Глава 25. Теорія Ореста

   Секунда... Лише одна коротка мить, яка може враз відібрати життя.

   Ніхто не встиг навіть оком моргнути. Після слів Ореста пролунав гучний постріл, що зворушив мирну тишу сплячої природи. Перелякані птахи прожогом спурхнули в небо, покинувши свої лісові сховища. Навіть галасливі жаби, які весь час не замовкали ні на хвилину, стрімголов втекли в озеро, утворивши численні кола на воді.

  Мозок Дена не встиг усвідомити, що відбувається, на відміну від внутрішнього передчуття, природу якого він ще не розумів. За секунду до пострілу сталося непередбачене. Інтуїція пронизала його зсередини з такою силою, що тіло саме сіпнулося вбік, перш ніж він усвідомив, що діється. По щоці черкнуло щось гаряче, немов вогняний спалах, а у вухо врізався оглушний свист. Ден схопився за щоку і побачив на руці невеликі сліди крові. Ще одна подряпина до списку вже наявних за останні два дні. Як підказував життєвий досвід — ці дрібниці незабаром зникнуть без сліду.

— Дідька лисого! Звідки така реакція, хлопче? — здивувався Орест, піднявши вгору ліву брову. — Як ти зміг ухилитися від кулі? Ніколи нічого подібного не бачив.

   Чоловік відкинув назад пасмо чорного, з легкою сивиною волосся і злегка примружився, оглядаючи його з ніг до голови. Його дружина — невисока худа жінка з коротким темним волоссям і яскравими, типовими для напівкровки очима незвичайного зеленого відтінку — відразу наслідувала приклад чоловіка, діставши свій револьвер. Орест, втім, зупинив її жестом, не зводячи допитливого погляду з Дена.

— Може, тоді нас всіх перестріляєш, козел смердючий? — першою скрикнула Ксюша і миттю підбігла до Дена, виставивши вперед биту. Її очі палали такою люттю, що, здавалося, вона сама готова кинутися під кулю, щоб його захистити. Браслет Ксю палав срібним свіченням, як і в інших друзів. Усі вони були готові захистити товариша та тримали заздалегідь підготовлені бейсбольні бити.

   Гостре почуття самотності, що долало Дена в останні години життя, почало сходити нанівець. Хіба він має право відчувати подібне, маючи таких вірних друзів? Щирі емоції Ксюші змусили його серце битися частіше, але Ден все одно голосно вилаявся і відштовхнув її подалі від себе. Не вистачало ще, щоб Орест і Офелія відгукнулися на її слова, вирішивши перестріляти всіх для більшої переконливості.

  Новоприбулі, тим не менш, не поспішали діяти, продовжуючи свердлити Дениса пильними поглядами. Навіть Еріка, яка, мабуть, уже встигла попрощатися з ним кілька хвилин тому, застигла на місці як укопана, переміно дивлячись то на Дена, то на своїх покровителів.

 — Ви всі, безперечно, хороші та вірні товариші, які готові захистити друга в будь-який момент. Це гідно найвищої похвали. Саме за ці якості я й люблю людей так сильно, що готовий на все, аби їм нічого не загрожувало, — зауважив Орест і схвально посміхнувся. — Але повірте, повелитель — це не та особистість, за безпеку якої вам слід віддавати свої життя. Занадто багато стоїть на кону. Не тільки ваш особистий добробут, але й друзів, батьків та решти людей.

— Що ви таке кажете? Ден — наш друг і ми стоятимемо за нього до останнього, — палко заперечила Ксюша, яка ледве стримувалась, щоб не кинутися в атаку. Максим, втім, прислухався до слів Ореста і схопив її за рукав, попросивши поглядом тримати себе в руках.

 — Навіщо вам вбивати повелителя? — спитав Макс новоприбулих. — Хіба він — не ключова фігура у тому, щоб захистити Землю від вторгнення горян? Хіба не для цього його обрало пророцтво?

