Глава 14. Повернення і нове завдання

Денис не міг повірити власним очам. Він так довго чекав на повторну появу Флер, що тепер навіть не знав, з чого почати. Здавалося, кількість питань збільшується в геометричній прогресії, породжуючи нові підозри і занепокоєння, а відповідей стає дедалі менше. Він ризикував і своїм життям, і друзів, щоб дізнатися більше інформації про кошмари та заборонену зону, але що натомість отримав? Окрім підтвердження, що його сни мають зв'язок із реальністю — більше нічого. Правду кажучи, він заплутався ще більше, не розуміючи, що робити далі і куди йти.

— Ви порушили мій наказ! Північна сторона — закрита територія, куди ні я, ні ви, і ніхто інший не повинен підходити навіть за версту. Ви не уявляєте, як вам пощастило, що ви досі живі! — продовжила Флер, вивчаючи кожного скануючим поглядом.

 — Ви серйозно? — голосно реготнув Максим. — Ті жалюгідні згустки енергії в плащах були на щось здатні? Цікавенько...

 — Ви бачили моршів? — Флер не була готова до подібної новини.

 — Бачили? Та ми їх у порошок стерли. Хіба ви не знаєте? — Максим перезирнувся з Деном і здивовано похитав головою. — То їх моршами кличуть? І хто вони такі?

— Морші — це творіння горян, істоти, які не мають особистості та тіла, але володіють неабиякою силою. Це справді згустки енергії, з неї ж створені. Вони охороняють закриту територію. Перемогти їх ви змогли б тільки з наявністю сили, якої у вас поки що бути не може, тому що ви ще не зустріли повелителя.

 — Зачекайте, ви взагалі не в курсі, чи що? Приїхали! — Ден не міг повірити власним вухам. Невже вона справді нічого не знає? Виходить, він чекав її появи марно?

 — Я не стежу за вашими діями тут. У мене купа іншої, важливішої роботи. Якби ви потрапили в біду й загинули — це трапилося б тільки через вашу дурість. Захистити вас я ніяк не зможу, тому й був наказ просто чекати.

— Якої такої важливішої роботи? Ви закинули купку дітей у повний небезпек світ і тепер кажете, що вас не турбують наші проблеми? Як так? — обурилася Ксюша. Інші теж здавалися вражені словами Флер.

 — Ви лише охоронці повелителя. Вам випала найважливіша місія — брати участь у збереженні нашого земного дому. Ви повинні вважати це за честь і бути готовими віддати життя заради доброї мети. Решта вас не повинна хвилювати, і розповідати більше, ніж вам слід знати, я не збираюся. — Флер глянула на Ксюшу суворим осудним поглядом. — Цей світ безпечний у південній частині. Але ви вирішили порушити правила та піти на північ. За наслідки відповідати лише вам.

— Що ви нам очі замилюєте? — обурився Ден. — Саме в південній частині на мене напали русалки та ворон, а ще якийсь чувак намагався проникнути у мій мозок і говорив дивні речі. Про яку безпеку йде мова?

 — Виходить, мої сподівання не підтвердилися. Енджел, швидше за все, знайшла вас раніше, ніж я передбачала.

 — Тому, мабуть, і сила прийшла до нас заздалегідь, — сказав Костя. — Тому що нам почала загрожувати небезпека.

 — Це, мабуть, якась помилка в системі, незрозуміла для мене. Сила до охоронців не може прийти для самооборони. Вона була створена тільки для того, щоб захищати повелителя, коли він опиниться в небезпеці.

— Коротше, ми лише гарматне м'ясо, щит і раби повелителя. Наша безпека нікого не хвилює, я ж казав вам, — звернувся Ден до інших, вдаючи, що Флер не існує. — Нас просто вибрали, щоб ми виконували чужі накази.

 — Слухайте! Може тоді Ден і є повелителем? Він єдиний із нас не зміг перетворитися. Та й наша сила активізувалась тоді, коли він був у небезпеці, — припустила Ксюша, чим викликала загальний гомін подиву. Ден не хотів визнавати, що в нього теж майнула подібна думка, яку він поспішив відігнати.

 — Неможливо. — Флер похитала головою. — Пророцтво завжди конкретне й повідомило б одразу. Та й він не може бути повелителем через його походження. Це було б нездорово.

— Яке походження? Ви щось знаєте?  — Серце Дена стислося так, наче його сунули під прес. Кров гарячим потоком хлинула від грудей до самих кінчиків пальців, від чого його різко кинуло в жар.

