Глава 44. Втеча

Менш за все Ден очікував побачити там Ксю. Звичайно, після того як вона кинула слухавку, не давши йому змоги договорити до кінця, погане передчуття все-таки закралося в душу. Хоча подруга завжди відрізнялася сміливістю і бойовим духом, розсудливість, все ж таки, була її головною перевагою. Ден же спочатку діяв, потім думав, а Ксюша завжди ладнала з головою: ніколи нічого не робила на емоціях, намагалася не порушувати правила і відрізнялася недитячою мудрістю, яка була їй властива ще з раннього дитинства. Так, практично у всіх пригодах Дена вона брала безпосередню участь, часто витягаючи його з проблем і намагаючись все вирішити мирним та мудрим шляхом. Але на відміну від нього самого, Ксюша ніколи не вчиняла необачно, чудово розуміючи, чим це може зрештою обернутися. Зважаючи на все це, Денис ще більше дивувався, що вона робить тут самотужки, ще й без наявності сили?

Він навшпиньки підійшов до головного коридору й обережно визирнув за ріг. Усередині ще теплилася надія, що подруга прийшла не сама, і десь поруч з нею знаходяться інші. Але, на жаль, він побачив тільки Ксюшу — злякану, спантеличену, розгублену... Ден зчепив зуби, намагаючись стримати хвилю нестримної люті. Якого біса? Де її розсудливість? Чи у стосунках з Максимом вона взагалі думати перестала? Ден присягнув собі, що вичитає подрузі так суворо, як ще ніколи у своєму житті.

І взагалі, куди поділися сестри? Вони повинні були виявити Ксюшу першими, адже саме він пішов слідом за ними, а не навпаки. Остання думка миттю протверезила Дена, розкривши підступний план дівчаток. Він спрожогу кинувся до подруги, щоб перетягнути увагу на себе та у випадку несподіваної атаки — мати змогу її прикрити.

Вловивши його швидкі кроки, Ксю поривно зупинилася і виставила вперед бейсбольну биту. На ходу підлетівши до неї, Ден відразу ж перехопив її руку, маючи намір по можливості бігти до головних дверей. Ксюша спробували його вдарити, але, побачивши знайомі контури, відразу ж піддалася. Ден приготувався до погоні та можливої атаки ззаду. І тут виявилася ще одна грань його прихованих здібностей.

Якимось внутрішнім чуттям він вловив не тільки звук свисту, немов розсікається повітря, але й в точності визначив його джерело. Денис миттєво штовхнув Ксюшу на підлогу і відразу ж відбив кинджалом маленький ножик, який, найімовірніше, летів їй прямо в голову. Секундне зволікання — і страшної трагедії було б не уникнути.

Ксюша голосно скрикнула не зрозумівши, що сталося. В ту ж мить послідувало ще кілька стрімких атак. Маленькі ножики розрізали повітря, ніби їх не кидали, а створювали силою думки. Густу темряву сестри використали, як свій головний козир. Вона не давала Дену бачити загрозу, але внутрішнє чуття та гострий слух дозволяли з точністю відбивати ножі наосліп. Він діяв машинально, покладаючись на інтуїцію та власні виняткові здібності.

Денис зміг точно визначити траєкторію польоту всіх ножиків та навіть відстежити десяту частину секунди, коли вони досягнуть цілі. Це означало, що в одну мить він повинен відбити декілька погроз одразу, інакше якась із них точно потрапить у ціль. А оскільки кількість атак перевищувала його і без того феноменальну швидкість у рухах, кілька ножів він все ж таки впустив. Два з них вдарилися в якусь тверду поверхню за спиною, один подряпав його руку, а останній лезом ввіткнувся у ногу. Після поєдинку з Сіарою і тортур Енджел уві сні, подібне здалося Дену справжньою дурницею, на яку він і не думав звертати уваги.