 — Ох, мої юні гарячі роки! — вигукнув Орест і голосно реготнув. — Ти ще такий молодий і наївний, хлопче! Не варто все сприймати за чисту монету. У кожній медалі є дві сторони.

— Що ви маєте на увазі? — тремтячим голосом запитав Ден. Правду кажучи, це питання хвилювало його ще зі дня розмови з кровною матір'ю.

 — Давайте подумаємо з вами логічно, діти. Щоб після смерті друга ви не отримали величезну психологічну травму і почуття провини — я, як наставник, просто зобов'язаний вам все пояснити. Ви, бачу, вже добре поінформовані про все, що відбувається і, напевно, в курсі того, що багато років тому горяни вже пробували заволодіти кристалом. Чим це закінчилося у результаті, хто мені підкаже?

 — Як розповідав нам Ден, тоді значна кількість горян загинула, бо кристал убивав усіх, хто до нього торкався,— першим відповів Костя, намагаючись закрити Марину собою.

— Правильно! Бачу, ти розумний хлопець, досить дорослий і думаючий. А ще, бачу, тобі є, кого захищати та за чию безпеку переживати,— м'яко зауважив Орест й обдарував його похвальною посмішкою. Всі ще більше напружилися.

 — І? Продовжуйте... — нетерпляче скомандував Максим.

 — Як думаєте, чому горянам тоді не вдалося захопити кристал? — Орест почав крутити револьвер на пальці, немов це була звичайна іграшка.

 — Але ж це очевидно! Тому що до нього ніхто не міг доторкнутися, окрім повелителя, — відповів Макс і враз нахмурив брови, про щось задумавшись. Ден відчув, як по спині пробігли тисячі гидких комах, покриваючи шкіру отруйними укусами. Мабуть, він уже підозрював, до чого вони ведуть.

— Але ж повелитель тоді ще не народився, хіба не так? — здивувався Боря. Він виглядав більш спантеличеним та розгубленим, ніж інші. Мабуть, не міг до кінця повірити, що люди, яких він вважав героями, виявились зовсім не такими.

 — Правильно! Ти щойно відповів на головне запитання! — вигукнув Орест, піднявши вказівний палець. — А тепер подумайте самі, чому повелитель — зовсім не рятівник людства, а навпаки — головний козир горян. Коли його не було — кристал був недоторканим. Всі спроби горян ним заволодіти були марними, які б методи вони не використовували. Але з народженням повелителя кристал більше не належить сам собі, оскільки з'явився той, хто може ним управляти. Хіба існує гарантія того, що повелитель не вирішить зрештою перейти на ворожу сторону і не принесе їм кристал на блюдечку? Відповідь до очевидності проста: не існує повелителя — не існує й небезпеки для Землі.

— Але чому ж ви вирішили, що повелитель неодмінно віддасть їм кристал? Він може виявитися гарною людиною з твердим наміром охороняти Землю,— припустив Костя, кинувши на Дена обережний погляд.

 — Це не має значення, — похитав головою Орест. — Який би вибір не зробив повелитель — хороший чи поганий — він не має жодного шансу на перемогу. Напівкровка ніколи не зрівняється з горянами та їхньою здатністю керувати енергією. Він у будь-якому разі буде або вбитий на дуелі — а це означає, що кристал перейде до рук Енджел — або віддасть його добровільно, обравши сторону горян, і таким чином — збереже собі життя. Вихід однаково один — наша планета буде захоплена цими тварюками. А тепер скажіть мені, діти, що, на вашу думку, є кращим для Землі? Відсутність повелителя і безпека ваших близьких? Чи його існування та ймовірність того, що всі, кого ви любите, або страждатимуть, або загинуть?

   На кілька секунд запанувала тиша. Жорстокою звинувачувальною луною вона давила на совість, розпалюючи спрагу внутрішньої війни. У Дена серце билося так сильно, що було готове проломити ребра. Зараз він зрозумів усе до кінця. Якщо він справді повелитель — сам факт його існування загрожує небезпекою для Землі та всім, кого він любить.

