Глава 26. Біла ворона

Переміщення у Комп'ютерну мережу Землі відбулося у точно встановлений час — о пів на шосту ранку. Через кілька хвилин після зникнення Алла Норвела всю місцевість огорнула різнокольорова веселка і занурила підлітків у недовге безпам'ятство. Прийшли до тями вони у повному зборі, включаючи Еріку, в якійсь частині незвіданого раніше лісу.

   Ден не встиг як слід отямитися і зрозуміти, що трапилося після таких стрімких і бурхливих останніх подій. Раптове переміщення тільки посилило туман в голові та почуття невагомості, що охопило його тіло після так званого перельоту в мережну паралель. Інші перебували в не меншому збентеженні, ніж він сам. Тішило те, що прокинулися вони всі в більш-менш одному місці. Не треба було, як минулого разу, витрачати час на пошуки когось із команди. Орест і Офелія, ймовірно, залишилися на Землі і тепер здавалися лише вигадкою та короткочасним кошмарним сном. Як і раптове знайомство з його гаряче ненависним татком, якого він так і не зміг прикінчити.

  Ксюша не стала витрачати час на те, щоб прийти до ладу після пробудження. П'яною ходою вона одразу ж попрямувала до Дена, згадавши, мабуть, як Орест у того стріляв.

 — Він влучив у тебе? — В її очах було стільки тривоги, що Ден був готовий на все, аби вона заспокоїлася.

 — Тільки в руку, але це дурниці.

 — Дурниці?! На тобі скоро місця живого не залишиться, Дене!

 — Нічого страшного. Костя мене підлатає, буду як новенький. — Денис усміхнувся і поворушив рукою, намагаючись запевнити її, що йому не боляче. Він уже боявся рахувати, скільки на його тілі ран, що кровоточили. Видовище, звичайно, не для людей зі слабкими нервами, та й самопочуття його залишало бажати кращого. Як же невчасно це все!

 — Ти сама як? Решта? Що взагалі сталося після того, як він за мною погнався?

— Я нормально. Інші, гадаю, теж. Здатність рухатися потроху повертається, але цей медальйон подіяв так, що ломка, мабуть, ще довго відчуватиметься. — Ксюша трималася за скроню і мружилась, ніби в очі різало світло. Інші також розтирали ноги, розминалися і робили одне одному масаж, щоб швидше повернутись до нормального стану. Тільки Еріка виглядала цілком здоровою. Вона сиділа на землі, як зачарована, з подивом розглядаючи навколишні краєвиди. Хоча її коротко просвітили, чого очікувати — несподіване переміщення після таких стрімких подій викликало в неї шок. Та й зовнішня незвичність навколишнього світу здавалася швидше фантастичною, ніж реальною.

 — Ми намагалися завадити Оресту тобі нашкодити, але було важко через нездужання, — продовжила Ксюша після невеликої паузи. — Та й Офелія ця... Вирубала мене одним ударом по спині, як тільки я спробувала підвестися. Максимові теж трохи дісталося. Але ми всі будемо в нормі, не думай про це.

— Ці двоє, гадаєш, залишилися там?

 — Швидше за все. Але переміщення відбулося так швидко, що я сама не встигла зрозуміти, що сталося. Твоя рана, Дене... — Ксюша звучно проковтнула слину, дивлячись на його брудну футболку.

 — Я впораюсь. Кров уже не тече. Напевно, шви трохи розійшлися. — Він навіть боявся уявити, як виглядає в її очах. Закривавлений одяг і пошарпаний зовнішній вигляд, очевидно, додавали занепокоєння подрузі.

