Глава 47. Захисник

Ден встиг вчасно штовхнути дівчину в бік, і куля розсікла повітря, не потрапивши у ціль. Поки Орест знову наводив зброю, Ден уже виявився поруч і вибив ногою револьвер з його рук.

Наступні кроки були за охоронцями. Під дією сили вони кинулися до пари з новою порцією атак. Офелія від несподіванки вистрілила в бік Максима, але промазала, бо той випередив її вчасно, поваливши на землю. Ксюша почала завдавати ударів Оресту, який встиг її роздратувати ще під час пояснень. Володіючи силою Флер, його друзі були справді непереможними. Орест і Офелія відбивали їх удари вручну, оскільки на відміну підлітків, були добре навчені мистецтву бою. Друзі ж вигравали кількістю та дарованими здібностями. У тому, що вони переможуть, Ден не мав жодних сумнівів.

— Цього не може бути, — почув він шепіт Еріки. Вона сиділа на траві і дивилася в порожнечу пустим поглядом. Її міміку викривила гримаса зневіри, а очі стали вологими. Дену стало її навіть шкода.

— А чого ти чекала від напівкровок? Батьківської турботи? Подяки? Любові? Хіба сама не переконувала моїх друзів у тому, що вони з ранніх років мають схильність до зла? — Ден простяг їй руку, але Еріка і не думала приймати його допомогу. Весь її світ зруйнувався вщент. Невже вона так сильно їм довіряла?

Раптом щось трапилося. Макс відлетів убік і, вдарившись спиною об дерево, впав на землю та втратив свідомість. Світло його браслета зникло, що говорило про те, що він втратив свою силу. Поки Ден намагався зрозуміти, що сталося, всіх інших спіткала та сама доля. Якась невидима сила відкинула їх від чоловіка та жінки у різні сторони, позбавивши всіх здібностей. Вони корчилися на землі, не в змозі поворухнути кінцівками, і важко приходили до тями після падіння.

— Ксю! Ти в порядку? — Ден машинально кинувся до подруги. Вона безуспішно намагалася підвестися на ноги і важко дихала. Волосся її розтріпалося, на руках виднілися подряпини і сліди бруду. 

— У них... якийсь предмет,— хрипким голосом промовила Ксюша. — Біжи, Дене! Вони вб'ють тебе!

— Не думай про це. Ти нічого собі не зашкодила?

— Та я в порядку! Тікай зараз же!

— Я вас не кину в такому стані.

Він бачив, як Орест подав руку Офелії, яка безуспішно намагалася знайти свій пістолет. Чоловік також був без зброї, але в його руках було щось інше. Воно переливалося від перших променів світанку і здалося Дену знайомим.

— Чорт забирай! Хто б знав, що ця річ без проблем активується, варто мені було дістати її з кишені. Я думав, вона слухатиме тільки Алана, адже призначалася йому в подарунок. — Орест не звертав уваги ні на підлітків, ні на Дена. Він виставив руку перед собою і із захопленням розглядав прикрасу.

— Хіба вигідно Енджел блокувати силу медальйону, якщо він діє тільки на людей і напівкровок? Ну, скористається ним хтось інший — уб'є парочку. Їм це тільки на руку,— зауважила Офелія, розглядаючи річ у руці чоловіка.

— Ти маєш рацію. Неймовірно! — Орест видав неприємний гортанний регіт, який луною промайнув у найвіддаленіші куточки лісу.

— Звідки це в тебе? — голосно запитав Ден і підійшов до них трохи ближче. Його подиву не було меж.

— Як це звідки? — щиро здивувався Орест. — Ліквідували близнючок та відібрали. Ці негідниці вирішили простежити за вами дорогою сюди і пограти у хованки з твоїми друзями. Ми їх перехопили за півкілометра звідси і пристрелили. Тож ти маєш бути мені вдячний за те, що врятував твоїх друзів від неминучої смерті. У дітей цих чортів взагалі гальма відсутні. Їх ми знищуємо в першу чергу, адже вони вбивають людей із надзвичайною жорстокістю. Очищати світ від цих тварюк — ще один наш обов'язок.

— Шляхетність так і зашкалює! Вдаєш, що такий хороший? Чому ж ти, сама чесність, свою підопічну хотів пристрелити? — люто прошипів Макс. Він тільки почав приходити до тями, намагаючись підвестися, але його тіло відмовлялося слухатися. Ден вкотре вразився своєму другові. Під впливом дарованих Флер здібностей він ставав ще тим бійцем, позбавленим будь-яких відтінків страху та нерішучості.