 — Подумайте над цим питанням, дорогі діти. Чи не краще все закінчити зараз, ніж ризикувати життям заради людини, існування якої приведе Землю до краху? Якщо ви не думаєте про себе, згадайте хоча б про ваших батьків. Чи готові ви пожертвувати їхнім життям заради якоїсь примарної мети, кінець якої вже визначено?

— І чи готові ми заради цього допустити смерть нашого близького друга — це ви хочете сказати? — вигукнула Ксюша. Її очі гарячково блищали, а кісточки пальців побіліли від напруження, стискаючи биту. Інші перебували в неменшому збентеженні. Багато хто впав у стан ступору, обдумуючи слова новоприбулих.

 — Співчуваю, що вам доводиться робити такий вибір, — вперше подала голос Офелія, зобразивши щиру жалість на обличчі. — Було б легше, якби ви не знали цього хлопчика. Але у житті завжди доводиться чимось жертвувати. На жаль, ціна безпеки наших близьких виявилась надто високою. Та й не тільки їх, а й усіх інших людей. Ви ж не хочете наражати їх на небезпеку заради життя одного хлопчика?

  Ден відчув, як у нього підкошуються ноги. Серце провалилося кудись униз, долоні спітніли, а дихання застрягло в горлі. Він глянув на свій кинджал. Цікаво, наскільки боляче вмирати від власних рук? Якщо він переріже собі сонну артерію, ймовірно, це буде швидше й безболісніше, ніж якщо встромить цей же кинджал собі в серце.

 — Навіть не смій про це думати, придурок! — крикнула Ксюша, помітивши його хвилинне замішання. В її голосі чулися нотки істерики. — Якщо ти щось з собою зробиш, я тебе ніколи не пробачу, чуєш? Нікому не стане легше від твоєї смерті. Чи ти хочеш зробити своїх близьких найнещаснішими людьми на Землі?

 — Але ж... — Ден не знав, що відповісти. Він був настільки розчавлений несподіваною інформацією, що зовсім не думав про наслідки своїх рішень. Чи готовий він жити далі, знаючи, що без нього всім було б краще?

— Ніяких «але»! Хочеш так швидко здатися? Невже ти такий слабак, Дене? Не існує таких помилок, чуєш? Не буває непотрібних людей. Якщо ти народився — значить, ти потрібний цьому світу. Не смій здаватися завчасно! Чи ти вже в штани наклав від думки про дуель?

   Ксюша завжди вміла знаходити потрібні слова. Дена глибоко зачепила її рішучість. Він був упевнений, що вона навіть ймовірності його смерті не допускала, на відміну від інших, які побоювалися підняти на нього очі. Напевне, кожен припустився думки, а чи не краще б дійсно його позбутися?

 — Послухайте, ми володіємо трохи іншою інформацією, — озвався Костя. Він бачив сумніви інших, але не показав, що сказане його якось зачепило. — Повелитель — людина, яка була обрана пророцтвом. Пророцтва — це сувої, над якими ні люди, ні горяни не мають влади. Своїм рішенням вбити повелителя, ви, виходить, відкидаєте волю сувоїв?

— Треба ж! Ще один шанувальник пророцтва, який сприймає його вказівки, як абсолютну істину. Офелія, здається, у тебе з'явився однодумець! — Голос Ореста набував дедалі більше знущальних ноток. Він кинув зарозумілий погляд на свою дружину, яка вмить знітилась, не знаючи, куди подіти очі. Стало очевидним, що абсолютним порозумінням у їхній родині й не пахне.

 — Знаєш, що я тобі скажу, мій любий хлопче? Начхати я хотів на всі ці ваші пророцтва! — Орест кинув гордовитий погляд у нікуди й розтягнув губи в шаленій посмішці. — Немає повелителя — немає проблеми. Крапка. Ризикувати життям мільйонів людей заради вказівок якогось пророцтва — це верх абсурду! Я у ці ігри не граю. Повелитель не повинен був народжуватися. Але якщо так сталося, і він з'явився на світ — ми зобов'язані його знищити.

