Глава 19. Зворотня сторона дружби

  Що таке страх? Безперечно, це слабкість, безпорадність та невпевненість у власних силах. Ден не був близько знайомий з цими відчуттями, адже завдяки своїм фізичним можливостям він завжди знав, що здатний за себе постояти. Ксюша говорила, що почуття самозбереження у ньому відсутнє геть начисто, і непогано б хоч іноді замислюватися про наслідки.

   Зараз Дену здавалося, що тоді він переоцінив себе. Якесь дивне погане очікування закралося у його свідомість і намагалося вселити почуття повної безвиході. Наче йому справді недовго залишилося, і єдине, що було б непогано зробити — просто змиритися з неминучістю ситуації.

  «Тільки після смерті Норвела». Він повторив ці слова тричі, немов мантру, і полегшено видихнув, відчувши повернення холоднокровності. Ця мета, немов жива енергія, повертала йому спокій і повний контроль над ситуацією. Наче тепер це єдина ниточка, яка утримувала його волю до життя і проганяла будь-які відтінки страху. А ще якась дивна впевненість у власних силах, ніби нічого в цьому світі не зможе йому завадити. Це було дивно. Зазвичай, почуття небезпеки стає причиною страху, а в нього — відсутність думок про Норвела. Будь-яке хвилинне відволікання від нової мети робило його слабким і безпорадним. Що ж, непоганий урок на майбутнє, щоб не забувати про головну ціль.

— З тобою точно все добре? — спантеличено запитала Еріка, коли Ден повернувся до неї, бувши повністю зануреним у свої нові висновки. Він здивувався, побачивши, що дівчина досі не пішла. Що ж, її терпінню та витримці можна лише позаздрити. Ден важко зітхнув і сів поруч, стомлено вивчаючи поглядом підстрижений кущ навпроти.

 — Скажи, ти завжди спокійно спиш?  — несподівано для себе запитав він. Вік і сім'я — це головне, що йому було потрібно для відомостей про повелителя, але він чомусь змінив план розмови, вирішивши торкнутися наболілої теми.

 — Я погано сплю, Дене. Рятуюся снодійним. — Еріка помітно напружилась.

 — Чому?

 — Нічні кошмари, тривога, стрес. У мене все життя проблеми зі сном.

  Ден ошелешено глянув у її бік. Він не сумнівався, що повелитель піддавався не меншим нападкам Енджел, ніж він сам.

 — А чому тривога? Повинна ж бути серйозна причина.

 — У моєму житті ще змалечку відбувалося багато поганих речей.

 — Яких саме?

 — Чи не занадто глибоко ти копаєш? — дещо грубо відмахнулася Еріка. — Це мої особисті проблеми. Не хочу лякати і викликати жалість. Я звикла зі своїми переживаннями справлятися самостійно.

— А я і не планував брати на себе роль психолога, — поспішив виправдатися Ден. — Просто хотів краще пізнати тебе.

 — Невже? — Еріка не змогла стримати посмішки, яка, втім, миттєво змінилася на смуток. — По-перше, моїх батьків жорстоко вбили, коли мені було п'ять років. Це сталося на моїх очах. А по-друге, я виросла в інтернаті, а там мало кого шанують.

 — Ого. — Ден був приголомшений. Сумнівів у тому, що саме Еріка є повелителем, майже не лишилося. — Але, мабуть, про вас добре дбають, якщо ти відпочиваєш у кращому таборі міста.

 — Я тут не відпочиваю. — Вона перебила його, насупивши брови.  — Я декого шукаю. Маю особливе завдання.

 — Яке завдання?

— Тобі це не потрібно знати, — викарбувала Еріка і поспішила стати на ноги. — Мені не потрібні проблеми через надмірну відвертість. Я й так сказала зайвого. Не треба було посвячувати тебе у свої справи. Та й взагалі, я не планувала ні з ким знайомитися.

  Вона кинула на нього погляд, сповнений протиріч, і пішла у зворотному напрямку. Дену нічого не залишалося, як рушити за нею. Він, звичайно, не майстер вдалих розмов з дівчатами, але відпускати її після таких цікавих відкриттів було б верхом дурниці.

— Та годі тобі, чого така напружена? — Ден надав голосу безтурботні нотки. — Скільки тобі років, до речі?

 — Тому, що ти надто допитливий, а я надто безпечна,— відповіла вона, і, зустрівшись із його усмішкою, знову розтанула. — Мені шістнадцять.

 — Що ж, усе сходиться, — задоволено підморгнув їй Ден. — Не знаю, кого ти там шукала, і яке у тебе завдання, але повір — скоро це все відійде на другий план.

