Глава 39. Брудне потомство

Сутінки ставали дедалі густішими, перетворюючись на чорну непроглядну ніч. Темрява надійно приховувала контури стежок, бур'янів та сухих гілок під ногами. Засмутила відсутність ліхтарика, який ніхто не додумався взяти. За допомогою телефону Ден визначив правильну дорогу і, ввімкнувши освітлення, біг так швидко, наскільки вистачало сил. Костя пристойно відставав, але не скаржився, покірно слідуючи за другом. Вузька ламана стежина поступово скотилася в темний яр, що заріс колючими бур'янами. Ден кілька разів мало не впав, спотикаючись об кам'янисті виступи. Костя був на зв'язку з товаришем і незабаром загубився десь позаду.

Схил яру став крутішим. Приховане в темряві дно різко потягло Дена до себе, і він, невдало послизнувшись, упав і скотився вниз. Насилу прийшовши до тями, Денис підвівся з землі і озирнувся. Перед очима відкрилася широка галявина, яка закінчувалася черговим урвищем. Біля самого краю росло самотнє сухе дерево, до якого була прив'язана рудоволоса дівчина. На відкритих ділянках тіла виднілися свіжі подряпини, а біля ока темнів великий синець. Її били? Ден кинувся до полонянки, навіть не подумавши про можливу пастку. Вона перебувала в напів непритомному стані.

— Еріко, ти жива? — Він легенько вдарив її по щоці. Вона важко відкрила припухлі повіки.

— Навіщо ти прийшов? Я ж просила не приходити!

Кожне слово давалося дівчині досить важко. Ден почав звільняти її від мотузок.

— Будь ласка, тікай, поки не пізно. Вона скоро повернеться і вб'є тебе.

— Не треба мені вказувати, що робити. Я припустився величезної помилки, що не розповів тобі правду.

— Яку правду? — У її погляді промайнула тривога. — Мої підозри були правдиві? Ти збрехав мені, так? Адже в тебе... не лінзи?

— Та яке це має значення? — не зрозумів Ден, допомагаючи їй ступити на землю. Невже вона теж шукає когось за певними ознаками? — Якщо для тебе це так важливо, то так — у мене немає лінз.

— Дідька лисого! — Її зіниці розширилися від дивної несподіваної емоції. Йому здалося, чи щойно Еріка подивилася на нього зовсім по-іншому? Це був погляд відчуження, холодності та приреченості. — Це не можеш бути ти! Тільки не ти...

— Що — не я? — Ден нарешті усвідомив, що нічого йому не здалося — Еріка є кимось важливим у їхній історії. — Може, нарешті, розкажеш, хто ти така і що від мене приховуєш?

— Ти для мене ніхто, щоб я посвячувала тебе у свої таємниці, — зненацька відрізала дівчина.

— Ого, як ми заговорили! І це після всього, що між нами було? — Ден був вражений. Не те, щоб його самолюбство постраждало, але він, скоріше, повірив би, що подібне питання задасть вона, а не він. Тим більше, після вчорашніх заяв Еріки про кохання з першого погляду та інші романтичні дурниці.

— Ти справді повірив, що я голову від почуттів втратила? Ідіот, чи що? — Еріка здула набридливий рудий локон з очей і приснула від сміху.

— Навіщо тоді мені голову морочила?

— Тому що я теж — та ще дурепа! — Вона вперто терла руки, на яких виднілися синці від мотузки. — Ти взагалі, знаєш, що ти — напівкровка? Такий же, як і я. Незвичайний колір очей — відмінна ознака напівкровок.

— А ти знаєш, що ти — повелитель? — Ден був настільки вражений несподіваними словами Еріки, що вирішив не гаяти часу на довгу передмову. Тим більше, вона явно знає більше, ніж він.

— Я — повелитель? З чого ти взагалі це взяв? — Еріка криво посміхнулася й обігріла його якимось зловісним поглядом. Невже Ден не помилився і вона й справді — вбивця?

— Алан Норвел? Яка мила несподіванка! — Ден почув знайомий голос за спиною. За схилом пагорба з'явилася струнка жіноча постать. Чорне волосся було зібране у високий хвіст і виблискувало, як ідеальний шовк. Хода відрізнялася грацією та впевненістю. Це була Сіара. Вона була одягнена в сірий, щільно облягаючий костюм. У руці виблискував вигнутий на кінці меч. — Я вже встигла за тобою скучити, любий.

— Чого тобі треба? — Денис випростався, повернувшись до горянки.