— А вам не спадало на думку, що якщо не буде Дена, пророцтво вибере когось іншого? — почухав потилицю Боря, підійшовши ближче до Максима та Кості.

 — Це не миттєвий процес, мій хлопчику. Повелитель був обраний задовго до його народження. Та й скажемо так: його зачаття — це також не випадковість, а заздалегідь спланована акція. Тому не думаю, що все вирішиться так швидко.

 — З чого ви узяли, що повелитель — це Ден?  — втрутилася Ксюша. — Флер переконувала нас, що це неможливо через його походження. Та й навіщо тоді було посилати нас у табір на пошуки, давати певні ознаки, якщо, за вашою логікою, повелитель уже був у нас перед носом? Навіщо стільки зайвих та безглуздих дій — вказівок від пророцтва, до речі?

  Ксюша виглядала, як ніколи, рішучою. Ден, який встиг уже проклясти себе і своє існування, вкотре вразився її мужності та нереальній мудрості. Вона ставила логічні питання, до яких він через власну реакцію на те, що сталося, не встиг прийти.

 — Я не в курсі ваших дій, крихітко, — відповів Орест, але вже не так упевнено, як раніше. Мабуть, її слова змусили його задуматися. — Я у справах обраних не варюся і в паралельні світи не переміщаюся, тож не можу знати, хто вам що наговорив та які доручення дав. У мене своя правда, в якій я певен до кінця. Та й роки довгих спостережень наштовхнули мене на певні висновки. У тому, що ваш друг повелитель — у мене немає жодних сумнівів.

 — Ви хочете сказати, що не знаєте на сто відсотків Ден це чи хтось інший, і це лише ваші власні переконання? — Ксюша не змогла приховати подиву.

— Люба моя, я тобі ще раз говорю — я у справах обраних не варюся. Але я маю канал, через який всі ці роки знав те, про що йдеться в пророцтві. Так, можливо, до мене інформація надходить пізніше, ніж до вас, але для мене це не має ключового значення. Те, що Алан є повелителем, я знав ще задовго до його зачаття. У мене є свої ознаки, яким я вірю набагато більше, ніж вашим.

 — Які саме ознаки? Може, поділитися ними зі мною? Я маю знати, за що маю померти. — Ден надав власному голосу підкресленого спокою. Орест виявився балакучим типом, чим гріх було не скористатися.

— Ну, по-перше, саме ставлення горян до народження дітей напівкровок. У них досі стоїть заборона на те, щоб вступати із землянами у будь-які зв'язки. — Орест знову зміряв Дена зневажливим поглядом. — Але твоє народження — виняток із правил, хлопче. Спостерігаючи за твоїм батьком, який з першого ж дня на Землі шукав певну дівчину для того, щоб вона народила йому дитину — вже сама по собі дивна дія. Це ніби стало його життєво необхідною метою, на відміну від його співвітчизників, які боялися самої згадки про можливе потомство. Та й ми знали з самого початку, що народження повелителя їм на руку, оскільки саме він — їх єдина надія отримати кристал. Тому коли ми зрозуміли, що Алл Норвел, на відміну від своїх співвітчизників, не ховається по кутках, проводячи час із земною дівчиною, а діє відкрито, ще й із метою зачати дитину — вже наштовхнуло нас на певні висновки. Ну і потім, коли ми бачили, що ти, на відміну від інших напівкровок, не був убитий горянами, а навпаки, охоронявся ними — наша впевненість тільки зростала. Скільки б ми не намагалися ліквідувати тебе раніше — нам завжди хтось заважав. Цілком зрозуміло, що ти — ключова фігура у їхніх планах, а отже, ти і є той довгоочікуваний повелитель, на народження якого вони чекали стільки років! Адже саме ти — їх єдиний місток до нас і надія заволодіти земною інформацією.

— Але чому саме Алл і моя мама? Вони якісь особливі?

 — Ми цього не можемо знати, на відміну від самої Енджел. Але якщо вони так діяли, то пророцтво якимось чином їм підказувало, що робити. Після цього я, на вашу думку, повинен поважати волю якихось там сувоїв, які зробили ймовірність здачі Землі в інші руки більш ніж реальною? — Орест зневажливо сплюнув.