 — Це конфіденційна інформація. Я сама дізналася про це вже після твого обрання. Досі не розумію, як пророцтво могло вибрати тебе для ролі охоронця. — Вона дивилася на нього, як на гидку комаху, яку хотілося розчавити. Сумнівів у тому, що він син убивці, майже не залишилося.

 — Тобто, як? Ви знаєте правду, яку я так відчайдушно шукаю, і не збираєтесь відкрити її? Чорт забирай, ви знущаєтеся? — У Дена перехопило подих від обурення.

— Твоє коріння не має відношення до завдання, а якщо й має, то дуже спірне, незрозуміле і суперечливе. Я не збираюся розповідати те, що не стосується справи. Але те, що ти не зміг отримати силу — скоріше норма, ніж виняток. Дивніше те, що до твоїх друзів вона прийшла раніше зазначеного часу. Тут я не можу знайти пояснень.

 — Можливо, це говорить про те, що наша роль цінніша, ніж ви звикли вважати? — спитав Максим, склавши руки на грудях. Питання було справедливим, ось тільки Ден ще більше відчув себе нікчемою через нездатність отримати силу.

 — Я гаю свій час на зайві розмови, — відповіла дівчина, надавши голосу сталевих ноток. — Я прийшла сюди не для цього. Я маю для вас важливу інформацію. Завтра ви повернетесь на Землю.

— А-а-а! Нарешті! Я мрію з'їсти шоколадку та прийняти теплу ванну, — радісно вигукнула Марина.

 — Деякі пророцтва відкрилися. Тепер у нас більше інформації про повелителя. Ви повинні знайти його раніше, ніж піддані Енджел. Йому загрожує небезпека.

 — Де його шукати та як? — спитав Ден, намагаючись відволікти думки від свого підозрілого походження на щось інше.

 — Знаю точно, що повелитель знаходиться у таборі, де ви відпочивали. Невідомо, хто це, але відкрилися деякі моменти. Вони знадобляться вам у пошуках. Як говорить пророцтво, повелитель — ваш однолітка, йому шістнадцять років. Поки незрозуміло, хлопець це чи дівчина, але відомо, що він має рідкісне ім'я та очі незвичайного кольору. Також повелитель сирота, який не знає своїх справжніх батьків.

— Енджел в курсі, хто він? — спитав Денис чужим голосом. Якесь дивне почуття залоскотало під ложечкою.

 — Вона не бачила його і не має уявлення, як він виглядає. Але вона відчуває його на відстані та може впливати за допомогою телепатії, як на тебе, Ден.

 — Треба ж! Збіг, чи в нас із ним, справді, багато спільного? — Денис не знав, що й думати. Занадто підозрілі факти відкривалися.

 — А чому він такий молодий? Я думав, повелителю буде не менше сорока, — здивувався Максим.

— Пророцтво визначило обраного ще задовго до його народження. Я сама вважала, що це доросла людина, і була вражена її віком. Напевно, тому пророцтво рекомендувало обрати охоронцями вас — таких же підлітків. Це, безперечно, на краще. Ви швидко порозумієтеся з ним і станете йому відданими. Це дуже важливо для того, щоб він не занепав духом перед битвою.

 — А він теж набуде сили? — поцікавилася Ксюша, чомусь кинувши на Дена підозрілий погляд.

 — Ні, навряд. Сила, якою я нагородила вас — практично дорівнює силі горян, за винятком здатності керувати енергією. Цю можливість я скопіювала в них, щоб забезпечити володаря надійними охоронцями. Але я не маю права і влади наділяти повелителя подібною здатністю.

— Хіба це справедливо? — нахмурила брови Ксюша й вийшла трохи вперед. — Він буде битися з цією Енджел без здібностей, коли вона вважається найсильнішою на своїй планеті? Чи ви хочете сказати, що ми будемо йому допомагати?

 — Це наказ пророцтва. Ніхто не знає, яким чином відбуватиметься дуель, але це буде без вашої участі. Завдання охоронців у іншому — зберегти життя повелителю до вирішальної битви.

 — Слухайте, ораторко, — не витримав Ден. — Досить мені пил в очі пускати! Якщо ви наділили охоронців силою — чому її не можу отримати я? Не надто віриться, що трапився збій, і вони перетворилися не за планом. Варіантів лише два. Або я і є цей бісів повелитель — занадто багато збігів, або я взагалі тут ніхто і місце мені — вдома, подалі від усіх цих фантастичних проблем. Якщо перший варіант, за вашими словами, неможливий, що я взагалі тут роблю?

— Ти настільки хочеш бути повелителем, що, незважаючи на заперечення цього моменту спочатку, досі висуваєш таку ймовірність? — глузливо підняв брови Макс.

