Глава 37. Долина смутку

Хлопці, як виявилось, час даремно не втрачали. Варто було Дену відчинити двері спальні, як на нього одразу ж обрушився схвильований вереск Борі:

— Чувак, твої програми — просто фантастика! Здається, я зміг зламати кілька ключів до цього сайту, але поки що мене пускає тільки на головну сторінку.

Ден ледь не впустив тацю з їжею. Серце стислося від тривожного передчуття нових відкриттів. Поставивши харчі на столик, він неквапливо підійшов до друзів і нерішуче присів поруч.

— Отже, що ми вияснили: «Долина смутку» — це щось по типу дитячого будинку. Він знаходиться, як видно по галереї, далеко від людей, серед незайманих полів та лісів. Щоправда, зрозуміти, де це місце — практично неможливо. — Боря продемонстрував Дену головну фотографію похмурого особняка з незвичайною, але досить простою архітектурою. Біля будівлі позували для фотографії понад сотні дітей та підлітків у однаковій формі брудного бордового відтінку. У центрі стояло кілька дорослих у схожих, тільки чорних костюмах і з добродушними усмішками на обличчях. Денис звернув увагу на чоловіка та жінку, які сиділи на стільцях у центрі.

— А тепер подивися на це, — продовжив Боря, перегортаючи сторінку вниз. — Напис англійською. Костян приблизно переклав, але ти, як ми зрозуміли, знаєш мову краще.

Ден нерішуче кивнув, проганяючи туман перед очима. Чому він так хвилюється?

— «Долина смутку» — закрита школа-інтернат для дітей напівкровок, створена у дві тисячі першому році Орестом та Офелією Лімбрет, — перевів на ходу Денис, відчуваючи пирхоту в горлі. — Далі, найімовірніше, цитата: «Ми не самотні та не брудні. Ми гідні життя. Кожен із нас — найбільша цінність, а Земля — наш рідний дім. Більше жоден із нас не буде вбитий. Ми — одна велика сім'я».

— Оце так! — вигукнув Боря, розглядаючи фотографію у збільшеному вигляді.

— Напівкровки,— задумливо повторив Костя. — Які такі напівкровки?

— Очевидно ж, якщо брати до уваги контекст цього сайту, — відповів Ден. — Це діти, які мають одного з батьків — горянина, а другого — землянина.

— Ну, звичайно! Якщо теоретично припустити, з якого року горяни отримали доступ до земної інформації? Десь з початку сімдесятих. Не виключено, що деякі з них прилетіли до нас і знайшли землян... е-е-е... привабливими. — Боря почервонів, як дитина, вимовляючи останню фразу.

— Ти маєш рацію, — кивнув Денис. Розглядаючи обличчя на фотографії, він перехопив подих від несподіваного відкриття. З лівого боку від підозрілої пари, які, швидше за все, й були Орестом та Офелією, стояла Еріка. Вона поклала руку на плече жінці в чорному та щиро посміхалася.

— Далі я, на жаль, не зміг зламати, — пробиваючись крізь пелену нереальності, пролунав голос Борі. Ден ніби оглух та був не в змозі адекватно сприймати те, що відбувається. Сотні питань градом посипалися на нього, періодично натикаючись на нові висновки.

Еріка — напівкровка? Тобто, не йому одному не пощастило народитися з дурним корінням? Судячи з фотографії, таких дітей точно більше сотні, окрім тих, котрі виросли не в притулку. До того ж, Орест і Офелія... Ден не сумнівався, що саме про цих людей розповідала його кровна мати. Щоправда, їхня особистість була ще більше вкрита мороком.

— Агов, чувак, ти чуєш? — Боря наполегливо трусив його за плече. Ден змусив себе повернутись у реальність. — Ти зможеш зламати сайт зсередини? Далі моїх знань, на жаль, недостатньо. Тут стоїть дуже потужний захист.

— Так, звісно, — насилу видихнув Ден, намагаючись зібрати себе до купи. — Мені потрібно трохи часу. Ви поки що можете перекусити.

Хлопці радісно відгукнулися на його запрошення і одразу ж приступили до бутербродів та маминого пирога. Ден, намагаючись повністю зосередитися на вирішенні проблеми, почав працювати.

Переглянувши захист сайту і зробивши кілька невдалих спроб, Ден зрозумів у якому напрямку рухатися. У голові вмить промайнуло тисячі найскладніших комбінацій та кодів, які могли допомогти у вирішенні проблеми. Розглянувши деякі детальніше, Ден поступово вибудовував ланцюжок дій. Натрапивши кілька разів на схожий захист, він зрозумів, що програміст добре попрацював, зробивши сайт настільки непробивним. Звичайному хакеру зламати таку систему буде важко. Але Ден не сумнівався у своїх здібностях та місяцях практики. Йому це під силу, якщо добре постаратися.

Через півтори години старанних дій, помилок та повторних спроб, сайт неохоче піддався. Ден відсунувся на стільці і переможно видихнув. Боря, який увесь цей час уважно вивчав його маніпуляції, був вражений до глибини душі.

— Вперше спостерігаю щось подібне. Та ти ж клятий геній, я навіки твій фанат!

— Залиш на потім дифірамби. Давай пройдемося по пошуку. Тільки я трохи втомився. Допоможеш?

— Звісно! Зараз постараюся вивчити інформацію, що відкрилася. Костян! Мені потрібна твоя допомога.

Ден був повністю виснажений виконаною роботою. У голові гуло, перед очима досі блимали коди, а пальці оніміли від довгих швидких рухів. Його здатність мислити була вичавлена в нуль. Здавалося, навіть найпростіша інформація тепер пройде повз нього. Давненько він не відчував подібної втоми.

