Глава 27. Сіара

День пройшов швидко і не приніс особливих успіхів. Ден слухняно обійшов свою територію, але так і не знайшов сиріт. Була одна дівчинка, але їй ще не виповнилось навіть п'ятнадцяти. Інші  знайшли ще двох підлітків, з якими, на крайній випадок, можна буде поговорити. Але того, хто б повністю підходив під опис повелителя, не було. Залишилася ще більша частина території, яку домовилися обійти наступного дня, тож ніхто не спішив панікувати.

Важко думати про пошуки, коли всередині плутанина. Друзі чекали від Дена подальших вказівок, постійно дзвонили з питаннями, а він перебував у прострації. Та частина його особистості, яка зазвичай відповідала за прийняття рішень, непробудно поринула в сон. Денис знаходився десь між небом та землею, не відчуваючи реального часу. Незрозуміла, гнітюча і моторошна порожнеча повільно заповнювала куточки душі та розуму. Він не пішов на футбольне тренування, пропустив вечерю, припинив відповідати на телефонні дзвінки. Ввечері заскочив до Ксюші з результатом пошуків, прозвітував, і, не чекаючи відповіді, пішов геть.

Ще ніколи Ден не відчував подібного. Йому просто не хотілося жити, за щось боротися і вірити у краще. Він і сам не міг до кінця зрозуміти, чому інформація, від якої він тікав стільки років, так глибоко його зачепила. Чому він бачить найгірше з усіх варіантів і поспішає через подібне впадати в апатію? Хотілося дати собі гарного стусана і повернутися у звичний стан, але щось заважало, продовжуючи зсередини ламати ребра.

Було близько опівночі, коли Дениса немов струмом проткнуло зсередини, змусивши підірватись з ліжка. Чому він нічого не робить? Ступор і бездіяльність змінилися тривогою та негайним бажанням дізнатися подробиці. Навіщо поринати в болото розпачу, коли довкола стільки рятувальних кіл? Його справжня мати працює за п'ять кілометрів звідси, у нічному клубі «Спалах». Вона зовсім поруч, а він нічого не робить.

Денис тихо підвівся з ліжка, одягнувся, дістав свій скейт і виліз у вікно назовні. Поспіхом крокуючи вздовж темних алей, освітлених кількома ліхтарями, він незабаром опинився біля високого паркану, який з легкістю подолав. Їхній табір знаходився за кілька кілометрів від міста, біля лісу та незайманих полів, тому зовні, особливо вночі, завжди було безлюдно та тихо. Прямо перед ним розкинулася пустельна траса, залита місячним сяйвом.

Тривожно озирнувшись на всі боки, Ден з полегшенням зрозумів, що ніяких переслідувачів поблизу немає. Друзі писали в чаті, що бачили вдень підозрілих типів, з якими не дуже привітно розмовляли охоронці. Денис же настільки впав у прострацію, що геть забув про їхнє існування. Тільки зараз, маючи намір зробити відчайдушний і безрозсудний вчинок, він згадав про можливу небезпеку.

Звичайно, Ден не став просити інших скласти йому компанію. Вночі відпочивальникам заборонено виходити з будиночків, і його витівку навряд чи хтось підтримав би.  Втягувати інших у власні проблеми не дуже й хотілося, тому Денис вирішив усе зробити поодинці. Він розумів, що якщо не зустрінеться з матір'ю, то потім, мабуть, шкодуватиме все життя.

Відкинувши сумніви, Ден відштовхнувся та виїхав на трасу. П'ять кілометрів — це зовсім небагато з огляду на те, що на скейті він проїжджав і набагато більше. Дорога була рівною й гладкою, ліс з одного боку, а поле з іншого створювали незабутню атмосферу свободи та самотності. Він передчував справжню насолоду від поїздки.