 — Закрийся, га? Я не з тобою розмовляю,— відмахнувся Ден. Він уже ненавидів повелителя всім серцем, тому слова друга викликали бурю внутрішнього протесту.

 — На жаль, я сама не розумію, в чому річ. — Флер збентежилася. — Вважаю, що причина в тобі самому. Для мене стало відкриттям, що решта змогла скористатися силою так швидко.

 — То може ваше пророцтво помилилося, видавши моє ім'я? Тому мене й хочуть убити першим, на відміну від інших? Типу «чого цей чувак тут забув, може, здихаємося його, щоб не створював додаткових проблем?»

— Пророцтво не може помилятися.

 — Мені, якщо чесно, начхати на ваше пророцтво! Чорта з два ви змусите мене танцювати під чужу дудку. Я не маріонетка, щоб виконувати чужі накази та бути гарматним м'ясом!

 — Тобто ти вважаєш за краще, щоб я вас усіх знищила? Я ж казала, чим загрожує непокора.

   Денис голосно сплюнув і знову вилаявся. Ксюша підійшла до нього ззаду і, поклавши руку на плече, поглядом попросила заспокоїтись.

 — За який час ми повинні знайти повелителя? — м'яко спитала вона.

 — Якомога швидше. Після цього ви знову повернетеся сюди.

— Розкажіть більше про заборонену зону. Це місце вже місяць не дає мені спокою. Енджел не просто так лякає мене цим лісом, правда? Що там сталося, і яке має відношення до мене? Справа в моєму походженні? — Денис спробував узяти себе в руки та заспокоїтись.

 — Я вже казала, що не маю наміру відкривати те, що не стосується справи. Заборонена зона — територія, звідки все почалося. Ви навіть не уявляєте, що ховається у її межах.  — Флер почала повільно відходити від підлітків, маючи намір закінчити розмову.

 — Хто такий Алл Норвел? Він забрав життя усіх тих людей, похованих у мертвому лісі? І... я його син? — Денис злякався власного питання. Інші теж хором ахнули.

— Не знаю,— непевно відповіла Флер. — Наберися терпіння. Думаю, ти дізнаєшся все тоді, коли знайдеться повелитель. Пророцтво не просто так видало твоє ім'я — єдине, на яке я мала спиратися, обираючи охоронців. Виходить, ти тут не випадково. Настане час, і ти сам все дізнаєшся. Завтра о восьмій ранку відбудеться переміщення назад на Землю. Будьте обережні в таборі – там, як і раніше, небезпечно. Знайдіть повелителя якнайшвидше, поки це не зробили горяни. Я покладаюсь на вас.

   Флер зникла так само зненацька, як і з'явилася. Ден зі злості вдарив ногою по своєму рюкзаку, і той, відлетівши на пристойну відстань, розсипав речі по землі. Знову болісна невизначеність, можливі кошмари та душевні суперечки, що позбавляли сил. Правду кажучи, він уже настільки втомився, що просто хотів забути про все, що відбувається. На жаль, бажання не думати призводило до ще більшого ментального виснаження та навіть депресії. Ось тільки зробити щось він, як і раніше, був не в змозі.

***

    Ніч пройшла неспокійно. Ніхто не міг заснути через постійне відчуття загрози, яка так і дихала зі всіх боків. З мертвого лісу весь час долинали жахливі звуки незрозумілого походження. Це було дивно, адже вдень там було тихо, наче у могилі. Уривчасте шелестіння, гарчання, дивний стукіт і навіть дитячий плач змушували підлітків здригатися від жаху й вдивлятися у темряву. Звуки носили якийсь потойбічний, зловісний характер і не мали чіткого оформлення.

   Ден намагався не заглиблюватися в роздуми про те, що відбувається вночі в тому Богом забутому місці. Безглузді картинки малювалися в його уяві, створюючи жахливих тварюк, які тільки очікують моменту, щоб вирушити на полювання. Навіть передісторія Алла і Кайли, яка снилася Дену нещодавно, виявилася безсилою перед великою кількістю дивних звуків, що долинали зі сторони мертвого лісу. Вони нічого не знають, і тепер невідомо, коли хоч щось стане більш зрозумілим.

  Вранці друзі поснідали і слухняно зібрали речі, очікуючи переміщення. Ден із жалем дивився у бік забороненої зони, яка нагадувала про себе сірою похмурою смугою в небі. Чому його туди так тягне? Це місце лякало, наводило жах, і сам факт його існування занурював Дена в апатію, біль та приреченість. Ось тільки було щось там таке, що тягло до себе, наче магнітом, і не давало можливості відволікатися ні на що інше. Він якось пов'язаний із цим місцем, але яким чином? Від подібної думки кров в жилах стигла, перетворюючись на колючий лід.