   Оглянувши навколишню місцевість, Ден зрозумів, що вона значно відрізняється від колишніх локацій. Височенні сосни грізно розтинали сонячну імлу, що невагомими хмаринками блукала навколо. Напівпрозорий туман набув багряного кольору та почав віддалено нагадувати розбавлену кров. Сонячні промені неохоче пробивалися крізь дивний морок, що лише частково нагадував сутінки. Земля була встелена шишками, колючими бур'янами, пожовклою травою і невідомими рожевими квітами, дуже схожими на зменшені кульбаби. Пейзаж, як і раніше, виглядав незвично і дивно: ті самі контрастні відтінки, нестандартна суміш кольорів і невідомі рослини. Оточуюча місцевість більше не нагадувала райський сад, що стало ще одним новим відкриттям. Надмірна загадковість і лякаюча краса природи були наскрізь просякнуті тривогою, яку Ден відчув на інтуїтивному рівні. Швидше за все, їх перекинуло за багато кілометрів від колишнього місця і лишалося тільки здогадуватися, що обіцяє ця нова, невідома частина лісу.

— Дивлюся, ти теж тут, руда. Значить маєш до нашої історії пряме відношення, — холодно зауважив Максим, звертаючись до Еріки. Він уже прийшов до тями і виглядав дещо збудженим. — Хоча буду чесним: я не став би, як Ден, заважати тому типу тебе пристрелити. Після такої-то зради...

 — Що ти таке кажеш! — обурилася Марина і притулилася до Кості, ніби в пошуках захисту. Щоправда, колишня поведінка білявки кардинально відрізнялася від того, якою вона стала зараз. У битві проти Ореста та Офелії Марина брала безпосередню участь, хоч і більше за інших піддалася страху. Але її швидка здатність долати стрес та підлаштовуватися під ситуацію щиро захоплювали Дена.

 — Її вчинок, звісно, важко виправдати. Але ми, певно, не знаємо всієї ситуації, — підтримав Марину Костя, недовірливо розглядаючи їхню нову знайому.

— Та пожартував я, заспокойся, чувак. — Вираз обличчя Макса, втім, говорив протилежне. — Добре, з нею розберемося пізніше. Часу для розмов у нас тепер вдосталь. Нехай спочатку прийде до тями і усвідомить, що потрапила в реальність, а не в сон. Як би дахом не поїхала, бідненька. Стільки потрясінь...

   Максим нахабно посміхнувся і закотив очі. Тієї ж секунди в його чоло влучила величезна шишка, яку кинула Еріка зі властивою напівкровкам точністю. Її бурштинові очі так і палали люттю, зневагою та бажанням дати здачі. Що ж, найпевніше  їхню нову знайому чекає участь білої ворони. Після того, що сталося, до неї ставилися з упередженням і настороженістю.

   Максим сплюнув і показав їй непристойний жест. Потім узяв рюкзак Дена і нерівною ходою підійшов до них з Ксю.

— Мушу визнати, що часом ти поводишся, як останній кретин, — без злості зауважив Ден. Не те, щоб йому хотілося захищати Еріку, але подібне звернення до дівчини здавалося не зовсім етичним.

 — Та хто б казав! — нервово відмахнувся той. Зустрівшись поглядом з Ксюшею, він зобразив імітацію посмішки, яка, втім, вмить зійшла з його обличчя, коли він знову зиркнув на Дена:

 — Оце так видончик, чувак! Ти ніби різню з фільму «Пила» пережив. Сказати, що виглядаєш жахливо — не сказати нічого. Візьми свій рюкзак, переодягнися, чи що...

 — Дякую, що нагадав. Я сам, звісно, не здогадався б,— жартівливо відмахнувся Ден і потягнувся до своїх речей. — І ще... Окрема подяка за те, що прихопив мій рюкзак. У мене б не було можливості за ним прийти.

 — Я зараз не в тому настрої, щоб приймати подяку від тебе, Дене. Думаю, ти й сам розумієш причину. — Максим зміряв його нищівним поглядом.

— Здогадуюсь. Тобі, мабуть, відлягло б, якби я прямо там перерізав собі горлянку. — Ден криво посміхнувся і одразу ж зігнувся від несильного потиличника Ксюші, яку обурили його слова.

 — Немає абсолютної гарантії в тому, що ти повелитель. Хоча, зізнаюся чесно, деякі факти з твоєї біографії виглядають більше, ніж дивно. Різні думки в голову лізуть, знаєш... — Друг свідомо надав голосу більше зневаги. Ден почав розуміти, що уникати нових сутичок навряд чи вдасться.

