Глава 50. Дорогою на схід

Сумніви... Немов кляті паразити, вони здатні забиратися в найдальші куточки свідомості, встановлюючи там свої беззаперечні правила.

Ксюша не знала, як реагувати на те, що сталося кілька хвилин тому. Все відбулося так швидко, що вона навіть не встигла відчути біль від зубів вовка, який, здавалося, прокусив її руку наскрізь. Кров гарячими цівками стікала на землю, але шок від того, що відбувається, убив всю чутливість начисто. Еріка сунула їй у долоню зцілюючу пігулку і, не удостоївши поглядом, попрямувала до інших. Якби не сильна кровотеча з рани, Ксюша, мабуть, відмовилася б прийняти її допомогу. Надто вже зла була на її зраду, через яку Ден ледь не загинув. Але зараз, напевно, не та ситуація, щоб робити вибір не на свою користь. Недовго думаючи, Ксю проковтнула таблетку і зморщилася від сильного печіння в руці. І як Ден так спокійно витерпів цей біль? Здавалося, до рани приклали шматок розжареного на вогні металу. Щоправда, вже за хвилину сильне печіння послабилось, і шкіра на руці стяглася. Судячи з вигуків інших, вони також стали свідками неймовірного власного зцілення. Це було схоже на справжні чари.

Тяжко передихнувши, Ксюша кинула погляд на Дена і знову відчула приплив сумнівів, що розривали її душу на шматки. Колишня впевненість у другові стала жертвою невизначеності та хибних суперечливих висновків. Одне-єдине питання, ніби набридливий комар, дзижчало в голові, маючи намір вкусити якомога болючіше. Що, якщо йому справді подобається вбивати? Ксюша не могла викинути з голови погляд Дена під час атаки, коли він із неймовірною швидкістю перебив майже всіх хижаків. Як, незважаючи на дощ із крові та передсмертний вереск нещасних жертв, убив їх усіх без жодних сумнівів, наче робив це мало не щодня.

Ще кілька хвилин тому Денис був схожим на безжального вбивцю, який отримує насолоду від кожного смертоносного удару. Наче він не звичайний шістнадцятирічний підліток, а вбивця зі стажем та багатим досвідом. Хіба це не той Ден, якого вона знала стільки років? Хіба це не той хлопець, який купував їжу вуличним котам і жертвував гроші притулкам із покинутими тваринами? Що ж з ним сталося? Озирнувшись на інших, Ксюша зрозуміла, що не одна вона була шокована його діями. Абсолютно кожен із їхньої команди відчув щось подібне.

— Скажи мені, я зробив щось не так? — повторив запитання Денис, дивлячись на неї очима покинутого цуценяти. Ксю придушила нервовий смішок, дивуючись разючій зміні в його поведінці. Може, у нього роздвоєння особистості?

— Ні. Ти все зробив правильно,— тим не менш, впевнено відповіла вона. Друг ще більше зніяковів і опустив очі. Він не розумів її реакції, як і не розуміла її сама Ксю. Зараз Ден здавався таким пригніченим, розгубленим та спантеличеним, що вона сама почала сумніватися в правильності своїх спостережень.

— Але ж ти так не вважаєш, правда? — Денис схопив її за кисть і, мабуть, не помітив, як стиснув її до болю. Ксю мужньо витримала його хватку.

— Дене, ти нас захищав. Якби ти їх не вбив, вони б від нас одні кісточки залишили. Значить, все правильно, не думай про це.

— Вона має рацію. Ти був схожий на кіношного героя — винищувача нечисті. Ми самі ледь в штани не наклали побачивши, як ти з кинджалом носишся. Чи не приріжеш нас за компанію? — Максим, як справжній захисник Ксюші, відразу ж підійшов до Дена і одним різким рухом прибрав його руку від її кисті.

— Досить, не перебільшуй, будь ласка, — не стрималася вона, кинувши на хлопця роздратований погляд.

— Ви теж злякалися? — тим часом звернувся Ден до решти. Він був настільки напружений, що Ксюші хотілося хоч якось втрутитися і переконати його у протилежному.

— Ну, ти, правда, виглядав лякаюче, ніби втратив контроль. Ну, або в тебе вселилися біси. Подібне я міг спостерігати тільки у фільмах, — досить холодно зазначив Костя, закривши Марину своїм тілом, ніби Ден міг їй зашкодити. — Але з іншого боку — ти нас захищав. Ми не маємо жодного морального права тебе засуджувати. Навпаки, ми вдячні тобі за те, що врятував нам життя. Хоч це й було досить радикально, але іншого виходу я, чесно кажучи, не бачу.

