Частина 1. Таємна кімната

    Андрій та Тарас були завзятими молодими хлопцями сімнадцяти років, які дуже любили пригоди. Вони ходили у походи, катались на трюкових велосипедах та знімали усі свої прогулянки на смартфони та викладали у соціальні мережі.

     А особливо хлопці любили шукати цікаві та таємничі покинуті та занедбані маєтки та оглядати їх у пошуках якоїсь містики та цікавих подій. Загалом нічого такого вони не знаходили у будівлях, окрім купи бруду та брухту, але завжди приправляли такі походи моторошними історіями та спец-ефектами. Від чого мали вже достатньо велику аудиторію, якій подобався контент друзів.

    Тому на цей раз вони вирішили взяти бика за роги та відвідати дійсно один із наймоторошніших маєтків на окраїні Києва, який ось вже років сто стоїть покинутий. І ніхто не хоче в ньому жити. Були чутки що одна молода пара дуже давно хотіла купити його. Та в них це майже вийшло. Але чоловік раптом з’їхав з глузду, взяв з підлоги цеглину та забив свою кохану до смерті. Після чого його посадили у в’язницю, а дім знову залишився на самоті із самим собою. Чому так вийшло, ніхто й досі не знає. Навіть сам чоловік не міг пояснити, чому він так вчинив.

    Від таких історій друзі приходили у захват, тому сьогодні вночі вирішили навідатись у страшний будинок, щоб дізнатись його таємницю.

    Рівно опівночі вони зустрілись у місцевому парку та почали перевіряти, чи все необхідне було при них. У обидвох за плечами висіли достатньо важкі рюкзаки, в яких лежали підготовлені павербанки, аптечки, килим, теплі речі та трохи їжі. На всяк випадок. Бо хто зна, може треба буде трохи затриматись?

    - Диви, що я взяв! – Раптом радісно із сяючими очима звернувся Тарас до Андрія. Хлопець усміхнувся та дістав із сумки справжню напів-професійну відео-камеру.

    Його друг здивовано відступив назад, а потім з цікавістю пригнувся до камери та оглянув її.

        -  Ого! Крутяк! Звідкіля вона в тебе?

      - Батько подарував за те, що школу добре закінчив. – Задоволено мовив Тарас. Він покрутив девайс перед обличчям друга, а потім охайно поклав його у чохол та знову засунув у сумку. - Тепер наш контент буде ще крутішим. – Із захопленням зробив він підсумок, уявляючи, яка якість зйомок буде на цей раз.

      - Беззаперечно! В ній є стабілізація та нічна зйомка?

      - Тю! Дурний? Авжеж, є! Вона коштує стільки ж, скільки й твій флагман!

      - Тоді взагалі шикарно. Я як раз взяв з собою потужній ліхтар, щоб було видно ще краще у темряві.

      - То добре. Ну що, ходімо?

      Хлопці поховали усе своє майно по сумкам та пішли через парк у приватний сектор, за яким й знаходився той таємничий старий покинутий маєток. Повний місяць лагідним білим сяйвом прокладав їм дорогу. Світло було настільки яскравим, що навіть вуличні ліхтарі були не потрібні. Вони могли розгледіти кожен камінчик на їхньому шляху. До того ж в деяких домівках досі було включене світло, що також трохи їм допомагало орієнтуватись у просторі.

      Пройшовши повз увесь квартал майже непомітними, не звертаючи уваги на те, що їх обгавкали місцеві собаки, вони опинились на невеличкій пустій ділянці, де закінчувались інші житлові будинки, в кінці якої і височів той проклятий маєток осторонь від усіх. Він виглядав лячно при місячному сяйві, яке не потрапляло усередину, залишаючи віконні отвори сочитись абсолютною темрявою.

      Це була двоповерхова споруда  в готичному стилі з високим дахом, який увінчували три шпиля. На середньому шпилі сидів металевий півень, який слугував в даному випадку вітряком. На другому поверсі стирчав невеличкий понівечений балкон із залізними вигнутими назовні прутами, які вже добре пожувала іржа, а низ підлоги облупився та посипався. Через що він здавався не надто безпечним. По обидві сторони від розбитих скляних дверей, які вели на той балкон, красувались дві кам’яні горгульї.  При місячному сяйві вони виглядали доволі жахливо і нагадували мовчазних охоронців цієї території. Їх очі, здавалось, світились у темряві якимось нехорошим червоним кольором та нібито слідкували за хлопцями.

      Сам дім був вже старий та побитий. Фасад місцями потріскався і облупився, в деяких стінах не вистачало цеглин. Вони ж і були розкидані перед фундаментом споруди, зарослі травою та засипані землею. Деяке свіже каміння лежало доволі далеко від дому. Тому здавалось, що то хтось їх спеціально повикидав з вікон. До речі, саме скло загалом було відсутнє у всіх віконних отворах. Лише один з них зберіг залишки розбитого вікна. Можливо, якийсь хуліган й понищив його одною із цеглин, яка лежала біля дому.

      Тарас із захватом вихопив із сумки камеру та почав швиденько знімати усе навколо, особливо сам маєток.

      - Ти подиви, які горгульї! Вони дійсно виглядають лячно! Здається, вони стежать за нами. – Захлинаючись від емоцій, промовив хлопець.

      Його друг діловито витягнув ліхтарик та швидко увімкнув його, добре освітлюючи дорогу до входу в дім.

      Вони пройшли по  зарослій стежці, яка була викладена з обробленого граніту, продерлись повз заплутані та сухі зарослі  кущі та нарешті потрапили до головного входу. Дивно, але дерев'яні широкі двері перед ними мали ще доволі хороший вигляд. Так як вони колись покривались лаком, то майже не прогнили та не були поїдені комахами. А металева голова горгульї з кільцем у пащі, яка стирчала посеред дверей, лише трохи заіржавіла та майже не скрипіла. Та здавалось, що вони самі по собі не відкриються, потрібно буде добре постаратись, щоб зайти всередину.