 — Припини, Максе! Хіба ви не друзі, щоб довіряти один одному та підтримувати? Не випробовуй мене, будь ласка... — Ксюша благаюче подивилася йому в очі. Дену здалося, що вона ретельно контролює власну реакцію, стримуючи роздратування та гнів.

— Ти зараз серйозно? — Її слова розлютили Максима ще більше. — Ми всі спостерігали, як він стріляв у власного батька. А той, на хвилинку, врятував його від неминучої смерті! Навіть якщо не брати до уваги підозри щодо зв'язку з горянами — ця дія його аж ніяк не красить.

 — Тобто, на твою думку, мені треба було його обіймами привітати? — Ден щиро здивувався. Він, звичайно, очікував, що його вчинок викличе осуд, але напевне, більше від Ксю.

 — Не перебільшуй. Він, звичайно, останній мерзотник, але, чорт забирай, подібна реакція на власного батька мені по-людськи не зовсім зрозуміла. Ти навіть не засумнівався ні на мить.

— Ден має достатньо причин, щоб його ненавидіти. Ти просто всього не знаєш, — спробувала виправдати його Ксю. Щоправда, приховати деяке розчарування вчинком Дена вона не могла. Цілком ймовірно, що незабаром сумніви, які Макс так наполегливо намагався в ній посіяти, пустять нові паростки.

 — Нехай ненавидить на здоров'я. Але ставати вбивцею — це типу норм?

 — А тебе це як стосується, вибач? — Ден надав голосу залізні нотки.

 — Ну, знаєш, не дуже хочеться мати справу з майбутнім убивцею.

 — Так не май. Які проблеми?

 — Макс, будь ласка... — знову спробувала втрутитися Ксюша, але той її перебив:

 — Я ж казав тобі, що йому ніхто не потрібний! Начхати йому на мою думку, твою, і кого б там не було...

— Чувак, будь ласка, звільни простір? Я не збираюся розводити ці пусті балачки. Якось не цікаво,— втомлено відповів Ден і відкрив рюкзак у пошуку свіжих речей. На щастя, він заздалегідь приготував собі кілька футболок, кофт та джинсів — усе чорного кольору. І як він міг раніше обирати інші відтінки? Зараз будь-які проблиски яскравості його шалено дратували.

   Максим чортихнувся і, подивившись скривдженим поглядом на подругу, пішов до інших.

 — Іди до нього, Ксю. Не хочу псувати ваші стосунки.

 — Нехай спочатку перестане поводитись, як останній кретин.

 — Але ж ти частково поділяєш його думку, чи не так? — Ден повернувся до Ксю, намагаючись впіймати її погляд. Але вона, як завжди в останній час, наполегливо його приховувала.

  Не встигла Ксюша бодай щось відповісти, як до них підійшла Еріка. Зараз від її колишньої впевненості не залишилося й сліду. Вона, як і пів години тому, виглядала розчавленою і мовчазною. Простягнувши Дену якусь пляшечку з пігулками, вона поглядом попросила їх прийняти.

 — Отруїти його хочеш? — саркастично випалила Ксю, кинувши на неї ненависний погляд. Еріка дістала одну таблетку і показово її проковтнула.

 — Що це? — байдуже запитав Ден. Після останніх подій всередині панувала порожнеча, і сил на будь-які емоції не лишилося взагалі.

 — Один із найважливіших винаходів Офелії. Прийнявши одну таблетку, регенерація твоїх ран пришвидшиться у кілька разів. На звичайних людях, до речі, вони також діють. Коли я їхала до табору із завданням тебе відшукати, вона дала мені цілу пляшечку про всяк випадок. Боялася, що мене теж може спіткати небезпека.

— Ем... дякую, — невпевнено протягнув Ден, і взяв пляшечку. Потім діставши крихітну пігулку молочного кольору, відразу ж її проковтнув. На диво, реакція в уражених місцях почала відбуватися миттєво. Спочатку він відчув сильне печіння в ранах, а потім болісне розтягування впереміш з онімінням. Денис стягнув футболку і почав знімати марлеву пов'язку з рани, яка повністю просочилася кров'ю. Від свіжого шва залишився тільки глибокий непривабливий шрам. На руці та в нозі теж почала відбуватися регенерація, викликаючи легке посіпування.