— Якщо є хоч найменша ймовірність, що вона повелитель, я не вдаватимуся до сентиментів. Особисті почуття — ніщо, порівняно з безпекою всієї Землі. — Орест глянув на Еріку холодним поглядом. Офелія різко схопила його за руку і похитала головою, благаючи зупинитися.

— Добре, спочатку розберуся з Аланом. Потім подивимося. О, ось і мій револьвер! Приємність яка! — Орест роздратовано вирвав руку із хватки дружини. Потім сів навпочіпки і, пірнувши долонею в траву, підняв втрачену раніше зброю. Зустрівши пригнічений погляд Еріки, Орест лише криво посміхнувся. Та насилу стримувала сльози, будучи не в змозі відвести очей від свого так званого татуся. Ден розумів її почуття. Після розмови зі справжньою матір'ю, його світ також в одну мить зруйнувався.

«Скільки не вибудовуй навколо себе стіну байдужості та холодності, все одно знайдеться те, що здатне рознести все до біса. Немає значення, напівкровка ти чи людина». Ден важко зітхнув і відійшов від Ксюші якнайдалі, щоб її не зачепило, коли Орест вирішить знову нападати.

— Біжи, ідіот! Він же зараз тебе пристрелить! — знову закричала Ксю і при спробі встати, втратила рівновагу, впавши на коліна. Їй, як і всім іншим, було погано після атаки силою медальйону. Найбільше Дену хотілося зараз бути з Ксю, але він розумів, що повинен відвести Ореста подалі від друзів. Мало що йому на думку спаде.

Щоправда, далеко втекти йому не вдалося. Варто було Дену прискорити крок, як Орест відразу ж спустив курок.

Він знову передчував напрямок пострілу, тож зумів зарання ухилитися від кулі. Друга атака була зупинена кинджалом, який від сили пострілу відлетів у бік. Третя куля потрапила йому в ліву руку, і Ден упав на землю, схопившись за нову рану. Ймовірно, Орест таки вб'є його з четвертої спроби. Поки Денис гарячково шукав вирішення проблеми, чоловік неквапом наближався до нього, ніби розтягуючи задоволення від миті перед вбивством.

— Знаєш, я міг би вибити тобі мізки, простреливши голову, — з усмішкою сказав він, дивлячись на нього зверху вниз своїми яскравими нелюдськими очима. — Але вирішив це зробити за допомогою медальйону, який призначався тобі в подарунок. Цікаво подивитися, що буде з твоїм тілом, якщо зробити це зблизька. Напевне, моторошне видовище. Можливо, маєш останні слова перед смертю?

— А не пішов би ти до біса?! — прошипів Ден, намагаючись підвестися. Він бачив азарт, який переповнював Ореста в момент перед атакою. Якими б добрими мотивами він не прикривався, любов до вбивства була в нього в крові. Невже це і є справжня сутність дорослого напівкровки?

— Прощавай, Алан Норвел. Приємно було познайомитись особисто. — Медальйон у його руці засяяв сліпучим світлом. Ден зміг підвестися і відбігти на кілька метрів, як раптово спіткнувся і знову впав. Це була лише безглузда випадковість, але вона позбавила його останнього шансу на порятунок. Невже це і є його кінець? Десь ззаду почувся крик Ксюші, який миттю обірвався, ніби хтось їй зашкодив. Потім пролунали звуки ударів. Найімовірніше, його друзі хотіли втрутитись, але їм не давали це зробити.

В очі вдарило сліпуче світло невідомого походження, позбавивши його можливості рухатися. Ден інстинктивно замружився в очікуванні невідомої атаки. Його обдало сильним обпікаючим вітром. Очі застелили пил і бур'яни, наче їх вирвало з корінням. Здавалося, він потрапив до епіцентру смерчу, і його ось-ось віднесе геть. Світло так і сліпило очі неймовірною яскравістю і скидалося на синій палючий вогонь. Попри очікування Дена, жодних поганих відчуттів йому це все не принесло. Він просто сидів на землі і чекав, коли незрозуміла стихія вщухне.
За хвилину Орест нарешті зупинився.

— Неймовірно! За моїми підрахунками, тебе вже мало б рознести на шматки. — Він розчаровано сплюнув. — Чортівня! Я повинен був здогадатися, що її медальйон на тебе не подіє. Бісів виродок! Але нічого, у мене ще лишилося ось це... Діє завжди безвідмовно.

