Глава 17. Секрет Дена

У зворотному напрямку вони йшли мовчки. Денис знову поринув у серйозні думки, а Ксюша прокручувала в голові останні події.  Вона виявила, що майже не сумує за Стасом. У думках уривками спливали записи з щоденника Максима, а перед очима стояло його обличчя.

На галявині за час їхньої відсутності нічого не змінилося. Друзі нудьгували, шукали суницю в траві й насолоджувалися лінивим байдикуванням. Наближення небезпеки відчувалося досить слабо, і підлітки трохи заспокоїлися і розслабилися.

Після обіду деякі знову поринули в сон. Навіть сам Ден, який останнім часом уникав цієї участі. Щоправда, надовго його не вистачило, і за півгодини він вже зайнявся виготовленням зброї. Ксюша допомогла йому назбирати міцні палиці та загострити їх на кінці за допомогою ножа. Максим у цій справі не брав участі, займаючись спочатку обідом, а потім підготовкою до вечері. На Ксюшу він намагався не дивитися, вдаючи, що її не існує. А ось Дена свердлив ворожим поглядом і на будь-які його слова відповідав різко і відсторонено. Навіть коли Денис наполіг на першому тренуванні й показав друзям деякі прийоми, Максим був єдиним, який вдав, що його це не стосується. Навіть Марина старанно розмахувала палицею, наслідуючи приклад Дена, чим дуже здивувала інших, але Макс залишався осторонь.

Ксюша намагалася не згадувати про останній контакт із Максимом, але думки вперто лізли в голову без її дозволу. А ще ця нова звичка дивитись у бік хлопця тоді, коли той відвертався! І чого їй не йметься? Ксюша злилася на саму себе.

Сутінки знову огорнули галявину. Повітря стало свіжіше й прохолодніше. Наближення  ночі помітно нервувало підлітків, але ніхто це вголос не озвучував. Ксюша мала надію, що цього разу нічого страшного не трапиться. Слухаючи пісні нічних цвіркунів і проводжаючи поглядом світлячків, що кружляли над квітами, вона інтуїтивно відчувала щось зловісне. Інші з апетитом смакували гриби в горіховому соусі, вивчали поглядом язички багаття і намагалися підтримувати розмову. Після минулої ночі кожен відчував напругу, але старанно приховував її від інших. Навіть Марина, врешті-решт зрозумівши, що сльози нічого не дадуть, поводилась тихо і спокійно.

Боря вже кілька годин тероризував планшет, який, на щастя, у цьому світі не залежав від електрики, і продовжував працювати. Зламати загадковий сайт він так і не зміг, але довгі спроби, мабуть, спричинили якийсь збій в системі. На запитання «у чому річ?» хлопець відповідав ухильно і сумно. Інші здогадалися, що він намагається знешкодити якийсь серйозний вірус, але, мабуть, безуспішно. Ще через годину Боря важко застогнав, сховавши обличчя в коліна:

— Нічого не допомагає! Вірус вже зжер більшість інформації, і я не можу його зупинити.

— Може, це знак, що не варто було лізти туди, куди не слід? Ти так не вважаєш, Дене? — вколов Максим, з докором подивившись на друга. — Цього б не сталося, якби ти не просив його зламати цей сайт.

— Відсохни, — коротко відповів Ден і відвернувся. Скоріше за все, вступати в чергову суперечку він не мав жодного бажання.

— Може, це знак, щоб більше зосереджуватись на реальному житті, а не зависати весь час у комп'ютері? Так і життя проходить повз, — спробувала підбадьорити Борю Ксюша.

— Що ж робити? Якщо він дістане засекречені папки, можна вважати, що моє життя закінчене. — Розпач Борі не мав межі. — Тоді тільки піти та повіситись.

— Теж мені трагедія, — обурилася Ксюша.

— Не переживай! Полагодять у сервісному центрі, коли повернемося, — запевнив товариша Костя. Марина підтримала його кивком голови, чим викликала в юнака збентеження. На Борю, щоправда, ці слова ніяк не подіяли:

— Не полагодять! Там сидять одні недоумки. У цій справі я давно перевершив їх усіх разом узятих!

