Глава 31. Еріка

Почало світати. Лінія горизонту стала вогненно-червоною, а у відчинене вікно машини віяв прохолодний вітер, який пахнув свіжістю та вологою. Ксюша розглядала квіткові плантації, що різнокольоровими плямами пролітали перед очима. Голова розколювалася, а на серці важким тягарем лежала нова правда, на яку вона досі не знала, як реагувати. Озирнувшись на Дена, який задрімав, схиливши голову на сидіння, Ксюша мимоволі завмерла, розглядаючи його знайомі рідні риси. Пульс мимоволі почастішав, а всередині щось боляче стислося. Зараз він здавався таким милим: довгі чорні вії, ідеальна форма губ, смаглява чиста шкіра, пасмо каштанового волосся на лобі. Ксюша відчувала непереборне бажання торкнутися його хоча б кінчиками пальців. Перший промінь сонця впав на його повіки, і Ден, щурячись, розплющив очі. Ксюша швидко відвернулася, не бажаючи бути поміченою. Її почали лякати власні почуття до Дена. Вони відрізнялися від усього, що їй доводилось коли-небудь відчувати.

На щастя, біля воріт не було жодних підозрілих особистостей, що було їм тільки на руку. Вони за звичкою перелізли через високий паркан і попрямували до будиночків. Ксюша не розуміла, що зараз відчуває Ден. Він виглядав спокійним, зібраним та холодним. Більше нічого не видавало його душевного потрясіння, що для Ксюші здавалося дивним. Втім, саме за показною байдужістю її друг завжди приховував надто багато. Вона боялася, щоб він не впав у депресію і не зламався внутрішньо, хоча й це було на нього не схоже. Якщо їй настільки погано від правди про його справжню матір — можна лише здогадуватися, що зараз він відчуває.

— Що ти робитимеш далі, Дене? — запитала Ксюша перед тим, як розійтися. Її голос здригнувся. У серце закралося дивне погане передчуття. Він зробив паузу, і глянув на неї надто холодним поглядом, від якого вона внутрішньо здригнулась.

— Я знайду його. Знайду та вб'ю.

— Що?! Ти про батька? — Ксюша несвідомо зробила крок назад. У грудях скувало від страху й нерозуміння.

— Та розслабся, мала, пожартував я, — раптом засміявся Ден і підморгнув їй у звичній для себе манері. — Я — командний гравець. Більше не збираюся діяти поодинці, якщо, звичайно, того не вимагатимуть якісь виняткові обставини. Житиму далі й шукатиму повелителя, як і всі. Я не зламаюсь, Ксю, якщо ти цього боїшся. Все зі мною гаразд, не хвилюйся. Гарного дня!

Він навіть не дав їй змоги відповісти. Просто пішов, залишивши її в повному нерозумінні.

***

Ксюша повернулася до свого будиночка абсолютно розчавленою. Деякі дівчата, які встигли прокинутись до підйому, почали пошепки запитувати, куди вона відлучається ночами, і чи є у її коханого симпатичні друзі. Ксюша лише роздратовано відмахнулася, не розуміючи, як їх можуть турбувати такі дурниці. Те, що зовсім недавно здавалося для неї таким звичним і захоплюючим, почало викликати огиду та зневагу.

Лежачи в ліжку, Ксюша дістала мобільний телефон і, бажаючи відволіктися, довго розглядала фотографії. Бачити щасливу посмішку Дена та його колишній безтурботний вигляд виявилося тяжким випробуванням. Чому всі потрібні слова спадають на думку пізніше? Вона важко зітхнула і швидко написала йому повідомлення: «Тримайся. У тебе є нехай і не кровна, але любляча сім'я, яка завжди тебе любитиме. Немає сенсу ганятися за примарами минулого. Люблячим тебе людям начхати на твоє походження. Ти завжди можеш на них розраховувати. Відпусти та живи далі. А вбивць і ґвалтівників нехай судить Бог. Я завжди поруч, пам’ятай про це» .

Ксюша довго шукала сили, щоб натиснути «відправити». Зрештою, вона це зробила і, проковтнувши колючий ком, накрила голову подушкою. Надійшло повідомлення про доставку, але відповіді вона так і не дочекалася.

