Глава 33. Лякаюче повідомлення

«Лайно! Навіщо я сюди припхався?Дивитися на зграйку неврівноважених ідіотів та легковажних дуреп? Якого біса приміряв образ останнього дебіла і вперше в житті показався людям у такому тупому вигляді? У мене їде дах? Скоріше за все. І чого на мене всі так витріщаються? Я схожий на пай-хлопчика? Хм, Ната знала, що купувати. Хоч її ощасливив.  Ненавиджу всіх та все. Рознести б все до біса та зникнути».

Денис нервово стискав склянку з соком і мріяв провалитися крізь землю. Якби не обіцянка старшій сестрі піти на вечірку в її подарованих дорогих речах, він би точно нікуди б не пішов. Обстановка навколо дратувала, порожнеча всередині тиснула, а їдюча гіркота десь на дні серця все ще давалася взнаки. Дивно, адже він був упевнений, що йому вдалося вгамувати біль. Весь день минув, як у тумані. Дену довелося докласти чимало зусиль, щоби виглядати таким, як раніше. Вийшло непогано, бо ніхто з друзів не помітив, що з ним щось не так.

Надвечір стало трохи легше, і він все ж таки знайшов у собі сили прийти на вечірку. Ден розумів, що має боротися і жити далі, незважаючи на все, що сталося. Жити хоча б заради того, щоб знайти Норвела і змусити його заплатити за скоєне. Йому стало зовсім нецікаво, хто повелитель, що буде далі і як протистояти небезпеці. Навколо переважали сірі та безбарвні кольори без будь-яких проблисків світла. А ще ця сильна злість упереміш із ненавистю... Вона збільшувалася з кожною прожитою хвилиною і занурювала його свідомість у темряву.

Треба ж! Нещодавно Ден переживав через свою причетність до батька-вбивці, а тепер сам планує ступити на його шлях. Зараз, щоправда, його це більше не хвилювало. Єдине, чого він насправді хотів — змусити цього покидька померти мученицькою смертю. Що буде з ним самим після цього — тепер вже не мало значення. Колишнє життя, прагнення та мрії зникли в одну мить. Майбутнього Ден більше не бачив. Він ніби застряг у цій ямі безмежної ненависті, яка поглинала його все більше і більше. І, що найголовніше, він не хотів вибиратися на волю.

Його погляд упав на протилежний кінець зали, де стояла Ксюша з якоюсь рудоволосою подругою. Правду кажучи, Ден навіть не відразу її упізнав. Вона виглядала настільки прекрасною, що в нього на кілька секунд відібрало мову. Його погляд ковзнув по її тоненькій дівочій фігурці в облягаючій сукні. Треба ж! Виявляється, у Ксюші присутні всі спокусливі округлості в потрібних місцях, а він через її хлоп'ячий мішкуватий одяг навіть про них не здогадувався. І ця миле тендітне створіння рве всіх хлопців на футбольному майданчику? Ден посміхнувся про себе, згадавши, як вона вихором гасає по полю і забиває блискавичні голи. Він був сліпий увесь цей час, чи Ксюша справді дуже вродлива?

У пам'яті майнув зворушливий момент вчорашньої ночі, коли вона обіймала його і запевняла, що все буде добре. Потужний розряд тепла вмить розтопив крижану стіну з ненависті навколо його серця. Наче яскравий промінець пробрався в темну задушливу кімнату і наповнив її світлом. Усередині защеміло до сліз, що дуже налякало Дена, і змусило його миттю відвести очі. Ні, він не хоче відчувати це зворушливе тепло. Він не хоче взагалі що-небудь відчувати.

Раптом перед носом опинилася та сама дівчина, яка стояла поряд із Ксюшею. Денис здивовано вирячився на її лялькове вродливе обличчя.

— Привіт, нудьгуєш? — спитала вона, відкинувши за спину руді кучері. Її посмішка, напевне, багатьох хлопців зводила з розуму. Ось тільки в нього зараз явно не той стан, щоб вестись на такі речі.

— А повинен? — Ден обвів її скептичним поглядом і хмикнув.

— Ну, ти стоїш один, не танцюєш і виглядаєш не дуже привітним. Я й подумала, може тобі трохи нудно. — Дівчина не думала здаватись. Ден відчув роздратування.

— Чуєш, крихітко, освіжи-но повітря?

— Що-що?

— Я кажу — зникни!

— Ти зовсім припух? Придурок необтесаний! — розлютилася незнайомка і вмить покрилася червоними плямами. — Думаєш, тобі все дозволено, тому що красунчик?