 — А вам не здається, що ви надто багато на себе взяли? За основу ви берете якісь спостереження, у той час як ми діємо за точними вказівками. І вони, прошу зауважити, трохи розходяться з вашими висновками. — Ксю була готова стояти на своєму до останнього. Ось тільки вона трохи перебільшувала, щосили намагаючись захистити Дена від небезпеки. — Тож якби Ден був повелителем, його не вибрали б спочатку як охоронця і не водили б його за ніс весь цей час! Та й навряд чи пророцтво давало нам ознаки шукати повелителя в таборі, якщо він уже був у нас перед носом. Не думаю, що пророцтво почало б займатися подібним безглуздям, та й Флер — хранитель земної інформації, заперечила навіть ймовірність того, що Ден може бути повелителем.

— Любий, тобі не здаються її слова логічними? — обережно спитала Офелія у чоловіка. — Вони ж обрані і наблизилися до всього напряму, в той час як ми прислухаємося лише до наших власних спостережень?

 — Я не знаю ніякої Флер і не в курсі, що відбувалося в мережній паралелі, в яку ви потрапили. Хто ж тоді, на вашу думку, є повелителем? — Орест напружився. Його зарозумілість раптом випарувалася, а напруга тільки зросла. То була небезпечна межа. Шепіт інтуїції знову почав долати Дена, натякаючи на подальші події. Ні, вони не посміють. Мабуть, у нього параноя.

 — По-нашому, повелитель — це Еріка. Вона підійшла за всіма ознаками пророцтва. Коли ми її знайшли, нам відразу прийшов наказ вирушати назад. Тому ваші спостереження не мають нічого спільного з реальною правдою.

— Ксю! Мовчи! — надто пізно схаменувся Ден. Подруга кинула на нього незрозумілий погляд. Звичайно! Їй і на думку не могло спасти те, що станеться далі. Ден же якимось чином бачив Ореста наскрізь. «Напівкровки не вміють любити і відчувати. Вони з ранніх років мають схильність до зла».

   Не встиг він про це подумати, як тіло саме кинулося до Еріки з неймовірною швидкістю. Тієї ж миті сталося те, про що попередила інтуїція — Орест навів револьвер на Еріку і негайно спустив курок. Ден встиг вчасно штовхнути дівчину в бік, і куля розсікла повітря, не потрапивши у ціль. Поки Орест знову наводив зброю, Ден уже виявився поруч і вибив ногою револьвер з його рук.

  Наступні кроки були за охоронцями.  Під дією сили вони кинулися до пари з новою порцією атак. Офелія від несподіванки вистрілила в бік Максима, але промазала, бо той випередив її вчасно, поваливши на землю. Ксюша почала завдавати ударів Оресту, який встиг її роздратувати ще під час пояснень. Володіючи силою Флер, його друзі були справді непереможними. Орест і Офелія відбивали їх удари вручну, оскільки на відміну підлітків, були добре навчені мистецтву бою. Друзі ж вигравали кількістю та дарованими здібностями. У тому, що вони переможуть, Ден не мав жодних сумнівів.

 — Цього не може бути, — почув він шепіт Еріки. Вона сиділа на траві і дивилася в порожнечу пустим поглядом. Її міміку викривила гримаса зневіри, а очі стали вологими. Дену стало її навіть шкода.

— А чого ти чекала від напівкровок? Батьківської турботи? Подяки? Любові? Хіба сама не переконувала моїх друзів у тому, що вони з ранніх років мають схильність до зла? — Ден простяг їй руку, але Еріка і не думала приймати його допомогу. Весь її світ зруйнувався вщент. Невже вона так сильно їм довіряла?