Наступний день розпочався за старим сценарієм. Зарядка, сніданок, різні навчальні гуртки та футбольне тренування. Вона бачила майже всіх друзів, але Дена серед них не було. Ближче до полудня, стомлено повертаючись із поля, Ксюша зіштовхнулася зі Стасом, який вкотре спробував справити на неї враження. Ось тільки всередині нічого більше не відізвалось. Що ж змусило її так швидко забути про колишні почуття? Останні події чи несподіване зізнання Максима? Розбиратися у цьому не було ні сил, ні бажання.

Під час обідньої трапези Ксюша, нарешті, помітила Дена в компанії хлопців із його кімнати. Він усміхався, підтримував розмову і вдавав, що все добре. Вона наздогнала друга, коли він неквапливо повертався до будиночка.

— Ти як? — на ходу запитала Ксю, хапаючи його за рукав.

— Нічого. — Денис натягнуто посміхнувся і відвів погляд. Ксюша встигла помітити у нього мішки під очима.

— Думаю, що тобі не треба надто пере...

— Я розпорядився щодо пошуків повелителя в іншій частині табору, — перебив її Ден. Ксюша зніяковіла, відповівши кивком голови. Він поспішив піти, давши зрозуміти, що не хоче продовжувати розмову.

Повернувшись до кімнати, Ксюша зіткнулася з Мариною, яка виглядала надзвичайно щасливою. Як виявилося, у неї відбулося перше побачення з Костею, якому все ж таки вдалося привернути її увагу. Дівчина поспіхом розповіла про свої враження та попросила допомогти вибрати вбрання до вечірньої дискотеки. Ксюша байдуже показала на першу-ліпшу сукню з гардеробу блондинки. Вона згадала, як нещодавно сама готувалася до вечірки, яка обіцяла стати головною подією відпочинку. Спеціально купувала гарну сукню та підбирала взуття на високих підборах. Наразі йти туди не було жодного бажання.

Дівчата в кімнаті жваво обговорювали майбутню подію. Збори йшли повним ходом. Одні накручували волосся, інші фарбували нігті, а треті, хіхікаючи, розробляли плани як зачарувати хлопців. Ксюша сиділа на ліжку і байдуже спостерігала за цією метушнею. Тільки скрип дверей та захоплені зітхання дівчат змусили її трохи вийти зі стану апатії.

До кімнати демонстративною ходою увійшла висока вродлива дівчина і присіла на порожнє ліжко поряд із Ксюшею.

— О-о-о, ти новенька, чи що? — хором запитали інші, розглядаючи новоприбулу зацікавленими поглядами.

— Так, я ще вчора приїхала сюди, але перебувала в ізоляторі, бо не одразу пройшла медогляд. Я нещодавно хворіла на застуду. — Незнайомка дружелюбно посміхнулася і почала діловито розпаковувати сумку. Інші захоплено спостерігали за кожним її рухом.

Ксюша сама задивилася на дівчину. Нечасто зустрінеш таку витончену яскраву вроду: довге вогненно-руде волосся, величезні бездонні очі незвичайного золотистого кольору, пухкі губи, струнка модельна фігура... Вона нагадувала лісову фею, що випромінює сонячне світло. Дівчина була одягнена в коротку спортивну сукню та кеди, на кистях рук дзвеніло безліч різнокольорових браслетів, а біля ключиці красувалося татуювання скорпіона. Внутрішнє чуття підказало Ксюші, що ця особа далеко не проста.

Інші почали завалювати новеньку питаннями:

— Як тебе звати?

— Еріка.

— Скільки тобі років?

— Незабаром буде сімнадцять.

— Ти звідки?

— Це має значення?

Еріка відповідала досить привітно, не забуваючи про посмішку, але Ксюша вловила нотки роздратування у її голосі. Безперечно, вона всіх довкола вважала недостатньо цікавими для свого суспільства. Вставши і граціозно потягнувшись, Еріка дістала з сумки коротку червону сукню і повісила її на вішалку біля шафки.

— Сьогодні ж вечірка, я не помиляюся?

— Так! Початок за три години.

— Ненавиджу вечірки. Всі ці танці, залицяльники та флірт страшенно набридли. Краще б у кімнаті посиділа за читанням. Але сьогодні, мабуть, зроблю виняток.

У Ксюші були дивні почуття до нової знайомої. У неї була типова поведінка втомленої від уваги красуні, але, з іншого боку, вона здавалася просто чесною, прямою і досить розумною. Такі люди частіше подобалися їй, ніж відштовхували.

