Дім втрачених ілюзій

Глава 15. Сіара

Спостерігаючи за звичним життям у таборі, безтурботністю відпочивальників та хвилюванням друзів щодо змагання з футболу, Дену здавалося, що все йому тільки наснилися. Якби не спільний чат друзів, який Макс створив зранку, він би, мабуть, почав сумніватися у власній адекватності.

  Останні події змішалися в один нерозбірливий потік думок та почуттів, у яких можна було легко заплутатися. Свідомість відчайдушно намагалася вхопитися за звичну реальність, але повідомлення друзів зайвий раз доводили, що все, що з ними сталося, було правдою.

  До приходу мами Ден не знаходив собі місця від хвилювання. Він настільки боявся почути будь-яку нову інформацію, що навіть не зміг здійснити бажання наїстися до відвалу. За обідом він насилу проковтнув кілька ложок супу, а до другого взагалі не зміг доторкнутися. Такі сильні переживання були не в його дусі, тому Ден постійно лаяв себе за слабкість. Він боявся зізнатися собі, що його хвилює не тільки історія його народження, а й доля справжніх батьків. Особливо багато він думав про матір, яку, як виявилось, любив усе життя. Навіть усвідомлюючи, що вона жодного разу не хотіла з ним побачитися і вважала за краще викинути з життя, Ден продовжував вірити, що вона про нього пам'ятає і любить. І скільки б разів він не говорив Ксюші про свою начебто ненависть до неї і небажання знати правду, все це більше було схоже на самонавіювання, причому абсолютно недієве.

— Ти впевнений, що тобі це дійсно потрібно? — насамперед спитала мама, коли Ден, витримавши невелику паузу після її приходу, таки зважився поставити хвилююче питання.

 — Як ніколи впевнений. Настав, мабуть, час. — Звичайно, він трохи лукавив. Правда погрожувала розбити його думки в пух і прах, вивернути душу навиворіт і породити нові занепокоєння.

   Мама спрямувала у вікно довгий спантеличений погляд. Ден дивився на неї, як на лікаря, який збирався винести смертельно хворому його вердикт. Коліна тремтіли, холодний озноб дошкуляв зсередини, а губи він покусав до крові. Якого біса він так переживає?

— Не можу сказати, що дізналася щось глобальне, — нарешті промовила вона. — Вагітність у п'ятнадцять років, хиткий психологічний стан, небажання жити і бачити власну дитину. Вона не була готова стати матір'ю.

— Я це все чув,  — важко зітхнув Ден, намагаючись вловити блукаючий погляд матері. — Але в чому причина її ненависті до мене? Не вірю, що справа лише у віці. Може, все-таки, у батькові? Ти про нього нічого не дізналася?

 —  На жаль, ні. Твоя мама нікому нічого не розповідала, лише впадала в істерику за будь-якої згадки про нього. Я говорила з її двоюрідною сестрою, старшою за неї на рік. Вона сказала, що Марина була у довгій депресії і кілька разів намагалася звести рахунки з життям. У неї не було ні хлопця, ні якоїсь прихильності до когось.

— Ясно. — Ден важко перевів дух, згадавши недавній сон. Значить, мама справді заносила над ним ніж, але зрештою не наважилася на цей страшний крок.

 «Ймовірно, Ксюша мала рацію. Вона намагалася вбити себе кілька разів, але мене не змогла навіть один. Можливо, вона любила мене. Все-таки, я її син, хай і небажаний». Ден намагався вхопитися за цю думку, як за рятівне коло.

 — Можливо, тобі вдалося знайти інформацію про її точне місце проживання?

 — Ти впевнений, що хочеш це знати? — Мама злякалася його запитання, а втім, не менше, ніж сам Ден.

— Впевнений, — не слухаючи внутрішній крик, видихнув він. Хто його тягнув за язик і чому постійно розмова про його кровних батьків повертає не туди? Адже він не планував її шукати.

 — Її особисту адресу мені не дали, але відкрили іншу інформацію. Вона працює за п'ять кілометрів звідси. У нічному клубі «Спалах».

  Ден різко підірвався з місця і схилився на перила балкону, тримаючись за голову. Дивлячись на альтанки, підстрижені кущі й вузькі алейки, він упав у стан ступору. Мама терпляче чекала п'ять хвилин, поки до нього не повернеться здатність говорити.