  Натрапивши на погляд Ксюші, він згадав про недавню сварку. Вона не підходила до нього ні вчора, після розмови з Флер, ні сьогодні. Максим теж виглядав пригніченим, і на відміну від усього часу до цього, тримався від Ксюші на відстані. Болюче відлуння всередині знову нагадало про завдану образу. Серце стислося від почуття провини за свою вчорашню поведінку. Він раптом усвідомив, що провів без розмови з подругою більше дванадцяти годин, і встиг страшенно за нею скучити.

   Вибравши слушний момент, він непомітно підійшов до Ксюші ззаду і за звичкою торкнувся її руки. Вона одразу ж підвела на нього величезні карі очі, дивлячись в які він завжди заспокоювався і відчував себе вдома. Зараз Ден помітив в її погляді замішання і навіть... страх?  Ксюша боїться його? Подібна думка злякала до коліків.

 — Ти вчора плакала через мене? — запитав Денис, чомусь страшенно хвилюючись.

— Не через тебе.  — Ксюша одразу відвела погляд і стиснула губи в тонку лінію. Ну звісно, якщо вона й лила сльози, то причиною точно був не він. Тепер з'явився Максим, який рано чи пізно доб'ється її уваги.

— Вибач. Я вчора поводився, як справжній кретин.

 — Хіба це щось новеньке? — Вона гірко посміхнулася.

 — Ти маєш рацію — у мене жахливий характер.

 — І незважаючи на це — я й досі продовжую тебе терпіти. От парадокс!

 — Не знаю, щоб я робив без тебе. — Ден не витримав і міцно її обійняв. Він це робив рідко, адже частіше у них стосунки будувалися на підколах та потиличниках, аніж на проявах ніжності. Зараз йому здавалося, що він збожеволіє, якщо терміново її не обніме. — Зробиш мені ще одну послугу? Просто будь поруч. Завжди...

  Ксюша здригнулася від несподіванки і завмерла. Потім нерішуче обійняла його у відповідь.

 — У такому разі ти теж мені дещо винен, — тихо прошепотіла вона, піднявши на нього свої чарівні очі. Крижинки в них розтанули, змінивши відчуження на хвилююче тепло. — Не сумуй більше, ок?

***

    За час їхньої відсутності у таборі нічого не змінилося. Було близько шостої десятої ранку, коли підлітки, пірнувши в різнокольорову хмарину, тієї ж хвилини повернулися додому. Цього разу переміщення не розкидало їх у різні боки і не змусило втратити свідомість. Вони просто розплющили очі у своєму світі, немов події останніх днів їм просто наснилися. Флер не збрехала на рахунок різниці в часі, тому для них не було здивуванням дізнатися, що на Землі вони були відсутні лише декілька хвилин.

   Опинившись знову біля головних воріт, підлітки з тривогою озирнулися на всі боки. На щастя, було ще зарано, тому ніхто не помітив їхньої фантастичної появи.

— Тут усе так тьмяно, — першим відгукнувся Максим, поки інші намагалися вгамувати запаморочення від переміщення. У порівнянні з Комп'ютерною мережею — звичний світ, правда, здавався трохи бідним на палітру фарб.

 — Зате очі не так утомлюються, — відзначив Костя, потираючи запітнілі окуляри і, жмурячись, озирнувся на всі боки.

 —  Бісів комп'ютерний світ! Ви тільки відчуваєте ці запахи з їдальні? — жваво відзначив Ден і закотив очі, вдихаючи аромат свіжої випічки. — Нарешті, нажрусь до відвалу!

 — Цілком підтримую, — погодився Боря, погладжуючи живіт.

— Не забувайте про завдання. У нас багато справ, — повчально сказала Ксюша і підморгнула Дену. Після їх довгих обіймів настрій у обох помітно покращав і навіть зникло бажання порушувати правила.

 — Так-так, ми пам'ятаємо. Порятунок Землі від злісних прибульців на наших плечах. Які завдання на сьогодні, пане командире? — Боря став у становище солдата, спрямувавши на Дена награно-серйозний погляд.

 — До обіду всі вільні. Думаю, трохи відпочити нам усім не завадить, — відповів він, і стомлено потягнувся. — Після тихої години зберемося в альтанці за їдальнею та обговоримо план пошуків.