 — Що ти маєш на увазі? — Еріка повернулася до нього, блиснувши янтарними очима. — Ти ж… людина?

 — Ні, звичайно! Я інопланетянин. Ти що, не помітила? — уїдливо підколов Ден.

— Не жартуй так. — Еріка просканувала його збентеженим поглядом. — Я сподіваюся, ти не брехав мені сьогодні?

 — Слухай, крихітко. Ти надто загадкова, тобі не здається?

 — А ти грубіян невихований! Я тобі душу тут вивернула, а ти!

 — Ну, пробачте, що не виправдав ваших очікувань,— підняв руки Ден і криво посміхнувся. Звичайно, він розумів, що як справжній чоловік, повинен підтримати дівчину або хоча б поспівчувати їй. Напевно, Макс мав рацію у тому, що представниці прекрасної статі його бояться. Він ніколи не відрізнявся душевністю, воліючи рубати з плеча.

  Далі вони йшли мовчки. Ден розумів, що повинен вибачитись за грубість, але, втім, не поспішав цього робити. Еріка слідувала за ним, не наважуючись підняти очі. Жвава пісня змінилася на повільну і доносилася ледь чутною, ніжною луною, переплітаючись із шепотом легкого вітру. М’які чарівливі звуки болісно в'їдалися у підсвідомість, воскресаючи в пам'яті нещодавню зустріч із мамою. Чому зараз він згадав про це? Адже раніше вдавалося направляти думки в інше русло. До горла підступив колючий ком, а пульс почастішав. Так, саме ця пісня грала в клубі, коли мама відкрила йому правду. Дену хотілося закрити вуха і втекти якнайдалі звідти.

 — Давай потанцюємо? Пісня дуже гарна. — Еріка ступила ближче і взяла його за обидві руки. Денис не міг придушити біль та роздратування, але вона, здавалося, не помічала цього, обпалюючи його палким поглядом.

— Господи, яка ж ти дивна, — щиро вразився Ден. — Я б на твоєму місці вже давно втік би від такого відморозка, як я.

 — Та ось сама шокована. — Вона розгублено посміхнулася, поглянувши на його губи. — Ти справді відрізняєшся від усіх, кого мені доводилося знати. Приховуєш якісь таємниці, лізеш у моє особисте життя і, при цьому, ніби мрієш мене здихатися. Я не можу зрозуміти, що у тебе в голові, а це, зізнаюся, трохи бентежить. Може, кохання з першого погляду справді існує, якщо ти маєш наді мною таку владу.

 — Ти дурненька, — похитав головою Ден. У пам'яті знову спливли слова мами, де вона говорила, що дівчата втрачатимуть пильність через його привабливість, навіть не здогадуючись, який монстр ховається за маскою. Мама ще тоді все передрікала, навіть коли він сам був упевнений у протилежному.

— Кохання з першого погляду вигадали безнадійні тупі романтики, які бачать світ крізь рожеві окуляри.

 — Можливо, я та ще мазохістка, — погодилася з ним Еріка. — До сьогодні я повністю підтримувала твою позицію і була впевнена, що мені не потрібні в житті такі дурниці. Але ти щось зробив зі мною. Дивлюся на тебе і хочу бути ближче. Ти ніби демон, що вміє підкорювати людей. Навіть така, як я, з легкістю клюнула на твій гачок і не хоче тікати на волю.

   Еріка звузила очі і провела долонею по його грудях. Кутики її губ ледь помітно здригнулися. При слабкому світлі ліхтарів її волосся відливало вогнем, а очі світилися зсередини, немов світлячки. Вона здавалася настільки красивою, що Ден несвідомо замилувався її незвичайними даними. Біль не минув. Він, як та отрута, продовжував з'їдати його нутрощі. Але разом із тим, йому не хотілося відсторонюватися від дівчини.

  Пальці Еріки рушили вище — до його шиї, а потім плавно поринули у волосся. Коли її обличчя наблизилося, Ден торкнувся її плеча і нерішуче відсторонив від себе:

 — Це не найкраща ідея.

 —Ти маєш рацію. Але хіба тобі зараз не хочеться того ж самого?

  Вона знову підступила ближче, спокусливо прикусивши нижню губу. Ден завмер на місці, відчуваючи болісну гіркоту з домішками тривоги. Чомусь згадалася Ксюша, яка зовсім недавно радила йому сходити на побачення. Вона часто перебувала в стані хронічної закоханості, занурюючись у неї з головою і забуваючи про все не світі. Що ж заважає йому відкинути непотрібні сумніви і трохи відволіктися?

