Глава 12. Під маскою

Затамувавши подих, Ден спостерігав за парою, передчуваючи несподіваний, страшний поворот.

Раптом картинка перед очима здригнулася і закружляла, змінивши локацію. Все сталося так раптово, що Ден мимоволі похитнувся. Він навіть зітхнути не встиг, як опинився ще в одному знайомому місці: біля печери, де вони з друзями нещодавно збиралися переночувати.

Тепер навколо світило сонце, небо було ясним і чистим, а повітря свіжим та приємним. Осінні пейзажі радували око жовтими та червоними відтінками, а на землі росли різнокольорові майори та чорнобривці.

Біля самого входу печери, намагаючись віддихатися від швидкої ходьби, стояла та сама пара. Вони обидва виглядали більш втомленими та безсилими, ніж ще кілька секунд тому. Для них явно минуло вже кілька днів, на відміну від самого Дена, який з легкістю перестрибнув час і простір, перебуваючи під владою сну. Він ніби став звичайним глядачем, невидимим героям фільму, але спроможним розглянути і відчути кожну деталь. Цікаво, чи це ігри його підсвідомості після надмірного перегляду фотографії чи гіпнотичний вплив когось у реальності? І чи справді те, що він бачить — окремі фрагменти далекого минулого?

— Ми нарешті прийшли. Ти молодчина, Кайло, справжній борець. — Хлопець ніжно обійняв дівчину і погладив її по голові. У його синіх очах горів якийсь дивний блиск, від якого у Дена пройшов мороз по шкірі.

— Так, я бачу, що тепер у безпеці. Навколо все таке живе, Алл! Вибач, що одразу тобі не повірила. Думала, що не лише наш ліс помер, а й увесь цей світ. Я навіть забула, як виглядає сонячне світло! Думала, ми з тобою загинемо, як і всі інші, хто намагався покинути наш ліс.

— Вони самі винні у своїй смерті, кохана. Я спочатку казав, що виведу їх із лісу живими, але вони мені не вірили. Думали, що самі знайдуть вихід. Але результат ми обидва знаємо. Тепер усі вони годують хробаків. — Алл зневажливо посміхнувся.

— Не гнівайся на них, будь ласка! — почала благати Кайла. — Це був просто збіг: твоя поява в нашому домі та всі наступні події. Ти ні в чому не винен, Алле. У тебе найдобріше серце з усіх людей, кого я зустрічала! Тільки з твоєю допомогою я й досі жива. Дякую, що витяг мене з того пекла.

— Нема за що, крихітко. Це я тобі винен.

Дівчина подивилася на нього такими закоханими очима, що в Дена якось дивно засвербіло під лопаткою. Треба ж! Цей пацан виглядав слабаком, але, на відміну від нього самого, чудово розбирався в дівчатах. На Дениса принаймні так ніхто ще не дивився.

— Давай зробимо фото на згадку? Хочу, щоб воно завжди було з тобою,— промовила Кайла, дістаючи з пошарпаної сумки стару, але досить дорогу марку фотоапарата. Зараз така річ коштувала б чималі гроші, як частина раритету.

— Звичайно, кохана! — Він узяв апарат, обійняв дівчину і зробив миттєве фото, яке після гучного клацання вилетіло назовні. Дівчина глянула на знімок, широко посміхнулася і пристрасно поцілувала хлопця в щоку. Потім дістала ручку і щось написала на зворотному боці.

Денис, затамувавши подих, спостерігав за тим, що відбувається. Він стояв за кілька кроків від них, але його ніхто не бачив, що тільки підтверджувало невидимість його тіла. Ось тільки бути стороннім спостерігачем виявилося не жарт складно: почуття незручності постійно спонукало його піти геть, але недоречна цікавість все одно перемагала.

— Знаєш, я завжди знала, що ти хороший. Як тільки ти з'явився на порозі нашого будинку, я зловила себе на думці, що нарешті зустріла того самого! Можна сказати, я закохалася в тебе з першого погляду, Алл, — вдалася до спогадів Кайла, коли вони обоє присіли на камінь і притулились одне до одного. — Але ти не помічав нікого, окрім Віоли...

— Вона була такою ініціативною, — з усмішкою згадав Алл. — Ти ж здавалася досить закритою. Але ви обидві були чарівними, кожна по-своєму.

— А що ти зараз відчуваєш? Адже тебе звинуватили в її смерті... — У погляді Кайли майнула тінь ревнощів.

— Знаєш… А мертвою вона виглядала прекрасніше, ніж коли була живою, — несподівано зізнався Алл і знову мрійливо посміхнувся. Кайла підняла на нього розгублений погляд. Напевно, після цих слів вона відчула те саме збентеження, що й Ден, що спостерігав за всім збоку. Йому навіть здалося, що він неправильно почув.

— Але це так, просто раптове спостереження, — ніби вибачаючись за зізнання, поспішив виправдатися Алл. — Ти єдина з усіх, хто повірив у мою невинність. Єдина, хто допоміг мені переховуватись у замку, незважаючи на всі ті страшні події. Я це дуже ціную.

— Тому що ти не міг цього зробити, Алле! Ти не вбивця.

Хлопець не відповів, обійнявши Кайлу міцніше. Його губи знову спотворила дивна, зловісна посмішка.