   Раптом щось трапилося. Макс відлетів убік і, вдарившись спиною об дерево, впав на землю та  втратив свідомість. Світло його браслета зникло, що говорило про те, що він втратив свою силу. Поки Ден намагався зрозуміти, що сталося, всіх інших спіткала та сама доля. Якась невидима сила відкинула їх від чоловіка та жінки у різні сторони, позбавивши всіх здібностей. Вони корчилися на землі, не в змозі поворухнути кінцівками, і важко приходили до тями після падіння.

 — Ксю! Ти в порядку? — Ден машинально кинувся до подруги. Вона безуспішно намагалася підвестися на ноги і важко дихала. Волосся її розтріпалося, на руках виднілися подряпини і сліди бруду. 

— У них... якийсь предмет,— хрипким голосом промовила Ксюша.  — Біжи, Дене! Вони вб'ють тебе!

 — Не думай про це. Ти нічого собі не зашкодила?

 — Та я в порядку! Тікай зараз же!

 — Я вас не кину в такому стані.

   Він бачив, як Орест подав руку Офелії, яка безуспішно намагалася знайти свій пістолет. Чоловік також був без зброї, але в його руках було щось інше. Воно переливалося від перших променів світанку і здалося Дену знайомим.

 — Чорт забирай! Хто б знав, що ця річ без проблем активується, варто мені було дістати її з кишені. Я думав, вона слухатиме тільки Алана, адже призначалася йому в подарунок. — Орест не звертав уваги ні на підлітків, ні на Дена. Він виставив руку перед собою і із захопленням розглядав прикрасу.

— Хіба вигідно Енджел блокувати силу медальйону, якщо він діє тільки на людей і напівкровок? Ну, скористається ним хтось інший — уб'є парочку. Їм це тільки на руку,— зауважила Офелія, розглядаючи річ у руці чоловіка.

 — Ти маєш рацію. Неймовірно! — Орест видав неприємний гортанний регіт, який луною промайнув у найвіддаленіші куточки лісу.

 — Звідки це в тебе? — голосно запитав Ден і підійшов до них трохи ближче. Його подиву не було меж.

 — Як це звідки? — щиро здивувався Орест. — Ліквідували близнючок та відібрали. Ці негідниці вирішили простежити за вами дорогою сюди і пограти у хованки з твоїми друзями. Ми їх перехопили за півкілометра звідси і пристрелили. Тож ти маєш бути мені вдячний за те, що врятував твоїх друзів від неминучої смерті. У дітей цих чортів взагалі гальма відсутні. Їх ми знищуємо в першу чергу, адже вони вбивають людей із надзвичайною жорстокістю. Очищати світ від цих тварюк — ще один наш обов'язок.

— Шляхетність так і зашкалює! Вдаєш, що такий хороший? Чому ж ти, сама чесність, свою підопічну хотів пристрелити? — люто прошипів Макс. Він тільки почав приходити до тями, намагаючись підвестися, але його тіло відмовлялося слухатися.  Ден вкотре вразився своєму другові. Під впливом дарованих Флер здібностей він ставав ще тим бійцем, позбавленим будь-яких відтінків страху та нерішучості.

 — Якщо є хоч найменша ймовірність, що вона повелитель, я не вдаватимуся до сентиментів. Особисті почуття — ніщо, порівняно з безпекою всієї Землі. — Орест глянув на Еріку холодним поглядом. Офелія різко схопила його за руку і похитала головою, благаючи зупинитися.

— Добре, спочатку розберуся з Аланом. Потім подивимося. О, ось і мій револьвер! Приємність яка!  — Орест роздратовано вирвав руку із хватки дружини. Потім сів навпочіпки і, пірнувши долонею в траву, підняв втрачену раніше зброю. Зустрівши пригнічений погляд Еріки, Орест лише криво посміхнувся. Та насилу стримувала сльози, будучи не в змозі відвести очей від свого так званого татуся. Ден розумів її почуття. Після розмови зі справжньою матір'ю, його світ також в одну мить зруйнувався.

   «Скільки не вибудовуй навколо себе стіну байдужості та холодності, все одно знайдеться те, що здатне рознести все до біса. Немає значення, напівкровка ти чи людина». Ден важко зітхнув і відійшов від Ксюші якнайдалі, щоб її не зачепило, коли Орест вирішить знову нападати.