— Ти прийшла, щоб мені мораль прочитати?

— Ні! Я прийшла, щоб підняти тобі настрій. Це погано? — Скоріше за все, вона й не думала відступати.

— Благородна ціль. Так піди, підніми його комусь іншому. Думаю, тут вистачає тих, хто буде на сьомому небі від твоєї присутності. — Ден холодно подивився у її очі та насупився. Дівчина миттєво змінилася в обличчі. Здавалося, вона чогось злякалася і водночас засмутилася.

— У тебе справжні очі чи лінзи?

Ден розгубився від такого безцеремонного питання. А ще відчув злість із домішками болю. Знову ця тема.

— Тобі яке діло? Іди собі, куди йшла, і не задавай тупих запитань.

Несподівано красуня замахнулася, і Ден перехопив її маленький кулачок прямо біля свого носа. Її нежіноча сила вразила і навіть підняла настрій. Він стиснув її пальці до хрускоту і недобре посміхнувся.

— Яка зухвала штучка. Хочеш пограти?

— Дай відповідь на питання. — Її обличчя перекосило від люті. Виглядала, втім, вона спантеличено. — Твої очі чи лінзи?

— Лінзи, — навіщось збрехав Ден і відпустив її руку. — Попустило?

— Звідки тоді така реакція? Ти сильний.

— Щоби перехопити твій кулачок, потрібна велика сила? — щиро не зрозумів Ден. Вона зараз серйозно?

— Щоб мій — так.

— Тоді змушений тебе розчарувати, крихітко. Ти явно себе переоцінила. — Ден окинув її глузливим поглядом.

— А не пішов би ти до біса? — розлютилася дівчина, схрестивши руки на грудях. Іти, втім, вона не поспішала, чим викликала у Дена посмішку. Ну, не дивна?

— Як тебе звати, мала? — Він вирішив згладити обстановку. Присутність дівчини перестала напружувати і навіть викликала цікавість. Вона не була схожа на звичайних красунь, ще й намагалася розбити йому носа. Будь-яка інша вже давно б залишила його у спокої.

— Еріка. — Вона не удостоїла його поглядом.

— А мене —Ден. Приємно познайомитися. — Він простягнув їй руку і привітно посміхнувся. Продовжувати гиркатися більше не було бажання.

Еріка окинула його недовірливим поглядом і трохи пом'якшала, потиснувши руку.

— Ти завжди такий із оточуючими людьми?

— Ні, просто день не задався.

— Чому ж тоді прийшов? Коли я не маю настрою, то сиджу в кімнаті, читаю, і намагаюся не траплятися нікому на очі.

— У всіх різні методи боротьби зі стресом, — знизав плечима Ден, розглядаючи дівчину. Колір її очей вражав своєю незвичністю, а ім'я, безумовно, було рідкісне. Рудоволоса могла цілком підійти під опис повелителя. Це була ще одна причина, чому її слід було затримати. Ден допив сік і кивнув дівчині на вихід.

— Не хочеш пройтися? Тут надто голосно і душно.

Еріка остаточно розтанула і кивнула. Вони попрямували до виходу, проштовхуючись крізь танцюючі пари. Ден знову глянув у бік Ксюші, і, впіймавши її погляд на собі, зупинився.

— Зачекай мене на вулиці. За хвилину вийду, — попередив він Еріку, і пішов у напрямку до подруги. Ден відчував гостру потребу побути з нею хоча б хвилину. Здається, сумувати за нею вже входить у нього в звичку. Це, звичайно, трохи лякало, але нічого з собою подіяти він не міг. Підійшовши до Ксюші, він раптом розгубився, забувши про всі слова. Надто вже гарно вона сьогодні виглядала, і зовсім незвично.

Ксюша посміхнулася йому і вмить опустила очі. Ден встиг вловити замішання, сором і радість у її погляді.

— Привіт! Як ти? — нерішуче запитав він.

— Добре, а ти? — Її голос трохи здригнувся.

— Теж цілком.

— Бачу, не нудьгуєш. — Ксюша важко видихнула і закусила нижню губу. У її голосі пролунали дивні нотки, через що Дену стало ніяково.

— Та ну! Просто тут душно. Хочу подихати свіжим повітрям.

— Чудово, тоді йди! — Ксюша тремтячою рукою піднесла до губ келих з пуншем і вмить осушила його. Ден зніяковів ще більше, почуваючи себе зайвим. Напевно, це був натяк, що вона не в дусі.

