Глава 21. Полонянка

    Домовитися з Ерікою про зустріч виявилося простіше простого. Варто було зателефонувати дівчині, як та з радістю прийняла пропозицію побачитися, хоч і насварилась за ігнорування у жартівливій формі.

    Ден розумів, що, мабуть, Еріка розраховує на побачення, тому неохоче замовив квіти. Дивно... Нещодавно він, напевно, був би не проти зав'язати якісь стосунки і позбутися, нарешті, статусу одинака. Говорити про якісь почуття, звичайно, було б не зовсім доречно, оскільки Ден відрізнявся вражаючою холоднокровністю до протилежної статі. Іноді це навіть йому здавалося дивним і неприродним, оскільки всі його друзі були зацікавлені у відносинах набагато сильніше, ніж у будь-чому іншому. Ден же вважав за краще весь вільний час віддавати спорту та музиці. Його цікавили дівчата, як і будь-якого іншого хлопця у його віці, але це був швидше спортивний інтерес без натяку на почуття.

   Так, він погоджувався на побачення, якщо до нього проявляла увагу якась гарненька дівчина. Сподівався, що ось-ось щось там усередині спалахне, і він відчує це «чарівне болісне почуття», як говорила Ксю, на власній шкурі. Ось тільки нічого не відбувалося. А до обіймів та поцілунків він швидко втрачав інтерес, якщо серце залишалося холодним.

   Ще вчора Ден був упевнений, що йому добре з Ерікою, і всередині навіть щось відгукується. Ось тільки після слів Ксюші будь-які позитивні почуття зникли без сліду, і йому не хотілося більше нічого. Порожнеча всередині досягла тих масштабів, що стала практично незламною. Але, може, ще не все втрачено і варто дати цій дівчині ще один шанс? Якщо вона, звичайно, не виявиться найманою вбивцею, яка приїхала до табору за велінням Ореста та Офелії, щоб його, нарешті, прикінчити. Імовірність подібного сценарію, до речі, немаленька, але Ден ставився до цієї теорії скоріше з гумором, ніж серйозно. Він вважав за краще думати, що вона і є повелитель, а в табір приїхала, щоб знайти своїх охоронців. Ким би вона не була, чесної розмови все одно не уникнути.

   На вулиці вже майже стемніло. Приємна серпнева прохолода гладила його обличчя легким вітерцем із запахом лісу. Комарі розлютилися не на жарт. Варто було йому вийти з будиночку, як кілька штук з радістю накинулися на голі ділянки тіла. Ден чортихнувся і повернувся до кімнати за спреєм від комах. У виборі одягу він не став щось вигадувати, одягнувши чорні джинси, футболку та жилетку-безрукавку з капюшоном. Останнім часом він віддавав перевагу саме цьому кольору, а після того, що сталося, так взагалі навмисно уникав інших відтінків. І нехай Максим кривив ніс, називаючи його стиль надто жалобним і похмурим, Ден не мав бажання щось змінювати. Зате внутрішньому стану відповідає ідеально — а це головне.

  З Ерікою він домовився зустрітися в затишній альтанці біля лісу, що заросла виноградом. Коли Ден, нервово стискаючи в руці букет із трояндами, попрямував до місця зустрічі, пролунав раптовий дзвінок від нової подруги. Чого їй не терпиться?

 — Алло. Я вже вийшов...

 — Дене, не приходь сюди. Повертайся у свій будиночок, ок?  — Він уловив у її голосі паніку.

 — Що трапилося? Де ти?

 — Не став зайвих запитань! Просто не приходь сюди, чуєш? — Вона явно була не в собі. Але що могло статися протягом останніх двадцяти хвилин, як вони домовилися про зустріч?

 — Еріка! Що відбувається, чорт забирай? Ти у небезпеці?

— Ні! Просто... у мене, здається, проблеми. Пізніше поговоримо, добре? — Вона вимкнула телефон, не дочекавшись відповіді. Ден зупинився, не розуміючи, що відбувається. Йому здалося, чи на тлі її голосу він чув якийсь зловісний сміх? Витрачати час на роздуми було б верхом дурості та безвідповідальності, тому він одразу ж зірвався на біг. На ходу знову натиснув кнопку виклику, і йому, як не дивно, відповіли. Ось тільки це була вже не Еріка:

 — Дочекайся своєї черги, Алан Норвел.