Вітер лоскотав обличчя, швидкість дзвеніла у вухах, драйв розбігався тілом. Денис мчав уперед на максимальній швидкості, спрямувавши погляд лише на мету та дорогу, що вела до неї. Зрідка повз нього пролітали машини. Дехто навіть пригальмовував і здивовано дивився у його бік. Ден не звертав уваги ні на скрип скейту, який явно не звик до таких поїздок, ні на втому в ногах. Коли попереду заблищали вогні нічного міста, він зрозумів, що майже приїхав.

Ден зупинився біля узбіччя, щоб перевести дух. Ноги гули, у вухах свистіло, а руки тремтіли від адреналіну. Трохи подумавши, він вирішив набрати подругу і попередити її на випадок, якщо з ним щось трапиться. Враховуючи всі обставини, така ймовірність існувала, і немаленька ...

— Алло, Ксю?

— Якого біса ти знову надумав, Дене? Вночі ти не для розмов дзвониш. — Ксюша, як завжди, у воду дивилася. Звичайно, вона навряд чи здогадується, де він зараз перебуває.

— І я тебе радий чути, крихітко, — з усмішкою відповів Ден і присів на узбіччя.

— Сподіваюся, ти не хочеш сказати, що зараз не в ліжку. — Здавалося, Ксюша вмить прокинулася, запідозривши щось недобре.

— Я повинен знайти її.

— Кого?

— Маму.

— З глузду з'їхав! Коли ти плануєш її шукати?

— Зараз. Я вже у місті. — Денис відвів телефон подалі, чекаючи на обурення. Не дарма.

— У тебе зовсім дах поїхав? Якого біса ти твориш? Забув про небезпеку? Зараз же повертайся назад! Таке не можна вчиняти поодинці! — пошепки закричала Ксюша.

— Навряд чи у всіх вийшло б покинути територію табору. Це мої особисті проблеми, в які не хочу нікого втягувати. Та й… я дзвонив не для того, щоб спитати дозволу. Просто попереджаю про всяк випадок. Якщо до ранку не повернуся, повідом решту.

Денис поспішив відключити телефон, не дочекавшись відповіді. Він чудово розумів нерозсудливість власного рішення, але вчинити інакше просто не міг. Навряд чи він став би приймати допомогу інших, навіть під загрозою небезпеки. Можлива зустріч з матір'ю була для нього хвилюючою та стресовою подією, і він не хотів, щоб хтось став свідком його стану. Це був, мабуть, єдиний випадок, який він хотів вирішити поодинці, навіть під загрозою смерті. Залишалося сподіватися, що Ксюша не робитиме якихось дій раніше часу.

За допомогою мобільного інтернету він швидко склав подальший маршрут. Попереду було ще десять хвилин їзди. Відкинувши хвилювання, він рушив у дорогу.

У місті стояло задушливе, змішане з вихлопними газами повітря. Широкі міські дороги були практично порожні, лише зрідка здригаючись від швидкої їзди любителів нічних пригод. Різнокольорові вогні миготіли на вітринах порожніх магазинів, супермаркетів та нічних клубів. Життям дихали лише останні, вносячи в тишу свій внесок.

Ден, як любитель екстриму, не міг залишитися байдужим перед порожніми дорогами, сходами та бордюрами. Він майже летів на скейті, роблячи різні трюки та стрибки на пагорбах. Доїхавши до чергових сходів, Ден ефектно з'їхав по поручнях, і, зробивши приголомшливий перекид у повітрі, приземлився на асфальт. Дух захопило від власних здібностей, і він, гордо посміхнувшись про себе, зупинився перепочити. Раптом за спиною почувся хриплуватий жіночий голос:

— Треба ж, який талановитий хлопчик!

Він здивовано обернувся і побачив дивну жінку, що прямувала до нього назустріч. Вона була одягнена в екстравагантний лаковий костюм у обтяжку, а зверху був довгий плащ бордового кольору. Довге розпущене волосся перебирав вітер, губи розтягувала зловісна посмішка. На вигляд їй було трохи більше двадцяти, але погляд, постава та спокуслива посмішка додавали віку. Яскрава приваблива зовнішність, скоріше за все, дуже впливала на представників чоловічої статі. Дівчина оцінююче обвела його поглядом і зухвало закусила губу.

