Глава 15. Таємниця щоденника

Закінчивши прийняття їжі та знайомство, підлітки поринули у свої справи, воліючи не думати про щось погане. Ден із Максом пішли оглянути територію, Костя щось схвильовано розповідав Марині, а Боря, як і обіцяв, намагався знайти доступ до загадкового сайту.

Ксюша, скориставшись тимчасовою самотністю, розстелила ковдру у тіні дерев і взялася за книгу. Поки все було спокійно і випромінювало радість, добро і світло. Затишшя перед бурею? Тимчасовий спокій перед початком глобальних змін? Як би там не було, вона вирішила не зосереджуватись на тривожних думках.

Раптом за крок від себе Ксю побачила чорну записну книжку в гарній палітурці. Вона лежала поряд з речами Максима, і Ксюша впізнала в знахідці той самий загадковий щоденник. Скільки разів хлопець у нього щось записував, замріяно закотивши очі! Ксю силоміць стримала цікавість і намагалася знову поринути в читання. Щоправда, за кілька хвилин не витримала і потягнулася до щоденника. Вона лише краєм ока подивиться, і одразу ж поверне річ на місце. Одна секунда, не більше…

Проігнорувавши шепіт совісті та торкнувшись рукою прохолодної шорсткої поверхні, Ксюша відкрила зошит і завмерла від несподіванки. Серед списаних дрібним почерком сторінок лежала її фотографія. Ксюша завмерла на місці, як укопана, і на мить перестала дихати. Вона пам'ятала, коли її зробила — місяць тому на пікніку з друзями. Максим теж там був, а в ролі фотографа був Денис. Через кілька днів Ксюша забула про це, як і більшість випадкових фотосесій.

У голові кружляли нескінченні знаки питання, а серце прискорило ритм. Гучні швидкі удари віддавали луною у вухах, і Ксюша нервово стисла губи. Злякавшись спалитись на гарячому, вона з тривогою озирнулася на всі боки. Максима не було видно. Вони з Деном ще не повернулися. Ксюша не стала зводити себе зайвими підозрами і вирішила прочитати текст на сторінці, де було фото. Гостре почуття провини холодком пробігло вздовж хребта, але вона не зупинилася. Перед очима замиготіли акуратні маленькі літери, перетворюючись на шокуючий текст:

«Знову не міг заснути вночі. Мене долає втома від такого способу життя, який не приносить нічого — ні радості, ні задоволення, ні короткочасної насолоди. Я хочу забути її. Викреслити з голови та серця, як випадкову перехожу. Важко з кожним днем дивитися в ці карі очі і розуміти, що для неї я не більше, ніж друг кращого друга. Ну чому саме її образ знайшов притулок у моєму серці, думках та мріях? Чому вже кілька років я хворію тільки нею? Почуття кохання та ненависті змішалися в мені, а нескінченна боротьба перетворила на відчайдушного шукача нових відчуттів. Чогось, що змогло б витіснити її із серця. Ксюша… Це ім'я хвилює мене, змушуючи тремтіти від ейфорії та болю, туги та радості. Мені здається, я божеволію».

Від гарного чуттєвого тексту перехопило подих. Як у любовних романах — поетичні сплетіння слів і ціла палітра емоцій. Тільки от мозок Ксюші не розумів до кінця, що текст стосується її. Це, мабуть, якась дивна помилка.

— Цікаво?  — Раптовий голос над головою змусив її стрепенутися та випустити щоденник. Сталося те, чого вона найбільше боялась.

— Вибач, я випадково. — Ксюша звела на Максима розгублені очі. Ніколи в житті вона не почувала себе так жахливо. Хотілося провалитися крізь землю і ніколи більше з ним не зустрічатися. Макс нахилився і підібрав зошит. Неприродна блідість на гарному обличчі виглядала лякаюче.

— Випадково прочитала мій щоденник? Яка ж ти... — Він не договорив. Світлі очі поблискували люттю. Ксюша завмерла на місці і сховала погляд.

— Я... я не знала, чесно. Я просто… — Вона ковтала слова і запиналася. Руки тремтіли, серце шалено калатало, а дихання заплуталось в легенях. Максим розвернувся і пішов кудись у ліс. Проводячи поглядом високу постать, Ксюша смикала в пальцях ремінець передавача і намагалася заспокоїтися. У голові панувало безладдя, у скронях віддавало тупим болем. І що це все означає? Максим закоханий у неї? Це, напевне, якась помилка. За всі роки їхнього знайомства Ксюша жодного разу не помітила нічого підозрілого. Та й постійна ворожість і холодок між ними ніколи не вщухали. Невже за своє життя вона так і не навчилася розумітися на людях?

Важко дихаючи і розглядаючи дрібні жовті квіти під ногами, Ксюша нудилася від незнайомих раніше почуттів. Повага і навіть симпатія до Максима змусили її миттю переосмислити життя. Треба ж! Вона завжди глузувала з мрійливості хлопця і випнутої напоказ глибини. Невже це не була маска? І тексти, які він старанно записував у щоденник, були не безглуздим набором філософських думок, а щирими почуттями? Невже вона була настільки сліпа?

Ксюша не знала, як вчинити. Піти за Максимом і з'ясувати ситуацію до кінця чи вдати, що нічого не сталося? Першого вона боялася, а друге було б несправедливо та безглуздо. Що ж робити з правдою, що раптово звалилася на голову?

— Ксю, у тебе випадково немає туші для вій? Скрізь шукаю її, але, скоріше за все, забула покласти в сумку. — Мелодійний голос Марини вмить змусив її повернутися в реальність. Дівчина, розчісуючи довгі золотисті кучері, з цікавістю дивилася на Ксюшу.

— Вибач. Я зазвичай не беру косметику у похід.

— Ось як… Але тобі не обов'язково, Ксю! Ти й так дуже красива! — щиро похвалила її Марина.

— Ти ще більше! — з усмішкою відзначила Ксюша. — Навіть наш Костя голову геть втратив. Очей з тебе не зводить.

— Про що це ти? — Марина залилася фарбою.

— Тільки не кажи, що не бачила, як він дивиться на тебе! Та й це трепетне ставлення, турбота та уважність! Він божеволіє від тебе.

— Правда? Костя має дуже добре серце. Але я трохи заплуталася, — тихо прошепотіла Марина і опустила очі. — Тим більше, тут є хлопці симпатичніші.

— Ти маєш на увазі Максима? — тихо спитала Ксюша і сама здригнулася від цього імені.

— Так. Він такий гарний, що очей не відвести! Але на мене зовсім не звертає уваги. Та й Денис також нічого такий. Колючий, звичайно, але привабливий. І очі в нього неземні — потонути можна. Ти постійно лупцюєш його, нещасного, але, схоже, у вас близькі стосунки.

— Це все в межах виховання, щоб поводився належним чином,— усміхнулася Ксюша, поглядаючи в ліс. — Він мені як брат, хто ж його виховувати буде, як не я? Як хлопець він мене взагалі не цікавить, повір. А ось тобі раджу придивитися до Кості. Він доросліший, розумніший і благородніший за цих двох разом узятих. Вибач, мені треба відійти.

Ксюша різко встала на ноги, кинувши тривожний погляд на дерева. Вона зрозуміла, що треба поговорити з Максимом віч-на-віч і якось прояснити ситуацію. Можна, звичайно, тікати від правди і вдавати, що нічого не трапилося, але чи це вихід? Тим більше, що відволіктися та заспокоїти нерви ніяк не виходить. Мозок не витримував різкого напливу інформації та почав поступово закипати. Вона має все з’ясувати.