Глава 20. Долина смутку

   Напевно, це був найжахливіший день у його житті.

   Ден прокинувся від почуття тиску в грудях, немов серце знаходилося в лещатах. Голова розколювалася від болю, у горлі стояв колючий ком, а дихання не вистачало, ніби зверху навалилася груда каміння.

   Вчора ввечері його по-справжньому зрадили. Коли Ксюша, яку він вважав найближчою людиною на світі, сказала йому ті жахливі слова, всередині щось обірвалося. Розсипалося, як картковий будиночок — легко і за одну мить. Образа перетворилася на тупий біль, який не вщухав навіть уві сні. Потрясіння виявилося настільки сильним, що під ранок він навіть забув про черговий страшний сон — наслання від Енджел.

  Звичайно, вона скористалася станом Дена собі на руку, намагаючись добити їдкими висловлюваннями щодо його диявольської сутності. Також горянка обрушила на нього пронизливий холодний дощ і блискавку, яка розсікала небо, звалювала дерева і розсипалася іскрами за крок від нього. Денис увесь сон просидів на землі, вдивляючись у порожнечу і зовсім не реагуючи на те, що відбувається. Він був зламаний і не відчував страху. Якась частина його душі навіть хотіла смерті. З приходом світанку Ден подолав болісний ступор, намагаючись зібратися з духом.

  Він повідомив решту, що, швидше за все, повелитель знайшовся, брав участь у всіх громадських заходах і не спізнився на футбольне тренування. Ксюша трималась у тіні і намагалася не траплятися йому на очі, чому Ден, звісно, був тільки радий. За всю гру вони не перекинулися жодним словом, вдаючи, що не помічають одне одного. Лише один раз він упіймав на собі її тужливий погляд, ніби Ксю справді шкодує про сказане, але, звичайно, ніяк на це не відреагував.

   Після тренування Ден помітив ще один момент, який остаточно його добив. Ксюша та Максим мало того, що постійно перебували разом, так ще й пішли з футбольного поля, тримаючись за руки. Ні, він, звичайно, був за них радий. Якщо їхній дружбі з Ксю прийшов кінець, то Макс, безперечно, гідна заміна. Правда, від цього розуміння він відчував такий розпач, що бажання зникнути збільшувалося вдвічі. Ден залишився абсолютно один. Його кинули, розтоптали та змішали з брудом, змусивши повірити у власну порочність. Що ж... зате тепер йому не потрібно турбуватися про думку Ксюші після того, як він прикінчить цю тварюку Норвела. Для нього самотність — перевага, і він має бути цьому тільки радий.

  У другій половині дня хвороблива порожнеча всередині перетворилася на злість, та навіть ненависть. Йому хотілося знищити всіх, хто завдав йому болю. Або ж справді стати демоном, помстившись за все погане. У душі вирував апокаліпсис, знищуючи все до бісової матері. Ден перебував на межі розпачу та всепоглинаючої депресії. Він звик до постійного тупого болю в області серця, від якого не було позбавлення.

   Що ж змусило Ксюшу таке сказати? Що змінилося за один клятий день, коли спочатку вона обіймала його, запевняючи, що завжди буде поряд, а потім убила з такою легкістю, наче він нічого для неї не означав?

  Телефон розривався від наполегливих дзвінків Еріки. Вчора на нього, мабуть, щось найшло, коли він дозволив собі розслабитись таким низьким чином. Звичайно, частково злість Ксюші була виправдана — він повівся аморально. Мало того, що цілувався з першою зустрічною, так ще й дав привід нещасній сподіватися на продовження стосунків. З ранку на телефон надійшло кілька солодких повідомлень, де Еріка цікавилася, коли вони знову побачаться. Він відповідав сухо і холодно, даючи зрозуміти, що не має бажання продовжувати знайомство. Щоправда, після кількох проігнорованих повідомлень пролунала низка наполегливих дзвінків. Дену, звичайно, потрібно було з нею зустрітися хоча б заради того, щоб розповісти про її місію та попередити про небезпеку. Але після того, що сталося, на це не залишилося жодних моральних сил.

