Глава 25. Повернення

Ніч пройшла неспокійно. Ніхто не міг заснути через постійне відчуття загрози, яка так і дихала зі всіх боків. З мертвого лісу весь час долинали жахливі звуки незрозумілого походження. Це було дивно, адже вдень там було тихо, наче у могилі. Уривчасте шелестіння, гарчання, дивний стукіт і навіть дитячий плач змушували підлітків здригатися від жаху й вдивлятися у темряву. Звуки носили якийсь потойбічний, зловісний характер і не мали чіткого оформлення.

Ден намагався не заглиблюватися в роздуми про те, що відбувається вночі в тому Богом забутому місці. Безглузді картинки малювалися в його уяві, створюючи жахливих тварюк, які тільки очікують моменту, щоб вирушити на полювання. Навіть передісторія Алла і Кайли, яка снилася Дену нещодавно, виявилася безсилою перед великою кількістю дивних звуків, що долинали зі сторони мертвого лісу. Вони нічого не знають, і тепер невідомо, коли хоч щось стане більш зрозумілим.

Вранці друзі поснідали і слухняно зібрали речі, очікуючи переміщення. Ден із жалем дивився у бік забороненої зони, яка нагадувала про себе сірою похмурою смугою в небі. Чому його туди так тягне? Це місце лякало, наводило жах, і сам факт його існування занурював Дена в апатію, біль та приреченість. Ось тільки було щось там таке, що тягло до себе, наче магнітом, і не давало можливості відволікатися ні на що інше. Він якось пов'язаний із цим місцем, але яким чином? Від подібної думки кров в жилах стигла, перетворюючись на колючий лід.

Натрапивши на погляд Ксюші, він згадав про недавню сварку. Вона не підходила до нього ні вчора, після розмови з Флер, ні сьогодні. Максим теж виглядав пригніченим, і на відміну від усього часу до цього, тримався від Ксюші на відстані. Болюче відлуння всередині знову нагадало про завдану образу. Серце стислося від почуття провини за свою вчорашню поведінку. Він раптом усвідомив, що провів без розмови з подругою більше дванадцяти годин, і встиг страшенно за нею скучити.

Вибравши слушний момент, він непомітно підійшов до Ксюші ззаду і за звичкою торкнувся її руки. Вона одразу ж підвела на нього величезні карі очі, дивлячись в які він завжди заспокоювався і відчував себе вдома. Зараз Ден помітив в її погляді замішання і навіть... страх? Ксюша боїться його? Подібна думка злякала до коліків.

— Ти вчора плакала через мене? — запитав Денис, чомусь страшенно хвилюючись.

— Не через тебе. — Ксюша одразу відвела погляд і стиснула губи в тонку лінію. Ну звісно, якщо вона й лила сльози, то причиною точно був не він. Тепер з'явився Максим, який рано чи пізно доб'ється її уваги.

— Вибач. Я вчора поводився, як справжній кретин.

— Хіба це щось новеньке? — Вона гірко посміхнулася.

— Ти маєш рацію — у мене жахливий характер.

— І незважаючи на це — я й досі продовжую тебе терпіти. От парадокс!

— Не знаю, щоб я робив без тебе. — Ден не витримав і міцно її обійняв. Він це робив рідко, адже частіше у них стосунки будувалися на підколах та потиличниках, аніж на проявах ніжності. Зараз йому здавалося, що він збожеволіє, якщо терміново її не обніме. — Зробиш мені ще одну послугу? Просто будь поруч. Завжди...

Ксюша здригнулася від несподіванки і завмерла. Потім нерішуче обійняла його у відповідь.

— У такому разі ти теж мені дещо винен, — тихо прошепотіла вона, піднявши на нього свої чарівні очі. Крижинки в них розтанули, змінивши відчуження на хвилююче тепло. — Не сумуй більше, ок?

***

За час їхньої відсутності у таборі нічого не змінилося. Було близько шостої десятої ранку, коли підлітки, пірнувши в різнокольорову хмарину, тієї ж хвилини повернулися додому. Цього разу переміщення не розкидало їх у різні боки і не змусило втратити свідомість. Вони просто розплющили очі у своєму світі, немов події останніх днів їм просто наснилися. Флер не збрехала на рахунок різниці в часі, тому для них не було здивуванням дізнатися, що на Землі вони були відсутні лише декілька хвилин.

Опинившись знову біля головних воріт, підлітки з тривогою озирнулися навсібіч. На щастя, було ще зарано, тому ніхто не помітив їхньої фантастичної появи.

— Тут усе так тьмяно, — першим відгукнувся Максим, поки інші намагалися вгамувати запаморочення від переміщення. У порівнянні з Комп'ютерною мережею — звичний світ, правда, здавався трохи бідним на палітру фарб.

— Зате очі не так утомлюються, — відзначив Костя, потираючи запітнілі окуляри і, жмурячись, озирнувся на всі боки.

— Бісів комп'ютерний світ! Ви тільки відчуваєте ці запахи з їдальні? — жваво відзначив Ден і закотив очі, вдихаючи аромат свіжої випічки. — Нарешті, нажрусь до відвалу!

— Цілковито підтримую, — погодився Боря, погладжуючи живіт.