  Еріка, здавалося, його бачила наскрізь. Не дочекавшись його ініціативи, вона сама притиснулась до нього та, ковзнувши пальцями по його щоці, поцілувала в самісінькі губи. Він більше не бачив причин стримуватись. А навіщо? Наприклад, Максим ніколи не зважав на відсутність почуттів, щоб цілувати різних дівчат, навіть будучи закоханим у Ксюшу. А Денис так взагалі нікого не любив, щоб переживати через якісь моральні принципи.

   Він притис Еріку до дерева і, блукаючи руками по вигинах її фігури, почав жадібно відповідати на поцілунки. У грудях зводило від емоційного болю, розум туманився, а по тілу проносилися солодкі хвилі. Він не контролював себе, а Еріка відповідала взаємністю.


***

  Ксюша давно перестала стежити за часом. Пісні змінювалися одна за одною, а вона продовжувала стояти в кутку, попивати пунш і відшивати настирливих хлопців. Її мозок був у прострації, серце прискорено билося, а в думках панував безлад. Ксюшу налякала і ввела в ступор власна реакція на найкращого друга. Вона ніяк не очікувала, що при погляді на Дена по тілу миттю пронесеться такий потужний розряд хімічних реакцій. Вони завжди були лише друзями, між якими й мови не може бути про романтичні почуття. Та й схожість одне з одним в інтересах та пріоритетах стирала в їхній дружбі статеву різницю. Ксюша ніколи не бачила в ньому хлопця, який може їй сподобатися, бо знала його, як облупленого (донедавна, звичайно), і свідомо обрала роль мудрої старшої сестри. Їй завжди подобалися більш дорослі та дбайливі залицяльники, які здатні були огорнути ніжністю та турботою, дати ту необхідну увагу, якої вона так потребувала.

  Денис же був грубим норовливим хлопчиськом, який не був зацікавлений у стосунках і ніколи не дивився на неї, як на дівчину. Так, поряд із ним вона завжди почувала себе, як за кам'яною стіною, адже він відрізнявся мужністю та безстрашністю. Але разом із тим, Ксюша ніколи й гадки не допускала про те, щоб подивитися на нього іншими очима.

  Тепер, здавалося, її мозок вибухнув, втративши зв'язок із реальністю, а серце явно щось сплутало. Ксюша займалася самонавіюванням, що до Дена вона, як і раніше, байдужа, але при найменшій думці про нього в грудях щось стискалося. Напевно, стався якийсь збій у підсвідомості після нелегких останніх подій, і вона надто загралася у роль постійного рятівника та психолога.

  Ксюша не могла забути миті, коли він підійшов до неї і, ніби випадково, сказав, що вона гарна. Тоді в животі запурхало мільйон метеликів, а в голову вдарило божевільне щастя. Ксюша вперто стримувала несподівані почуття, але вони поверталися знову і знову, варто було їй воскресити у пам'яті його обличчя. А ще хвилювала несподівана захопленість Еріки Деном і можливий розвиток їхніх відносин. Звичайно, якщо ця дівчина зробить його щасливим і допоможе відволіктися від поганих думок — вона буде тільки рада. Принаймні, має бути… Тоді чому від однієї думки про це настільки важко?

  Ксюша вийшла на вулицю, щоб освіжитися та допомогти самій собі впоратися з незрозумілими емоціями. Тепла літня ніч, свіжий вітерець та зірки над верхівками дерев допомогли їй трохи заспокоїтися.

  Вона присіла на бордюр біля фонтанчика, що світився, і занурила долоню у прохолодну воду.

 —Ти зовсім на себе не схожа, — пролунав поряд знайомий голос, і Ксюша відразу озирнулася. За метр від неї сидів Максим і сумно розглядав кольорові вогники в бризках води.

— Те саме можу сказати і про тебе, — відповіла вона. Макс окинув її похмурим поглядом.

 — Знаєш, адже я так чекав цього вечора і моменту, коли ми зможемо побути поруч.

 — Господи, Максе! Ми ж говорили про це. Навіщо ти мучиш себе марними очікуваннями?

 — Бо я не вірю тобі. Не вірю, що ти нічого до мене не відчуваєш.

   Макс підвівся на ноги і підійшов ближче. Його очі палали закоханістю та безнадійною тугою. Серце Ксюші стислося. Невже він справді має до неї такі сильні почуття?

 — Будь ласка, не починай знову, — благаюче прошепотіла вона і здригнулася від його близькості. Максим торкнувся її волосся і випадково зачепив щоку. Руку, втім, він не поспішав прибирати.