— І ким вона може працювати у нічному клубі? Повією чи стриптизеркою, як гадаєш?

 — Чому ти одразу думаєш про гірше?

 — Звик дивитися правді в очі. — Дену важко давався кожен подих, наче кисень вичерпався. — Ще одне… Ви з батьком дали мені ім'я?

 — Так. Одразу ж, як забрали тебе. Вона назвала тебе по-іншому.

  У Дена перед очима навис туман. Він забув, як дихати, дивлячись  скляним поглядом у порожнечу. «Чорт! Це якийсь дурний жарт. Це не може бути правдою».

 — Алан? Так вона мене назвала?

 Очі мами округлилися:

 — Звідки ти знаєш?

— Неважливо. Дякую, мам.

  Здавалося, його опустили на дно, притиснувши важким каменем. Денис не розумів, що його настільки засмутило. Місце роботи матері чи інформація про його перше ім'я? Навряд чи друге. Підсвідомо він відчував, що Алан — його справжнє ім'я. А ось страх розчаруватися в мамі ще більше виріс до такої міри, що перетворився на несамовитий біль. Раніше він бачив її уві сні — красиву, повітряну, усміхнену. Вона бігла до нього назустріч зі сльозами на очах, і ніжно кликала по імені. Ден переконував себе, що зневажає її за малодушність, але десь у глибині душі відчайдушно жадав зустрічі.

— Це тобі Ната передала, — перервав його думки дбайливий голос мами. Швидше за все, вона намагалася відвернути його увагу на щось інше — більш приємне. — Одяг до завтрашньої вечірки. Знаю, ти не любиш подібні речі, але, будь ласка, одягни це хоча б заради неї.

   Денис, стомлено зітхнувши, розгорнув пакунок і побачив чорну класичну сорочку, такі ж штани та туфлі — типове вбрання хлопців із вищого суспільства. Його старша сестра любила обновки і дбала про його гардероб не менше, ніж про свій. Вона обожнювала строгий класичний стиль і відчайдушно намагалася нав'язати його Дену, постійно ставлячи в приклад Максима і його бездоганний смак. Сам же Денис віддавав перевагу вуличному спортивному стилю і навіть на важливі світські заходи примудрявся з'являтися в потертих джинсах. Щедрі подарунки сестри були також щедро подаровані найкращому другу без зайвих докорів сумління. Що ж, доведеться завтра стати пай-хлопчиком і все-таки піти на вечірку, хоч він і не планував. Можливо, там він зможе відволіктися від поганих думок і трохи заспокоїтися.

  Після того, як мама пішла, Ден уткнувся носом у подушку, і пролежав так близько двох годин. У почуття його привів дзвінок Ксюші. Виявляється, друзі чекають на нього в альтанці вже не менше пів години.

  Повністю розчавлений морально і фізично, Ден поплентався на зустріч. Друзі активно складали план пошуків повелителя та обговорювали подальші дії.

 — Доброго ранку, — сказала Ксюша, змірявши його засуджуючим поглядом. Ден мовчки сів поруч і потер сонні очі. Стало соромно, що він зовсім забув про зустріч.

  Максим, скориставшись його відсутністю, взяв на себе роль головного і вміло роздавав доручення. Ксюша складала список територій, а Костя навіть умудрився дістати важливі документи з іменами відпочивальників. У всіх був відповідальний настрій та бажання вести розслідування. Тільки Ден не брав участі у розмові й уважно розглядав своє взуття. Коли всі розійшлися на пошуки, Ксюша притиснула його до стіни.

 — Що відбувається, можеш пояснити?

 — Нічого хорошого, — зітхнув Денис.

 — Чому? — Ксюша миттєво змінилася в обличчі й спрямувала на нього стривожений погляд. — Ти вже бачився з мамою?

 — Так. Вона нещодавно пішла.

— Що? Чому ж ти мовчиш? — Обуренню подруги не було меж.

 — Вибач. Я трохи поринув у себе. Потрібно було переварити почуте. — Ден опустив очі і нервово прикусив нижню губу.

 — І що ти дізнався?

 — Алан — моє справжнє ім'я. Так мене назвала кровна мати. Тож підозри щодо повелителя не знімаються.