Коли атака припинилася, він, нарешті, помітив сестер за кілька метрів від себе. Вони знову сварилися та звинувачували одне одну в промахах. Ксюша перебувала в стані шоку й навіть не намагалася нічого вдіяти. Він і сам був під враженням від власних можливостей, про існування яких, як виявилося, навіть не здогадувався. Відкинувши секундне замішання, Ден схопив Ксю за руку і потягнув за собою до ліфта. Саме в тій стороні, за його припущеннями, мали знаходитися сходи, що вели на перший поверх.

Він не помилився — під мерехтливою лампочкою на стіні розташовувалися широкі двері, за якими виднілися сходи. Перестрибуючи їх через одну, Ден і Ксю мчали вгору, що було сили. Кроки дівчаток дріботіли десь позаду, луною віддаляючись у порожньому підземному коридорі. Перестрибнувши останню сходинку, вони вибігли назовні і квапливо зачинили двері на ключ.

— Треба бігти до виходу! — скомандував Ден, з тривогою озираючись на всі боки. У вестибюлі стояла незвична тиша, ніби всі працівники в одну мить зникли. Ден зрозумів, чиїх це рук справа, але не став розбиратися у ситуації. Зараз головне самим уникнути небезпеки.

Потрапивши на вулицю, вони швидко пробігли головні ворота і опинилися на волі. За припущеннями Дена, дівчатам нічого не варто було вибити двері силою енергії, але, на щастя, погоня припинилася. Мертва тиша діяла на нерви, роблячи кожен рух чутним за версту. Залишивши територію лікарні, вони швидко минули маленьку автостоянку і вийшли на роздоріжжя. Очевидно, одна дорога вела до найближчого житлового району, а друга — до траси. Оскільки їм потрібно було повернутися до табору, вони попрямували до головної дороги.

Навкруги було безлюдно і тихо. Самотні ліхтарі ліниво освітлювали кілька лавочок, що усамітнилися між молодими березами, і засіяні жоржинами акуратні клумби. Добігши до кінця вулиці, вони опинилися на узбіччі пустельної траси. Територія здалася Дену знайомою, адже зовсім недавно він проїжджав повз лікарню на скейті, коли їхав на зустріч із кровною матір'ю. Ще тоді його вразила наявність невеликого житлового району між лісами та полями, які оточували трасу з усіх боків. Ніби окремий маленький світ. Лікарня знаходилася за два кілометри від міста, а їхній табір трохи далі — за п'ять. Вони побігли вздовж дороги, і, виявивши високі зарослі, сховалися туди, щоб перевести дух. На біль, який пульсував у кожній клітині, Ден вирішив просто начхати. Але лють, яка душила зсередини, він більше не стримував.

— Ксю, ти зовсім глузд втратила? Нещодавно читала нотації, що я дію бездумно, а сама вчинила ще гірше! Ти знаєш, що тебе могли легко вбити? — Він щиро не розумів, що спонукало Ксюшу забути про власну безпеку. Подруга дивилася на нього скляним поглядом і не могла вимовити жодного слова. Нарешті вона протяжно зітхнула.

— Не кричи на мене, Дене. Я вчинила так, як вчинила.

— Чому ти приїхала сама?

— Тому, що все змінилося, придурок! — раптом зірвалася Ксю. Зараз вона перебувала в не меншому потрясінні, ніж він сам. — Після твого поранення увесь табір стоїть на вухах! З будиночка неможливо вийти — скрізь охоронці. Я дзвонила всім, але в результаті, коли дивом вилізла з вікна, мене все одно впіймали. Я змогла втекти тільки тому, що вкусила охоронця за руку. Інших, звичайно, чекати не стала, бо мене б упіймали і повернули назад. Тому я просто написала в чат, що чекатиму їх біля воріт лікарні. Але, як пам'ятаєш, там нікого не було. Навряд чи їм вдалося втекти...

— Дідька лисого! — Ден був шокований. Він, звичайно, здогадувався, що після випадку з ним контроль посилиться, але не думав, що настільки. — Тоді не треба було взагалі їхати! Сам би якось впорався.

— Досить мені моралі читати! Собі прочитай, ідіот! — Очі Ксю метали блискавки.

