Частина 2. Мертвий хлопець

       Олена сиділа за столом в садку під виноградом, який давав густу тінь та ховав її від липневої спеки. Вона пила каву та читала цікаву книжку. Ніщо не могло потривожити її спокій у цей чудовий літній вихідний день. Вона планували ще трохи попити чаю та піти поратись по хаті, а потім ввечері зустрітись з подружкою за кавою і….

       Думки лагідно несли її на хвилях мрій, доки не обкотили льодяною водою та не повернули в реальність. Щось пішло не так.

       На вулиці їх приватного сектору почався якийсь рух та метушня. Вона почула звуки сирен, які видавала поліцейська машина, проїжджаючи повз її дім. А за нею відразу потягнувся натовп із сусідів, щось голосно обговорюючи один з одним.       

       Дівчина лише зітхнула, повільно ставлячи чашку з чаєм на стіл та відкладаючи книжку у сторону. Бабці побігли збирати новини для свіжих вечірніх пліток. Це так втомлює. Але сама виставу вирішила не пропускати.

         Тому, рішуче ставши з-за столу, Олена теж вискочила із двору та подивилась, куди ж направилась машина, а за нею - люди. І коли вона зрозуміла напрямок процесії, їй стало не по собі. Холодна змійка жаху та підозрілості пробігла по її хребту.

         «О ні. Тільки не туди». – Подумала вона, розуміючи, що усі збіглись до старого покинутого маєтку, який розташувався укінці їх вулиці подалі від інших будинків. Там щось трапилось. І щось дуже нехороше.

         Олена швиденько наздогнала сусідських жінок та поцікавилась у них, у чому справа?

         - Та Інка  з 35го дому сьогодні з ранку ходила до лісу по якісь там трави та почула страшний сморід з тієї триклятої хати. Вона пішла по вікнам позаглядала. А звідки ще страшніше пахне. А в кущах біля вхідних дверей вона побачила браслет із бісеру, жовто-блакитний. Буцім-то там хтось був. Інка спочатку вирішила, що то собака там здохла. Але навряд чи тварина так могла смердіти.  Якщо туди якимось чином через вікно буйвол не забрався. Бо каже, що двері були щільно закриті. І прийшовши додому ось вона визвала поліцію. Подивимось, що там трапилось. – Глибоким грудним голосом повідомила їй сусідка.

         Та Олена вже все для себе розуміла. Той маєток мав дурну репутацію. Про нього ходили легенди, що там живе якийсь злий дух, який вже колись вбив одну молоду жінку, а за ту смерть звинуватили її чоловіка та надовго посадили у тюрму Вони як раз хотіли придбати той дім та привести його до ладу. Але то ж були лише байки. Привидів же ж не існує. Але дівчина точно знала, що вони є.

         Дійшовши до покинутого маєтку її підозри підтвердились. Поліція вже встигла зламати двері та зайти всередину. Звідти відразу ж вискочив молодий поліцейський з платочком біля носу та почав комусь дзвонити по телефону.         

         - Ало, швидка? Давайте нам машину за адресою. Тут вбивство. Ми знайшли його. Треба забрати тіло хлопця. Дякую. – Почула дівчина уривки його слів. Ще двоє поліцейських вийшли слідом за ним на вулицю та почали проганяти зівак, оточуючи дім жовтою стрічкою.

         - Розходьтесь, це видовище не для слабких нервів.

         - Що сталось? Тут когось вбили? – Закричала через стрічку одному з поліцейських якась жінка.

         - Так. – Тільки й зміг відповісти їй один з офіцерів.

         - Я так і знала! Чуяло моє серце, що то не собака там здохла! Бідна людина! – Заверещала та сама тітка Інка, яка й визвала сюди наряд.

         Натовп відразу ж загудів між собою, обговорюючи цю подію, а Олена лише відійшла подалі та сховалась за широкою та густою вишнею, бажаючи подивитись усе до кінця.

         Згодом приїхала швидка допомога. Трійко найміцніших чоловіків, два санітари та один поліцейський, пішли знову в дім та невдовзі на ношах винесли мертвого хлопця. Від нього дуже смерділо, тому усі, хто стояв неподалеку, вимушено відвертались або закривали носи. Олена розгледіла, що у мерця було виколоте око. Все тіло вже посиніло та було майже все залите засохлою кров’ю. Видно було, що тіло там пролежало не менше тижня. Хлопчина виглядав зовсім молодим, ну може років на вісімнадцять. Видовище було дійсно страшне, тому санітари поспішно сховали тіло у чорний пакет та занесли до машини швидкої.

         Натовп після побаченого відразу почав розходитись, так як багатьом стало погано. Одна з жінок навіть повалилась додолу, втративши свідомість. Тому її чоловік відразу ж підхопив її на руки та поніс додому.

         Сама Олена стояла мовчки, а серце розривалось на шматки. Вона не знала, як так трапилось. Що його так жорстоко вбило або хто? Тіло винесли із дому, але жовто-блакитний браслет знайшли ззовні в кущах. Він або сам туди заліз через вікно, або з ним хтось був. Але її не покидало відчуття, що то дійсно міг зробити дух. Та треба було в цьому розібратись.

         Вона вже збиралась іти геть, але раптом помітила, що з другого поверху маєтку на неї хтось дивиться. Олена повернулась на погляд та зазирнула у вікно, але там нікого не було.

         Це відчуття ще більше поселило в ній впевненість, що то було не вбивство, а напад примари. Тому вона для себе твердо вирішила, що проведе власне розслідування та знайде злочинця, який вбив того малого.

         - Їх було двоє! – Почула Олена розмову однієї бабці і двох сусідів-чоловіків, вже підходячи до свого дому. – Я в ту ніч не спала, а вийшла на вулицю трохи повітрям подихати. І повз мій двір хтось пройшов. По розмовам начебто то були двійко парубків. Я не впевнена, але так здалося. Голоси були різні. Це сталось десь тиждень назад.