Глава 46. Теорія Ореста

Секунда... Лише одна коротка мить, яка може враз відібрати життя.

Ніхто не встиг навіть оком моргнути. Після слів Ореста пролунав гучний постріл, що зворушив мирну тишу сплячої природи. Перелякані птахи прожогом спурхнули в небо, покинувши свої лісові сховища. Навіть галасливі жаби, які весь час не замовкали ні на хвилину, стрімголов втекли в озеро, утворивши численні кола на воді.

Мозок Дена не встиг усвідомити, що відбувається, на відміну від внутрішнього передчуття, природу якого він ще не розумів. За секунду до пострілу сталося непередбачене. Інтуїція пронизала його зсередини з такою силою, що тіло саме сіпнулося вбік, перш ніж він усвідомив, що діється. По щоці черкнуло щось гаряче, немов вогняний спалах, а у вухо врізався оглушний свист. Ден схопився за щоку і побачив на руці невеликі сліди крові. Ще одна подряпина до списку вже наявних за останні два дні. Як підказував життєвий досвід — ці дрібниці незабаром зникнуть без сліду.

— Дідька лисого! Звідки така реакція, хлопче? — здивувався Орест, піднявши вгору ліву брову. — Як ти зміг ухилитися від кулі? Ніколи нічого подібного не бачив.

Чоловік відкинув назад пасмо чорного, з легкою сивиною волосся і злегка примружився, оглядаючи його з ніг до голови. Його дружина — невисока худа жінка з коротким темним волоссям і яскравими, типовими для напівкровки очима незвичайного зеленого відтінку — відразу наслідувала приклад чоловіка, діставши свій револьвер. Орест, втім, зупинив її жестом, не зводячи допитливого погляду з Дена.

— Може, тоді нас всіх перестріляєш, козел смердючий? — першою скрикнула Ксюша і миттю підбігла до Дена, виставивши вперед биту. Її очі палали такою люттю, що, здавалося, вона сама готова кинутися під кулю, щоб його захистити. Браслет Ксю палав срібним свіченням, як і в інших друзів. Усі вони були готові захистити товариша та тримали заздалегідь підготовлені бейсбольні бити.

Гостре почуття самотності, що долало Дена в останні години життя, почало сходити нанівець. Хіба він має право відчувати подібне, маючи таких вірних друзів? Щирі емоції Ксюші змусили його серце битися частіше, але Ден все одно голосно вилаявся і відштовхнув її подалі від себе. Не вистачало ще, щоб Орест і Офелія відгукнулися на її слова, вирішивши перестріляти всіх для більшої переконливості.

Новоприбулі, тим не менш, не поспішали діяти, продовжуючи свердлити Дениса пильними поглядами. Навіть Еріка, яка, мабуть, уже встигла попрощатися з ним кілька хвилин тому, застигла на місці як укопана, переміно дивлячись то на Дена, то на своїх покровителів.

— Ви всі, безперечно, хороші та вірні товариші, які готові захистити друга в будь-який момент. Це гідно найвищої похвали. Саме за ці якості я й люблю людей так сильно, що готовий на все, аби їм нічого не загрожувало, — зауважив Орест і схвально посміхнувся. — Але повірте, повелитель — це не та особистість, за безпеку якої вам слід віддавати свої життя. Занадто багато стоїть на кону. Не тільки ваш особистий добробут, але й друзів, батьків та решти людей.

— Що ви таке кажете? Ден — наш друг і ми стоятимемо за нього до останнього, — палко заперечила Ксюша, яка ледве стримувалась, щоб не кинутися в атаку. Максим, втім, прислухався до слів Ореста і схопив її за рукав, попросивши поглядом тримати себе в руках.

— Навіщо вам вбивати повелителя? — спитав Макс новоприбулих. — Хіба він — не ключова фігура у тому, щоб захистити Землю від вторгнення горян? Хіба не для цього його обрало пророцтво?

— Ох, мої юні гарячі роки! — вигукнув Орест і голосно реготнув. — Ти ще такий молодий і наївний, хлопче! Не варто все сприймати за чисту монету. У кожній медалі є дві сторони.

— Що ви маєте на увазі? — тремтячим голосом запитав Ден. Правду кажучи, це питання хвилювало його ще зі дня розмови з кровною матір'ю.

— Давайте подумаємо з вами логічно, діти. Щоб після смерті друга ви не отримали величезну психологічну травму і почуття провини — я, як наставник, просто зобов'язаний вам все пояснити. Ви, бачу, вже добре поінформовані про все, що відбувається і, напевно, в курсі того, що багато років тому горяни вже пробували заволодіти кристалом. Чим це закінчилося у результаті, хто мені підкаже?