— Та візьми ти, нарешті, цю чортову слухавку! — не витримав Максим, який вже більше півгодини наводив марафет біля дзеркала. На ліжку лежав букет троянд, а у повітрі стояв різкий запах дорогих парфумів. Дена ледь не знудило від надлишку нудотної романтики.

 — Забирайся вже звідси, бісів Казанова! — зневажливо пирхнув Ден і штовхнув  двері, впускаючи в кімнату свіже повітря. Перед очима раптово промайнула картина, як Максим з поглядом спокусника вручає букет Ксюші, а та, розпливаючись у щасливій посмішці, цілує його в щоку. Чергова порція негативу накрила з головою, і Ден ледь утримався, щоб не запустити у вікно вазу, що мирно стояла на столику.

— Я б порадив тобі, нарешті, зав'язати з кимось стосунки, — спокійно сказав Максим, наносячи на волосся гель. — Інакше ризикуєш отримати погану репутацію. Який хлопець у твоєму віці не думає про дівчат та побачення? Дивно ж, погодься?

 — Та мені начхати, хто там що про мене думає! Вали вже давай!

 — Зрозумій, Ксю не завжди буде поряд. Вступивши в довгострокові відносини, вона повністю присвятить себе коханій людині, приділяючи тобі мінімум часу. — Здавалося, Максимові подобалося з нього знущатися. — А якщо хлопець виявиться ревнивий, можеш не сумніватися, що про колишню дружбу доведеться забути. Подумай над цим, Дене. Тим більше, така красуня, як Еріка, сама готова стрибнути до тебе в ліжко.

  Денис не міг більше стримуватись. Він зірвався з місця, схопив Максима за комір сорочки і з розмаху притиснув його до стіни.

 — Слухай сюди, Дон Жуан недороблений! Якщо будеш пхати носа в чужі справи і пускати в бік нашої дружби з Ксю подібні натяки, я тобі всі мізки виб'ю, затямив? Засунь свої репліки куди подалі, інакше я за себе не відповідаю!

  Спочатку в очах Макса майнув переляк, який, втім, швидко змінився на зневагу. Він підняв руки, показуючи поглядом, щоб Ден його відпустив. Коли вдалося звільнитися, хлопець знову зиркнув у дзеркало, поправив сорочку, і, взявши троянди, недбало кинув:

— Мені шкода тебе, друже. Щиро. Гарного вечора!

   Варто було дверям зачинитись, як Ден не витримав і зарядив кулаком у подушку. Декілька хлопців, що перебували в кімнаті, злякано здригнулися і поховали очі. Вони вже звикли до їхніх з Максимом постійних сутичок, і намагалися не потрапляти під гарячу руку. Денис був змушений визнати, що від їхньої колишньої дружби вже мало що залишилось. Коли ж усе настільки змінилось?

   Денис перевів дух, і, скинувши чергові дзвінки Еріки, набрав Борю.

 — Алло, привіт чувак! Ну як, ви з Костяном, готові? Я викличу нам таксі.

 — Завжди готові, пане капітане! — Веселий голос товариша трохи остудив розпечені від злості нерви Дена. — Костян про все домовився, тож проблем не буде. Пожертвував заради такого приводу вечірнім побаченням.

— Супер! Я знав, що можу на вас розраховувати. Тоді за п'ять хвилин біля головних воріт.

 — Домовилися!

   Ден подивився на годинник і весело підморгнув хлопцям, що кидали на нього обережні погляди. Не хотілося виглядати підозрілим, особливо напередодні такої важливої справи.

  Накинувши легку кофту, Ден узяв деякі речі і вийшов надвір.

  Ще вранці він домовився з Костею та Борею про важливу справу. Ден планував зламати підозрілий сайт із не менш підозрілою назвою — «Долина смутку». Це була єдина надія скласти недостатні частки пазлів і отримати відповіді на хвилюючі питання. Правда, зробити це на чужому комп'ютері без необхідних хакерських програм — майже неможливо, тому Ден прийняв рішення провернути це вдома. Спокуса діяти поодинці, як і раніше, була надто велика, але він хотів стримати обіцянку, яку дав Ксюші. Тепер він командний гравець і більше не буде щось робити самовільно. Достатньо вже й так накоїв, вислухавши з цього приводу сотню докорів.