— Біжи, ідіот! Він же зараз тебе пристрелить! — знову закричала Ксю і при спробі встати, втратила рівновагу, впавши на коліна. Їй, як і всім іншим, було погано після атаки силою медальйону. Найбільше Дену хотілося зараз бути з Ксю, але він розумів, що повинен відвести Ореста подалі від друзів. Мало що йому на думку спаде.

   Щоправда, далеко втекти йому не вдалося. Варто було Дену прискорити крок, як Орест відразу ж спустив курок.

   Він знову передчував напрямок пострілу, тож зумів зарання ухилитися від кулі. Друга атака була зупинена кинджалом, який від сили пострілу відлетів у бік. Третя куля потрапила йому в ліву руку, і Ден упав на землю, схопившись за нову рану. Ймовірно, Орест таки вб'є його з четвертої спроби. Поки Денис гарячково шукав вирішення проблеми, чоловік неквапом наближався до нього, ніби розтягуючи задоволення від миті перед вбивством.

— Знаєш, я міг би вибити тобі мізки, простреливши голову, — з усмішкою сказав він, дивлячись на нього зверху вниз своїми яскравими нелюдськими очима. — Але вирішив це зробити за допомогою медальйону, який призначався тобі в подарунок. Цікаво подивитися, що буде з твоїм тілом, якщо зробити це зблизька. Напевне, моторошне видовище. Можливо, маєш останні слова перед смертю?

 — А не пішов би ти до біса?! — прошипів Ден, намагаючись підвестися. Він бачив азарт, який переповнював Ореста в момент перед атакою. Якими б добрими мотивами він не прикривався, любов до вбивства була в нього в крові. Невже це і є справжня сутність дорослого напівкровки?

 — Прощавай, Алан Норвел. Приємно було познайомитись особисто. — Медальйон у його руці засяяв сліпучим світлом. Ден зміг підвестися і відбігти на кілька метрів, як раптово спіткнувся і знову впав. Це була лише безглузда випадковість, але вона позбавила його останнього шансу на порятунок. Невже це і є його кінець? Десь ззаду почувся крик Ксюші, який миттю обірвався, ніби хтось їй зашкодив. Потім пролунали звуки ударів. Найімовірніше, його друзі хотіли втрутитись, але їм не давали це зробити.

   В очі вдарило сліпуче світло невідомого походження, позбавивши його можливості рухатися. Ден інстинктивно замружився в очікуванні невідомої атаки. Його обдало сильним обпікаючим вітром. Очі застелили пил і бур'яни, наче їх вирвало з корінням. Здавалося, він потрапив до епіцентру смерчу, і його ось-ось віднесе геть. Світло так і сліпило очі неймовірною яскравістю і скидалося на синій палючий вогонь. Попри очікування Дена, жодних поганих відчуттів йому це все не принесло. Він просто сидів на землі і чекав, коли незрозуміла стихія вщухне.
 За хвилину Орест нарешті зупинився.

 — Неймовірно! За моїми підрахунками, тебе вже мало б рознести на шматки. — Він розчаровано сплюнув. — Чортівня! Я повинен був здогадатися, що її медальйон на тебе не подіє. Бісів виродок! Але нічого, у мене ще лишилося ось це... Діє завжди безвідмовно.

   Чоловік продемонстрував йому свій револьвер, а коли Ден спробував підвестися, з усієї сили штовхнув його ногою. Удар Ореста потрапив йому під груди, зачепивши рану, що практично позбавило його можливості рухатися. Його футболка прилипла до тіла і стала неприємною на дотик. Ден зрозумів, що сталося те, чого він боявся найбільше — шви розійшлися, і відкрилася кровотеча. Рука не хотіла рухатися від вогнепального поранення, а нога періодично німіла від недавньої атаки ножем. Усі обставини складалися проти нього. Піднявши очі на Ореста, який отримував насолоду від його страждань, Ден побачив, що в його чоло спрямували дуло пістолета. Невже це все?