— Ти мене неуважно слухав минулого разу? — Очі Сіари звузилися і загадково блиснули. По обличчю ковзнула недобра усмішка. — Насамперед, я маю очистити світ від мерзенних половинчастих. Вони недостойні життя, оскільки є помилкою природи. За роки моєї роботи на Землі багато бруднокровок вирушили на той світ, але якийсь відсоток все ще існує.

— Тобто як? — Ден глузливо реготнув. — Помилкою природи ви називаєте тих, у чиїм народженні брали безпосередню участь? І де логіка?

— Я не маю часу вести з тобою дискусії. Я ж попередила, що твоя черга ще не прийшла. Її світлість має на тебе особливі плани. А зараз відійди та не заважай мені працювати. Це дівчисько має померти.

Сіара зробила кілька кроків до них. Денис краєм ока помітив Костю, який стояв трохи далі з телефоном у руках. Його браслет блимав сріблястим світлом, а отже, він був готовий до атаки. Ден жестом наказав товаришу відступити.

— Чому ж ти не вбила її раніше? Навіщо прив'язувати до дерева і влаштовувати всю цю виставу? — Дену треба було зрозуміти її справжні наміри. Еріка потрібна їй була, як повелитель, чи просто у вигляді приманки? Він плутався у кількості припущень.

— Ти серйозно? Я нікого швидко не вбиваю. Мучити жертву перед смертю — це традиція, яка існує роками, і я не збираюся від неї відступати. Тому будь добрий, мій хлопчику, відійди від неї, бо не повіриш, але сьогодні я не маю на тебе часу.

— На мене — і немає часу? Як шкода. А я ніяк не міг забути про нашу зустріч... — Ден спробував щиро засмутитися. Навряд чи подібні прийоми спрацюють вдруге, але вигадувати щось інше не було часу. Потрібно хоча б потягнути час, доки не прийшли всі інші.

— Не смій мене дурити, щеня! Я не клюну на це знову, — несподівано розлютилася Сіара і, виставивши руку вперед, направила на нього потужну холодну хвилю повітря, яка збила його з ніг та відкинула на два кроки назад. Ден навіть оторопів від несподіванки. Сіара сьогодні явно не в настрої, якщо відразу вирішила використати силу енергії.

— Оце було круто! Я навіть не на жарт злякався. — Ден розгублено встав на ноги, обтрусивши травинки з одягу і, відкинувши неслухняне пасмо волосся з чола, зухвало посміхнувся. Ризик роздраконити її в черговий раз був надзвичайно великим, але іншого методу відволікання він так і не вигадав. — Може, навчиш мене кільком прийомам?

— Ти зараз серйозно? Ще жоден напівкровка не опанував силу енергії! Ваша кров наполовину брудна, а значить слабкість — ваша вічна вада. — Сіара зневажливо зморщилася і обігріла його нищівним поглядом. — Такі як ти взагалі не повинні жити, не кажучи вже про здатність володіти енергією. Хоча змушена визнати, що у її світлості чудовий смак! Ти навіть мене зумів зачарувати. Але більше я на це не клюну.

— Навіщо я знадобився Енджел? — запитав Ден. Озирнувшись, зустрівся з шокованими очима Еріки, яка мовчки спостерігала за їхнім діалогом. Що стало для неї такою несподіванкою, цікаво?

— Я не звикла пхати носа у справи її світлості. У мене інша дуже важлива та почесна робота — знищувати половинчастих і тих, хто посмів стати батьками брудного потомства. Ці безнадійно слабкі створіння настільки нікчемні у своїх можливостях, що не заслуговують на право володіти найпрекраснішою планетою у Всесвіті.

— Тобто, я правильно розумію, що для вас відмінність у силі визначає, чи має людина жити на Землі, чи ні? Тож ваша раса вирішила, що земляни мають померти?

— Ну, чому ж одразу померти? — Сіара м'яко йому посміхнулася. — Люди можуть бути непоганими рабами більш сильних істот. Такі закони Всесвіту, мій любий. Сильні завжди обмежуватимуть слабких, підкорятимуть їх собі. Це закон виживання не тільки у світі тварин, а й у світі людей і горян. Ми зможемо жити разом, якщо люди підкоряться нашій волі і будуть служити нам, як своїм панам. Щоправда, подібний привілей не стосується напівкровок. Ми не дозволимо, щоб наша раса була заплямована, а потім народжувалися подібні помилки природи. Це призведе до поступового слабшання нації, та й у принципі, це кидає тінь на нас — чистокровних горян. Наша кров ні в якому разі не повинна поєднуватися з подібними хробаками, як люди. Це найвищий ступінь мерзоти. Тому всі, хто причетні до цього злочину, мають померти. Як батьки, котрі дали життя половинчастим, так і вони самі.