Далі сталося щось неймовірне. Ден мовчки підвівся, підійшов до Борі і попросив його дати планшет. Ніхто не надав цьому значення. Він щось запитав у хлопця і поринув у комп'ютер на десять хвилин. Ксюша, затамувавши подих, спостерігала за його діями. Поведінка друга здалася їй трохи дивною. Він щось натискав на екрані, морщив лоба і, здавалося, поринув у вирішення проблеми. Потім, задумливо посміхнувшись, простягнув планшет Борі:

— Готово. Знешкоджений.

Той без ентузіазму забрав прилад. Ксюша, відкривши рота, чекала реакції Борі. Наскільки вона знала, Денис ніколи не цікавився комп'ютерами. Він навіть у соціальних мережах сидів рідко та ніколи не користувався смайликами. У чому він міг допомогти Борі, який мав заслужене звання комп'ютерного генія? Вирішив невдало пожартувати?

— Сили небес! Як ти це зробив? — Очі Борі округлилися, а ледь помітні руді брови злетіли вгору.

— Нічого особливого. Просто користуйся і не здіймай галасу, ок? — Ден відповів тихо, потай, і знову сів навпроти, набивши рота горіхами.

— А що він зробив? — Ксюша присунулася до Борі, заглядаючи в планшет. Вона подумала, що друг скористався маленькою хитрістю, яку, мабуть, випадково дізнався в інтернеті. Але відповідь Борі приголомшила:

— Він створив вірус саморуйнування. Він поглинає шкідливі програми та відновлює пошкоджені файли. Після чистки комп'ютера самознищується. Я чув про це, але був упевнений, що подібне можуть створювати лише хакери з великим досвідом. Та й за лічені хвилини провернути таке! Хто цей хлопець?

Боря спрямував на Дена уважний захопливий погляд. Максим, спостерігаючи ситуацію, змінився в обличчі. В очах спалахнули злісні вогники, щоки запалали, а вилиці заходили.

— Наш Марті Сью показав ще один талант. Що ж, вражає! — Зображуючи удаване захоплення, він голосно заплескав у долоні. — Щось тут нечисте, Дене. Спочатку ти просиш зламати якийсь сайт, а після того, як з цим виникають проблеми, раптом все лагодиш? Ти щось від нас приховуєш, чувак?

— Тепер ти скрізь паралелі шукатимеш? Може, вгамуєш свою фантазію, га? Дістав уже... — Денис не на жарт розлютився.

Ксюша сиділа з відвислою щелепою. Вона була настільки вражена, що не знала, що й думати. Те, що зробив її друг, не мало логічного пояснення. Вона вирішила не чекати відповіді і підсіла до Дена ближче. На припущення Максима вона вирішила не звертати уваги, списавши на звичайну заздрість. Денис, втім, поводився досить дивно.

— Просто нічого не запитуй, добре? — Зиркнувши на Ксюшу, він насупився і відвернувся, показуючи, що не налаштований на розмову.

— Ні, так не піде! Як ти це зробив? Де такому навчився? — Вона не збиралася відставати. Поведінка Дена ще більше насторожувала. Він щось явно не договорював.

— Якщо я розповім тобі це, то доведеться розповісти й багато чого іншого. Кожна людина має свої таємниці. І я не хочу нікому їх відкривати.

— Ти ніколи від мене нічого не приховував, — образилася Ксюша. — Ми ж найкращі друзі!

— Помиляєшся. Я багато від тебе приховав, — холодно відповів Ден. Їй здалося, що, незважаючи на тон, по його обличчю ковзнула тінь провини. Дівчина скам'яніла. Забагато потрясінь за один день! Її мозок відмовлявся це сприймати.

— Не ображайся. — Денис торкнувся її руки і важко зітхнув. — Колись я обов'язково розповім усе. Але зараз не готовий.

— Це несправедливо! — Ксюшу все більше мучило почуття образи. Вона відмовлялася розуміти друга. Так, Ден завжди був трохи закритий і не посвячував її у свої таємні думки. Але те, що він виявився спроможним на подібну авантюру, стало неймовірним відкриттям. Чого він ще такого вміє, про що вона не знає?

Небо затягли хмари. Зірвався вітер, який пробирав до кісток та грізно попереджав про можливість опадів. Ксюша одягла кофтинку і сіла ближче до вогню. Полум'я хвилювалося, періодично обіймаючи її гарячим повітрям та іскрами.