  Звичайно, після їхньої вчорашньої сварки він не повинен був турбуватись про її думку, але чомусь не міг вчинити інакше. Клята прив'язаність! Що, якщо Ксюшу почала обтяжувати необхідність дружби з ним і вона просто вирішила таким чином його позбутися? Дурний висновок, але зацькований мозок Дена розглядав уже всі варіанти.

  Боря з Костею прийшли раніше за нього. Перший виглядав збудженим і радісним, передчуваючи чергову пригоду, в той час як другий з тривогою озирався на всі боки і помітно нервував.

 — Нас буде тільки троє? — уточнив Костя, коли Ден підійшов ближче. — Решту ти до відому не поставив?

— А навіщо? — відмахнувся Денис. — Немає потреби втягувати в це всіх. Ти зміг домовитись про наш від'їзд?

 — Так, але це було нелегко. Довелося збрехати, що ви потребуєте огляду свого лікаря і маєте певні хронічні хвороби. Боюся, що після повернення вас можуть зачинити в ізоляторі для додаткового обстеження. — Костя мав невпевнений вигляд.

 — Ти мозок, чувак ! Крута ідея! Добре, що ти практикант і маєш кришталеву репутацію, — поплескав його по плечі Боря. Ден вразився, як тому вдається завжди перебувати в гарному настрої. Втім, Костя не розділив оптимізму товариша, але вирішив зберігати мовчання.

  Коли під'їхало таксі, вони спокійно пройшли повз охоронців і за допомогою перепусток, які дістав Костя, покинули територію.

  За півгодини друзі без зайвих пригод дісталися до місця призначення. Як виявилося, вдома була тільки мама, яка, побачивши Дена, розхвилювалася через його несподіваний візит, ще й у компанії незнайомих хлопців.

 — Ого, ну і хата в тебе, чувак! Я й не думав, що ти настільки багатий, — захоплено оглядався Боря, коли Ден провів їх до своєї кімнати. Подібна реакція була у багатьох друзів, які приходили до нього вперше. Безумовно, сучасний інтер'єр у  повністю білих відтінках, величезні картини з хаотичними фантазійними малюнками, вставки по типу скла на стінах, вишукані меблі та незвичний дизайн справляли неабияке враження на гостей.

 — Це не я багатий, а мої батьки. — Ден не любив подібні зауваження, як, в принципі, сам факт відмінності від інших. Напевно, це була певна захисна реакція ще відколи йому доводилося приховувати свої здібності.

 — Проходьте, розташовуйтесь. Зараз покажу програми, за допомогою яких працюю.

   Ден пропустив друзів у свою кімнату і поспішив увімкнути комп'ютер. Він знав, що для того, щоб зламати сайт, йому не потрібен ні Боря, ні хтось ще, але хотілося вчитись покладатися на чужу допомогу. Цікаво, Ксюша б схвалила, дізнавшись, що він зберігає обіцянку, дану напередодні?

 «Досить про неї думати!» Ден розлютився на себе в черговий раз. На очі потрапила їхня спільна фотографія на столику біля ліжка. Ще недавно вони були наче не розлий вода — завжди разом. А вчора вона все зруйнувала лише кількома фразами і, до того ж, почала зустрічатися з його другим найкращим другом. Ще ніколи йому не було так паскудно на душі.

 Залишивши Борю та Костю вивчати свій комп'ютер, Ден пішов униз, щоб заварити їм чаю.

 — Ти розкажеш, що сталося? — спитала мама, яка нещодавно закінчила випікати пиріг. Ден намагався не дивитися їй в очі, роблячи бутерброди. Якесь липке почуття провини заважало поставити їй додаткові питання, які виникли після зустрічі з кровною матір'ю.

— Все добре, просто з'явилася термінова справа. — Ден зробив незручну паузу. — Мені треба дещо запитати в тебе.

 — Ти ж не хочеш сказати, що вже зустрічався з нею? — Мама, як завжди, бачила його наскрізь.