— Як розповідав нам Ден, тоді значна кількість горян загинула, бо кристал убивав усіх, хто до нього торкався,— першим відповів Костя, намагаючись закрити Марину собою.

— Правильно! Бачу, ти розумний хлопець, досить дорослий і думаючий. А ще, бачу, тобі є, кого захищати та за чию безпеку переживати,— м'яко зауважив Орест й обдарував його похвальною посмішкою. Всі ще більше напружилися.

— І? Продовжуйте... — нетерпляче скомандував Максим.

— Як думаєте, чому горянам тоді не вдалося захопити кристал? — Орест почав крутити револьвер на пальці, немов це була звичайна іграшка.

— Але ж це очевидно! Тому що до нього ніхто не міг доторкнутися, окрім повелителя, — відповів Макс і враз нахмурив брови, про щось задумавшись. Ден відчув, як по спині пробігли тисячі гидких комах, покриваючи шкіру отруйними укусами. Мабуть, він уже підозрював, до чого вони ведуть.

— Але ж повелитель тоді ще не народився, хіба не так? — здивувався Боря. Він виглядав більш спантеличеним та розгубленим, ніж інші. Мабуть, не міг до кінця повірити, що люди, яких він вважав героями, виявились зовсім не такими.

— Правильно! Ти щойно відповів на головне запитання! — вигукнув Орест, піднявши вказівний палець. — А тепер подумайте самі, чому повелитель — зовсім не рятівник людства, а навпаки — головний козир горян. Коли його не було — кристал був недоторканим. Всі спроби горян ним заволодіти були марними, які б методи вони не використовували. Але з народженням повелителя кристал більше не належить сам собі, оскільки з'явився той, хто може ним управляти. Хіба існує гарантія того, що повелитель не вирішить зрештою перейти на ворожу сторону і не принесе їм кристал на блюдечку? Відповідь до очевидності проста: не існує повелителя — не існує й небезпеки для Землі.

— Але чому ж ви вирішили, що повелитель неодмінно віддасть їм кристал? Він може виявитися гарною людиною з твердим наміром охороняти Землю,— припустив Костя, кинувши на Дена обережний погляд.

— Це не має значення, — похитав головою Орест. — Який би вибір не зробив повелитель — хороший чи поганий — він не має жодного шансу на перемогу. Напівкровка ніколи не зрівняється з горянами та їхньою здатністю керувати енергією. Він у будь-якому разі буде або вбитий на дуелі — а це означає, що кристал перейде до рук Енджел — або віддасть його добровільно, обравши сторону горян, і таким чином — збереже собі життя. Вихід однаково один — наша планета буде захоплена цими тварюками. А тепер скажіть мені, діти, що, на вашу думку, є кращим для Землі? Відсутність повелителя і безпека ваших близьких? Чи його існування та ймовірність того, що всі, кого ви любите, або страждатимуть, або загинуть?

На кілька секунд запанувала тиша. Жорстокою звинувачувальною луною вона давила на совість, розпалюючи спрагу внутрішньої війни. У Дена серце билося так сильно, що було готове проломити ребра. Зараз він зрозумів усе до кінця. Якщо він справді повелитель — сам факт його існування загрожує небезпекою для Землі та всім, кого він любить.

— Подумайте над цим питанням, дорогі діти. Чи не краще все закінчити зараз, ніж ризикувати життям заради людини, існування якої приведе Землю до краху? Якщо ви не думаєте про себе, згадайте хоча б про ваших батьків. Чи готові ви пожертвувати їхнім життям заради якоїсь примарної мети, кінець якої вже визначено?

— І чи готові ми заради цього допустити смерть нашого близького друга — це ви хочете сказати? — вигукнула Ксюша. Її очі гарячково блищали, а кісточки пальців побіліли від напруження, стискаючи биту. Інші перебували в неменшому збентеженні. Багато хто впав у стан ступору, обдумуючи слова новоприбулих.

— Співчуваю, що вам доводиться робити такий вибір, — вперше подала голос Офелія, зобразивши щиру жалість на обличчі. — Було б легше, якби ви не знали цього хлопчика. Але у житті завжди доводиться чимось жертвувати. На жаль, ціна безпеки наших близьких виявилась надто високою. Та й не тільки їх, а й усіх інших людей. Ви ж не хочете наражати їх на небезпеку заради життя одного хлопчика?

