Епілог

    Це місце давно перестало приваблювати її.

    Величні стіни, густо вкриті сірою поволокою павутиння. Старі картини з пустими беземоційними обличчями, які так ретельно виводив невідомий художник кілька століть тому. Незліченна кількість кімнат — похмурих, занедбаних, вишуканих... Зберігаючих ауру як безтурботних веселощів, повних щасливих надій, так і передсмертних мук, просякнутих страхом, горем та відчаєм. На потемнілих від часу оксамитових диванах, що створювали колишній затишок у замку, все ще зберігалися сліди засохлої почорнілої крові. Запах гниття давно випарувався, залишивши по собі лише шлейф вогкості, плісняви та архаїчної старовини, якою був просякнутий кожен кут. Терпкий, солодкий післясмак смерті тепер перестав захоплювати її та дарувати неймовірну кількість приємних емоцій. Нині при погляді на колишні місця вбивств усередині нічого не відгукувалось. Нудно, передбачувано, нецікаво...

— Вже йдеш? — почувся за спиною хриплуватий голос із відтінками смутку. — Навіть на вечерю не залишишся? Я все прикрасив до твого приходу.

    Спалах світла в долоні — й сотні крихітних свічок запалилися в руках виліплених з порцеляни янголят, які виконували роль свічників у кожному вільному куточку. Та ж участь чекала на шикарні кришталеві люстри під стелею, які навіть за життя вкрай рідко використовувалися за призначенням. У центрі кімнати був накритий стіл із ароматними стравами, а дорогі золоті келихи були наповнені вином. Алл добре постарався, намагаючись вразити почесну гостю, яка останнім часом дуже рідко навідувалася до нього.

— Обійдемося без люб’язностей, Алле. У мене немає на це часу. — Енджел нудьгуючи повела бровою, окинувши столик байдужим поглядом. Високий, безумовно привабливий чоловік відразу ж спохмурнів, зробивши різкий крок їй на зустріч. Міцною хваткою взяв її за руку, спіймавши холодний, сповнений млявої зневіри погляд. Енджел роздратовано вирвалася.

 — Невже це все? Клятий медальйон — це й була ціль твого приходу?

 — А чого ти ще хотів? — Вона підняла блискучу золоту річ, красу якої досконало підкреслювали мерехтливі вогники свічок. — Ти гарно виконав своє завдання. Не тільки повернув медальйон, який по праву належить Алану, а й врятував його самого від смерті. Не розумію тільки, чому ти одразу не прикінчив цю тварюку Ореста разом із його дурнуватою дружиною? Ця сімейка мені добряче набридла за останні тридцять років.

— Лорд Дайрон не дозволив.

 — Що? — Очі Енджел блиснули від люті. — Які в тебе ще домовленості з моїм батьком, Норвел? Ти тільки мій раб, чуєш? Я вб'ю тебе!

   Вона підняла руку, щоб направити на нього потік енергії, але Алл рвучко її перехопив. Сині очі потемніли від злості та несамовитого розпачу. Енджел не змогла приховати тіні посмішки, яка миттю торкнулася її губ. Алл Норвел, як і раніше, божеволів від її краси, величі і витонченої жіночності. Її вплив на нього безмежний, про що вкотре свідчили ці бурхливі іскорки в його очах. Жаль тільки, що її це зовсім перестало хвилювати.

— Начхати мені на цих жалюгідних слимаків, Нуара. Я думав лише про тебе.

 — Годі пускати мені пил в очі, клятий мерзотнику! — Енджел суворо звузила очі. — Ти став псом мого батька, зізнавайся? Які у вас з ним секрети від мене?

 — Хто я такий, щоб лорд озвучував мені свої плани? — Алл сумно посміхнувся. Він не брехав. Енджел знала його, як облупленого.

 — Не здумай водити з ним справи за моєю спиною, затямив? Інакше я тебе обезголовлю. — Вона повела рукою біля своєї шиї. — І ще... Для тебе я Енджел, як і для всіх інших. Не хочу чути своє ім'я із вуст раба.

 — Ось як ти тепер заговорила? І це після всього, що між нами було?

 — Тільки не вдавай, що тебе це турбує, Норвел. Пограли й досить. Ти був чудовим напарником, прекрасним вірним рабом і навіть непоганим коханцем. Але на цьому, схоже, все. Я більше не потребую твого суспільства.

