Глава 10. Дещо у темряві

Спільними зусиллями і без суперечок вдалося обрати місце для ночівлі — зелену галявину, навколо якої росли кущі з чорницею. Ксюша відкинула будь-які запобіжні заходи і з'їла кілька соковитих ягід. Вони виявилися неймовірно смачними. Навіть земні плоди навряд чи могли похвалитися такою яскравою гамою смакових якостей.

Подальші дві години були, мабуть, найприємнішими за сьогоднішню подорож. Полум'я вогню та смачний аромат приготовленої вечері вплинули на всіх, як гарна доза заспокійливого.

Максим вирішив продемонструвати ще один бік своєї багатогранної особистості, і окрім зібраних раніше грибів, приготував ще неперевершений омлет із яєць, які знайшов дорогою. Спочатку всі побоювалися, щоб це не виявилися пташенята ворона, що полював за Деном, але голод все ж таки переміг. Вийшла непогана вечеря на багатті. Максим, як виявилося, підійшов до справи серйозніше, ніж решта, і забив свій рюкзак не лише сорочками від «Армані», а й столовим приладдям. Каструля, сковорода, чашки, ложки, одноразовий посуд, сіль та приправи... Хлопець все передбачив, чим дуже порадував інших. Спостерігаючи за діями Макса, Ксюша почала сумніватися у правильності своїх почуттів щодо нього. Може, він справді кращий, ніж вона про нього думала?

Денис, вдосталь повечерявши, розповів нарешті свою історію. І, напевно, він справді вчинив правильно, що ввів усіх у курс справи після смачної вечері та мінімального відпочинку, а не в період нервової напруги.

Ксюша слухала про все з відкритим ротом і не знала, що взагалі думати. Після стількох годин незнання та різних здогадів вона, здавалося, була готова сприйняти будь-яку правду. Інші теж мимоволі затихли, не зводячи з Дениса вражених очей. Тільки стогін і зітхання Марини порушували мертву тишу, додаючи до неї нотки трагізму. Першим заговорити наважився Боря:

— Навіть не думав, що таке можливо. Стільки років цікавлюся комп'ютерною мережею, але не уявляв, що вона може матеріалізуватися.

— Мене більше вразило, що інопланетяни, виявляється, існують,— посміхнувся Костя.

— Я не можу бути цим охоронцем. Мене саму охороняти треба, — гучно видихнула Марина і спробувала приховати сльози.

— Якщо тебе обрали, значить можеш, — тихо відмітила Ксюша, стомлено дивлячись на мерехтливе полум'я. У неї в голові досі не вкладалася вся та інформація, яку вилив на них друг. А ще її почали мучити ті самі сумніви, що й Дена, щодо правдивості інформації.

Максим тим часом підвівся на ноги і почав нервово ходити врізнобіч:

— Історія, чесно кажучи, нагадує чергову низькобюджетну фантастику. Чому ми повинні тобі вірити, га? Де докази, що ти не придумав це сам?

— Ти ідіот? — стомлено підняв на нього очі Ден. — Мені нема чим зайнятися, по-твоєму?

— Звідки мені знати, чувак? В останній місяць ти, щиро кажучи, не виглядав адекватним. Я намагався підбадьорити тебе, витягував розвіятися, але ти продовжував варитися у власному лайні. Усі пацани казали, що за тобою дурка плаче. Як я можу бути переконаний, що тобі це не здалося?

— Ось, значить, як ми заговорили? — В темних очах Дена спалахнули гнівні іскорки. — Тобто, на твою думку, я сам створив цей світ, включаючи ворона, якого ти бачив на власні очі? Як тоді ти все поясниш? Ану, блисни своїми мізками!

— Я волію в усьому засвідчуватися сам, — знизав плечима Максим. Його зухвала поведінка вивела Ксюшу із себе. Даремно, мабуть, їй здалося, що він нормальний.

— Ти навмисно зараз це робиш, так? Ще друг називається! Я, виявляється, мала рацію, коли думала, що ти придурок. Єдиний, у кому можна сумніватися — це ти сам! — Ксюша, правда, не хотіла встрявати в суперечку. Але зараз їй справді хотілося дати Максимові гарний ляпас. Денис ніколи не ставив під сумнів слова свого товариша. Крім того, він не раз приходив йому на допомогу у найскладніші моменти життя. Це було несправедливо та підло з боку Максима.

— Та йдіть ви всі! — психанув блондин і голосно сплюнув. Окинувши всіх лютим поглядом, він розвернувся і пішов у темряву за дерева.

— Не ходи далеко! Тут може бути небезпечно! — нагадав йому Костя. Напевно, він зараз був єдиною людиною в компанії, яка не нервувала, тримала себе в руках, уміла дбати про інших і дивитися на все очима дорослої особистості.
 

Звичайно, подібна поведінка була в дусі Максима. Проводячи поглядом його високу постать, Ксюша відновила в пам'яті багато подій минулого, в яких він проявляв себе, м'яко кажучи, не з кращого боку.

Максим завжди знаходив особливу насолоду в тому, щоб підривати репутацію Дена в очах інших. Зазвичай конфлікти в них виникали на порожньому місці. Максим — страшний максималіст, для якого шанування інших та повага найважливіше за все. Увесь час він змагався з Деном за право бути лідером. Відточував свою особистість до бездоганної ідеальності, щоб бути успішнішим, красивішим, талановитішим. Макс вважався круглим відмінником і мав багато нагород у галузі спорту. Його любили дівчата і ним захоплювалися вчителі. Він був тонким психологом та надзвичайно творчою особистістю, постійно демонструючи безліч сторін своєї глибокої натури.