   Коли він заплющив очі в очікуванні вирішального пострілу, тіло Ореста раптово відірвалося від землі і відлетіло на кілька метрів убік. Він упав непритомний, ударившись головою об камінь. Його пістолет упав поряд із Деном, так і не встигнувши вистрілити. В обличчя врізалася хвиля прохолодного повітря, яке не завдало йому жодної шкоди.

  Хтось заплескав у долоні. Наче самотній глядач, не в собі від захоплення, вирішив висловити подяку оплесками.

 — Браво! Браво! Неймовірне видовище! Навіть не сподівався на подібну виставу, але змушений визнати — було цікаво. Не знаю як на тебе, але мені цей половинчастий подобається.

   Незважаючи на біль та безсилля, Ден різко підірвався на ноги. Щось усередині вибухнуло і гострими уламками обпалило нутрощі. Він знав цей голос.

 — Чесно, до останнього не хотів втручатися, але зрозумів, що без моєї допомоги ти тут дуба вріжеш. — За два метри від нього стояв чоловік у чорному. Довгий плащ на височезній постаті тиховійно ворушив вітер, а обличчя було приховано під капюшоном. Звичайно! Цього незнайомця Ден бачив першої ночі в Комп'ютерній мережі Землі: той самий плащ, закрите під тканиною обличчя, постава і голос — глибокий, бархатистий, безжальний... Ден згадав, як його розбудила Ксюша, вказавши на постать у темряві. Саме ця людина повідала йому його справжнє ім'я.

— Це ти... ти наслав на мене той сон...

 — Маєш на увазі сон про вбивство тієї наївної дівчинки, Кайли? — Незнайомець гортанно засміявся. — Так я ж хотів допомогти, Алане. Хіба не ти весь час свердлив поглядом знайдену фотографію? Тебе хвилювала схожість з юнаком на світлині, правильно? Я щиро хотів допомогти розібратися в тому, що сталося, тож навів на тебе той сон... Невже не полегшало, коли дізнався правду?

 — Яке ти маєш до цього відношення? — Ден відчув тремтіння в руках. Холодний піт застелив очі, а нудота підступила до горла.

 — Невже ти досі не зрозумів, синку? — Незнайомець одним рухом зняв капюшон. — Той твій сон був моїм спогадом.

  Ден зустрівся з глибокими синіми очима. Чоловік з правильними рисами обличчя, відрослою щетиною і зачесаним назад волоссям вивчав його пильним поглядом. Його губи розтяглися в задоволеній усмішці, а в руці, як і на знімках з сайту, він тримав старомодну трубку.

   Денис не думав над своїми подальшими діями. Він нічого не планував, не сумнівався та не відчував. Просто схопив револьвер, який упустив Орест, і без сумнівів вистрілив чоловікові в голову. Куля різко зупинилася біля чола Алла і впала на землю. І скільки не натискав потім Ден на курок — все було марно.

 — І така твоя подяка за спасіння життя? Недобре-недобре... — Чоловік цокнув язиком і похитав головою. — Хоча яблуко від яблуні недалеко падає, згоден. Добре, цього разу я тебе прощаю, по-батьківськи… Юнацький максималізм, гаряча кров, жага до вбивств — все розумію, синку. Але ми скоро зустрінемося з тобою знову і поговоримо, як чоловік з чоловіком. Думаю, нам є що обсудити, любий. До зустрічі!

  Чоловіка раптом огорнула величезна хмара, і він просто зник, наче його й не було. Ден тільки дивився на місце, де він стояв, і задихався від люті. Розуміння, що ця тварюка знаходилась в нього перед носом, а він нічого не зміг зробити — зводило пекельним болем і отруювало кров. Ще ніколи він не відчував такого відчаю від того, що не зміг зробити задумане. Хоча безглуздо було очікувати, що другий за силою горянин після Енджел, помре від звичайної кулі. Вбити його майже неможливо звичайними вивченими методами. Але Ден неодмінно знайде спосіб. Інакше просто не зможе жити далі.