— Сьогодні я жодного разу ні з ким не танцював і відмовляв усім, хто намагався виявити до мене цікавість. Я постійно думав лише про тебе.

 — Невже? Хіба не ти запрошував нас обох на танець спочатку? — Ксюша недовірливо відсунулася, згадавши, як Максим підійшов до них із Ерікою.

 — Це був лише жест пристойності. Та й не передати, як я стресанув, коли побачив тебе в цій сукні. Розгубився до жаху.

  Ксюша важко зітхнула. Максим говорив, як ніколи, щиро, нічого не приховуючи. Це зворушило її, змусивши знову переглянути недавню відмову. Може, вона трохи поспішила?

 — Давай потанцюємо, благаю тебе. — Максим простяг їй руку і посміхнувся. — Хоча б разок. Потім, обіцяю, залишу тебе в спокої.

  Ксюша слухняно встала. Він спочатку нерішуче, потім ніжно притис її до себе і почав рухатися у такт повільної романтичної пісні. Ксюша відповідала тим самим, притулившись до його грудей і слухаючи прискорене тривожне серцебиття. Спокій поступово повернувся, а думки випарувалися, полетівши далеко-далеко. Максиму треба віддати належне за здатність відволікати від непотрібних переживань.

  Відчуваючи взаємність, хлопець ще міцніше притис її до себе. І раптом свідомість Ксюші зіграла з нею злий жарт. Перед очима з'явився образ Дена, який так само міцно обіймав її вчора, коли дізнався правду від матері. Вона здригнулася і різко відсторонилася від Макса.

 — Щось не так? — захвилювався він, пильно вдивляючись у її обличчя.

— Мені, мабуть, треба пройтися.

 — Добре, тоді я з тобою.

   Ксюша схвально кивнула. Вони пішли вздовж освітленої ліхтарями алеї, зрідка перекидаючись черговими фразами про красу літньої ночі. Вона, справді, була чарівною. У повітрі стояв аромат свіжості. Пісні цвіркунів заколисували погані думки, а зірки, здавалося, спустилися нижче звичайного. Образ Дена благополучно залишив її свідомість, і Ксюша знову відчула душевний спокій.

   Раптом недалеко почувся сміливий дівочий голос:

 — Так, справді негідник. Зате цілуєшся ти приголомшливо!

 — Напрошуєшся, щоб я повторив?

— Ха-ха, та я й не проти!

   Кілька грайливих фраз різнули по серцю пекельним болем. Ксюша різко зупинилася, забувши про необхідність дихати. Потім кинулась на звук голосу і, розсунувши колючі гілки кущів, побачила на лавці Дена та Еріку. Дівчина сиділа на його колінах, а він, погладжуючи її спину, пристрасно цілував її у губи.

  Всередині у Ксюші щось розірвалося на частини. Болючі поштовхи в ділянці грудної клітки перекрили кисень. З очей струмком ринули сльози, а навколишній світ поринув у морок. Нутрощі охопив майже фізичний біль, і вона кинулася назад. Спіткнувшись ногою об тріснуту плиту, Ксюша впала прямо на груди Максимові.

  «Сволота, яка ж він сволота! Як тільки може? Як? Я не впізнаю Дена. Він не здатний на таке. Адже він… зовсім не такий. А може, я його просто погано знаю? Кретин! Бісів кретин! Ненавиджу… ненавиджу його всім серцем!»

   Чорна гнітюча лють озвалася ударами у скронях. Ридання душили зсередини, і Ксюша тремтіла, як осінній лист, перебуваючи в обіймах Максима. Ще вчора Ден був зламаний і вбитий, а сьогодні цілується з першою зустрічною, наче йому взагалі на все плювати! Невже для нього все так просто? Невже він такий?

   Вона не пам'ятала, як опинилася біля будиночка. Мабуть, її під руку відвів Максим, а Ксюша лише мляво перебирала ногами, не бачачи дороги через сльози. Вони стікали по її щокам разом із тушшю і викликали печіння. Біль виявився таким сильним, що на деякий час повністю вибив її із реальності. Ксюша прийшла до тями лише тоді, коли Максим почав трясти її за плечі.

 — Ну, годі вже! Усі сльози виплачеш.

  Ксюша шмигнула носом і відсторонилася від хлопця, витираючи щоки наскрізь промоклим носовичком.

— Все нормально, — нескладно пробелькотіла вона, розуміючи, як безглуздо це звучить.

 — Ну ось. А сьогодні вдень переконувала мене, що байдужа до Дена. Тепер я усе побачив на власні очі. — Обличчя Максима було похмуріше за хмару. Ксюша знову відчула приплив люті.