 — Ось як. — Ксюша помітно спохмурніла. — Ну, це ще ні про що не говорить. У таборі багато відпочивальників і, гадаю, невдовзі ми знайдемо когось ще.

 — Подивимося.

 — Ти через це так засмутився, Дене? — Здається, вона відчула щось недобре. Ксюша завжди бачила його наскрізь.

— Не зовсім. Виявляється, моя мама працює у нічному клубі «Спалах» за п'ять кілометрів звідси. Боюся навіть уявити, ким...

 — Припини, Дене! У клубах не тільки танцівницями працюють. Вона може прибирати, бути адміністратором чи робити коктейлі. З якого часу ти у всьому бачиш крайнощі? — Подруга торкнулася долонею його щоки, і нарешті зловила його погляд. Ден відвів її руку і ступив убік, щоб приховати той незручний момент, коли губи здригнулися, а очі стали вологими. Хотілося вірити Ксюші, але якесь безглузде передчуття не хотіло відпускати і прислухатися до розумних аргументів.

 — Не хвилюйся, я в нормі.

 — І що думаєш робити?

— Те саме, що й ви — шукати повелителя.

   Він поспішив піти, вирвавши в неї з рук папірець із завданням пошуку. Ксюша ще довго стояла на місці, дивлячись йому вслід сумним поглядом.

 ***

  День пройшов швидко і не приніс особливих успіхів. Ден слухняно обійшов свою територію, але так і не знайшов сиріт. Була одна дівчинка, але їй ще не виповнилось навіть п'ятнадцяти. Інші  знайшли ще двох підлітків, з якими, на крайній випадок, можна буде поговорити. Але того, хто б повністю підходив під опис повелителя, не було. Залишилася ще більша частина території, яку домовилися обійти наступного дня, тож ніхто не спішив панікувати.

  Важко думати про пошуки, коли всередині плутанина. Друзі чекали від Дена подальших вказівок, постійно дзвонили з питаннями, а він перебував у прострації. Та частина його особистості, яка зазвичай відповідала за прийняття рішень, непробудно поринула в сон. Денис знаходився десь між небом та землею, не відчуваючи реального часу. Незрозуміла, гнітюча і моторошна порожнеча повільно заповнювала куточки душі та розуму. Він не пішов на футбольне тренування, пропустив вечерю, припинив відповідати на телефонні дзвінки. Ввечері заскочив до Ксюші з результатом пошуків, прозвітував, і, не чекаючи відповіді, пішов геть.

  Ще ніколи Ден не відчував подібного. Йому просто не хотілося жити, за щось боротися і вірити у краще. Він і сам не міг до кінця зрозуміти, чому інформація, від якої він тікав стільки років, так глибоко його зачепила. Чому він бачить найгірше з усіх варіантів і поспішає через подібне впадати в апатію? Хотілося дати собі гарного стусана і повернутися у звичний стан, але щось заважало, продовжуючи зсередини ламати ребра.

   Було близько опівночі, коли Дениса немов струмом проткнуло зсередини, змусивши підірватись з ліжка. Чому він нічого не робить? Ступор і бездіяльність змінилися тривогою та негайним бажанням дізнатися подробиці. Навіщо поринати в болото розпачу, коли довкола стільки рятувальних кіл? Його справжня мати працює за п'ять кілометрів звідси, у нічному клубі «Спалах». Вона зовсім поруч, а він нічого не робить.

  Денис тихо підвівся з ліжка, одягнувся, дістав свій скейт і виліз у вікно назовні. Поспіхом крокуючи вздовж темних алей, освітлених кількома ліхтарями, він незабаром опинився біля високого паркану, який з легкістю подолав. Їхній табір знаходився за кілька кілометрів від міста, біля лісу та незайманих полів, тому зовні, особливо вночі, завжди було безлюдно та тихо. Прямо перед ним розкинулася пустельна траса, залита місячним сяйвом.

  Тривожно озирнувшись на всі боки, Ден з полегшенням зрозумів, що ніяких переслідувачів поблизу немає. Друзі писали в чаті, що бачили вдень підозрілих типів, з якими не дуже привітно розмовляли охоронці. Денис же настільки впав у прострацію, що геть забув про їхнє існування. Тільки зараз, маючи намір зробити відчайдушний і безрозсудний вчинок, він згадав про можливу небезпеку.