Ден відчув, як у нього підкошуються ноги. Серце провалилося кудись униз, долоні спітніли, а дихання застрягло в горлі. Він глянув на свій кинджал. Цікаво, наскільки боляче вмирати від власних рук? Якщо він переріже собі сонну артерію, ймовірно, це буде швидше й безболісніше, ніж якщо встромить цей же кинджал собі в серце.

— Навіть не смій про це думати, придурок! — крикнула Ксюша, помітивши його хвилинне замішання. В її голосі чулися нотки істерики. — Якщо ти щось з собою зробиш, я тебе ніколи не пробачу, чуєш? Нікому не стане легше від твоєї смерті. Чи ти хочеш зробити своїх близьких найнещаснішими людьми на Землі?

— Але ж... — Ден не знав, що відповісти. Він був настільки розчавлений несподіваною інформацією, що зовсім не думав про наслідки своїх рішень. Чи готовий він жити далі, знаючи, що без нього всім було б краще?

— Ніяких «але»! Хочеш так швидко здатися? Невже ти такий слабак, Дене? Не існує таких помилок, чуєш? Не буває непотрібних людей. Якщо ти народився — значить, ти потрібний цьому світу. Не смій здаватися завчасно! Чи ти вже в штани наклав від думки про дуель?

Ксюша завжди вміла знаходити потрібні слова. Дена глибоко зачепила її рішучість. Він був упевнений, що вона навіть ймовірності його смерті не допускала, на відміну від інших, які побоювалися підняти на нього очі. Напевне, кожен припустився думки, а чи не краще б дійсно його позбутися?

— Послухайте, ми володіємо трохи іншою інформацією, — озвався Костя. Він бачив сумніви інших, але не показав, що сказане його якось зачепило. — Повелитель — людина, яка була обрана пророцтвом. Пророцтва — це сувої, над якими ні люди, ні горяни не мають влади. Своїм рішенням вбити повелителя, ви, виходить, відкидаєте волю сувоїв?

— Треба ж! Ще один шанувальник пророцтва, який сприймає його вказівки, як абсолютну істину. Офелія, здається, у тебе з'явився однодумець! — Голос Ореста набував дедалі більше знущальних ноток. Він кинув зарозумілий погляд на свою дружину, яка вмить знітилась, не знаючи, куди подіти очі. Стало очевидним, що абсолютним порозумінням у їхній родині й не пахне.

— Знаєш, що я тобі скажу, мій любий хлопче? Начхати я хотів на всі ці ваші пророцтва! — Орест кинув гордовитий погляд у нікуди й розтягнув губи в шаленій посмішці. — Немає повелителя — немає проблеми. Крапка. Ризикувати життям мільйонів людей заради вказівок якогось пророцтва — це верх абсурду! Я у ці ігри не граю. Повелитель не повинен був народжуватися. Але якщо так сталося, і він з'явився на світ — ми зобов'язані його знищити.

— А вам не спадало на думку, що якщо не буде Дена, пророцтво вибере когось іншого? — почухав потилицю Боря, підійшовши ближче до Максима та Кості.

— Це не миттєвий процес, мій хлопчику. Повелитель був обраний задовго до його народження. Та й скажемо так: його зачаття — це також не випадковість, а заздалегідь спланована акція. Тому не думаю, що все вирішиться так швидко.

— З чого ви узяли, що повелитель — це Ден? — втрутилася Ксюша. — Флер переконувала нас, що це неможливо через його походження. Та й навіщо тоді було посилати нас у табір на пошуки, давати певні ознаки, якщо, за вашою логікою, повелитель уже був у нас перед носом? Навіщо стільки зайвих та безглуздих дій — вказівок від пророцтва, до речі?

Ксюша виглядала, як ніколи, рішучою. Ден, який встиг уже проклясти себе і своє існування, вкотре вразився її мужності та нереальній мудрості. Вона ставила логічні питання, до яких він через власну реакцію на те, що сталося, не встиг прийти.

— Я не в курсі ваших дій, крихітко, — відповів Орест, але вже не так упевнено, як раніше. Мабуть, її слова змусили його задуматися. — Я у справах обраних не варюся і в паралельні світи не переміщаюся, тож не можу знати, хто вам що наговорив та які доручення дав. У мене своя правда, в якій я певен до кінця. Та й роки довгих спостережень наштовхнули мене на певні висновки. У тому, що ваш друг повелитель — у мене немає жодних сумнівів.

— Ви хочете сказати, що не знаєте на сто відсотків Ден це чи хтось інший, і це лише ваші власні переконання? — Ксюша не змогла приховати подиву.