   Йому здалося, чи голос на тому кінці, й справді, був знайомим? Ці хрипкі нотки та незвичайний акцент він вже чув нещодавно, тому навряд чи переплутав би її з кимось ще. Швидше за все, Сіара не обмежилася одним ним і вирішила знищити ще одну «половинчасту».

   До альтанки біля лісу Ден добіг за дві хвилини. Ні Еріки, ні її викрадачки на місці вже не було. Він підійшов до високого паркану, що відокремлював табір від лісу. Могутні дерева поступово поринали в сутінки, попереджаючи про наближення темряви. Небо забарвилося у фіолетовий відтінок, розбавлений тьмяними променями втомленого сонця. Швидше за все, пошуки доведеться вести в сутінках.

   Важко дихаючи, Ден нервово шукав поглядом хоч якісь сліди Еріки. У якій частині лісу вести пошуки? Він розумів, що визначити правильну дорогу буде не так просто. На вістрі паркану висів шматок шовкової тканини в квіточку, який, швидше за все, відірвався від сукні Еріки. Недовго думаючи, Денис набрав номер Ксюші. Зараз не час ображатися, згадуючи подробиці вчорашньої сварки.

   Телефон подруги був вимкнений. Що ж, дуже «розумне» рішення у їхній ситуації. Вилаявшись про себе, Ден зателефонував Максиму, але не почув нічого, крім довгих гудків. Звичайно, голубки на побаченні, тому захистили себе від непотрібного занепокоєння.

   Денису в голову прийшла непогана ідея, і він присів навпочіпки, дивлячись на дисплей мобільного. Місцезнаходження Еріки та її викрадачки можна вичислити за номером телефону. Для цього потрібно лише вміло провернути кілька хакерських прийомів, що для Дена було простіше простого. Впіймавши мережу, він миттєво приступив до роботи. Потрібно було зламати дві системи, ввести дані та простежити місцезнаходження на карті. Незабаром Дену вдалося упіймати слабкий сигнал. Подумки похваливши себе, він одразу ж побіг назад. Треба терміново знайти інших. Звичайно, спочатку він хотів вчинити по-своєму і кинутися шукати дівчину самотужки, але, все ж таки, здоровий глузд взяв верх.

  За три хвилини Ден зупинився біля будиночка Ксюші. Впевненість у тому, що її не вдасться застати, несподівано рухнула. Подруга сиділа на лавці в компанії Макса. Вони пристрасно цілувалися, не помічаючи нічого довкола. Дена обдало холодом. Захотілося зникнути, викресливши це видовище з пам'яті.

  Він демонстративно закашлявся і простягнув глузливим голосом:

 — Яка краса! Вас хоч на камеру знімай для обкладинки журналу «Юна леді та її принц». Малолітні сцикухи збожеволіють від захоплення.

   Ксюша здригнулася і відразу ж відсторонилася від Макса. Той різко змінився в обличчі й обпалив його лютим поглядом.

— Чого тобі треба? Не бачиш — ми зайняті?

 — Та мені начхати якось, знаєш, — огризнувся Ден. Він насилу стримувався, щоб не наговорити дурниць. Максим щось прошепотів на вухо Ксюші, і та, кивнувши, пішла в будиночок. Дена вразила байдужість подруги. Ксю навіть не наважилася підняти на нього очі. За що вона так з ним?

 — Що за терміновість? — Товариш схрестив руки на грудях. Його впевнений зарозумілий погляд відображав повну зневагу.

 — Ти взагалі нормальний? — обурився Ден. — Якого біса ви обоє ігноруєте дзвінки? Пам'ять геть відбило, в якому лайні ми всі варимося?

 — У Ксю погане самопочуття. Вона не має бажання ні бачити тебе, ні говорити з тобою. — Здавалося, Максим узагалі забув про ймовірність небезпеки, з головою поринувши у стосунки.