 — Сліди від поранення теж скоро зникнуть. День-два — і будеш, як новенький.

 — Що ж ти — така добра душа — до лікарні це йому не привезла? Дену не довелося б тоді стільки страждати! — Ксюша, як і раніше, погано приховувала злість.

 — Тоді я не мала причин йому допомагати.

— А зараз вони, виходить, з'явилися? — повів бровою Ден.

 — Ти врятував моє життя. Я твій боржник. У тебе не було резону мені допомагати після того, як я тебе підставила. Але ти чомусь це зробив. Досі не можу збагнути, що тобою рухало... Людяність?

 — Не варто так глибоко аналізувати мої вчинки, крихітко. Я зробив це машинально, не встигнувши подумати. Тож не шукай в моїх діях сенс, якого насправді не існує.

   Ден дістав із рюкзака одноразовий вологий рушник і почав витирати сліди крові на шкірі. Ниючий біль поступово вгамувався, лишивши тільки почуття слабкості в кінцівках. Незважаючи на присутність дівчат, Денис почав перевдягатися у чистий одяг.

 — І все-таки, чому ти мене врятував? Не дуже віриться у випадковість... — Еріка без жодного сорому стежила за кожним його рухом, на відміну від Ксюші, яка зніяковіло відвела очі. План Дена збентежити нову знайому, змусивши її піти — з тріском провалився.

 — Ним рухала людяність, тому що він — людина. На відміну від деяких,— зневажливо відповіла замість Дена Ксю.

— На відміну від мене, ти хотіла сказати?

 — Саме так.

 — Яка ж ти недалека, Ксю! Думаєш, мені було легко?Ден мені сподобався з першого погляду. Поруч з ним я, правда, відчувала метелики в животі. Але мені довелося їх прогнати після того, як дізналася, хто він такий. Я жила ціллю знайти і допомогти вбити повелителя багато років. І повір, я не планувала відступати від неї через якісь там перші почуття.

 — Перші почуття? Хіба ти вмієш щось відчувати? Якби вміла — спочатку розібралася б, чи справді він повелитель. Тебе, на відміну від Ореста та Офелії, теж сюди перекинуло. Значить саме тебе ми шукали. І повір, якщо я дізнаюся, що ти і є повелитель — у мене не буде жодного бажання захищати твоє нікчемне життя. Як і у багатьох із нашої команди. Та й не тільки... Твої татко з матінкою тепер і оком не моргнуть, щоб тебе позбутися.

  Обличчя Еріки спотворила гримаса болі. Ймовірно, останні слова Ксюші зачепили надто глибоко, через що колишню властиву їй холодність було важко зберігати. Ден не міг на це дивитися, тому різко підвівся, кинувши на подругу суворий погляд.

 — Досить! У нас немає часу на з'ясування стосунків. Тут як і минулого разу вже вечір, а значить ніч не за горами. Потрібно вирішити, що робити далі.

   Окинувши обох похмурим поглядом, він розвернувся і пішов до інших, бажаючи уникнути конфлікту. Вислуховувати суперечки дівчат, коли вони перебувають у вкрай нервовому емоційному стані — не найкраща ідея. Дену, безумовно, було приємно від того, з яким запалом Ксюша захищала його — і перед Максимом, і перед Ерікою. Зовсім як раніше, коли вони ще розуміли одне одного без слів. Але з іншого боку, він співчував Еріці, яка втратила все. Незважаючи на те, що вона напівкровка, це не впливало на її ставлення до людей, які її виростили і давали захист стільки років. Ден шалено любив своїх прийомних батьків. Він розумів, що її почуття мало чим відрізняються від його, і тут питання походження не має ніякого значення.

— Треба подумати, де розташуватися на ночівлю. Зважаючи на все, стемніє не пізніше, ніж за годину, — сказав він іншим. Всередині, як і раніше, було побоювання, що друзі змінять до нього своє ставлення, особливо після інформації щодо повелителя. Але поки ворожість відчувалася тільки від Макса. Інші, швидше за все, не вважали, що вбивство обраного — вихід із ситуації.

