Частина 9. Наслідки

Безлюдні вулиці Іпсвіча сьогодні не лякали, навпаки, їх самотність знаходила відгук у душі жінки, що безцільно вешталась ними серед зимової ночі. Ноги несли куди завгодно, тільки б не додому. Вертатися у дім, який усі ці місяці був осередком чогось справді важливого і прекрасного, а тепер став доказом поразки і розчарування, вона не могла себе примусити. Ніч, на диво, була тиха й безвітряна, на противагу розпачливій бурі, що панувала в душі Кетрін. Вона не могла заспокоїтися, почувалася ображеною і зрадженою, хоча чудово розуміла, що підстав для цього немає. Та розбитому серцю не накажеш дослухатися до голосу розуму. Тож все, на що Кетрін зараз була здатна, - крокувати вперед вночі, залишаючи позаду частинки болісного почуття, як колись давно вже робила.

Коли вона зупинилась перед дверима свого будинку, ніч добігала кінця. Змерзла так, що вся трусилася, влучила ключем у шпарину лише разу з п’ятого.

А в темряві кімнати щось було. І то було не приємне довгоочікуване тепло, а щось живе, що причаїлося в кутку темною масою і чекало. Кетрін на автоматі скинула неслухняні руки, готова будь-якої миті відбити удар, а у грудях стисло від страху. Так простояла, здавалося, вічність, важко дихаючи, починаючи відчувати поколювання у задубілих кінцівках, та нічого не відбувалося. Тоді нащупала вимикач позаду на стіні - і яскраве світло вмить розігнало привид темряви.

Він сидів в її улюбленому кріслі, нерухомо, зосереджено вдивляючись у перелякану фігуру навпроти, навіть віями не кліпнув, коли увімкнулося світло. Кетрін швидко пробіглась поглядом по звичній обстановці власної вітальні, та це не переконало її в тому, що вона не спить. Бо той, хто сидів у кріслі, міг тут бути лише за однієї умови - якщо це сон. Отже, або вона замерзла десь дорогою і марить уві сні, крижаніючи на смерть, або…

- Гарячої кави? - раптово запитав чоловік.

Тільки тепер Кетрін помітила на столику дві чашки, від яких йшов божественний аромат свіжозвареної кави. Жінку зовсім не здивував той факт, що напій обпалював, наче був приготовлений кілька секунд тому, як і те, що завсідник її снів мав вигляд зовсім не такий, як вона звикла бачити. Борідка і волосся акуратно заплетені, сережки залишилися тільки у вухах, замість вбрання із заклепками - джинси і теплий сірий светр, хоча шкіряна куртка валялася неподалік. Деніел Макларен виглядав до біса пристойно і неочікувано по-домашньому. І хоч не співав і не тримав у руках гітари, сумнівів не залишилось - це був саме він.

Кетрін ледь не впустила чашку. Стук денця видав її з головою. Вона боялася повірити своїм очам і не сміла сподіватися. Так, вона бачила його на сцені, чула наживо співи, які її підкорили, та це все досі не переконало її на сто відсотків. У глибині душі Кетрін продовжувала сумніватися, коливатися і не наважуватися рухатися вперед.

Вона чекала, що сновидіння щось скаже, та Деніел мовчав. Як завжди. І тоді Кетрін понесло. Вона верзла казна-що, не в змозі зупинитися.

- Це був вельми… цікавий досвід. Так, я розумію, ти хочеш повернути собі втрачене життя, відновити усе, як було… Я обов'язково звільню помешкання, бо ж воно твоє, так? Дай мені лише кілька днів, щоб я підшукала інше… Я не знаю, де твої інструменти, їх, мабуть, вивезли, коли… А ліжко, якщо хочеш, його теж можна… Мені запропонував університет, усім викладачам пропонують…. не усім, - щось згадала, - чи ти маєш де жити, а, звісно, маєш, ти ж десь був ці дні… Олівія! Треба сказати Олівії… Божечки… - заметушилась, почала складати розкидані речі, пересовувати декоративні композиції, якими була прикрашена кімната, - не знаю, як скоро зможу звільнити тут все…

Він устав. Вона остовпіла.

- Замовкни, Кетрін!

І вона замовкла, задихаючись від жаги і пристрасті, які він вклав у свій раптовий поцілунок.

Світ згас і вибухнув наново. Досі незвідані відчуття пронизали тіло Кетрін, мов електричним струмом. Вона тримала у своїх обіймах майже мрію, якої нарешті могла торкатися. Вірніше, це Деніел затис її у своїх м’язистих руках так, що перехопило подих. Від нього пахло мускусом і кедром, трохи пивом і ще чимось особливим, що важко було ідентифікувати, але від чого запаморочилось у голові. Губи його виявилися м’якими та наполегливими, цілувався він уміло і зі смаком. А коли Кетрін почало бракувати повітря, відсторонився на мить і знов припав до її уст.

Поцілунок здавався нескінченним. Від нього Кетрін танула, мов крижинка, що впала на розпечену поверхню. Боже, як довго вона цього чекала!

Минули роки, перш ніж вони змогли відірватися один від одного.

Важко дихаючи, розшаріла Кетрін роздивлялася таке знайоме, рідне обличчя і від виру емоцій не могла вимовити ні слова. Деніел узяв її голову руками і притис до свого лоба, заплющивши очі. Про що він думав, було загадкою, та зараз зовсім не важливою. Так вони продовжували стояти, аж поки жінка не помітила червону пляму від помади на комірі светра. Враз протверезіла. Відсахнулася. Зелений погляд зробився колючим і непривітним. Здивований Деніел лише підняв брови догори.

- Навіщо ти тут? - спитала Кетрін, й від голосу її повіяло холодом.

Він дивно подивився їй у вічі, наче шукав там щось.

- Ти не приходила, - просто відповів.

Вона не мала слів. Насправді, коли момент неочікуваної пристрасті минув, Кетрін розгубилася. Чи вона взагалі має право щось йому казати, щось від нього хотіти? Вона ж йому ніхто.

Жінка відвернулась і скинула пальто. За вікном розвиднювалось. Кажуть, ранок від вечора мудріший. Та навряд чи цей ранок допоможе їй розібратися в тому, як жити далі. Їй раптом захотілося опинитися у домі зі снів, де все було складно і водночас набагато простіше - вона приходила, він співав. І не треба було підшукувати потрібні слова.

- Кетрін…

Її ім’я в його устах було медом, але Кетрін не дозволила собі купитися на цю солодкість.