Частина 1. Кінець - початок

- Ти не можеш цього зробити! Ти не можеш усе покинути. Це божевілля!

- Божевілля - залишатися тут.

Кетрін роздратовано перекинула своє довге каштанове волосся за спину і продовжила пакувати речі.

- Але ж… - С'юзан, мініатюрна некрасива жінка, намагалася підібрати слова, які б зупинили її подругу, - це так далеко! Чому саме Англія? Британці… вони такі… інші…

- Яка різниця? - Кетрін стенула плечима, - аби якнайдалі звідси.

- А як же Баррі, Ліз і Фіона? Що я скажу у клубі? Ти ж була його головою… і серцем, - тихо, але емоційно додала.

- Тепер це місце належить тобі. - Кетрін жорстко взяла подругу за плечі, намагаючись вкласти у свій погляд усе, що не могла сказати вголос. - Прошу, вибачись за мене.

- Ти навіть не попрощалася з ними.

- Я не люблю прощань, ти ж знаєш.

- І навіть з Баррі?

Блискавка на валізі майже завила від різкого руху, мимоволі виказуючи раптовий вибух гніву.

Баррі?! Та бодай він крізь землю піде, якщо вона хоч раз іще почує його ім'я. Це через нього та його підбурення усе сталося. Він завжди намагався перетнути межу і підбивав на це Пола. А той не втримався в гонитві за черговим відкриттям. Звичайно, Кетрін не змогла лишити коханого і наразити на небезпеку самого, тому вимушено підтримала, а вберегти не змогла. Не врятувала.

Відчуття провини холодною хвилею пройшлося крізь груди. Їй доведеться з цим жити, з думкою про те, що вона стала причиною загибелі коханого чоловіка.

- Вибач, у мене літак за годину, - лише сказала.

- Зателефонуй мені, щойно влаштуєшся, - попросила С'юзан, розуміючи, що ніщо не змінить наміри Кетрін. Так, це була одна з тих її якостей, за яку вони усі у клубі її поважали, - вміння наполягати на своєму, довести діло до кінця і врешті решт виявитися правою.

- Обов'язково.

Подруги обійнялися.

- Ти можеш відвідати мене, якщо схочеш, звісно, - трохи згодом додала Кетрін.

- Так, - С'юзан погодилась, але відчула, що навряд чи колись вони побачаться.

Уже у дверях Кетрін озирнулась, кидаючи останній погляд на своє помешкання: лише голі стіни, які колись були свідками найщасливіших днів у її житті.

- Бажаю приємної подорожі, - С'юзан зробила крок - і раптом її обличчя жахливо змінилося: замість очей утворились чорні провалля, крізь яскраво-червону помаду позначилися темні криваві тріщини, вона заговорила чужим голосом: - Від себе не втечеш. Ти та, хто ти є, і завжди будеш. Тобі ніколи не зректися своєї суті…

- Я вже це зробила! - і Кетрін рішуче зачинила двері, залишаючи позаду уламки свого розбитого життя.

****

Літак набирав висоту. Стюардеси розносили напої та заспокоювали особливо чутливих пасажирів.

Кетрін відкинула голову на сидіння. Вона не мала змоги дивитися у вікно ілюмінатора, тому просто заплющила очі. В її випадку це стало фатальною помилкою, бо відразу перед внутрішнім зором з'явилося обличчя Пола, понівечене, із застиглою гримасою жаху. Ніколи не зітреться воно з її пам'яті, закарбоване навіки як нагадування про те, що сила несе лише біль і смерть.

Згадуючи події нещодавного минулого, Кетрін у черговий раз пообіцяла собі, що більше ніколи в житті не використовуватиме свої здібності. Хай би там що!

Вона не була занадто емоційною жінкою, але зараз, коли її маршрут практично повністю повторював той перший раз, Кетрін не стала стримуватись, і сльози поволі покотились донизу, крапаючи на кремову кофтинку.

… Високий привабливий чоловік сів поряд з Кетрін. Він посміхався, засліплюючи усіх навколо своєю занадто сяючою посмішкою. Типовий красень з обгортки глянцевого журналу, блондин, та ще й до того ж вільний, як зауважила жінка, не помітивши на його безіменному пальці обручки. Він викликав бажання посміхнутися у відповідь, інакше б це виглядало неввічливо, що Кетрін і зробила.

- Привіт, я Пол, - весело сказав він, - нам довго летіти разом, тому пропоную приємно згаяти час у товаристві одне одного. З якою метою летите у Лондон?

Це було не зовсім тактовне запитання, але чомусь Кетрін відповіла. З'ясувалося, що Пол прямує на ту саму конференцію з історії мистецтв, що й вона. Тож у них виявилось багато спільних тем для розмов, і вони не помітили, як минув час.

У Лондоні спілкування, природньо, продовжилось. Вільний від лекцій і засідань час нові знайомі проводили, вивчаючи місцеві пам'ятки. Пол неодноразово бував у столиці Великобританії і радо показував Кетрін усі цікаві місцинки, які знав сам. Вони не згледілись, як покохали один одного.

Жвавий характер Пола заряджав Кетрін енергією, дарував відчуття повноти життя, особливо, коли чоловік тримав її у своїх обіймах або накидався з поцілунками. Йому подобалось робити це неочікувано, даруючи коханій пристрасні незабутні моменти…

Змахнувши сльози, Кетрін повернула голову вбік. Поряд сидів огрядний дідуган, від якого смерділо потом. Незважаючи на те, що в салоні літака справно працював кондиціонер, з сусіда текло так, наче він щойно вийшов з води. Кетрін поволі затулилась рукою, але це очікувано не допомогло. Наступною, майже на автоматі, дією вона склала пальці у характерний жест, збираючись зробити навколо себе невидиму сферу з чистим повітрям, але останньої миті спинилась. Вона ж обіцяла! Не минуло й кількох годин, а вона вже поривалась скористатися магією. Це нікуди не годиться! Потрібно триматися, інакше все буде марно й вона загубить і власне життя.

Їй більше нічого не залишалось, як змиритися з неприємним сусідством і терпіти, прикладаючи до носа напарфумлену хустинку. Щоб не чути зайвих звуків, які також видавав супутник, жінка встромила у вуха навушники, слухаючи на межі комфортної гучності улюблену класику.

За бортом літака хмари чіплялися за крила, не перешкоджаючи йому нести пасажирів у старий світ, який для когось навпаки мав стати зовсім новою сторінкою у житті.

Згодом Кетрін наснилося, як Пол на руках заносить її до їхнього нового помешкання, яке вони орендували після повернення до Нью-Йорка; вони цілуються, починають кохатися, серце сповнюється невимовними почуттями, і з Кетрін виривається магічна сила. Але Пол не боїться, в його волошкових очах вона бачить відображення власної магії, і це робить її ще більш щасливою, якщо таке взагалі можливо. Дізнавшись, що чоловік теж має неабиякі здібності, Кетрін вирішує, що Пол - її доля…