Спостерігаючи за ним, Денис почав швидко втрачати самовладання. Він уже передбачав подальший поворот подій, але продовжував переконувати себе, що йому здалося.

— Що ж буде з нами далі, Алле? Попереду ще багато років зими, а продуктів вистачить ненадовго. Як ми будемо жити в цій печері стільки часу?

Алл акуратно відсторонився і піднявшись на ноги, став трохи позаду дівчини. Його довгі пальці ковзнули по її білій шиї, ніжно торкаючи шкіру.

— Ми не житимемо у цій печері. У мене тепер є будинок, кохана...

— Що ти маєш на увазі?

— Дім ваших втрачених ілюзій, Кайло. Так я його назвав. Правда, гарно звучить?

— Я не розумію, про що ти, любий. — Дівчина спробувала повернути голову, але Алл раптово зупинив її, міцно обхопивши її шию ззаду.

— Ти й не зрозумієш, кохана. Ти лише наївне довірливе дівча, яке попалося на гачок. Я збираюся повернутися назад у замок, адже там більше немає ні сонця, ні життя, ні сторонніх дратівливих осіб. Все, як я люблю. Спочатку думав залишити тебе поруч у ролі своєї рабині, але твоє дурне сліпе кохання мені вже в печінках сидить.

— Алл, що ти таке кажеш?! — Вона спробувала встати, але хлопець одним різким рухом посадив її назад. Лівою рукою він почав діставати ремінь зі штанів.

— Досить! Зупинись негайно! — закричав Ден, з жахом спостерігаючи за цією картиною. Він кинувся до Алла, сподіваючись йому перешкодити, але його тіло пролетіло крізь них обох, наче було  примарою. Повторивши спробу ще двічі, Денис усвідомив, що не може нічого зробити. На його очах ось-ось станеться вбивство, і єдине, що було в його силах — просто спостерігати за незворотністю ситуації.

— Ти повинна бути мені вдячна, крихітко, — продовжив Алл, потягнувши її за волосся до себе. Кайла навіть не чинила опір, перебуваючи в стані шоку. — Спочатку я придумав тобі іншу смерть. Хотів, щоб ти померла від холоду, голоду та суму, до кінця зберігаючи віру, що я повернуся. Але будемо справедливі: ти була доброю зі мною. Годувала, поїла, виправдовувала перед іншими. Дехто навіть повірив у мою непричетність, що, звичайно, було лише частиною твоєї ілюзії. Ти навіть не в курсі, скільки задоволення я зазнав від цих убивств. Як довго я прокручував у голові кожен момент, кожну деталь та емоцію. Ти заслужила померти швидко і майже безболісно, люба моя. Вважай це моїм особистим жестом подяки.

— Хочеш сказати, що ти вбив Віолу, мою маму та всіх інших? Ні, не вірю. Мабуть, ти просто перевіряєш мене. — Кайла дивилася в порожнечу шокованим поглядом. Її міміку зламала гримаса розпачу, зневіри та душевної агонії. Дену, як мимовільному спостерігачеві, довелося відчути щось схоже. Він переживав біль і страх дівчини майже на фізичному рівні, але не міг і пальцем поворухнути, щоб втрутитися.

— Ти переоцінюєш мене, кохана. Я не впорався б без сторонньої допомоги. Але загалом так, можу з гордістю визнати, що це моїх рук справа. Віола була для мене особливою, тому померла швидко та майже безболісно. Так само помреш і ти, моя красуня.

Він обернув ремінь навколо шиї бідолашної, та з гучним реготом почав приводити намір в дію. Кайла кричала, плакала, відчайдушно видиралася, але сил її було дуже замало. Ден міг лише безсило спостерігати, як здригається її тіло від жаху, болю й задухи, як перетворюються на скло її великі ясні очі, і як несамовито вона стискає ремінь своїми ніжними дівчачими руками. А ще дивитися на емоції Алла, який отримував від того, що відбувається, справжню насолоду.

Ден не пробачив би себе, якби просто мовчки спостерігав. Він розумів, що завадити не в змозі, але прийняти ситуацію означало повністю здатися. Після кількох невдалих спроб матеріалізуватися та відібрати у хлопця ремінь, Денис упав на землю остаточно. Невдалі спроби втрутитися в процес призвели лише до повного ментального виснаження та ще більшого почуття поразки. Чому в усіх снах він завжди настільки слабкий і ні на що не здатен? Що він робить не так?

Повністю виснажений, Денис лежав в калюжі болота, коли поряд з ним впало тіло Кайли. Її скляні очі ще зберігали відблиски жаху, розпачу та тваринного страху. Ден дивився у них і не міг дихати. По щоках пробігли гарячі доріжки сліз, хоч він був упевнений, що не плаче.

— Мертвою ти теж виглядаєш краще, Кайло. Смерть вам обом до лиця, дівчатка. — Алл нахилився та поцілував свою жертву в щоку. Ден хотів плюнути йому в обличчя, як раптом невидимий магніт зверху потягнув його до себе.

Навколишній світ розсипався на сотні різнокольорових деталей.

— Ден! Прокинься! Ну ж бо!

Хтось боляче трусив його за плече, що змусило насилу відкрити важкі повіки. Поруч сиділа Ксюша і дивилася на нього такими ж очима, як Ден на Кайлу кілька хвилин тому. Сон нарешті закінчився, але шрами від побаченого залишаться ще надовго.