  Звичайно, Ден не став просити інших скласти йому компанію. Вночі відпочивальникам заборонено виходити з будиночків, і його витівку навряд чи хтось підтримав би.  Втягувати інших у власні проблеми не дуже й хотілося, тому Денис вирішив усе зробити поодинці. Він розумів, що якщо не зустрінеться з матір'ю, то потім, мабуть, шкодуватиме все життя.

   Відкинувши сумніви, Ден відштовхнувся та виїхав на трасу. П'ять кілометрів — це зовсім небагато з огляду на те, що на скейті він проїжджав і набагато більше. Дорога була рівною й гладкою, ліс з одного боку, а поле з іншого створювали незабутню атмосферу свободи та самотності. Він передчував справжню насолоду від поїздки.

   Вітер лоскотав обличчя, швидкість дзвеніла у вухах, драйв розбігався тілом. Денис мчав уперед на максимальній швидкості, спрямувавши погляд лише на мету та дорогу, що вела до неї. Зрідка повз нього пролітали машини. Дехто навіть пригальмовував і здивовано дивився у його бік. Ден не звертав уваги ні на скрип скейту, який явно не звик до таких поїздок, ні на втому в ногах. Коли попереду заблищали вогні нічного міста, він зрозумів, що майже приїхав.

  Ден зупинився біля узбіччя, щоб перевести дух. Ноги гули, у вухах свистіло, а руки тремтіли від адреналіну. Трохи подумавши, він вирішив набрати подругу і попередити її на випадок, якщо з ним щось трапиться. Враховуючи всі обставини, така ймовірність існувала, і немаленька ...

 — Алло, Ксю?

— Якого біса ти знову надумав, Дене? Вночі ти не для розмов дзвониш. — Ксюша, як завжди, у воду дивилася. Звичайно, вона навряд чи здогадується, де він зараз перебуває.

 — І я тебе радий чути, крихітко, — з усмішкою відповів Ден і присів на узбіччя.

 — Сподіваюся, ти не хочеш сказати, що зараз не в ліжку. — Здавалося, Ксюша вмить прокинулася, запідозривши щось недобре.

 — Я маю знайти її.

 — Кого?

 — Маму.

 — З глузду з'їхав! Коли ти плануєш її шукати?

 — Зараз, я вже у місті. — Денис відвів телефон подалі, чекаючи на обурення. Не дарма.

— У тебе зовсім дах поїхав? Якого біса ти твориш? Забув про небезпеку? Зараз же повертайся назад! Таке не можна вчиняти поодинці! — пошепки закричала Ксюша.

 — Навряд чи у всіх вийшло б покинути територію табору. Це мої особисті проблеми, в які не хочу нікого втягувати. Та й… я дзвонив не для того, щоб спитати дозволу. Просто попереджаю про всяк випадок. Якщо до ранку не повернуся, повідом решту.

  Денис поспішив відключити телефон, не дочекавшись відповіді. Він чудово розумів нерозсудливість власного рішення, але вчинити інакше просто не міг. Навряд чи він став би приймати допомогу інших, навіть під загрозою небезпеки.
 Можлива зустріч з матір'ю була для нього хвилюючою та стресовою подією, і він не хотів, щоб хтось став свідком його стану. Це був, мабуть, єдиний випадок, який він хотів вирішити поодинці, навіть під загрозою смерті. Залишалося сподіватися, що Ксюша не робитиме якихось дій раніше часу.

   За допомогою мобільного інтернету він швидко склав подальший маршрут. Попереду було ще десять хвилин їзди. Відкинувши хвилювання, він рушив у дорогу.

   У місті стояло задушливе, змішане з вихлопними газами повітря. Широкі міські дороги були практично порожні, лише зрідка здригаючись від швидкої їзди любителів нічних пригод. Різнокольорові вогні миготіли на вітринах порожніх магазинів, супермаркетів та нічних клубів. Життям дихали лише останні, вносячи в тишу свій внесок.