— Слухай, виродку, що за маячню ти несеш? Еріку викрали! Її життя у небезпеці! Зараз не час вирішувати особисті проблеми!

 — Викрали? Ти в цьому впевнений? — Брови Макса підстрибнули вгору. Ден штовхнув друга до стіни з такою силою, що той мало не впав.

 — Ти оглух? Я мушу повторювати двічі? Життя людини в небезпеці, а ти поводишся, як сонна муха!

 — Пил свій вгамуй, божевільний! — Очі Макса метали блискавки. — Зараз організуємо пошуки. Нема чого розпускати руки на всіх підряд!

 — В альтанці біля лісу за десять хвилин, — крикнув на ходу Ден. — Повідом інших. І бажано щось прихопити для самооборони. Ми не знаємо, з чим доведеться мати справу.

   Ден побіг у бік спортивного клубу. Можливо, вдасться дістати шпагу для фехтування — єдину зброю, від якої може бути толк. У цьому виді спорту він майстер не лише завдяки своїм винятковим здібностям. Денис любив фехтування набагато більше футболу, і знаходив особливе задоволення у тренуваннях, вивченні різних прийомів і тактиці супротивника. І хоча йому не потрібно було докладати зусиль, щоб стати кращим, він все одно вдосконалювався в цій справі, бо любив її понад усе. Друзям нема за що переживати — вони вчасно отримують сили. Йому ж треба розраховувати лише на власні вміння. Ден відчув знайому досаду, згадавши, як товариші боролися з ворогами. Тоді він не тільки не мав змоги дати відсіч супротивникам, але й не хотів цього робити. Відкривши Ксю свою таємницю, він ніби позбувся багаторічного тягаря, що заважав йому рухатись вперед. А що, якщо нарешті дозволити собі бути справжнім? Не приховувати більше свої вроджені нелюдські здібності і боротися в ім'я доброї мети?

   Денис увірвався до помешкання і, на ходу придумавши якусь брехню, випросив у інструктора ключі від кімнати схову. Той був настільки захоплений читанням книги, що не став ставити зайвих питань.

   Дену прийшлось докласти зусиль, щоб відшукати в купі спортивного мотлоху шпагу зі сталі. Фехтування не користувалося популярністю серед безлічі спортивних гуртків у таборі, тому доведеться задовільнитись тим, що є.

 — Ми зачиняємось за двадцять хвилин, — попередив інструктор, коли Ден прямував до виходу. — Навіщо тобі знадобилася шпага? Це зброя, між іншим. Вожатий дав дозвіл?

— Звичайно! Та не хвилюйтеся, я скоро поверну. Хотів повторити кілька прийомів. — Денис натягнуто посміхнувся, намагаючись мати безтурботний вигляд. — А чому так рано зачиняєтесь? Адже зазвичай, не раніше десяти.

 — А вас не попередили? — Він насупився і недовірливо звів брови. — Навколо діється чорт знає що!

 — Тобто? — Ден різко зупинився і кинув на інструктора здивований погляд. Той відклав книгу і з побоюванням зиркнув у вікно:

 — У таборі було помічено дивних людей, які розгулювали ночами біля будиночків і щось вишукували. Подейкували, що навіть траплялися напади. Наразі намагаються розібратися у цьому питанні. Може, нічого серйозного. Але задля безпеки після сутінків з будиночків краще не виходити.

— Ось як. — Ден відчув сухість у роті і нервово ковтнув. Горяни почали виявляти активність? Швидше за все, вони намагалися знайти повелителя раніше за них. Чорт забирай! Чому Еріка прийшла на зустріч раніше за нього? Її не треба було взагалі залишати без нагляду. І чим він лише думав?

 — Я скоро повернусь! — кинув Ден і, не дочекавшись відповіді, вибіг надвір. Він не міг дозволити, щоб йому завадили. Потрібно якнайшвидше вирушити на пошуки, поки Еріку не вбили. Та й у тому, що вона ще жива, не було гарантії.