  Ніхто не мав заперечень. Навіть Максим слухняно кивнув і, кинувши сумний погляд на Ксюшу, одразу пішов у будиночок. Інші охоче наслідували його приклад. Недовго думаючи, Ден наздогнав подругу, відчуваючи гостру потребу в розмові.

 — Ем, — ніяково почав він, дивлячись у її темні очі. — Ти так і не сказала своєї думки про все.

 — Тебе дійсно вона цікавить? — Ксюша лукаво посміхнулася.

 — Звичайно, крихітко. Куди ж я без тебе? — не розгубився Ден і грайливо обійняв її за плечі. Вона трохи зніяковіла і за старою звичкою скуйовдила йому волосся.

— Мене лякає твоя схожість із повелителем,— сказала Ксюша після невеликої паузи. — Дуже багато речей вказують на те, що це можеш бути ти, Дене. Але якщо ім'я «Алан» не має до тебе відношення — можна розслабитись. Флер, звичайно, виключає тебе, але я не знаю, чи варто її слухати.

 — Дуже сподіваюся, що вона має рацію. — Ден із зусиллям прогнав сумніви. — Сьогодні мама має прийти. Напишу їй, щоб відкопала більше подробиць про моє народження, якщо це можливо. А ще я планую зламати той сайт. 

 — Хоч би як там було, тобі не треба забивати цим голову. Напевно, Флер знає краще за нас, раз впевнено виключає тебе. Нам просто потрібно їй більше довіряти. Думаю, скоро ми знайдемо справжнього повелителя, і всі підозри відпадуть самі собою.

— Я розумію, що тобі, як і мені, хочеться в це вірити. Але, чорт забирай, Флер — лише штучний інтелект. Ти дійсно думаєш, що ми маємо прислухатися до її думки?

 — Ми не знаємо, хто вона насправді, Ден. Не все, що здається, таким є.

 — Гаразд, мабуть, треба просто набратися терпіння. — Увагу Дена привернули кілька незнайомців у плащах, які підійшли до головних воріт. Зустрівшись з ним поглядом, вони розпливлися в задоволеній божевільній посмішці.

 — Знову горяни? — Ксюша відразу озирнулася і здригнулася, помітивши новоприбулих. — Ну, нас попереджали... Нічого нового.

— Не ходи ніде одна, домовилися? — Ден узяв її за руку і квапливо повів за будиночки — подалі від зловісних спостерігачів.

 — Я їм не потрібна, Дене. Вони, як і раніше, впадають в екстаз, побачивши тебе. Це ще один дивний момент. Якщо ти не повелитель — навіщо їм здався?

 — Вони не нападали раніше. Просто дивилися та посміхалися. Думаю, вони просто тримали мене під контролем. Певен, це просто тиск на психіку, щоб налякати та створити видимість небезпеки.

 — Можливо, вони через нас хочуть вийти на повелителя, — тихо, майже пошепки сказала Ксюша. — Адже Флер сказала, що Енджел не знає, хто він. Єдине, що їм залишається — спостерігати за нами.

— Думаю, ти маєш рацію. Час покаже. Іди, поспи трохи. Завжди тримай телефон при собі, щоб зателефонувати, якщо помітиш щось дивне. — Денис тривожно озирнувся й зітхнув.

 — Добре. — Ксюша знову посміхнулася тією теплою, чуттєвою посмішкою, від якої все занепокоєння кудись зникло, огорнувши зсередини приємним теплом.

 — Ще один момент. Нещодавно ти казала, що в мене очі диявольські. Що мала на увазі? — Денис спрямував на неї пильний погляд. А що, якщо розмови про незвичайний колір очей завжди були трохи перебільшені? Хотілося відкинути подалі всю можливу схожість з повелителем.

 — Не бери в голову. Я ж несерйозно.  — Ксюша опустила вії, намагаючись втекти від його очей. — Це був просто невдалий жарт.

— Ксю, будь ласка, дай відповідь. Іноді мені здається, що ти теж мене боїшся.

 — Припини нести нісенітницю! — несподівано розлютилася Ксюша і густо почервоніла. — Якщо тобі, правда, цікаво, то я вважаю, що в тебе страшенно гарні очі. Вони здатні звести з розуму будь-яку дівчину і навіть ме… О Боже, що я таке кажу? Не став більше таких безглуздих запитань. Бувай!

  Подруга обігріла його розгніваним поглядом і пішла в будиночок, грюкнувши дверима. Ден завмер на місці, не знаючи, як реагувати на її поведінку. Після довгої хвилини замішання він лише почухав за вухом, знизав плечима і пішов до себе.