— Навіщо ти пішла на нульовий поверх сама? Як здогадалася, що я там? — Ден трохи грубо взяв її за плечі. Навіть з наявністю розумних пояснень він не міг пробачити Ксю її нерозсудливість. Вона роздратовано відштовхнула його і підняла на нього очі, що палали люттю:

— Чого ти до мене докопався? Я приїхала і побачила, що весь персонал спить! Здогадалася, що це діло рук горян і їхньої сили. Один лікар був тяжко поранений, і перебував у напівнепритомному стані. Він щось бурмотів про дітей убивць і ліфт, що обірвався. Я прямо нутром відчула, що без тебе там не обійшлося. Мені нічого не залишалося, як піти вниз і переконатись, що ти ще не відкинув ласти!

— І тобі не спало на думку, що ці дві маніячки теж забажають це перевірити?

— А що мені, по-твоєму, залишалося робити? Ти на моєму місці не вчинив би так само?

— Між нами двома величезна різниця в силі!

— Я теж сподівалася на силу, бо думала, що ти повелитель, і якщо тобі загрожуватиме небезпека — я зможу нею скористатися.

— Ось тут ти прогадала, мала,— глузливо зауважив Ден. — Якщо я не повелитель — сила до тебе не прийшла б — це раз. Ну і з'явившись туди, ти могла відразу перетягнути небезпеку на себе, і навіть якби я був повелителем — твої здібності б через це не прокинулися. Це два. Достатньо причин, щоб до тебе, нарешті, дійшло, як безглуздо ти вчинила?

— Чи не міг би ти просто стулити пельку? — Йому почулося, чи в її злому голосі почулися нотки плачу? — Подивися на свою ногу. Тебе знову поранили!

— Що? — Ден перевів дух, не відразу зрозумівши, про що йде мова. Прислухавшись до відчуттів, він виявив поколювання у минулій рані і часткове оніміння в лівій нозі. Опустивши очі вниз, Денис, нарешті, побачив, як трохи вище коліна стирчить рукоятка ножа, вістря якого повністю увійшло в його ногу. Кров встигла просочити джинси майже наскрізь.

— Прокляття!

Недовго думаючи, Ден різко схопив зброю за рукоятку і витягнув її одним швидким спритним рухом. З рани хлинула нова порція крові, і він ледве не прокусив нижню губу від сильного пекучого болю. Ксюша ахнула.

— Божевільний! Ти що твориш?

— А що, пропонуєш залишити його там в якості сувеніру?

— Я не про це! Можна ж було зробити це менш травматично. — Вона тремтячими руками зняла рюкзак і дістала звідти бинт та антисептик. Завбачлива, однак...

Ден відразу почав знімати джинси, але помітивши, як Ксюша здригнулася і відвернулася, мовчки вирвав у неї з рук медичне приладдя і сховався за найближчу гілку.

— З якого часу ти стала такою сором'язливою?

— Тобі здалося. — Повертатися,втім, вона не поспішала. Ден хмикнув і почав обробляти рану.

— Може, потрібна допомога? — нерішуче запитала Ксюша, кинувши в його бік вкрадливий погляд. Її щоки вкрилися червоними плямами. Спостерігаючи за її збентеженням, Дену так і хотілося сказати «так» і подивитися, яким чином вона це робитиме.

— Дякую. Якось сам впораюся.

— Дуже боляче? — Вона співчутливо зітхнула.

— Не болючіше, ніж поранення Сіари. Але твій Максимка має рацію — на мені все гоїться, як на собаці.

Подруга голосно пирхнула, але не встигла нічого заперечити. У її кишені голосно завібрував мобільний, і Ксюша швидко підняла слухавку:

— Алло. Що? Боже... Так, він зі мною... Я в нормі... Коли? Чорт забирай...
Зрозуміло... Вже за годину? Звичайно... До зустрічі... Цілую.

Дена трохи пересмикнуло від її останнього слова. Сказано це було неохоче і тихо, але він насилу придушив блювотний рефлекс. Раніше його ніяк не зачіпали її розмови з колишніми. Якого біса він взагалі так реагує? Ден подумки себе вилаяв. Ксюша підняла на нього спантеличений погляд:

— Не повіриш, але за годину ми відправимося назад.