   Попри очікування Дена, на місці зустрічі вже стояли Костя та Боря. У них в руках красувалися бейсбольні бити, а обличчя відображали повну бойову готовність. І коли вони тільки встигли?

 — Радий вас бачити. — Ден важко перевів дух. Останні десять хвилин його життя пройшли поспіхом, який встиг добряче вимотати. — А де решта?

— Максим і Ксюша будуть за кілька хвилин, — відповів Костя, витираючи  з обличчя піт. — Марині не дозволив іти. Вибач, але я не можу наражати її на небезпеку.

   Останнє речення Костя сказав голосом, що не терпить заперечення. Вочевидь, його мало хвилювало те, що Марина є таким же охоронцем повелителя, як і решта, і нічим не відрізняється від Ксюші, яка теж дівчина. Ден, втім, не став заперечувати і ствердно кивнув. Він був упевнений, що від білявки більше проблем, аніж користі. За які якості та заслуги вона була обрана для такого відповідального завдання — залишалося таємницею, вкритою мороком.

   Час тягнувся повільніше, ніж звичайно. Дену почали ввижатися страшні картинки вбивства Еріки, які атакували його мозок одна швидше за іншу. Хвилина бездіяльності здалася годиною, що, зрештою, вивело його з себе:

— Я не можу більше чекати. Треба поспішати!

— Вони будуть за кілька секунд. Іти без них нерозсудливо. — Костя намагався мислити тверезо, не порушуючи лад зайвими емоціями. Дена ж подібна поведінка почала дратувати:

 — Чорт забирай! За ці кілька хвилин Еріку можуть вбити, якщо досі цього не зробили. Ми йдемо зараз же, затямив? — Він суворо подивився на обох і ступив уперед. — Ти йдеш зі мною, а Борян нехай чекає на наших закоханих голубків. Наздоженуть нас у лісі. Будемо тримати зв'язок за допомогою телефонів.

 — Гаразд, хай буде по-твоєму, — неохоче погодився Костя і кивнув на мобільний Борі. — Вмикай свою рацію, друже. Будемо постійно на зв'язку.

  Товариш поспіхом дістав телефон і слухняно кивнув. Вони рушили в дорогу. Перешкодою для Кості став високий паркан, перелізти через який новенькому в цій пригоді виявилося не так просто. Ден з легкістю впорався із завданням, опинившись на протилежному боці за лічені секунди. Костя ж трохи забарився, зробивши дві невдалі спроби, і після третьої, нарешті, подолав перешкоду, отримавши кілька глибоких подряпин. Мужності йому не займати, а ось фізична підготовка залишала бажати кращого. Часу на відволікання не було, тому вони одразу ж вирушили в дорогу.

  Сутінки ставали дедалі густішими, перетворюючись на чорну непроглядну ніч. Темрява надійно приховувала контури стежок, бур'янів та сухих гілок під ногами. Засмутила відсутність ліхтарика, який ніхто не додумався взяти. За допомогою телефону Ден визначив правильну дорогу і, ввімкнувши освітлення, біг так швидко, наскільки вистачало сил. Костя пристойно відставав, але не скаржився, покірно слідуючи за другом. Вузька ламана стежина поступово скотилася в темний яр, що заріс колючими бур'янами. Ден кілька разів мало не впав, спотикаючись об кам'янисті виступи. Костя був на зв'язку з товаришем і незабаром загубився десь позаду.

   Схил яру став крутішим. Приховане в темряві дно різко потягло Дена до себе, і він, невдало послизнувшись, упав і скотився вниз. Насилу прийшовши до тями, Денис підвівся з землі і озирнувся. Перед очима відкрилася широка галявина, яка закінчувалася черговим урвищем. Біля самого краю росло самотнє сухе дерево, до якого була прив'язана рудоволоса дівчина. На відкритих ділянках тіла виднілися свіжі подряпини, а біля ока темнів великий синець. Її били? Ден кинувся до полонянки, навіть не подумавши про можливу пастку. Вона перебувала в напів непритомному стані.

— Еріко, ти жива? — Він легенько вдарив її по щоці. Вона важко відкрила припухлі повіки.