— Що ж, добре... Гарного вечора!

Вона судорожно кивнула і вдала, що розглядає свої туфлі. Ден, придушивши неприємні відчуття у грудях, попрямував до виходу. Дивний діалог вийшов — нічого не скажеш. Таким ідіотом він себе, мабуть, давно не відчував. Ступивши два кроки, він чомусь обернувся і кинув:

— До речі, ти гарна. Дуже.

Ксюша стрепенулась і підняла на нього збентежений погляд. Ден поспішив піти. Його миттю обпалило вогнем зсередини, ніби він сказав щось зайве.

— Ти її знаєш? — спитала Еріка, яка чекала на нього біля дверей.

— Подруга дитинства, — машинально відповів Денис і вийшов на вулицю. Приємна прохолода враз освіжила голову і подіяла, як доза заспокійливого. Він попрямував до темної, неосвітленої алеї за фонтанчиком. Гучна музика і сміх відпочивальників встигли неабияк набриднути. Йому хотілося утекти подалі від метушні.

— Ось як? Вона з мого будиночка, але навіть не зізналася, що ви з нею знайомі. — Еріка стукала каблучками поряд.

— Ти що, довідки про мене наводила? — Ден підняв брови і посміхнувся.

— Не лести собі. — Погляд Еріки став суворим. — Просто поцікавилася, чи знає вона тебе.

— Ну, це мало що змінює. — Ден знизав плечима і прискорив крок.

Алея, яку він обрав, була повністю огорнута темрявою. Самотні лавочки заманливо запрошували сісти, а тиша довкола викликала почуття умиротворення. Раптом у кишені завібрував телефон, і він, стомлено зітхнувши, сів на лавку. Еріка з відчуженим виглядом наслідувала його приклад. Ден усміхнувся про себе, здивувавшись її поведінці. Будь-яка інша на її місці давно б втекла, пославши його подалі. Діставши телефон, він відкрив вхідне повідомлення. Від побачених слів усередині різко похололо: «Смерть напівкровки — початок нового. Ти знаєш дату своєї смерті».

Ден довго дивився на повідомлення і не міг вимовити жодного слова. Здавалося, кров у жилах застигла, і навіть волосся на голові заворушилося від напруження. Поглянувши на номер відправника, він виявив замість звичних цифр чотири знаки оклику.

— Щось сталося? — Еріка з тривогою вдивлялася в його обличчя. Ден стрепенувся, згадавши про дівчину.

— Нічого.

— В тебе була така реакція, ніби ти побачив привида. — Еріка намагалася заглянути в його телефон.

— Це мої проблеми. — Денис поспішно сховав апарат до кишені. Голова почала розколюватися від сильного незрозумілого болю. Ця клята Енджел знову намагається вивести його з рівноваги.

— Тобі хтось погрожував, так? — наполегливо продовжила допит Еріка. Ден відчув сильне бажання від неї здихатися.

— Слухай, крихітко. Я б тобі порадив не лізти у мої справи. А ще краще — залишити мене у спокої.

Він підвівся на ноги, і, не глянувши на Еріку, відійшов убік. Виникла нав'язлива ідея зателефонувати на загадковий номер для додаткової інформації, хоча він сумнівався, що спроба буде успішною.

Ден натиснув кнопку виклику. Спочатку з того боку не чулося нічого, крім шурхоту, ніби хтось зминав пакет. Потім десь далеко і ледь чутно долинуло здавлене гарчання. У Дена спітніли долоні, і телефон мало не вислизнув із руки. Минуло кілька секунд. Гарчання поступово перейшло в зловісний нелюдський шепіт: «Хочу твоєї крові ... багато крові. Хочу вбивати тебе знову й знову, і насолоджуватися твоїми стражданнями. Хочу…»

Ден не дослухав і кинув слухавку. Звичайно, він планував поставити ворогові кілька запитань і роздобути максимум інформації про все, що відбувається. Не було сумніву, що Енджел знає набагато більше, ніж Флер. Але варто було йому почути цей шепіт, як розум миттю відключився, а серце забило тривогу. Це було дивно, адже після розмови з мамою він був упевнений, що став непробивною брилою без будь-яких емоцій, включаючи страх і почуття самозбереження.

Ден зробив глибокий вдих і подивився на зірки. Силою думки заспокоїв пульс і стиснув кулаки. Він стане сильнішим, викоренивши будь-які почуття. Його більше ніхто не посміє зламати.