 — Сама знаєш, що я не міг вчинити інакше.

 — Знаю. Якщо ти щось вирішив, то тебе не зупинить навіть кінець світу. — Мама присіла і тремтячою рукою налила собі чаю. Денис здогадувався, що за останні дні вона пережила не менше стресу, ніж він сам.

 — Що ж ти дізнався від неї, Дене?

— Тобі не варто надто багато думати про це,— поспішив заспокоїти її він. — Вона не хоче знати мене, і я прийняв цю ситуацію, як належне. Але вона відкрила багато нової інформації, яку я знати не міг. Я розповім тобі, коли трохи заспокоюся, добре? Зараз я маю скласти всі пазли в голові, щоб нарешті відпустити ситуацію.

 — Дене, я розумію твоє прагнення. Але повір, в історії твого народження так багато загадок, що зрозуміти все до кінця неможливо. — Мама подивилася у вікно стривоженим та сумним поглядом.

— Ти знаєш, що мене намагалися вбити? — Ден вирішив перейти одразу до хвилюючого питання. — Саме тому ви подбали про те, щоб викласти кругленьку суму на особистого охоронця?

 — Звичайно. Але ця історія нас переслідувала ще з того часу, як ми намагалися тебе всиновити. Акушерка, яка приймала у твоєї мами пологи, розповіла нам, що тебе кілька разів намагалася викрасти з пологового будинку. Взагалі ця добра жінка, нехай земля їй буде пухом, дуже багато зробила для того, щоб уберегти твоє життя.

 — Вона померла? — Ден навіть присів від почутої новини.

— Так… того ж місяця, коли тебе всиновили. Розбилася на машині.  Але не знаю, чи варто вірити у випадковість.

 — Ось як. — Всередині у Дена  щось обірвалося. Від думки, що хтось загинув, прагнучи захистити його від небезпеки, ставало дурно. Чому все так несправедливо?

 — Ви теж намагалися дізнатися, навіщо я комусь здався, вірно?

 — Ці події багато років не давали нам спокою,— зізналася мама.  — Навіть коли ти почав страждати кошмарами та манією переслідування, ми намагалися, насамперед, переконатися, що це не реальна небезпека. Хотілося вірити, що це лише наслідки старої психологічної травми, яку ти отримав у дитинстві.

— Повір, так воно й було, швидше за все, — одразу ж збрехав Ден. Розповідати мамі про горян, комп'ютерну мережу Землі та повелителя кристала — це верх абсурду, тому він вирішив говорити обережно.

 — Скажи, чи були спроби вбити мене після того, як ви мене всиновили?

 — Мені важко однозначно відповісти на це запитання. — Було помітно, що мама сумнівалася, чи варто розповідати йому те, що приховувала стільки років. — Декілька разів ми помічали дивних людей. Вони стежили за тобою у школі, на спортивному майданчику та навіть у дворі нашого будинку. Ці випадки були настільки рідкісними і не супроводжувались ніякими діями, що ми вирішили не звертатися в поліцію. Але одного разу наш тато впіймав одного, який довго дивився у твоє вікно, перебуваючи біля воріт. Запитав, що йому потрібно, але отримав дуже дивну відповідь.

 — Яку?

— Незнайомець сказав, що він, як і інші спостерігачі, лише охороняє твоє життя. Мовляв, потреби в охоронці немає, бо вони не дадуть тобі постраждати.

 — Реально? — Ден не повірив своїм вухам. — Ти не пам'ятаєш якихось ознак у цих людей? Ну, не знаю... Особливості в поведінці чи зовнішній вигляд?

 — Ну, зважаючи на наші спостереження, вони всі носили схожі плащі, дивно посміхалися і виглядали не зовсім нормальними.

 — Ого! Ясно. — Найменше Ден очікував почути подібне. Судячи з опису мами, саме горяни взяли на себе роль таких охоронців. Але навіщо очевидним ворогам охороняти його життя, і головне — від кого? Від Ореста та Офелії, чи ж від когось ще? Та й навіщо?