Чоловік продемонстрував йому свій револьвер, а коли Ден спробував підвестися, з усієї сили штовхнув його ногою. Удар Ореста потрапив йому під груди, зачепивши рану, що практично позбавило його можливості рухатися. Його футболка прилипла до тіла і стала неприємною на дотик. Ден зрозумів, що сталося те, чого він боявся найбільше — шви розійшлися, і відкрилася кровотеча. Рука не хотіла рухатися від вогнепального поранення, а нога періодично німіла від недавньої атаки ножем. Усі обставини складалися проти нього. Піднявши очі на Ореста, який отримував насолоду від його страждань, Ден побачив, що в його чоло спрямували дуло пістолета. Невже це все?

Коли він заплющив очі в очікуванні вирішального пострілу, тіло Ореста раптово відірвалося від землі і відлетіло на кілька метрів убік. Він упав непритомний, ударившись головою об камінь. Його пістолет упав поряд із Деном, так і не встигнувши вистрілити. В обличчя врізалася хвиля прохолодного повітря, яке не завдало йому жодної шкоди.

Хтось заплескав у долоні. Наче самотній глядач, не в собі від захоплення, вирішив висловити подяку оплесками.

— Браво! Браво! Неймовірне видовище! Навіть не сподівався на подібну виставу, але змушений визнати — було цікаво. Не знаю як на тебе, але мені цей половинчастий подобається.

Незважаючи на біль та безсилля, Ден різко підірвався на ноги. Щось усередині вибухнуло і гострими уламками обпалило нутрощі. Він знав цей голос.

— Чесно, до останнього не хотів втручатися, але зрозумів, що без моєї допомоги ти тут дуба вріжеш. — За два метри від нього стояв чоловік у чорному. Довгий плащ на височезній постаті тиховійно ворушив вітер, а обличчя було приховано під капюшоном. Звичайно! Цього незнайомця Ден бачив першої ночі в Комп'ютерній мережі Землі: той самий плащ, закрите під тканиною обличчя, постава і голос — глибокий, бархатистий, безжальний... Ден згадав, як його розбудила Ксюша, вказавши на постать у темряві. Саме ця людина повідала йому його справжнє ім'я.

— Це ти... ти наслав на мене той сон...

— Маєш на увазі сон про вбивство тієї наївної дівчинки, Кайли? — Незнайомець гортанно засміявся. — Так я ж хотів допомогти, Алане. Хіба не ти весь час свердлив поглядом знайдену фотографію? Тебе хвилювала схожість з юнаком на світлині, правильно? Я щиро хотів допомогти розібратися в тому, що сталося, тож навів на тебе той сон... Невже не полегшало, коли дізнався правду?

— Яке ти маєш до цього відношення? — Ден відчув тремтіння в руках. Холодний піт застелив очі, а нудота підступила до горла.

— Невже ти досі не зрозумів, синку? — Незнайомець одним рухом зняв капюшон. — Той твій сон був моїм спогадом.

Ден зустрівся з глибокими синіми очима. Чоловік з правильними рисами обличчя, відрослою щетиною і зачесаним назад волоссям вивчав його пильним поглядом. Його губи розтяглися в задоволеній усмішці, а в руці, як і на знімках з сайту, він тримав старомодну трубку.

Денис не думав над своїми подальшими діями. Він нічого не планував, не сумнівався та не відчував. Просто схопив револьвер, який упустив Орест, і без сумнівів вистрілив чоловікові в голову. Куля різко зупинилася біля чола Алла і впала на землю. І скільки не натискав потім Ден на курок — все було марно.

— І така твоя подяка за спасіння життя? Недобре-недобре... — Чоловік цокнув язиком і похитав головою. — Хоча яблуко від яблуні недалеко падає, згоден. Добре, цього разу я тебе прощаю, по-батьківськи… Юнацький максималізм, гаряча кров, жага до вбивств — все розумію, синку. Але ми скоро зустрінемося з тобою знову і поговоримо, як чоловік з чоловіком. Думаю, нам є що обсудити, любий. До зустрічі!

Чоловіка раптом огорнула величезна хмара, і він просто зник, наче його й не було. Ден тільки дивився на місце, де він стояв, і задихався від люті. Розуміння, що ця тварюка знаходилась в нього перед носом, а він нічого не зміг зробити — зводило пекельним болем і отруювало кров. Ще ніколи він не відчував такого відчаю від того, що не зміг зробити задумане. Хоча безглуздо було очікувати, що другий за силою горянин після Енджел, помре від звичайної кулі. Вбити його майже неможливо звичайними вивченими методами. Але Ден неодмінно знайде спосіб. Інакше просто не зможе жити далі.