 — Навіщо ти прийшов? Я ж просила не приходити!

   Кожне слово давалося дівчині досить важко. Ден почав звільняти її від мотузок.

 — Будь ласка, тікай, поки не пізно. Вона скоро повернеться і вб'є тебе.

 — Не треба мені вказувати, що робити. Я припустився величезної помилки, що не розповів тобі правду.

 — Яку правду? — У її погляді промайнула тривога. — Мої підозри були правдиві? Ти збрехав мені, так? Адже в тебе... не лінзи?

— Та яке це має значення? — не зрозумів Ден, допомагаючи їй ступити на землю. Невже вона теж шукає когось за певними ознаками? — Якщо для тебе це так важливо, то так — у мене немає лінз.

 — Дідька лисого! — Її зіниці розширилися від дивної несподіваної емоції. Йому здалося, чи щойно Еріка подивилася на нього зовсім по-іншому? Це був погляд відчуження, холодності та приреченості. — Це не можеш бути ти. Тільки не ти...

 — Що — не я? — Ден нарешті усвідомив, що нічого йому не здалося — Еріка є кимось важливим у їхній історії. — Може, нарешті, розкажеш, хто ти така і що від мене приховуєш?

 — Ти для мене ніхто, щоб я посвячувала тебе у свої таємниці, — зненацька відрізала дівчина.

— Ого, як ми заговорили! І це після всього, що між нами було? — Ден був вражений. Не те, щоб його самолюбство постраждало, але він, скоріше, повірив би, що подібне питання задасть вона, а не він. Тим більше, після вчорашніх заяв Еріки про кохання з першого погляду та інші романтичні дурниці.

 — Ти справді повірив, що я голову від почуттів втратила? Ідіот, чи що? — Еріка здула набридливий рудий локон з очей і приснула від сміху.

 — Навіщо тоді мені голову морочила?

 — Тому що я теж — та ще дурепа!  — Вона вперто терла руки, на яких виднілися синці від мотузки. — Ти взагалі, знаєш, що ти — напівкровка? Такий же, як і я. Незвичайний колір очей — відмінна ознака напівкровок.

— А ти знаєш, що ти — повелитель? — Ден був настільки вражений несподіваними словами Еріки, що вирішив не гаяти часу на довгу передмову. Тим більше, вона явно знає більше, ніж він.

 — Я — повелитель? З чого ти взагалі це взяв? — Еріка криво посміхнулася й обігріла його якимось зловісним поглядом. Невже Ден не помилився і вона й справді — вбивця?

 — Алан Норвел? Яка мила несподіванка! — Ден почув знайомий голос за спиною. За схилом пагорба з'явилася струнка жіноча постать. Чорне волосся було зібране у високий хвіст і виблискувало, як ідеальний шовк. Хода відрізнялася грацією та впевненістю. Це була Сіара. Вона була одягнена в сірий, щільно облягаючий костюм. У руці виблискував вигнутий на кінці меч. — Я вже встигла за тобою скучити, любий.

— Чого тобі треба? — Денис випростався, повернувшись до горянки.

 — Ти мене неуважно слухав минулого разу? — Очі Сіари звузилися і загадково блиснули. По обличчю ковзнула недобра усмішка. — Насамперед, я маю очистити світ від мерзенних половинчастих. Вони недостойні життя, оскільки є помилкою природи. За роки моєї роботи на Землі багато бруднокровок вирушили на той світ, але якийсь відсоток все ще існує.

 — Тобто як? — Ден глузливо реготнув. — Помилкою природи ви називаєте тих, у чиїм народженні брали безпосередню участь? І де логіка?

— Я не маю часу вести з тобою дискусії. Я ж попередила, що твоя черга ще не прийшла. Її світлість має на тебе особливі плани. А зараз відійди та не заважай мені працювати. Це дівчисько має померти.

  Сіара зробила кілька кроків до них. Денис краєм ока помітив Костю, який стояв трохи далі з телефоном у руках. Його браслет блимав сріблястим світлом, а отже, він був готовий до атаки. Ден жестом наказав товаришу відступити.