— Я думаю, всі ці дива можна пов'язати з твоїми здібностями, Дене. Адже ти незвичайна дитина. Вундеркінди та діти індиго завжди викликали підвищений інтерес у інших, — поспішила переконати його мама. Очевидно, помітивши його потрясіння від почутого, вона вирішила, що він не знає взагалі нічого. Ден мовчки кивнув у відповідь, розуміючи, що не може розповісти більше. Версія мами звучить все ж таки краще, ніж його причетність до прибульців. Дену, правда, не хотілося у це вірити, але останні події тільки наштовхували на висновки про його зв'язок з горянами. Та й повідомлення, яке він отримав, коли був з Ерікою...

 — Ти ж скажеш, якщо влипнеш у неприємності, Дене? — спитала мама після того, як він мовчки склав бутерброди та чай на тацю.

— Звісно, ма. Не хвилюйся, все добре. Я просто хотів знати правду. — Він спробував посміхнутися тією безтурботною усмішкою, яка завжди діяла на маму заспокійливо. Більшого їй не треба знати. Тепер би самому розібратися до кінця, в яку чортівню він влип, з'явившись на світ.

   Хлопці, як виявилось, час даремно не втрачали. Варто було Дену відчинити двері спальні, як на нього одразу ж обрушився схвильований вереск Борі:

 — Чувак, твої програми — просто фантастика! Здається, я зміг зламати кілька ключів до цього сайту, але поки що мене пускає тільки на головну сторінку.

  Ден ледь не впустив тацю з їжею. Серце стислося від тривожного передчуття нових відкриттів. Поставивши харчі на столик, він неквапливо підійшов до друзів і нерішуче присів поруч.

 — Отже, що ми вияснили… «Долина смутку» — це щось по типу дитячого будинку. Він знаходиться, як видно по галереї, далеко від людей, серед незайманих полів та лісів. Щоправда, зрозуміти, де це місце — практично неможливо. — Боря продемонстрував Дену головну фотографію похмурого особняка з незвичайною, але досить простою архітектурою. Біля будівлі позували для фотографії понад сотні дітей та підлітків у однаковій формі брудного бордового відтінку. У центрі стояло кілька дорослих у схожих, тільки чорних костюмах і з добродушними усмішками на обличчях. Денис звернув увагу на чоловіка та жінку, які сиділи на стільцях у центрі.

— А тепер подивися на це, — продовжив Боря, перегортаючи сторінку вниз. — Напис англійською. Костян приблизно переклав, але ти, як ми зрозуміли, знаєш мову краще.

  Ден нерішуче кивнув, проганяючи туман перед очима. Чому він так хвилюється?

 — «Долина смутку»  — закрита школа-інтернат для дітей напівкровок, створена у дві тисячі першому році Орестом та Офелією Лімбрет, — перевів на ходу Денис, відчуваючи пирхоту в горлі. — Далі, найімовірніше, цитата: «Ми не самотні та не брудні. Ми гідні життя. Кожен із нас — найбільша цінність, а Земля — наш рідний дім. Більше жоден із нас не буде вбитий. Ми — одна велика сім'я».

— Оце так! — вигукнув Боря, розглядаючи фотографію у збільшеному вигляді.

 — Напівкровки,— задумливо повторив Костя. — Які такі напівкровки?

 — Очевидно ж, якщо брати до уваги контекст цього сайту, — відповів Ден. — Це діти, які мають одного з батьків — горянина, а другого — землянина.

 — Ну, звичайно! Якщо теоретично припустити, з якого року горяни отримали доступ до земної інформації? Десь з початку сімдесятих. Не виключено, що деякі з них прилетіли до нас і знайшли землян... е-е-е... привабливими. — Боря почервонів, як дитина, вимовляючи останню фразу.

— Ти маєш рацію, — кивнув Денис. Розглядаючи обличчя на фотографії, він перехопив подих від несподіваного відкриття. З лівого боку від підозрілої пари, які, швидше за все, й були Орестом та Офелією, стояла Еріка. Вона поклала руку на плече жінці в чорному та щиро посміхалася.

