Глава 19. Ціна правди

Ден не міг відвести від неї очі. Він передчував погані наслідки, але не міг зупинитися. Головне — дізнатися бодай щось…

— Я знаю, хто ти, що шукаєш, і де це знаходиться, — гіпнотично протягнула русалка у відповідь. Ден відчував себе рибкою на гачку в рибака.

— Хто ж я? І де знаходиться те, що я шукаю? 

— Ти інший, чи не так? Хіба не це ти приховував стільки років навіть від близьких, Алан? — Вона звузила очі. У Дена всередині щось клацнуло. Колючий озноб, наче тисяча гострих голок, миттю пробіг по шкірі. Вона ніби бачила його наскрізь. Знала його найпотаємніші думки . — Думаєш, втеча від себе врятує тебе від правди? Вона знайде тебе скрізь і, можливо, навіть уб'є.

Вона раптом голосно засміялася і, миттєво опинившись поряд, поринула руками в його волосся. Ден не міг рухатися, ніби перебував під владою гіпнозу. Десь ззаду кричала Ксюша, але до нього доносилася лише ледь чутна луна.

— Ти в чомусь маєш рацію, — пересохлими губами видавив він. — Я справді шукаю правду. Де мені її знайти, скажи?

Торкнувшись долонею його щоки, дівчина розтягла губи у зловісній посмішці. Денис завмер на місці, відчуваючи холод кожною клітиною тіла. Він йшов від її руки, дихання, посмішки, погляду. Мертвенний, пронизуючий до кісток, яким може бути просякнута лише смерть.

— Іди туди, де не буває сонця. Напрямок ти знаєш сам.

Не встиг Ден толком обміркувати її слова, як русалка вп'ялася в його губи пристрасним поцілунком. Від нестачі повітря він почав задихатися. Реальність вмить стала виразнішою, а пута гіпнозу — слабшими. Тільки зараз він помітив, що Ксюшу схопили інші дівчата та притисли її до великого дерева. Відштовхнувши русалку, Ден кинувся на допомогу подрузі. Пробігши кілька метрів, він відчув, як у ногу вчепилося щось мокре та холодне, й різко рвонуло його назад.

— Ксюша! — падаючи, закричав Ден. Нелюдська сила тягла його до води. Дряпаючи руки об каміння та пісок, хлопець відчайдушно намагався вхопитися хоча б за щось. Він думав тільки про те, що подруга в небезпеці, і винен у цьому ніхто інший, як він сам.

Біля води русалка послабила хватку. Її сили набагато перевершували людські, тому будь-які спроби звільнитися були марними. Накинувшись на Дена зверху, вона втиснула його в землю і знову вп'ялася в губи льодяним поцілунком. Її руки спритними рухами зірвали футболку й почали блукати по його грудях. Дена охопив розпач, змішаний із соромом. Він відчував себе ще тим нікчемою. Краєм ока Денис побачив якесь світло вдалині та почув голос Максима. Сили зникали — він задихався. Ще мить, і реальність розчинилася, зануривши його в суцільну чорноту.

***

— Дене, ти живий? Прокинься! — Десь зверху лунали знайомі голоси. Вперто пробиваючись крізь пелену небуття, вони поступово повернули його в реальність. Насилу розплющивши очі, Денис побачив над собою стурбовані обличчя Ксюші, Максима та Борі. Пам'ять повернулася миттєво, і він різко підірвався з місця.

— Де... де вони? Ти в порядку?

— Спокійно, вони відступили. Все добре. Ти як сам? — Поклавши руку йому на плече, Ксюша схвильовано дивилася йому в очі. Вона була жива і неушкоджена, на відміну від самого Дена. Здавалося, його поховали живцем і відкопали, коли він був майже мертвим. З жадібністю ковтаючи повітря, Ден насилу прийшов до тями. Що ж відбувалося після того, як він втратив свідомість?

— Сталося маленьке диво. Ми, здається, отримали ту силу, про яку ти говорив, — поспішила розповісти Ксюша. Вона виглядала враженою, схвильованою та навіть задоволеною. — На мої крики прибігли Макс та Боря. Одна з русалок кинулася на Макса, але потім нас трьох укутало якесь дивне світло. Ремінець браслета замерехтів, і ми відчули такий приплив сил!

— Ага, — кивнув Максим. Його обличчя сяяло від щастя та гордості. — Ми почали рухатися спритніше та чіткіше. З'явилася миттєва реакція на атаки. Та й сили зросли в багато разів. Поки ми з Ксю відбивалися від цих двох, Борян відтягнув від тебе третю.