— Не забувайте про завдання. У нас багато справ, — повчально сказала Ксюша і підморгнула Дену. Після їх довгих обіймів настрій у обох помітно покращав і навіть зникло бажання порушувати правила.

— Так-так, ми пам'ятаємо. Порятунок Землі від злісних прибульців на наших плечах. Які завдання на сьогодні, пане командире? — Боря став у становище солдата, спрямувавши на Дена награно-серйозний погляд.

— До обіду всі вільні. Думаю, трохи відпочити нам усім не завадить, — відповів він, і стомлено потягнувся. — Після тихої години зберемося в альтанці за їдальнею та обговоримо план пошуків.

Ніхто не мав заперечень. Навіть Максим слухняно кивнув і, кинувши сумний погляд на Ксюшу, одразу пішов у будиночок. Інші охоче наслідували його приклад. Недовго думаючи, Ден наздогнав подругу, відчуваючи гостру потребу в розмові.

— Ем, — ніяково почав він, дивлячись у її темні очі. — Ти так і не сказала своєї думки про все.

— Тебе дійсно вона цікавить? — Ксюша лукаво посміхнулася.

— Звичайно, крихітко. Куди ж я без тебе? — не розгубився Ден і грайливо обійняв її за плечі. Вона трохи зніяковіла і за старою звичкою скуйовдила йому волосся.

— Мене лякає твоя схожість із повелителем,— сказала Ксюша після невеликої паузи. — Дуже багато речей вказують на те, що це можеш бути ти, Дене. Але якщо ім'я «Алан» не має до тебе відношення — можна розслабитись. Флер, звичайно, виключає тебе, але я не знаю, чи варто її слухати.

— Дуже сподіваюся, що вона має рацію. — Ден із зусиллям прогнав сумніви. — Сьогодні мама має прийти. Напишу їй, щоб відкопала більше подробиць про моє народження, якщо це можливо. А ще я планую зламати той сайт. 

— Хоч би як там було, тобі не треба забивати цим голову. Напевно, Флер знає краще за нас, раз впевнено виключає тебе. Нам просто потрібно їй більше довіряти. Думаю, скоро ми знайдемо справжнього повелителя, і всі підозри відпадуть самі собою.

— Я розумію, що тобі, як і мені, хочеться в це вірити. Але, чорт забирай, Флер — лише штучний інтелект. Ти дійсно думаєш, що ми маємо прислухатися до її думки?

— Ми не знаємо, хто вона насправді, Ден. Не все, що здається, таким є.

— Гаразд, мабуть, треба просто набратися терпіння. — Увагу Дена привернули кілька незнайомців у плащах, які підійшли до головних воріт. Зустрівшись з ним поглядом, вони розпливлися в задоволеній божевільній посмішці.

— Знову горяни? — Ксюша відразу озирнулася і здригнулася, помітивши новоприбулих. — Ну, нас попереджали... Нічого нового.

— Не ходи ніде одна, домовилися? — Ден узяв її за руку і квапливо повів за будиночки — подалі від зловісних спостерігачів.

— Я їм не потрібна, Дене. Вони, як і раніше, впадають в екстаз, побачивши тебе. Це ще один дивний момент. Якщо ти не повелитель — навіщо їм здався?

— Вони не нападали раніше. Просто дивилися та посміхалися. Думаю, вони просто тримали мене під контролем. Певен, це просто тиск на психіку, щоб налякати та створити видимість небезпеки.

— Можливо, вони через нас хочуть вийти на повелителя, — тихо, майже пошепки сказала Ксюша. — Адже Флер сказала, що Енджел не знає, хто він. Єдине, що їм залишається — спостерігати за нами.

— Думаю, ти маєш рацію. Час покаже. Іди, поспи трохи. Завжди тримай телефон при собі, щоб зателефонувати, якщо помітиш щось дивне. — Денис тривожно озирнувся й зітхнув.

— Добре. — Ксюша знову посміхнулася тією теплою, чуттєвою посмішкою, від якої все занепокоєння кудись зникло, огорнувши зсередини приємним теплом.

— Ще один момент. Нещодавно ти казала, що в мене очі диявольські. Що мала на увазі? — Денис спрямував на неї пильний погляд. А що, якщо розмови про незвичайний колір очей завжди були трохи перебільшені? Хотілося відкинути подалі всю можливу схожість з повелителем.

— Не бери в голову. Я ж несерйозно. — Ксюша опустила вії, намагаючись втекти від його очей. — Це був просто невдалий жарт.

— Ксю, будь ласка, дай відповідь. Іноді мені здається, що ти теж мене боїшся.

— Припини нести нісенітницю! — несподівано розлютилася Ксюша і густо почервоніла. — Якщо тобі, правда, цікаво, то я вважаю, що в тебе страшенно гарні очі. Вони здатні звести з розуму будь-яку дівчину і навіть ме… О Боже, що я таке кажу? Не став більше таких безглуздих запитань. Бувай!

Подруга обігріла його розгніваним поглядом і пішла в будиночок, грюкнувши дверима. Ден завмер на місці, не знаючи, як реагувати на її поведінку. Після довгої хвилини замішання він лише почухав за вухом, знизав плечима і пішов до себе.