Епілог

Яскраве, нетипове для ранньої англійської весни сонячне проміння заливало усе навкруги теплим світлом. Де-не-де вже починали брунькуватися дерева, кущі, повітря дихало вологою, що випаровувалася з землі, вогкої від талого снігу. Для садівничих робіт на відкритому ґрунті було ще зарано, але жінка не могла втриматися і вже встромила кілька насінин у дбайливо викопані ямки, після того зробила кілька специфічних рухів над висадженими рослинами.

Підвівшись і струсивши наліплі грудочки з фартука, на якому вона щойно стояла, Кетрін обернулася. Сьогодні зранку Деніел притягнув величезну гойдалку і встановив її у садку. Зараз же, зручно вмостившись з гітарою на колінах, він перебирав струни, вигадуючи нову мелодію. Вона нишком милувалась його чорним волоссям, яким грався вітер, широкими плечима, навіть сережкою в носі й переплетеним шкіряним намистом, довгими вмілими пальцями, під якими оживала гітара.

- Твоя мати не навідає нас сьогодні?

Не відриваючись від свого заняття, Деніел відповів:

- Шинед покинув черговий залицяльник. Гадаю, мати зайнята приготуванням чогось надзвичайно заспокійливого.

- Шкода. Я досі не мала нагоди подякувати їй за те пекельне зілля, що врятувало мені життя. Лячно й думати, що б зі мною сталося, якби не воно.

- Впевнений, вона тобі пробачить.

Нещодавно вони прийняли рішення і вже деякий час жили разом у будинку на околиці лісу. Події того сумнозвісного дня не обговорювали. Для Кетрін багато що стало зрозумілим і без слів. Але головного вона так і не почула.

- Чому ти тоді повернувся? Коли побачив Пола і його поцілунок, - раптом спитала вона, пильно вдивляючись у фігуру напроти.

Мелодія перервалась. Деніел відклав гітару.

- Я розповім тобі одну легенду.

- Навіть співати не будеш? Це щось новеньке!

- Високо у шотландських горах жив самотній лицар у великому холодному замку. Не мав він друзів, родичів і навіть ворогів, бо ніхто не був йому потрібний, крім його єдиної розради - волинки. День і ніч грав він на ній, створюючи дивні мелодії. Та одного разу засумував, бо ніхто, крім нього, не чув їх та не міг оцінити красу музики і талант виконавця. Однієї ночі, після того, як лицар зіграв неймовірно чарівну пісню, наснилась йому діва рідкісної вроди. Вбрана вона була у довгу зелену сукню з білим поясом, що так пасувала до її променистих очей. Волосся її було кольору гір, які так любив лицар, а вуста, мов рожевий вереск, що оповив долину у підніжжі гори. І мовила до нього діва: “Припала до душі мені твоя пісня. Будеш мати щастя, багатство і славу, якщо знайдеш мене і візьмеш за дружину”. І з того часу стала з’являтися йому щоночі, аж поки він не вирушив у довгу путь, щоб знайти її.

Деніел замовк, не зводячи очей з Кетрін. Та ніяково всміхнулась.

- Знаєш, у мене докторський ступінь з історії мистецтв, але такої легенди я ніколи не чула. Сам придумав?

Він похлопав біля себе, запрошуючи її сісти, а коли вона послухалась, приклав долоню до центру грудей.

- Що підказує тобі серце?

Воно одразу ж затріпотіло, мов піймана пташка. І здатність логічно мислити, як завжди, коли Деніел торкався її, залишила Кетрін.

- Гадаю, цьому лицарю не слід було бути таким довірливим. Залишити замок і звичне життя… заради чого?

- Можливо, заради кохання?

- Ти не казав, що він полюбив діву.

- Не казав?

Деніел нахилився ближче, гойдалка похитнулася.

- Він покохав її з тієї самої миті, як вона вперше йому наснилася, - видихнув він їй майже в губи.

- Та чи знайшов він її? - відізвалась Кетрін, затамовуючи подих.

- А що підказує тобі серце? - повторив.

- Ти просто нестерпний, Деніеле Макларен, але мені припала до душі твоя пісня...

- А коли знайшов він її, то промовив: “І не треба мені ні багатство, ні слава, тільки б бачити, як у твоїх очах віддзеркалюється моє кохання”.

* У творі використані пісні гурту Amorphis у моєму вільному перекладі та обробці, чия творчість надихнула мене на створення цієї історії.