— Твій монолог — просто верх цинізму та жорстокості! — Ден був вражений її словами. — Ви готові вбивати своїх за те, що вони стали батьками напівкровок? Гуманність до своїх співвітчизників, я так розумію, у вас не прийнята?

— Про що ти кажеш, малий? Система нашої влади побудована на інших законах. Гуманність, доброта, милосердя, любов і подібна дурість — не в наших інтересах. Якщо горянин навіть трохи порушує закон, він має бути негайно знищений. Жодних потурань. Цим ми відрізняємося від людей — безнадійних слабаків, світ яких погруз у беззаконні. У нас найсильніші правлять, а слабкі підкоряються. Ідеальна система влади. Але я не збираюся таким комахам, як ти, розповідати про наші цінності. Скоро не стане нікого, подібного до тебе.

— Та начхати мені на ваші цінності, знаєш! — Ден не бачив сенсу вести з нею глобальні розмови про будову їхніх світів. Це була явно не його турбота. Нині його хвилювало зовсім інше питання:

— Якщо мій батько вчинив непробачний гріх, то чому ж ви його не вбили? Хіба, за вашими законами, він не мав померти?

— Іноді бувають винятки, — таємниче посміхнулася Сіара, підійшовши до нього трохи ближче. — Алл брав участь у виконанні найважливішого завдання, вирушивши на Землю. Він — наш рятівник, наш ключ до вирішення найглобальнішої проблеми. Так, він теж оступався, породивши на світ багатьох дітей, які, на щастя, уже знищені. Але ти — дещо інше, Алан.

— Що це означає? Чим я відрізняюся від інших, чорт забирай?! — Ден почав втрачати самовладання. Піднявши шпагу, він направив її на Сіару. — Говори зараз же!

— Це не моя справа, хлопчику. Я лише винищую половинчастих і не сую носа, куди не треба. Це питання всесвітнього масштабу, від якого мені краще триматися подалі.

Сіара трохи підняла брову і знову окинула Дена оцінюючими очима. Він відчув себе так, ніби стоїть перед нею в одних лише трусах, настільки скануючим був цей погляд.

— Але якщо хочеш знати, то так, ти особливий, Алане, — нарешті продовжила вона. — Навіть я, дивлячись на тебе, не відчуваю огиди. Твій батько — до біса харизматичний засранець з неймовірними очима кольору дорогоцінного каміння. Жорстокий, цинічний, бездушний... Він убив більше сотні людей заради забави, і заслужив моє цілковите визнання та захоплення. І ось зараз я дивлюся на тебе і розумію, як же сильно ви схожі! Той самий холод в очах, сталева витримка, незламний дух. Ти ще до кінця не усвідомив своєї справжньої сутності, Алане. Але незабаром ти до всього прийдеш. Адже для цього ти і був народжений.

— Помиляєшся, — похитав головою Ден. — Цей виродок не має зі мною нічого спільного. Не варто говорити про мене так, ніби я щось комусь винен. Чорта з два я танцюватиму під вашу дудку!

Незважаючи на внутрішній ураган, на обличчі Дена не здригнувся жоден м'яз. Кожне слово жінки отруювало душу, як смертоносний газ. Але їй, звичайно, про це не потрібно знати. Нехай і далі вважає, що у нього «сталева витримка». Він нікому ніколи не дозволить більше побачити свою слабкість.

Раптом їхню увагу відвернув шум. Невдало з'їхавши з крутого спуску, до Кості приєдналися Макс, Ксюша та Боря. Зустрівшись поглядом з Деном, друзі миттєво кинулися до нього, бо вже набули сили і були готові до битви. Сіара повернула до них голову і мовчки підняла праву руку. Підлітки різко зупинилися, натрапивши на невидимий бар'єр. Нічого не розуміючи, вони почали бити руками в повітря, як у скло, але не могли зрушити з місця.

— Жалюгідні людинки, як же я вас усіх ненавиджу, — прошипіла жінка, нищівно дивлячись на підлітків. — Плутаєтеся під ногами, як огидні комахи. Недовго вам лишилося.

Вона знову подивилася на Дена, який відволікся на друзів. Зробивши швидкий крок назустріч, Сіара схопила рукою за кінець шпаги, маючи намір вирвати її з його рук. Ден миттєво відреагував, вдаривши її ногою в живіт.