— Люба моя, я тобі ще раз говорю — я у справах обраних не варюся. Але я маю канал, через який всі ці роки знав те, про що йдеться в пророцтві. Так, можливо, до мене інформація надходить пізніше, ніж до вас, але для мене це не має ключового значення. Те, що Алан є повелителем, я знав ще задовго до його зачаття. У мене є свої ознаки, яким я вірю набагато більше, ніж вашим.

— Які саме ознаки? Може, поділитися ними зі мною? Я маю знати, за що маю померти. — Ден надав власному голосу підкресленого спокою. Орест виявився балакучим типом, чим гріх було не скористатися.

— Ну, по-перше, саме ставлення горян до народження дітей напівкровок. У них досі стоїть заборона на те, щоб вступати із землянами у будь-які зв'язки. — Орест знову зміряв Дена зневажливим поглядом. — Але твоє народження — виняток із правил, хлопче. Спостерігаючи за твоїм батьком, який з першого ж дня на Землі шукав певну дівчину для того, щоб вона народила йому дитину — вже сама по собі дивна дія. Це ніби стало його життєво необхідною метою, на відміну від його співвітчизників, які боялися самої згадки про можливе потомство. Та й ми знали з самого початку, що народження повелителя їм на руку, оскільки саме він — їхня єдина надія отримати кристал. Тому коли ми зрозуміли, що Алл Норвел, на відміну від своїх співвітчизників, не ховається по кутках, проводячи час із земною дівчиною, а діє відкрито, ще й із метою зачати дитину — вже наштовхнуло нас на певні висновки. Ну і потім, коли ми бачили, що ти, на відміну від інших напівкровок, не був убитий горянами, а навпаки, охоронявся ними — наша впевненість тільки зростала. Скільки б ми не намагалися ліквідувати тебе раніше — нам завжди хтось заважав. Цілком зрозуміло, що ти — ключова фігура у їхніх планах, а отже, ти і є той довгоочікуваний повелитель, на народження якого вони чекали стільки років! Адже саме ти — їх єдиний місток до нас і надія заволодіти земною інформацією.

— Але чому саме Алл і моя мама? Вони якісь особливі?

— Ми цього не можемо знати, на відміну від самої Енджел. Але якщо вони так діяли, то пророцтво якимось чином їм підказувало, що робити. Після цього я, на вашу думку, повинен поважати волю якихось там сувоїв, які зробили ймовірність здачі Землі в інші руки більш ніж реальною? — Орест зневажливо сплюнув.

— А вам не здається, що ви надто багато на себе взяли? За основу ви берете якісь спостереження, у той час як ми діємо за точними вказівками. І вони, прошу зауважити, трохи розходяться з вашими висновками. — Ксю була готова стояти на своєму до останнього. Ось тільки вона трохи перебільшувала, щосили намагаючись захистити Дена від небезпеки. — Тож якби Ден був повелителем, його не вибрали б спочатку як охоронця і не водили б його за ніс весь цей час! Та й навряд чи пророцтво давало нам ознаки шукати повелителя в таборі, якщо він уже був у нас перед носом. Не думаю, що пророцтво почало б займатися подібним безглуздям, та й Флер — хранитель земної інформації, заперечила навіть ймовірність того, що Ден може бути повелителем.

— Любий, тобі не здаються її слова логічними? — обережно спитала Офелія у чоловіка. — Вони ж обрані і наблизилися до всього напряму, в той час як ми прислухаємося лише до наших власних спостережень?

— Я не знаю ніякої Флер і не в курсі, що відбувалося в мережній паралелі, в яку ви потрапили. Хто ж тоді, на вашу думку, є повелителем? — Орест напружився. Його зарозумілість раптом випарувалася, а напруга тільки зросла. То була небезпечна межа. Шепіт інтуїції знову почав долати Дена, натякаючи на подальші події. Ні, вони не посміють. Мабуть, у нього параноя.

— По-нашому, повелитель — це Еріка. Вона підійшла за всіма ознаками пророцтва. Коли ми її знайшли, нам відразу прийшов наказ вирушати назад. Тому ваші спостереження не мають нічого спільного з реальною правдою.

— Ксю! Мовчи! — надто пізно схаменувся Ден. Подруга кинула на нього незрозумілий погляд. Звичайно! Їй і на думку не могло спасти те, що станеться далі. Ден же якимось чином бачив Ореста наскрізь. «Напівкровки не вміють любити і відчувати. Вони з ранніх років мають схильність до зла».

Не встиг він про це подумати, як тіло саме кинулося до Еріки з неймовірною швидкістю. Тієї ж миті сталося те, про що попередила інтуїція — Орест навів револьвер на Еріку і негайно спустив курок.