— То значить, це не чутки? Ти справді звихнулася на моєму синку? — Алл знову перегородив їй дорогу. Таким розлюченим вона його, мабуть, ще ніколи не бачила.

 — Алан тут ні до чого. Мені просто набридло витрачати свій час на тебе і твої нудні садистські розмови. — Енджел ще раз затримала погляд на застарілих плямах крові на меблях. Алл пам'ятав історію кожного, як і обставини смерті, імена і навіть слова жертви перед смертю. Він дорожив цими спогадами та багато разів розповідав про них Енджел.

 — І з якого часу, Нуара? Хіба людські страждання не викликали в тебе захоплення? Хіба не ти просила розповісти мене всоте, як я повільно вбивав мешканців замку одне за одним? Що змінилося? — Алл узяв її за обличчя і повернув до себе. — Чи тебе справді полонив цей малолітній виплодок?

— А ось це вже не твого розуму справа. — Енджел знову відштовхнула його і попрямувала до виходу. — І так, затям. Алан — це моє завдання, якщо ти забув. Важлива місія, яка допоможе заволодіти Землею. Скоро ми, нарешті, побачимось наживо, і я поверну йому медальйон. Це важлива для мене подія, яка потребує підготовки. У мене немає часу на безглузду балаканину з кимось на зразок тебе. Твої історії були цікавими та захоплюючими, не сперечаюся. Але все згодом змінюється. Зараз мене це більше не обходить.

 — Не обходить через нього? Скажи мені, як є. Я повинен розуміти, що відбувається і що я, чорт забирай, зробив не так. — Алл не міг приховати нотки розпачу в голосі. Жорстокий, холодний, кровожерливий убивця, який переконував її, що все в цьому світі — гра та розвага, став заручником її чар. Було солодко за цим спостерігати. Солодко знову і знову усвідомлювати свою неповторність та здатність підкорювати серця.

— Ти все зробив так, мій любий. — Вона з ніжністю провела пальцями по його щетинистому обличчю. — І завжди все робив правильно, як я й просила. Але зрозумій, що мої цінності змінилися. Мені більше не цікаві твої межі зла та жорстокості. Є те, що здатне хвилювати набагато більше. Пробуджувати цілий спектр незвіданих раніше відчуттів. Протиріччя... ціла гама суперечливих одне одному якостей, які не можуть співіснувати разом, але, в той же час, не можуть одне без одного. Мені більше не цікаві твої відтінки темряви, любий. Зараз я хочу спостерігати за грою світла у темному царстві. Абсолютне зло передбачуване та нудне. Куди цікавіше спостерігати за боротьбою світла та темряви.

 — Може, ти чула це людське прислів'я? — Алл з переможеним виглядом сів на стілець і сьорбнув з дорогого келиха. З його губ не сходила нещасна усмішка. — З ким поведешся, від того й наберешся? Ти й сама не помітила, як цей хлопець змінив тебе.

 — Не він змінив мене, а я зміню його. Ти в мені сумніваєшся?

— Зізнайся мені, Нуара. — Алл не звернув уваги на її слова. — Ти збираєшся зробити його своєю новою іграшкою? Тестуватимеш його, як колись мене?

 — Хіба його можна тестувати? — Енджел зачаровано посміхнулася, спрямувавши мрійливий погляд в порожнечу. — Тільки спостерігати, вивчати, а згодом — ніжно ламати. Хоча, втім, це тебе вже ніяк не стосується.

 — На тебе чекає розчарування, моя люба. Він ніколи тобі не поступиться. На жаль, людяності у ньому набагато більше, ніж горянської сутності. Він нікого не вб'є, не зґвалтує і не зрадить. Не відступить від своїх жалюгідних людських принципів. Ти ніколи не завоюєш його, як би не намагалася і не застосовувала свої чари. Єдине, що тобі залишиться наприкінці — просто його вбити. Тож чи варто витрачати стільки часу на того, хто вже й так однією ногою стоїть в могилі?

   Слова Алла нещадно розрізали повітря. Холодна лавина люті охопила душу Енджел. Невідомі раніше відтінки болю торкнулися її чорного жорстокого серця. Хоча хіба воно в неї існує? Чому вона взагалі це зараз відчуває?

   Енджел прогнала тінь збентеження на своєму обличчі. Натягнула знову впевнену холоднокровну усмішку, яка завжди відображала її отруйну сутність. Обпалила Алла гордовитим і як ніколи впевненим поглядом.

 — Цим він мене й полонив. І я підкорю його собі, чого б мені це не коштувало.