Відчуваючи легке запаморочення, Ден приліг на ліжко. Раніше були схожі відчуття, коли він користувався своїми здібностями на повну силу. Цей сайт справді виявився міцним горішком.

— Ну, що там?

— Тут досить багато інформації, особливо — історії цієї школи,— відповів Боря, натискаючи на кнопку мишки. — Я встановив авто перекладач. Як ми зрозуміли, ця школа була збудована у так званій «Долині смутку». Це реально існуюча долина, де на початку вісімдесятих років убили понад сотню дітей напівкровок.

— Хто вбив?

— Горяни. Тут пишеться, що, незважаючи на певну спорідненість із горянами, напівкровки ненавидять їх, і повністю на боці людства. І ця ненависть взаємна, оскільки саме горяни влаштували геноцид власного ж потомства, і, вочевидь, продовжують це робити й зараз.

— Он як. — Від почутої інформації у Дена ще більше перехопило дух. Він здогадувався, що горяни ненавидять як землян, так і напівкровок. Але як тоді зрозуміти слова незнайомця, який запевняв його батька, що вони зовсім не намагалися нашкодити Дену, а навпаки, охороняли його? Від кого ж ще, якщо не від них самих? Та й навіщо? Як не намагався Ден зрозуміти цей момент, все одно не міг знайти логічне пояснення.

— Там пишеться докладніше про цих Ореста та Офелію?

— Хвилинку. — Боря зробив паузу, вводячи в рядок пошуку певний запит. — Тут є велика стаття. Подивимося… Ого! У мене, виявляється, були правильні припущення. Орест та Офелія — такі ж напівкровки, як й усі учні в цій школі. Вони були єдиними дітьми, які вижили та змогли втекти з тієї проклятої долини. Через два десятки років, на згадку про ті страшні події та вбитих дітей, вони побудували школу інтернет для таких самих напівкровок. Оскільки їхніх батьків страчували, як осквернителів роду, а дітей вбивали, Орест і Офелія забезпечували їм захист, безпеку і навіть давали необхідне навчання... Загалом, непогані люди...

«Якщо вони справді такі хороші, то навіщо їм треба було вбивати мене — такого ж напівкровку?» Ден відчував, що ось-ось, і його мозок просто вибухне. Відповідей не було. Одні лише питання, які накопичувалися, як снігова куля. Якщо Орест та Офелія забезпечували захист напівкровкам, навіщо їм потрібна була його смерть? Чим він відрізняється від інших?

— Введи ще «Алл Норвел», будь ласка...

— Вводимо. Алл Норвел ... Ух, тут багато різних статей про нього, документів і навіть є фотографії!

Ден відразу ж подолав запаморочення і підірвався з ліжка. Боря почав повільно перемикати різні світлини, даючи можливість розглянути всі деталі.

На всіх зображеннях була доросла версія хлопця з фото, знайденого в печері: високий, статний чоловік, дещо худий і блідий, але досить благородного вигляду, як джентльмен із вищого суспільства. Майже скрізь він тримав у руках старомодну люльку та був одягнений у класичний чорний костюм.

Ден відчув такий сильний приплив люті, що ледве стримався, аби не розбити власний комп'ютер. Холодний погляд батька пиляв його з монітора, ніби розтинаючи зсередини сотнею кинджалів. Він ще ніколи не відчував такої сильної роз'їдаючої ненависті.

— Судячи зі статей тут, Алл Норвел — це близький друг королеви Енджел, можливо, навіть її чоловік чи коханець, — почав читати Боря, спираючись на плече спокійного та мовчазного Кості. — Хоча тут на форумі наче заперечують подібний зв'язок, адже, за словами в статті, горяни не вміють любити, і якщо вступають у відносини, то лише з метою вигоди. У досить рідких випадках горяни піддаються одержимості та тваринній пристрасті, але такий стан всіляко уникають та засуджують. Хоча тут величезна гілка обговорення на цю тему, де більшість вважає, що він просто її собачка на побігеньках та іноді коханець. Детективи ще ті, як бачу! Сам Алл Норвел перебуває у розшуку на Землі, оскільки вбив чималу кількість людей за різних обставин. Він вважається найжорстокішим з усіх горян, а також має сили практично, як у самої Енджел.

— Чорт забирай! Чому ж його не спіткала доля інших горян, яких карали їхні ж співвітчизники за продовження роду? Де справедливість? — вигукнув Ден, не в силах стримувати емоції.

— Напевно, з відомих нам причин,— вперше подав голос Костя, який увесь цей час мовчав і щось нотував у записник. — Ті, хто при владі, часто залишаються безкарними. Хоча ми не знаємо, чи мав він дітей.

Ден впав у ступор, розуміючи, що його історія відома лише Ксюші. Інші не в курсі, чий він син. Невідомо, якою буде їхня реакція після того, як дізнаються правду.

— Добре, з мене досить. — Він різко підвівся і кинув погляд у вікно. — Думаю, поки що з нас достатньо того, що дізналися. Час повертатися...

Боря і Костя не стримали свого здивування. Швидше за все, вони тільки ввійшли в смак, досліджуючи сайт, і мали намір дізнатися максимально багато. Ден же відчував, що ще трохи — і він просто збожеволіє. Занадто суперечливі факти, які шокували його і сіяли ще більше сумнівів. Потрібно все ретельно обміркувати, а також побачитися з Ерікою, щоб дізнатися, хто вона така, і що їй насправді потрібно.