ви хочете судити суворіше за всіх. Але давайте згадаємо: він не вбив Дамблдора, хоча міг. Він не видав Гаррі Поттера в особняку, хоча знав, хто це. Він стояв на боці темряви — тому що народився у ній. Але він вийшов з неї сам.

Її голос став жорсткішим.

— І я тут, як Герміона Грейнджер — маглороджена, жінка, яку ця сім'я колись зневажала, — кажу: він не винен. Якщо я можу пробачити — ви повинні хоча б спробувати зрозуміти.

Мовчання. Хтось закашлявся. Один із аврорів навіть нахилив голову.

Суддя заговорив:

— Ці аргументи... несподівано ґрунтовні. Але суд не виносить вироку на підставі емоцій. Ми маємо...

— Я зібрала більше, ніж емоції, — різко сказала Герміона. — Я надала вам свідчення, офіційно зафіксовані під дією сироватки правди. Я подала 37 підписаних документів від маґлівських родин, яким допоміг Нотт. 16 підтверджень участі Забіні в постачанні провізії в маґлонароджені схованки. Три покази з Гоґвортса щодо того, як Мелфой врятував учнів, коли мав шанс видати їх.

Вона кинула останній документ на стіл:

— І врешті — офіційний лист від Гаррі Поттера. Він  не захотів підписати його. Але я зберегла чернетку. В ній — його визнання: «Вони не злочинці. Вони просто не змогли обрати сторону вчасно».