 — Далі я, на жаль, не зміг зламати, — пробиваючись крізь пелену нереальності, пролунав голос Борі. Ден ніби оглух та був не в змозі адекватно сприймати те, що відбувається. Сотні питань градом посипалися на нього, періодично натикаючись на нові висновки.

  Еріка — напівкровка? Тобто, не йому одному не пощастило народитися з дурним корінням? Судячи з фотографії, таких дітей точно більше сотні, окрім тих, котрі виросли не в притулку. До того ж, Орест і Офелія... Ден не сумнівався, що саме про цих людей розповідала його кровна мати. Щоправда, їхня особистість була ще більше вкрита мороком.

 — Агов, чувак, ти чуєш? — Боря наполегливо трусив його за плече. Ден змусив себе повернутись у реальність. — Ти зможеш зламати сайт зсередини? Далі моїх знань, на жаль, недостатньо. Тут стоїть дуже потужний захист.

— Так, звісно, — насилу видихнув Ден, намагаючись зібрати себе до купи. — Мені потрібно трохи часу. Ви поки що можете перекусити.

   Хлопці радісно відгукнулися на його запрошення і одразу ж приступили до бутербродів та маминого пирога. Ден, намагаючись повністю зосередитися на вирішенні проблеми, почав працювати.

   Переглянувши захист сайту і зробивши кілька невдалих спроб, Ден зрозумів у якому напрямку рухатися. У голові вмить промайнуло тисячі найскладніших комбінацій та кодів, які могли допомогти у вирішенні проблеми. Розглянувши деякі детальніше, Ден поступово вибудовував ланцюжок дій. Натрапивши кілька разів на схожий захист, він зрозумів, що програміст добре попрацював, зробивши сайт настільки непробивним. Звичайному хакеру зламати таку систему буде важко. Але Ден не сумнівався у своїх здібностях та місяцях практики. Йому це під силу, якщо добре постаратися.

  Через півтори години старанних дій, помилок та повторних спроб сайт неохоче піддався. Ден відсунувся на стільці і переможно видихнув. Боря, який увесь цей час уважно вивчав його маніпуляції, був вражений до глибини душі.

 — Вперше спостерігаю щось подібне. Ти клятий геній, я навіки твій фанат!

 — Залиш на потім дифірамби. Давай пройдемося по пошуку. Тільки я трохи втомився. Допоможеш?

 — Звичайно! Зараз постараюся вивчити інформацію, що відкрилася. Костян! Мені потрібна твоя допомога.

  Ден був повністю виснажений виконаною роботою. У голові гуло, перед очима досі блимали коди, а пальці оніміли від довгих швидких рухів. Його здатність мислити була вичавлена в нуль. Здавалося, навіть найпростіша інформація тепер пройде повз нього. Давненько він не відчував подібної втоми.

   Відчуваючи легке запаморочення, Ден приліг на ліжко. Раніше були схожі відчуття, коли він користувався своїми здібностями на повну силу. Цей сайт справді виявився міцним горішком.

— Ну, що там?

 — Тут досить багато інформації, особливо — історії цієї школи,— відповів Боря, натискаючи на кнопку мишки. — Я встановив авто перекладач. Як ми зрозуміли, ця школа була збудована у так званій «Долині смутку». Це реально існуюча долина, де на початку вісімдесятих років убили понад сотню дітей напівкровок.

— Хто вбив?

— Горяни. Тут пишеться, що, незважаючи на певну спорідненість із горянами, напівкровки ненавидять їх, і повністю на боці людства. І ця ненависть взаємна, оскільки саме горяни влаштували геноцид власного ж потомства, і, вочевидь, продовжують це робити й зараз.

 — Ось як. — Від почутої інформації у Дена ще більше перехопило дух. Він здогадувався, що горяни ненавидять як землян, так і напівкровок. Але як тоді зрозуміти слова незнайомця, який запевняв його батька, що вони зовсім не намагалися нашкодити Дену, а навпаки, охороняли його? Від кого ж ще, якщо не від них самих? Та й навіщо? Як не намагався Ден зрозуміти цей момент, все одно не міг знайти логічне пояснення.

 — Там пишеться докладніше про цих Ореста та Офелію?