— Радикально — м'яке слово. Я сказав би — досить жорстоко і кровожерливо. Ми б так точно не змогли. Одразу видно — справжній напівкровка, — в'їдливо помітив Максим, чим знову змусив Дена напружитися.

— Ну, так з хижаками як інакше? Не він би їх прирізав — нас би усіх зжерли. Я сказав би так: це було круто, чувак! — підтримав Дена Боря, хоч і не міг приховати невеликий переляк в очах. — Я на цьому знаюся, повір. Щоб хтось так рубав нечисть в реальності — це ж найвищий пілотаж! Ти ніби робив це не вперше і заслуговуєш на звання майстра.

— У нього це в крові, чого дивуватись. — Максим спіймав погляд Дена і зухвало обійняв Ксюшу за талію, притиснувши її до себе сильніше звичайного. По обличчю Дена ковзнуло роздратування. Він відвернувся від них, ніби йому справді було не все одно. Спочатку Ксю захотілося відштовхнути хлопця, але згадавши, що вони у стосунках — стрималася. Проте, деяке почуття обурення від його слів та висновків вона не могла подолати.

— Ти все зробив правильно. Не реагуй на цього придурка. — Еріка у свою чергу підійшла до Дена, спрямувавши на Максима повний зневаги погляд. — Розмірковувати про милосердя в таких умовах — це нісенітниця собача та відверта дурість. Якщо тобі нічим зачепити його, так і зізнайся, жалюгідний шматок лайна!

— Ще одна маніячка намалювалася! Ну й компашка тут — аж душно стало. Ходімо, Ксю, треба зібрати речі.

Максим смикнув її за руку, але Ксю вирвалася. Кинувши погляд на Дена, вона помітила, як він подивився на Еріку — вдячно, тепло і якось по-новому. У грудях щось вибухнуло і нестерпним болем розбіглося по венах. Ксюша думала підтримати Дена, але, ставши свідком цього погляду — забула про всі слова. У пам'яті знову випливла картина пристрасного поцілунку цих двох, яка пропалила в її серці порожню всепоглинаючу діру. Скільки разів вона подумки поверталася до цього моменту, хоч і намагалася забути назавжди.

Ден перевів погляд на Ксюшу, але вона миттю відвела очі. Потім знову простягла руку Максимові, вдавши, що відштовхнула його випадково, і мовчки пішла за ним збирати речі. Як би там не було, Денис знає про її відношення. Потрібно відвикати про нього турбуватися, адже таким чином вона позбавляє себе можливості будувати власне життя. Не просто позбавляє — а руйнує його своїми ж руками. Вона повинна думати про себе та Максима, якщо вже погодилася на стосунки з ним. А в Дена тепер з'явилася хоч сумнівна, але потужна підтримка в особі Еріки.

Раптом планшет Борі видав звук повідомлення. Усі хором підстрибнули. Нарешті Флер згадала про їхнє існування! Друзі відразу обступили товариша, бажаючи побачити новину на власні очі.

«Увага! Вирушайте на схід. Настав час дізнатися правду. Ця частина Комп'ютерної мережі менш безпечна, ніж попередня, тому бажаю дістатися до місця живими. Будьте обережні та мужайтеся!»

— Ще б пізніше попередила щодо менш безпечної частини! Це вже ми відчули на власній шкурі, — прокоментував Максим прочитане.

— Треба йти якнайшвидше! Рано чи пізно інші вовки прийдуть на запах крові. Кожна хвилина зволікання може нам дорого коштувати. — Денис почав збирати речі, що залишилися, в рюкзак. Він помітно нервував і говорив з підкресленою беззаперечністю, ніби сумнівався в колишньому послуху інших. Максим за звичкою відкрив рота, щоб кинути чергову шпильку, проте Ксю відразу вщипнула його за руку і поглядом попросила мовчати. Той лише відмахнувся, зобразивши образу, але не став провокувати друга.

Ден знайшов у своєму рюкзаку ще один компас. Визначивши правильну сторону, він першим вирвався вперед, наказавши слідувати за ним.