— Коли ти відключився, мені здалося, що вони втратили до нас інтерес, — задумливо продовжив Боря. — Особливо та, що тебе душила. Я схопив її за волосся, а вона раптом різко послабила хватку та змилася в озеро. Я майже не встиг скористатися силою, на відміну від Макса і Ксю. Вони з боку були схожі на героїв фільмів про суперздібності. Це було страшенно круто!

— Ясно,— видихнув Ден. — І як це — володіти загадковою силою?

— Дуже дивно. — Ксюша й досі вражено розглядала свої руки. — Відчуття, ніби ти можеш звернути гори. З'являється непритаманна зазвичай спритність, ніби ти заздалегідь бачиш атаку.  Будь-який помах руки чи ноги має руйнівну силу, а підстрибуючи у повітрі, ти ніби злітаєш і відчуваєш невагомість. А ще я вмить згадала всі прийоми, яким ти нас сьогодні вчив. Застосовувати їх було простіше простого, ніби я народилася з цією здатністю.

— Точно описала, — підморгнув їй Максим. — Тільки закінчилося все швидко. Я тільки у смак увійшов, а вони вже дали драпака. Нудно.

— Зрозуміло, — з жалем зітхнув Ден. — Виходить, до вас сила прийшла раніше, ніж говорила Флер. Отже, ми тут не беззахисні.

— Правильно! У мене з'явилося шалене бажання надерти сраку ще якійсь тварюці. — Максим войовничо стиснув кулаки й усміхнувся. — Сподіваюся, наступні битви будуть довшими, а вороги будуть страшнішими. Не дуже хотілося завдавати шкоди прекрасним оголеним німфам.

Ксюша закотила очі й насупилась, осудливо подивившись на Макса. Той, в свою чергу, грайливо їй підморгнув. Після почутих подробиць Дену стало ще гірше. Давно він не почував себе таким слабким, марним і винуватим. Мало того, що втягнув друзів у небезпеку, то ще й не зміг захистити ні себе, ні товаришів. Хотілося провалитися крізь землю від ганьби.

— Ви всі виявили неабияку сміливість. Велике вам дякую!

— Немає за що! — махнув рукою Максим, погано приховуючи піднесений настрій. — Ти ж знаєш — я не з тих, хто боїться.

— Звичайно. — Ден слабо посміхнувся. — Давайте повернімося до інших.

За допомогою подруги він підвівся на ноги та вирвався трохи вперед. Йому хотілося побути на самоті. Максим щось жваво обговорював із Ксюшею, а Боря доповнював їхній діалог веселим сміхом. Ден не ставив за ціль їх почути, але відчував глибоку досаду впереміш з ревнощами.

Повернувшись, підлітки виявили, що Костя з Мариною і думати забули про сон. Почувши подробиці про перетворення, вони почали жваво обговорювати те, що сталося. Блондинка із захопленням дивилася на Ксюшу, і навіть виявила бажання відчути силу на собі. Ден щиро захопився її швидкому прийняттю ситуації і навіть проблиску сміливості.

Небо поступово ставало світлішим. Ранні птахи дзвінко попереджали про швидкий схід сонця. Ішов третій день їх перебування у Комп'ютерній мережі Землі, а здавалося, пройшов уже місяць.

Ден дістав з рюкзака чисту футболку, з жалем дивлячись на розірвані шматки старої. Ксюша підсіла до нього з пластиром та йодом. Тільки зараз він помітив, що під грудьми кровоточив глибокий поріз.

— Тобі чимало дісталося, — зітхнула Ксюша, співчутливо дивлячись на його рану. — Скільки ще має статись неприємностей, щоб до тебе дійшло, що не варто лізти туди, куди не просять?

— Та ну, Ксю! Так би ми й не дізналися, що силу можна отримати раніше. У всьому є свої плюси, ти не знаходиш? — з підкресленою безтурботністю заперечив Ден, чудово розуміючи що вона має рацію.

— Не такою ціною, Дене! Ця тварюка тебе ледь не задушила. Що взагалі з тобою там сталося, га? Ти був схожий на теля, яке вели на забій. Задивився на її форми, чи що?

— Та чорт його знає! Вона мене ніби в гіпноз ввела. — Ден почухав за вухом і зітхнув. — Знала б ти, як мені зараз паскудно. Міг би теж отримати силу й захистити тебе, але натомість ви з Максом і Борею рятували мене. Чесно кажучи, я почуваюся ще тим шматком лайна. Це дивно, враховуючи що я… Забудь.