 — Ще б зрозуміти, куди саме нас занесло цього разу. Тут усе таке дивне... — Максим насторожено вдивлявся у лісові нетрі та хмурив брови. Навколишня місцевість справді була просякнута якоюсь дивною енергетикою і вселяла почуття збентеження і навіть страху. — Компас, ймовірно, накрився — постійно змінює показники.

— Швидше за все, зараз ми десь на заході, а північ знаходиться он з того боку, — рішуче заявив Боря, показуючи пальцем у більш темну та дрімучу частину лісу. — Тут є деякі відмінності в кліматі — повітря досить сухе і прохолодне. А якщо дивитися на мох на деревах, то сумнівів, де знаходиться північ, у мене не лишається.

 — Питання в тому, чи варто нам знову туди тикатися, — невпевнено промовив Костя і задумливо почухав підборіддя.

 — Можливо, скоро ми отримаємо конкретні вказівки, — знизав плечима Ден, чим викликав подив на обличчі Макса. Мабуть, очікував, що він, як і раніше, буде наполягати на забороненій зоні. Втім, він був не такий уже й неправий в цьому висновку, але Ден не став це озвучувати.

 — Вам не здається, що тут дещо дивний запах? — тихо спитала Марина, визирнувши з-за плеча Кості. Ден вмить відчув, як гидке, знайоме почуття тривоги змусило його нутрощі стиснутись — він теж уловив подібне.

— Це запах крові і падалі, — тихо промовив він і стиснув руки в кулаки. — Я думав, це тільки в мене параноя, що скрізь це чується...

 — Ні, тут дійсно важке повітря,— підтвердив його побоювання Макс і зморщився від огиди. — Найімовірніше, недалеко щось здохло.

 — Ну подумаєш, тушканчик якийсь відкинувся,— спробував підбадьорити всіх Боря, почергово постукавши по плечу Дена, Костю та Макса. Незважаючи на свою не дуже хорошу фізичну підготовку, їхній рудоволосий товариш найбільше рвався до пригод і завжди дивився на все з оптимізмом — у якій би біді вони не опинилися.

 — А-а-а, блін! Яка ж мерзота! — раптом вигукнула Еріка, яка знаходилась за кілька метрів від них. З жахом відстрибнувши, вона схопилася за горло, наче її нудило. Ксюша, що стояла поруч, спрямувала в траву шокований погляд.

— Що таке? — Ден миттю опинився поряд із дівчатами і з побоюванням подивився на землю. У брудній від крові траві лежав труп якоїсь невідомої роздертої тварини. Дивно, як вони раніше її не побачили.

 — Дідько,— глухо прошепотів він, з жалем розглядаючи рани на маленькому тільці.

 — Очевидно, його роздерли не так давно. Можливо, навіть сьогодні, — тихо промовила Ксюша, за звичкою торкаючись його руки. Ден відчув слабке тремтіння у її тілі.

  Максим тим часом ворушив палицею чергову знахідку — розірваного зайця за кілька кроків від них.

 — Прокляття! Скоріше за все, тут водиться якийсь хижак, — повідомив він Дену, відходячи подалі від тварини. Його обличчя перекосилось від огиди.

— Так. І цей хижак полює не через голод, а заради розваги. — Ден кивнув Ксюші та попрямував до своїх речей. — Зберіть рюкзаки! Знайдемо інше місце для ночівлі.

   Повторювати двічі не довелося. Незважаючи на те, що наслідки атаки медальйоном ще відчувалися — було ухвалено одноголосне рішення забиратися подалі звідти.

    Моторошна пелена темряви повільно опускалася на ліс. Великий круглий місяць ліниво виповз із-за чорної хмари і скупо освітлював сонну природу. Попри сотні палаючих оченят, що виглядали з-за кожного куща — навколо стояла підозріла тиша. Ледь чутний шерхіт у заростях нагадував про присутність живих істот довкола, які, очевидно, стали заручниками страху.