Фарби ночі ставали темнішими, а ліс, як незвідані джунглі — густішим та похмурішим. Вони квапливо рухалися крізь зарості та колючі бур'яни кудись углиб хащі. Імовірність небезпеки тиснула на психіку, змушуючи кожного здригатися від найменшого шурхоту. Ліс, охоплений місячним світлом, захоплював і лякав одночасно. Спів цвіркунів створював враження хибного спокою і був, здавалося, єдиним звуком у цих непрохідних нетрях. Дерева, хитаючись за вітром, кидали на землю хаотичні тіні, які, подібно до зміїв, звивалися під ногами. Друзі намагалися не вдивлятися в пелену ночі і йти у своєму максимальному темпі. Часом вовче виття нагадувало про себе з найвіддаленіших куточків лісу, луною маскуючи справжнє місце розташування. Здавалося, він звучав застережливо, наче хижаки кидали їм виклик. Підліткам нічого не залишалося як, перемагаючи страх і втому, продовжити шлях на схід і тримати палиці перед собою. А ще бути уважними до звуків, щоб підготуватися до можливого нападу.

Через півгодини напруга трохи стихла, вовче виття підозріло замовкло, а під ногами вималювалася ніким не досліджена стежина. Максим час від часу важко зітхав і косився на Ксюшу, наче натякав звернути на нього увагу.

— Що таке? — зрештою спитала вона, подивившись у його бік стомленим поглядом.

— Сама знаєш, — пробурчав хлопець і, ховаючи очі, стиснув її пальці до хрускоту.

— Знову ідіотські ревнощі?

— Ідіотські? Тобто, на твою думку, вони безпідставні? Ти постійно його захищаєш і опікуєш, як маленького... Дениска втомився, Дениска поранився, Дениска засумував... Скільки можна, Ксю?! — Максим надав голосу більше тиску. Ксюші захотілося вирвати руку, але вона розуміла, що це призведе до ще одного конфлікту.

— Я хвилювалася, бо була причина! Дену чимало дісталося останнім часом, а ти замість дружньої підтримки постійно його зачіпаєш і провокуєш. Це некрасиво, Максе! Я довго стримувалась, але часом це виходить за всі рамки! Я не хочу, щоб ти користувався мною, щоб зачепити Дена! — Ксю несвідомо підвищила голос, а потім, як ошпарена, затулила собі рота рукою. Вони йшли останніми, і навряд чи хтось їх почув, але все-таки...

— Он як, — ще більше розгнівався Макс. — Значить, за нього ти хвилюєшся, а на мене тобі все-одно? Так виходить?

— Не чіпляйся за слова! Ти знав, на що йшов, коли захотів зустрічатися зі мною.

— Тобто тобі справді начхати на мої почуття? Я не дочув? — Максим не витримав і зупинився, повернувшись до Ксюші обличчям. Його очі палали люттю. — Думаєш, легко бути в моїй шкурі, коли дівчина, яку любив стільки років, божеволіє за кращим другом? Коли поряд бути важко, а окремо — взагалі нестерпно! Ти звинувачуєш мене за мою поведінку, але навіть не намагаєшся зрозуміти мої почуття! Я теж втомився від цих постійних ревнощів та злості. Я не можу дружити з Деном як раніше тому, що варто мені побачити, як ти на нього дивишся — і вся моя витримка летить до біса собачого! Але я кохаю тебе, Ксю. Кохаю так сильно, що готовий витримати навіть невзаємність та байдужість до себе. Хоча довкола мене завжди були дівчата, які тільки мріяли опинитися на твоєму місці! Але ні, я готовий все віддати, щоб бути з тобою, тому що я, чорт забирай, божеволію від почуттів до тебе! На відміну від цього недоумка, якому аби тільки надерти комусь сраку і який взагалі не знає, що таке кохання...

— Досить, Максе! Пробач мені... — Голос Ксюші здригнувся. У грудях кольнуло неприємне почуття провини, яке вона вперто заперечувала весь цей час. Максим має рацію — вона не намагалася зазирнути в його серце. Всі її думки були тільки про Дена, хоча тому, ймовірно, взагалі немає до цього діла.

— Думаєш, мені подобається поводитися, як останній кретин? Повір, якби не ці чортові ревнощі, я б усіх порвав за Дена. Він мій найкращий друг. Але ці почуття сильніші за мене. Ревнощі і твоя байдужість руйнують мою душу, вбивають у мені все хороше... Часом я сам себе ненавиджу через це... — Максимові очі блиснули від непроханих сліз. Він зробив зусилля та спробував їх приховати. Ксюша закусила нижню губу майже до крові.

— Мені так шкода, Максе… Це все моя вина. Трохи загралася я в сестричку, справді... Не хотіла завдавати тобі болю. Але я хочу, щоб ти знав — ти мені подобаєшся, правда. — Що йому ще сказати, щоб згладити почуття провини? — Я намагатимуся виправити свої помилки і більше не давати тобі приводу для ревнощів. І будь ласка, не перебільшуй моє ставлення до Дена. Можливо, зараз просто період такий, і потрібен час. Він мій найкращий друг, майже брат, ти ж знаєш… Між нами не може бути нічого іншого. Але я буду вдячна тобі, якщо допоможеш подолати ці почуття до нього. Впевнена, це все наслідок стресу. Я просто заплуталася, от і все.