 — Чому ж ти не вбила її раніше? Навіщо прив'язувати до дерева і влаштовувати всю цю виставу? — Дену треба було зрозуміти її справжні наміри. Еріка потрібна їй була, як повелитель, чи просто у вигляді приманки? Він плутався у кількості припущень.

— Ти серйозно? Я нікого швидко не вбиваю. Мучити жертву перед смертю — це традиція, яка існує роками, і я не збираюся від неї відступати. Тому будь добрий, мій хлопчику, відійди від неї, бо не повіриш, але сьогодні я не маю на тебе часу.

 — На мене — і немає часу? Як шкода. А я ніяк не міг забути про нашу зустріч... — Ден спробував щиро засмутитися. Навряд чи подібні прийоми спрацюють вдруге, але вигадувати щось інше не було часу. Потрібно хоча б потягнути час, доки не прийшли всі інші.

 — Не смій мене дурити, щеня! Я не клюну на це знову, — несподівано розлютилася Сіара і, виставивши руку вперед, направила на нього потужну холодну хвилю повітря, яка збила його з ніг та відкинула на два кроки назад. Ден навіть оторопів від несподіванки. Сіара сьогодні явно не в настрої, якщо відразу вирішила використати силу енергії.

— Оце було круто! Я навіть не на жарт злякався. — Ден розгублено встав на ноги, обтрусивши травинки з одягу і, відкинувши неслухняне пасмо волосся з чола, зухвало посміхнувся. Ризик роздраконити її в черговий раз був надзвичайно великим, але іншого методу відволікання він так і не вигадав. — Може, навчиш мене кільком прийомам?

 — Ти зараз серйозно? Ще жоден напівкровка не опанував силу енергії! Ваша кров наполовину брудна, а значить слабкість — ваша вічна вада. — Сіара зневажливо зморщилася і обігріла його нищівним поглядом. — Подібні тобі взагалі не повинні жити, не кажучи вже про здатність володіти енергією. Хоча змушена погодитися, що у її світлості чудовий смак! Ти навіть мене зумів зачарувати. Але більше я на це не клюну.

 — Навіщо я знадобився Енджел?  — запитав Ден. Озирнувшись, зустрівся з шокованими очима Еріки, яка мовчки спостерігала за їхнім діалогом. Що стало для неї такою несподіванкою, цікаво?

— Я не звикла пхати носа у справи її світлості. У мене інша дуже важлива та почесна робота — знищувати половинчастих і тих, хто посмів стати батьками брудного потомства. Ці безнадійно слабкі створіння настільки нікчемні у своїх можливостях, що не заслуговують на право володіти найпрекраснішою планетою у Всесвіті.

 — Тобто, я правильно розумію, що для вас відмінність у силі визначає, чи має людина жити на Землі, чи ні? Тож ваша раса вирішила, що земляни мають померти?

— Ну, чому ж одразу померти? — Сіара м'яко йому посміхнулася. — Люди можуть бути непоганими рабами більш сильних істот. Такі закони Всесвіту, мій любий. Сильні завжди обмежуватимуть слабких, підкорятимуть їх собі. Це закон виживання не тільки у світі тварин, а й у світі людей і горян. Ми зможемо жити разом, якщо люди підкоряться нашій волі і будуть служити нам, як своїм панам. Щоправда, подібний привілей не стосується напівкровок. Ми не дозволимо, щоб наша раса була заплямована, а потім народжувалися подібні помилки природи. Це призведе до поступового слабшання нації, та й у принципі, це кидає тінь на нас — чистокровних горян. Наша кров ні в якому разі не повинна поєднуватися з подібними хробаками, як люди. Це найвищий ступінь мерзоти. Тому всі, хто причетні до цього злочину, мають померти. Як батьки, котрі дали життя половинчастим, так і вони самі.

— Твій монолог — просто верх цинізму та жорстокості! — Ден був вражений її словами. — Ви готові вбивати своїх за те, що вони стали батьками напівкровок? Гуманність до своїх співвітчизників, я так розумію, у вас не прийнята?