— Алан Норвел? А ти цікавіший, ніж я собі уявляла. Думала, земляни неповороткі та слабкі створіння, але, побачивши, як ти справляєшся з цією штукою на колесах, змінила свою думку.

— Ти ще хто? — Ден відчув наростаюче хвилювання. Вона не людина. Помітивши червоні відблиски передавача, він зрозумів, що, швидше за все, має проблеми.

— Що ж, дозволь привітатися. Я — права рука володарки Енджел, чистокровна горянка, яка ненавидить землян і все, що з ними пов'язано. Моє ім'я Сіара, і я винищую половинчастих вже більше двадцяти років.

Яких таких половинчастих? Хоча це, напевно, не його розуму справа. Якщо вона займається цим уже понад двадцять років, швидше за все, їй за тридцять, а то й більше. Денис згадав усе, що говорила Флер про горян, отже протистояти їй немає сенсу. Незважаючи на всі здібності, він безсилий перед силою енергії. Потрібно шукати якийсь інший вихід. Трохи подумавши, Ден вирішив схитрувати і згадати один із безпрограшних, як переконував його Максим, методів зваблення. Хоч колись його уроки виявляться доречними!

— Ого! Невже мені випав шанс познайомитися з такою вишуканою жінкою, як ви? Я просто не вірю у своє щастя!

— Я знала, що справлю на тебе враження. Ретельно готувалася, підбирала вбрання. Приємно, що ти оцінив. — Сіара відкинула плащ, демонструючи свої спокусливі форми. — Знаєш у чому головна слабкість землян? Вони вірять в ілюзію кохання та добра. Рівень вашого інтелекту не надто високий. Ви ще не дійшли до усвідомлення, скільки проблем спричиняють ці якості. А ще ви безнадійно слабкі, коли справа стосується жіночої краси. Ти не виняток, хлопче. Щоправда, через твій вік не думала, що справлю на тебе таке враження. Мені це лише на руку.

Брюнетка хитро посміхнулася і знову окинула його оцінюючим поглядом. Може, він обрав не ту тактику? У будь-якому випадку, потрібно грати роль до кінця, адже відступати вже пізно. Прокрутивши в голові всі поради друга і відкинувши сумніви геть, Ден рішуче попрямував до жінки.

— Ваша зухвалість мене заводить! Радий буду приборкати таку дику штучку. Завжди мріяв про дорослу, досвідчену жінку. Ви так хвилюєте мою уяву!

Найкращий захист — напад. Ден чудово розумів, що якщо покаже замішання — ризикує ще більше. Він підійшов так близько, що відчув її подих на щоці. Незважаючи на внутрішній опір, він узяв жінку за талію та притиснув до себе. Її тіло затремтіло, у чорних блискучих очах загорівся вогник.

— А ти відрізняєшся від моїх колишніх чоловіків. Такий юний, зухвалий та впевнений у собі. Думаю, пані не заперечуватиме, якщо я трохи розважусь з тобою перед тим, як помучити.

Денис обпікав її пильним спокусливим поглядом, від якого самому ставало ніяково. Тіло Сіари ослабло і остаточно піддалося. Коли вона заплющила очі і потяглася до його губ, він зрозумів, що треба діяти.

Різко відштовхнувши жінку, він підхопив скейт і кинувся навтьоки. Біля вуха одразу промайнув якийсь свист, і Денис інстинктивно метнувся убік. Тієї ж секунди в сантиметрі від нього пролетіла вогняна куля, яка врізалася в дорожній знак. Виник сильний спалах та обдав його блискучими іскрами. Від наступної атаки миттєво загорівся кущ. Денис, як божевільний, маневрував на скейті, спритно ухиляючись від вогняних куль. Лишалося сподіватися, що вона не спалить все місто, намагаючись його впіймати. Він зрозумів, що все ж таки недооцінив горян та їхню руйнівну силу.