Втім, зараз Ксюші було справді начхати на життя навколо, тому вона невдовзі забула про нову знайому, поринувши у свої думки. Досі не давали спокою здібності та походження Дена, але його душевний стан хвилював її набагато більше. Цікаво, чи прийде він на сьогоднішню вечірку? Швидше за все — ні, з огляду на всі обставини.

Бажаючи відволіктися від гнітючих думок, Ксюша не відразу помітила, що тиха година закінчилася, і в кімнаті майже нікого не залишилося. Окрім Еріки, яка поринула з головою у читання товстенної старої книги.

— Любиш Діккенса? — першою почала розмову Ксюша, помітивши улюбленого автора.

— Ага. Я взагалі люблю класику, — байдуже відповіла та, не відриваючись від книги.

— Похвально.

Раптове спостереження змусило Ксюшу стрепенутися: адже Еріка підходила під три ознаки повелителя. Їй шістнадцять років, у неї не надто звичайне ім'я і очі дивовижного бурштинового відтінку. Залишилося тільки розпитати про її сім'ю, і якщо все збігається — один кандидат у них точно буде.

Щоправда, варто було їй відкрити рота для наступного питання, як пролунав стукіт у двері. За мить у отворі з'явилася блондиниста голова Максима. Ксюша здригнулася.

— Ти що тут робиш?

Він зайшов до них із добродушною усмішкою і, помітивши Еріку, зупинив на ній довгий захоплений погляд. Ксюша відчула легкий укол роздратування.

— Поговорити хотів. До речі, мене звуть Максим.

Він з усмішкою підморгнув новенькій і демонстративно поправив комір сорочки.

— Еріка, — холодно відповіла та, і, окинувши його гордим поглядом, знову заглибилася у читання. Скоріш за все, Максим її не вразив. Це трохи здивувало Ксюшу, адже зазвичай все відбувається навпаки. Вона неспішно підвелася з ліжка і вивела товариша за двері.

— Слухаю, містер Казанова.

— Та ну тебе, — відмахнувся Максим. — Я прийшов сказати, що вже обробив свою територію. Нікого цікавого не виявив.

— Невже? Це і є ціль твого візиту? — Звісно, Ксюша здогадувалась, що він прийшов не просто так.

— Основна — так.

— А не основна?

— Ем... Я хвилювався за тебе. На тобі весь день обличчя нема. — Макс стурбовано зазирнув їй в очі. Ксюша спохмурніла, згадавши події вчорашньої ночі.

— Ти знаєш, чим закінчилася розмова Дена з матір'ю?

— Ну, він розповів, що вона не захотіла мати з ним нічого спільного. Більше я не допитував. — Він зобразив співчутливий вигляд. В очах промайнув дивний блиск. — Тебе це дуже хвилює?

— Він мій друг. Звісно, я переживаю. — Ксюша кинула на нього гнівний погляд. Максим покірно кивнув головою.

— Розумію… Але він сильний, переживе.

— Так. — Ксюша хотіла піти, але Максим перегородив їй дорогу. В очах знову спалахнули знайомі вогники.

— Ти… це… на вечірку йдеш?

— Не знаю. Немає бажання розважатися.

— Приходь, — безапеляційно заявив Максим. — Нам усім треба відволіктися.

— Я подумаю. — Ксюша взялася за ручку дверей, але він зненацька встав у неї перед носом. Його очі блиснули люттю.

— Скажи, він тобі подобається? Тільки чесно!

— Хто?

— Ден! Сама знаєш, про кого я!

  Ксюша насилу стрималася, щоб не послати його подалі.

— Про що ти? Ден — мій найкращий друг. Ми виросли разом, наші будинки знаходяться по сусідству. Я завжди переживала за нього, і переживатиму, але ніяких романтичних відносин між нами не було і бути не може!

— Ти не відповіла на запитання. Він тобі подобається?

— Чорт забирай! Мені він подобається, як друг!

Ксюша відштовхнула Максима і повернулася до кімнати. Роздратування охопило ще більше, а щоки запалали. З якого часу він ставить такі питання? Ніби не знає про їхню дружбу з Деном протягом не одного року. Дивний чи дурний — інакше не скажеш.

Ксюша помітила зацікавлений погляд Еріки і зрозуміла, що не повинна проґавити зручний момент, щоб розпочати розмову. Вона має дізнатися правду.