   Ден, як любитель екстриму, не міг залишитися байдужим перед порожніми дорогами, сходами та бордюрами. Він майже летів на скейті, роблячи різні трюки та стрибки на пагорбах. Доїхавши до чергових сходів, Ден ефектно з'їхав по поручнях, і, зробивши приголомшливий перекид у повітрі, приземлився на асфальт. Дух захопило від власних здібностей, і він, гордо посміхнувшись про себе, зупинився перепочити. Раптом за спиною почувся хриплуватий жіночий голос:

 — Треба ж, який талановитий хлопчик!

  Він здивовано обернувся і побачив дивну жінку, що прямувала до нього назустріч. Вона була одягнена в екстравагантний лаковий костюм у обтяжку, а зверху був довгий плащ бордового кольору. Довге розпущене волосся перебирав вітер, губи розтягувала зловісна посмішка. На вигляд їй було трохи більше двадцяти, але погляд, постава та спокуслива посмішка додавали віку. Яскрава приваблива зовнішність, скоріше за все, дуже впливала на представників чоловічої статі. Дівчина оцінююче обвела його поглядом і зухвало закусила губу.

 — Алан Норвел? А ти цікавіший, ніж я собі уявляла. Думала, земляни неповороткі та слабкі створіння, але, побачивши, як ти справляєшся з цією штукою на колесах, змінила свою думку.

— Ти ще хто? — Ден відчув наростаюче хвилювання. Вона не людина. Помітивши червоні відблиски передавача, він зрозумів, що, швидше за все, має проблеми.

 — Що ж, дозволь привітатися. Я — права рука володарки Енджел, чистокровна горянка, яка ненавидить землян і все, що з ними пов'язано. Моє ім'я Сіара, і я винищую половинчастих вже більше двадцяти років.

  Яких таких половинчастих? Хоча це, напевно, не його розуму справа. Якщо вона займається цим уже понад двадцять років, швидше за все, їй за тридцять, а то й більше. Денис згадав усе, що говорила Флер про горян, отже протистояти їй немає сенсу. Незважаючи на всі здібності, він безсилий перед силою енергії. Потрібно шукати якийсь інший вихід. Трохи подумавши, Ден вирішив схитрувати і згадати один із безпрограшних, як переконував його Максим, методів зваблення. Хоч колись його уроки виявляться доречними!

– Ого! Невже мені випав шанс познайомитися з такою вишуканою жінкою, як ви? Я просто не вірю у своє щастя!

 — Я знала, що справлю на тебе враження. Ретельно готувалася, підбирала вбрання. Приємно, що ти оцінив. — Сіара відкинула плащ, демонструючи свої спокусливі форми. — Знаєш у чому головна слабкість землян? Вони вірять в ілюзію кохання та добра. Рівень вашого інтелекту не надто високий. Ви ще не дійшли до усвідомлення, скільки проблем спричиняють ці якості. А ще ви безнадійно слабкі, коли справа стосується жіночої краси. Ти не виняток, хлопче. Щоправда, через твій вік не думала, що справлю на тебе таке враження. Мені це лише на руку.

  Брюнетка хитро посміхнулася і знову окинула його оцінюючим поглядом. Може, він обрав не ту тактику? У будь-якому випадку, потрібно грати роль до кінця, адже відступати вже пізно. Прокрутивши в голові всі поради друга і відкинувши сумніви геть, Ден рішуче попрямував до жінки.

 — Ваша зухвалість мене заводить! Радий буду приборкати таку дику штучку. Завжди мріяв про дорослу, досвідчену жінку. Ви так хвилюєте мою уяву!

  Найкращий захист — напад. Ден чудово розумів, що якщо покаже замішання — ризикує ще більше. Він підійшов так близько, що відчув її подих на щоці. Незважаючи на внутрішній опір, він узяв жінку за талію та притиснув до себе. Її тіло затремтіло, у чорних блискучих очах загорівся вогник.

— А ти відрізняєшся від моїх колишніх чоловіків. Такий юний, зухвалий та впевнений у собі. Думаю, пані не заперечуватиме, якщо я трохи розважусь з тобою перед тим, як помучити.

   Денис обпікав її пильним спокусливим поглядом, від якого самому ставало ніяково. Тіло Сіари ослабло і остаточно піддалося. Коли вона заплющила очі і потяглася до його губ, він зрозумів, що треба діяти.