Проїжджаючи широке перехрестя, Ден раптом почув свист гальм і відчув сильний удар у бік. Все трапилося так швидко, що він не встиг зрозуміти, що сталося. Відлетівши вбік і вдарившись об тверду поверхню асфальту, Денис на мить втратив свідомість. У вуха врізався гучний звук вибуху, після чого його обдало сильним жаром. Зрозумівши, що трапилося щось страшне, Ден потер очі, намагаючись остаточно прийти до тями. Він перебував у напівнепритомному стані і був не в змозі тікати. Сильний біль у боці розповзався спазмами по тілу, повітря не вистачало, а довкола нестерпно палило. Здавалося, ще трохи, і він просто розплавиться від цієї спеки. Коли повернулася здатність рухатися, Ден насилу відповз трохи далі від пекла. Розплющивши каламутні очі, він побачив охоплену полум'ям машину та водія, який з криком тікав у протилежний бік.

Трохи далі виднівся силует жінки, яка йшла йому назустріч, не звертаючи уваги на палаючий вогонь. Ден зрозумів, що через свою неуважність став причиною аварії. Пожежу, швидше за все, влаштувала Сіара.

Він почав повзти убік, а потім, подолавши різкий біль у ребрах, спробував стати на ноги. Неподалік валявся зламаний скейт, а отже, він втратив свій єдиний транспорт.

— Погано обманювати, хлопче, — з ноткою образи промовила Сіара. — За це ти поплатишся …

В її руках з'явилася чергова вогняна куля, від якої він навряд чи зможе втекти. Сил бігти практично не залишилося, і Ден зрозумів, що опинився у пастці. Раптом вогонь зник, а Сіару хтось штовхнув ззаду. Вона вилаялась на своїй мові, намагаючись підвестись, але знову відлетіла вбік від сильного удару. У клубах чорного диму з'явилися чотири знайомі постаті, і Ден упізнав друзів.

Максим, зробивши стрибок, наздогнав повалену жінку і без жалю завдав їй удару по голові. Звичайно ж, друзі здобули силу і поспішили на допомогу. Але як вони його знайшли та коли встигли доїхати до міста? Ден з жалем зрозумів, що знову створив іншим неприємності. Але, чорт забирай, він нікого не просив його рятувати!

Намагаючись стати на ноги, Ден відчув запаморочення та нудоту. В очах різко потемніло, в ребрах віддало тупим болем. Реальність померкла, і він знову опустився навколішки. Коли все довкола почало повільно зникати, його важка голова впала на чиєсь плече.

— Тримайся тільки. — Знайомий тремтячий голос надав більше сил, і Ден сильніше притулився до Ксюші.

— Чого ви приїхали? Це мої проблеми, сам би якось розгріб.

— Ще поговори мені тут! — розлютилася Ксюша. — Якого біса ти твориш постійно?

— Думаю, на моєму місці ти вчинила б так само.

— Що взагалі сталося? — перебила Ксюша, озирнувшись на пожежу.

— Мене машина збила, а ця горянка її підірвала. Добре, що водій встиг втекти. Та все зі мною у порядку, дрібниці. — Він сам розумів, що несе дурницю, так як не міг нормально рухатися. Картинка перед очима двоїлася, але він силоміць намагався не втрачати свідомість. Аварія, мабуть, була не найлегшою.

— Дрібниці? Та ти зараз вирубишся!

Ден відчув, як його підхопили під пахви та кудись поволокли. Тіло не слухалося і, навіть перебуваючи у свідомості, він був цілком знесилений. Розум продовжував туманитися і сил йому протистояти не залишилося. Ден зробив останню спробу стати на ноги, але натомість провалився в чорну діру порожнечі.