— Я хочу в це вірити. — У його смарагдових очах було стільки недомовленої туги, що всередині защеміло. Ксю розуміла Максима. Розуміла і тепер ні в чому не звинувачувала. Якби вона ставилася до нього тепліше — найкращі друзі не посварилися б. Вона повинна триматися подалі від Дена, як би складно їй це не давалося. Тоді всім буде краще. Максиму, бо в нього тоді не буде причин ненавидіти найкращого друга; Дену, який не втратить підтримки товариша; та й самій Ксю, адже вона не страждатиме від нерозділеного кохання і спробує відкрити своє серце тому, хто ніколи її не відштовхне.

Вона посміхнулася Максимові найтеплішою посмішкою, на яку тільки була здатна, і ніжно торкнулася його щоки. Це вплинуло на хлопця, як паливо на вогонь. Голодний від її байдужості, він одразу привернув Ксюшу до себе і пристрасно поцілував у губи. Здивована і розгублена, вона відповіла йому взаємністю.

— Перепрошую, що відволікаю,— почувся поруч холодний голос Дена. Він був наскрізь просочений сталлю, без найменшого натяку на емоції. Ксю стрепенулась, бо знала, що так він говорить лише тоді, коли розсерджений вщент. Вона відразу ж відсторонилася від Макса.

— Чого треба? — крижаним тоном викарбував Максим, шалено стиснувши кулаки.

— Чого треба? Ти в своєму розумі? — Ден був близький до того, щоб добряче йому врізати. І що його так розлютило? — Будь-якої хвилини може з'явитися хижак, який тільки чекає нагоди, щоб напасти нишком і перегризти горлянку, а ви знайшли час, щоб лизатися? У вас взагалі все в нормі, чи гормони мізки зжерли?

— Тримай себе в руках, недоумку! Я не збираюся слухати настанови такого морального виродка, як ти. Як сам казав? «Не цікаво якось...» — Максим стрільнув у Дена вбивчим поглядом. Ксюша смикнула його за рукав із проханням заспокоїтись, але було вже запізно. Денис раптом вийшов із себе остаточно, схопивши Максима за комір кофти. Його очі іскрилися від люті:

— Тобто коли вовк поцупить Ксю собі на вечерю, тобі теж буде «не цікаво»?

— У неї є я, щоб захистити від небезпеки, чув? Забери руки, кретин! — Максим спробував відштовхнути друга, але той виявився сильнішим.

— Досить! Відпусти його, Дене! — втрутилася Ксюша і несильно вдарила його в плече. Це подіяло — і той роздратовано відштовхнув Макса. — Що взагалі на тебе найшло, га?

— Вовки йдуть нашими слідами. Я вловив їхню присутність за кілька метрів від цього місця. Вони знайшли нас і тепер тільки чекають зручного моменту, щоб напасти. Будеш продовжувати ставити безглузді питання?

Очі Дена метали блискавки. Таким злим вона його давно не бачила, що було досить дивним. Зазвичай, він навіть у найнапруженіших ситуаціях зберігав холоднокровність.

— Ти впевнений? Я нічого такого не помітила. — Ксю стурбовано озирнулася урізнобіч.

— Ну, звісно ж! У тебе ж кохання в голові, обіймашки та поцілунчики. Хіба тобі до цього?

— Пил свій вгамуй, ненормальний,— заступився за неї Максим. — Ми теж не ідіоти, щоб забути про небезпеку. Поцілунок не заважав нам зберігати пильність. Кілька хвилин тому чулося виття настільки далеко, що я подумав, вони навпаки, віддаляються. Може, у тебе параноя, чувак?

— Тихіше! — раптом пирснув Денис, виставивши руку вперед. Його обличчя набуло напруженого вигляду, ніби він намагався щось почути. За кілька секунд настороженої тиші він з полегшенням видихнув.

— Заспокійливого може дати, бідолаха? Нерви пустують, підлікувати не завадило б... — Максим глянув на Дена, як на нікчему.

— Дивись, щоб тебе самого лікувати не довелося, розумнику. І за дівчиною своєю дивися пильно, інакше я тебе самого їм на вечерю згодую, затямив? — Ден повернувся і пішов уперед, не удостоївши нікого поглядом.