 — Про що ти кажеш, малий? Система нашої влади побудована на інших законах. Гуманність, доброта, милосердя, любов і подібна дурість — не в наших інтересах. Якщо горянин навіть трохи порушує закон, він має бути негайно знищений. Жодних потурань. Цим ми відрізняємося від людей — безнадійних слабаків, світ яких погруз у беззаконні. У нас найсильніші правлять, а слабкі підкоряються. Ідеальна система влади. Але я не збираюся таким комахам, як ти, розповідати про систему наших цінностей. Скоро не стане нікого, подібного до тебе.

— Та начхати мені на ваші цінності, знаєш! — Ден не бачив сенсу вести з нею глобальні розмови про будову їхніх світів. Це була явно не його турбота. Нині його хвилювало зовсім інше питання:

 — Якщо мій батько вчинив непробачний гріх, то чому ж ви його не вбили? Хіба, за вашими законами, він не мав померти?

 — Іноді бувають винятки, — таємниче посміхнулася Сіара, підійшовши до нього трохи ближче. — Алл брав участь у виконанні найважливішого завдання, вирушивши на Землю. Він — наш рятівник, наш ключ до вирішення найглобальнішої проблеми. Так, він теж оступався, породивши на світ багатьох дітей, які, на щастя, уже знищені. Але ти — дещо інше, Алан.

 — Що це означає? Чим я відрізняюся від інших, чорт забирай?! — Ден почав втрачати самовладання. Піднявши шпагу, він направив її на Сіару. — Говори зараз же!

— Це не моя справа, хлопчику. Я лише винищую половинчастих і не сую носа, куди не треба. Це питання всесвітнього масштабу, від якого мені краще триматися подалі.

   Сіара трохи підняла брову і знову окинула Дена оцінюючими очима. Він відчув себе так, ніби стоїть перед нею в одних лише трусах, настільки скануючим був цей погляд.

 — Але якщо хочеш знати, то так, ти особливий, Алан, — нарешті продовжила вона. — Навіть я, дивлячись на тебе, не відчуваю огиди. Твій батько — до біса харизматичний засранець з неймовірними очима кольору дорогоцінного каміння. Жорстокий, цинічний, бездушний... Він убив більше сотні людей заради забави, і заслужив моє цілковите визнання та захоплення. І ось зараз я дивлюся на тебе і розумію, як же сильно ви схожі! Той самий холод в очах, сталева витримка, незламний дух. Ти ще до кінця не усвідомив своєї справжньої сутності, Алане. Але незабаром ти до всього прийдеш. Адже для цього ти і був народжений.

— Помиляєшся, — похитав головою Ден. — Цей виродок не має зі мною нічого спільного. Не варто говорити про мене так, ніби я щось комусь винен. Чорта з два я танцюватиму під вашу дудку!

   Незважаючи на внутрішній ураган, на обличчі Дена не здригнувся жоден м'яз. Кожне слово жінки отруювало душу, як смертоносний газ. Але їй, звичайно, про це не потрібно знати. Нехай і далі вважає, що у нього «сталева витримка». Він нікому ніколи не дозволить більше побачити свою слабкість.

   Раптом їхню увагу відвернув шум. Невдало з'їхавши з крутого спуску, до Кості приєдналися Макс, Ксюша та Боря. Зустрівшись поглядом з Деном, друзі миттєво кинулися до нього, бо вже набули сили і були готові до битви. Сіара повернула до них голову і мовчки підняла праву руку. Підлітки різко зупинилися, натрапивши на невидимий бар'єр. Нічого не розуміючи, вони почали бити руками в повітря, як у скло, але не могли зрушити з місця.

— Жалюгідні людинки, як же я вас усіх ненавиджу, — прошипіла жінка, нищівно дивлячись на підлітків. — Плутаєтеся під ногами, як огидні комахи. Недовго вам лишилося.

   Вона знову подивилася на Дена, який відволікся на друзів. Зробивши швидкий крок назустріч, Сіара схопила рукою за кінець шпаги, маючи намір вирвати її з його рук. Ден миттєво відреагував, вдаривши її ногою в живіт.