Денис же — зірвиголова і поганий хлопчик, який постійно влазив в проблеми та неприємності. На думку інших йому було абсолютно начхати, він жив так, як йому хотілося. Ден ніколи не прагнув бути кращим за інших, але в таланті на всі руки йому міг позаздрити кожен. Якщо він брався за якусь справу, то завжди доходив до кінця і обов'язково переможцем. Вчився Ден непогано, але відмінником не був через постійні прогули і байдужість до уроків. Мабуть, його виняткова обдарованість і стала для Максима приводом для суперництва. Адже сам він докладав чимало зусиль для досягнення цілей, тоді як Ден палець об палець не вдаряв. І хоча він часто поступався Максиму навмисно, щоб не розпалювати ворожість, це діяло на блондина, як червона ганчірка на бика. І точно, Денис ніколи не розумів відчайдушного суперництва з ним його кращого і без того ідеального друга. У всіх компаніях Денис, чомусь, мав більший авторитет, ніж Максим, що останнього особливо дратувало. Не дивно, чому він поставив під сумнів розповідь Дена, бажаючи підірвати його репутацію в очах інших.

Спостерігаючи за Максимом, Ксюша ще раз переконалася, що не стала б з ним дружити. Люди, надто захоплені власною персоною, її нервували.

Боря тим часом щось напружено шукав у планшеті:

— М-да, інтернет тут працює, уявляєте?! Дива, та й годі... Я спробую знайти хоч якусь інфу щодо всього. Раптом щось трапилося в реальному світі, якщо нас занесло сюди?

— Сумніваюся, що таке можливо, — обізвався Костя, поправивши круглі окуляри на носі. Він мав унікальну здатність говорити звичайні речі з настільки знаючим виглядом, що в його правоті ніхто не сумнівався.

— Нам треба вирішити, що робити далі, — сказала Ксюша, краєм ока спостерігаючи за силуетом Максима за кілька метрів від них. Довго він збирається там стовбичити?

— Завтра можемо освоїтися на цьому місці, оглянути навколишню місцевість і запастися якоюсь елементарною зброєю для самооборони, — запропонував Ден, який, як і Ксюша, поглядав у бік ображеного товариша. — Ще було б непогано почати тренуватись. Я можу вас навчити деяким елементарним методам самооборони. Думаю, тут нам це точно знадобиться. А наступного дня вирушимо далі досліджувати територію.

— Ти хочеш навчити нас битися, я правильно зрозуміла? — округлила очі Марина і вся стислася від страху.

— Ну, ти ж не хочеш стати пайком для якоїсь тварюки? — щиро здивувався Ден, за що одразу отримав штовхан від Ксюші. Вона вважала своїм обов'язком підтримати нещасну та навчити Дена підбирати слова. Ну і, звичайно, налупцювати друга за найменшу провину — свята традиція, яка існувала роками, і від неї гріх відступати.

Раптом Максим, що стояв за кілька метрів від них, скрикнув і стрімголов кинувся назад. Він уривчасто дихав і виглядав дуже зляканим.

— Що сталося? — майже хором спитали друзі й тривожно озирнулися.

— Там хтось стояв! Я бачив його!

Максим вказав пальцем у напрямку горіхових дерев. Перш ніж Ксюша зрозуміла, що відбувається, Ден схопив свою загострену палицю і швидко помчав до вказаного Максимом місця. Інші сполохано дивилися йому в слід.

— Дене, чорт тебе забирай! — вигукнула Ксюша, схопившись на ноги. Потім обігріла злими очима Максима:

— Ну, і чого ти стоїш?

Той ніби опритомнів від пережитого шоку і на ходу схопив палицю. Вони кивнули одне одному і побігли за другом, наказавши іншим залишатися на місці.

Незабаром вони наздогнали Дена, який не марнував час і ретельно досліджував чагарники за допомогою ліхтарика.

— Що ти бачив? — Він помітив друзів і одразу ж звернувся до Максима.

— За кілька кроків, де ти знаходишся, стояла висока постать у чорному плащі. Я не знаю, людина то була чи хтось інший,— тихо пояснив Максим, з тривогою дивлячись на всі боки. — Величезний, десь під два метри, з капюшоном майже на очі. Стояв тихо і не рухався, як статуя. Не знаю чи не здалося, але в нього на губах оскал був.

— Ти впевнений? — Ден посвітив ліхтариком на приблизне місце, куди вказав товариш.

— Я це не вигадав! З самого початку тобі натякав, що маю відчуття стеження, — розлютився Макс.

— Чому я маю тобі вірити? Як ти казав сьогодні? «Чому я маю бути переконаний, що тобі це не здалося»?

— Не пішов би ти до біса, Дене? — Максимові очі метали блискавки. Ксюша напружилася: у такому стані він міг би кинутися на нього з кулаками. Дружба у цих двох завжди була дивною. Нерідко били один одному морди.

— Та розслабся, чувак, я звик довіряти друзям,— раптом пом'якшав Денис і переможно посміхнувся. — Він неодмінно з'явиться, якщо його помітили. Немає сенсу обшукувати кожен кут.

Кивнувши Ксюші, він пішов назад. Максим трохи повагався, але озирнувшись, мабуть, занепокоївся і вирішив більше не віддалятися від інших. Дівчина, якщо чесно, навіть не сумнівалася в правдивості Максимових слів, як, швидше за все, і сам Ден. Навряд чи він став би розігрувати цю виставу навмисно. Та й, незважаючи на образ романтичного принца, яким Макса бачили багато дівчат, боягузом він ніколи не був.

Місяць тим часом сховався за чорну хмарину і густа пелена темряви  огорнула землю.