— Хвилинку. — Боря зробив паузу, вводячи в рядок пошуку певний запит. — Тут є велика стаття. Подивимося… Ого! У мене, виявляється, були правильні припущення. Орест та Офелія — такі ж напівкровки, як й усі учні в цій школі. Вони були єдиними дітьми, які вижили та змогли  втекти з тієї проклятої долини. Через два десятки років, на згадку про ті страшні події та вбитих дітей, вони побудували школу інтернет для таких самих напівкровок. Оскільки їхніх батьків страчували, як осквернителів роду, а дітей вбивали, Орест і Офелія забезпечували їм захист, безпеку і навіть давали необхідне навчання... Загалом, непогані люди...

  «Якщо вони справді такі хороші, то навіщо їм треба було вбивати мене — такого ж напівкровку?» Ден відчував, що ось-ось, і його мозок просто вибухне. Відповідей не було. Одні лише питання, які накопичувалися, як снігова куля. Якщо Орест та Офелія забезпечували захист напівкровкам, навіщо їм потрібна була його смерть? Чим він відрізняється від інших?

 — Введи ще «Алл Норвел», будь ласка...

 — Вводимо. Алл Норвел ... Ух, тут багато різних статей про нього, документів і навіть є фотографії!

   Ден відразу ж подолав запаморочення і підірвався з ліжка. Боря почав повільно перемикати різні світлини, даючи можливість розглянути всі деталі.

  На всіх зображеннях була доросла версія хлопця з фото, знайденого в печері: високий, статний чоловік, дещо худий і блідий, але досить благородного вигляду, як джентльмен із вищого суспільства. Майже скрізь він тримав у руках старомодну люльку та був одягнений у класичний чорний костюм.

  Ден відчув такий сильний приплив люті, що ледве стримався, аби не розбити власний комп'ютер. Холодний погляд батька пиляв його з монітора, ніби розтинаючи зсередини сотнею кинджалів. Він ще ніколи не відчував такої сильної роз'їдаючої ненависті.

— Судячи зі статей тут, Алл Норвел — це близький друг королеви Енджел, можливо, навіть її чоловік чи коханець, — почав читати Боря, спираючись на плече спокійного та мовчазного Кості. — Хоча тут на форумі наче заперечують подібний зв'язок, адже, за словами в статті, горяни не вміють любити, і якщо вступають у відносини, то лише з метою вигоди. У досить рідких випадках горяни піддаються одержимості та тваринній пристрасті, але такий стан всіляко уникають та засуджують. Хоча тут величезна гілка обговорення на цю тему, де більшість вважає, що він просто її собачка на побігеньках та іноді коханець. Детективи ще ті, як бачу! Сам Алл Норвел перебуває у розшуку на Землі, оскільки вбив чималу кількість людей за різних обставин. Він вважається найжорстокішим з усіх горян, а також має сили практично, як у самої Енджел.

 — Чорт забирай! Чому ж його не спіткала доля інших горян, яких карали їхні ж співвітчизники за продовження роду? Де справедливість? — вигукнув Ден, не в силах стримувати емоції.

— Напевно, з відомих нам причин,— вперше подав голос Костя, який увесь цей час мовчав і щось нотував у записник. — Ті, хто при владі, часто залишаються безкарними. Хоча ми не знаємо, чи мав він дітей.

   Ден впав у ступор, розуміючи, що його історія відома лише Ксюші. Інші не в курсі, чий він син. Невідомо, якою буде їхня реакція після того, як дізнаються правду.

 — Добре, з мене досить. — Він різко підвівся і кинув погляд у вікно. — Думаю, поки що з нас достатньо того, що дізналися. Час повертатися...

  Боря і Костя не стримали свого здивування. Швидше за все, вони тільки ввійшли в смак, досліджуючи сайт, і мали намір дізнатися максимально багато. Ден же відчував, що ще трохи — і він просто збожеволіє. Занадто суперечливі факти, які шокували його і сіяли ще більше сумнівів. Потрібно все ретельно обміркувати, а також побачитися з Ерікою, щоб дізнатися, хто вона така, і що їй насправді потрібно.