— Що? Так швидко? — В голові у Дена миттю промайнуло з десяток думок. Добре, що вони домовилися не розкладати рюкзаки, а по можливості поповнити їх свіжими, потрібними речами. Багато часу на збори йому не знадобиться.

— Коли я поїхала, Борі на планшет надійшло чергове повідомлення, де давалися вказівки зібратися на галявині біля лісового озера. Ми повернемося назад до Комп'ютерної мережі Землі — вже з Ерікою. Наші рюкзаки вони захоплять, тож можеш не хвилюватися. У повідомленні говорилося, що ім'я повелителя вже відоме, а значить, ми не можемо більше залишатися на Землі.

— Стривай. Ти ж казала, що зараз контроль посилився. Як вони зможуть вийти?

— Макс сказав, що їм допоможуть. Я так зрозуміла, Еріка попросила допомоги якихось своїх дорослих друзів, тому їх прикриють.

— Тобто вона так просто погодилася піти з ними, ще й попросила когось про допомогу? І ці дорослі без нарікань взяли та погодилися? У них там мізки на місці? — напружився Денис.

— Максим сказав, що все дуже дивно та незрозуміло до кінця, але вибору у них просто немає. Тут або ризикнути і довіритися, або не відгукнутися на повідомлення, але результат взагалі може бути непередбачуваним. — Ксюша помітно нервувала. — Ти так їй не довіряєш? Після всього, що між вами було?

— Ти багато чого не знаєш. — Ден згадав подробиці загадкового сайту. Стало ще більше не по собі, коли він зрозумів, що таємницю його народження знала тільки Ксю. Решті він не тільки не встиг повідомити, але й чомусь не хотів цього робити. Тепер через його скритність вони можуть мати проблеми.

— Ну, звичайно! Ти ж не спромігся покликати мене з собою, коли сайт поїхав зламувати! Про всі подробиці ми дізналися тільки від Кості та Борі. — Ксюша, як завжди, легко прочитала його думки і кинула на нього засуджуючий погляд.

«Тільки їм я теж не встиг розповісти головного». Дена знову охопила тривога. Найбільше він ненавидів ситуації, коли важливі рішення ухвалювалися без його участі.

— Ну, вибач... Я не навчився ще розмовляти, будучи в наркозі. Та й гріх було відволікати голубків від побачення. І без вас чудово впоралися.

— Досить. Ми не маємо часу на розбір польотів. — Ксюшу помітно пересмикнуло, коли він натякнув на Максима. Це була явно не та тема, яку вона хотіла з ним обговорювати. — Часу лишилося не так багато. І ще… У посланні уточнювалося, що ми не повинні контактувати з іншими людьми, щоб не наражати їх на небезпеку. Швидше за все це до того, що нам не можна викликати таксі.

— Ну і нехай. Тут лише три кілометри пішки. Будемо на місці за хвилин сорок.

Обличчя Ксюші пом'якшало, а в карих очах знову промайнуло безліч емоцій. Вона зітхнула і окинула його чуйним поглядом.

— Ще вдень ти казав, що тобі боляче лежати, сидіти і, тим більше, ходити. Ми не можемо йти пішки таку відстань!

— Жартуєш? Не бачила, як я щойно драпака давав? У мене чудова здатність до регенерації. Можеш за це не хвилюватися, — відмахнувся Ден, намагаючись здаватися бадьорим. Правду кажучи, він трохи лукавив. Біль ставав нестерпним, а самопочуття відчутно погіршилося. Перед очима пропливали різнокольорові плями, м'язи долала ниюча слабкість, а кожен вдих давався важко. Він сердився на те, що йде на поправку повільніше, ніж хотілося б. Так, сил на втечу йому вистачило, але це було під дією адреналіну, який, до того ж, послужив чудовим знеболюючим. Зараз він відчував кожен відтінок недугу. Ден розумів, що повинен якнайшвидше вилікуватися і вирішити цю проблему. Думка про те, що він може для когось стати тягарем, лякала не на жарт.