   Різко відштовхнувши жінку, він підхопив скейт і кинувся навтьоки. Біля вуха одразу промайнув якийсь свист, і Денис інстинктивно метнувся убік. Тієї ж секунди в сантиметрі від нього пролетіла вогняна куля, яка врізалася в дорожній знак. Виник сильний спалах та обдав його блискучими іскрами. Від наступної атаки миттєво загорівся кущ. Денис, як божевільний, маневрував на скейті, спритно ухиляючись від вогняних куль. Лишалося сподіватися, що вона не спалить все місто, намагаючись його впіймати. Він зрозумів, що все ж таки недооцінив горян та їхню руйнівну силу.

  Проїжджаючи широке перехрестя, Ден раптом почув свист гальм і відчув сильний удар у бік. Все трапилося так швидко, що він не встиг зрозуміти, що сталося. Відлетівши вбік і вдарившись об тверду поверхню асфальту, Денис на мить втратив свідомість. У вуха врізався гучний звук вибуху, після чого його обдало сильним жаром. Зрозумівши, що трапилося щось страшне, Ден потер очі, намагаючись остаточно прийти до тями. Він перебував у напівнепритомному стані і був не в змозі тікати. Сильний біль у боці розповзався спазмами по тілу, повітря не вистачало, а довкола нестерпно палило. Здавалося, ще трохи, і він просто розплавиться від цієї спеки. Коли повернулася здатність рухатися, Ден насилу відповз трохи далі від пекла. Розплющивши каламутні очі, він побачив охоплену полум'ям машину та водія, який з криком тікав у протилежний бік.

  Трохи далі виднівся силует жінки, яка йшла йому назустріч, не звертаючи уваги на палаючий вогонь. Ден зрозумів, що через свою неуважність став причиною аварії. Пожежу, швидше за все, влаштувала Сіара.

  Він почав повзти убік, а потім, подолавши різкий біль у ребрах, спробував стати на ноги. Неподалік валявся зламаний скейт, а отже, він втратив свій єдиний транспорт.

 — Погано обманювати, хлопче, — з ноткою образи промовила Сіара. — За це ти поплатишся …

  В її руках з'явилася чергова вогняна куля, від якої він навряд чи зможе втекти. Сил бігти практично не залишилося, і Ден зрозумів, що опинився у пастці. Раптом вогонь зник, а Сіару хтось штовхнув ззаду. Вона вилаялась на своїй мові, намагаючись підвестись, але знову відлетіла вбік від сильного удару. У клубах чорного диму з'явилися чотири знайомі постаті, і Ден упізнав друзів.

  Максим, зробивши стрибок, наздогнав повалену жінку і без жалю завдав їй удару по голові. Звичайно ж, друзі здобули силу і поспішили на допомогу. Але як вони його знайшли та коли встигли доїхати до міста? Ден з жалем зрозумів, що знову створив іншим неприємності. Але, чорт забирай, він нікого не просив його рятувати!

   Намагаючись стати на ноги, Ден відчув запаморочення та нудоту. В очах різко потемніло, в ребрах віддало тупим болем. Реальність померкла, і він знову опустився навколішки. Коли все довкола почало повільно зникати, його важка голова впала на чиєсь плече.

— Тримайся тільки. — Знайомий тремтячий голос надав більше сил, і Ден сильніше притулився до Ксюші.

 — Чого ви приїхали? Це мої проблеми, сам би якось розгріб.

 — Ще поговори мені тут! — розлютилася Ксюша. — Якого біса ти твориш постійно?

 — Думаю, на моєму місці ти вчинила б так само.

 — Що взагалі сталося? — перебила Ксюша, озирнувшись на пожежу.

 — Мене машина збила, а ця горянка її підірвала. Добре, що водій встиг втекти. Та все зі мною у порядку, дрібниці. — Він сам розумів, що несе дурницю, так як не міг нормально рухатися. Картинка перед очима двоїлася, але він силоміць намагався не втрачати свідомість. Аварія, мабуть, була не найлегшою.

— Дрібниці? Та ти зараз вирубишся!

  Ден відчув, як його підхопили під пахви та кудись поволокли. Тіло не слухалося і, навіть перебуваючи у свідомості, він був цілком знесилений. Розум продовжував туманитися і сил йому протистояти не залишилося. Ден зробив останню спробу стати на ноги, але натомість провалився в чорну діру порожнечі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше