Глава 9. Знайомство

   Вранці Ксюша прокинулася пізніше за всіх. Інші вже давно не спали і займалися  різними справами. Боря з головою поринув у планшет та забув про існування навколишнього світу. Марина розкладала речі, здуваючи невидимі пилинки з пом'ятих суконь. Костя протирав столові прилади, крадькома поглядаючи на блондинку. Максим старанно розпалював багаття, щоб підсмажити гриби, що залишилися звечора.

   Ксюша позіхнула і ліниво вибралася зі спального мішка. Відійти до кінця від багатої на події ночі виявилося не так-то просто: вона відчувала себе так, ніби її переїхав трактор. Сонце піднялося досить високо і палило так, що, здавалося, ще трохи і все живе довкола перетвориться на висушені ікебани. Фарби природи, втомившись від задушливої спеки, стали ще більш насиченими, барвистими і прекрасними. Навколо росли різнокольорові тюльпани, фіалки та жовті троянди, які вона чомусь не бачила вночі. Плодові дерева вдалині нагадували про себе смачним, солодким запахом. Навіть не вірилося, що цей світ аж ніяк не такий невинний, яким здавався на перший погляд.

— А де Ден? — Ксюша озирнулася на всі боки, помітивши відсутність друга.

 — Кудись пішов, коли я прокинувся, — байдуже відповів Максим, нанизуючи гриби на палички. — Сьогодні, на жаль, скромний сніданок. Яєць більше нема.

 — У мене є м'ясні консерви, — озвався Боря і одразу же потягнувся до рюкзака. — Я голодний, як вовк!

 — І як давно його немає? — занепокоїлася Ксюша, згадавши про нічну подію.

 — Близько години, — спокійно відповів Максим. — Тягни свої консерви, чувак. Ще фрукти зберемо, і буде чудово!

   Ксюша дала волю емоціям:

— Як так? Дена вже немає годину, а ви навіть оком не повели! Раптом із ним щось трапилося? Особливо після вчорашньої ночі! — Вона почала квапливо взуватись і зав'язувати сплутане волосся.

 — Та все гаразд із твоїм Деном, заспокойся! — роздратовано випалив Максим, кинувши на неї нервовий погляд. — Що ти одразу в паніці б'єшся? Якщо що, то міг би закричати.

   Із зусиллям вгамувавши злість, Ксюша пішла до лісової стежки. Вона ще не зовсім вирішила, куди йти, коли помітила попереду знайому постать. Бадьорим кроком, наспівуючи під ніс якусь пісеньку, Денис прямував до друзів. У лівій руці він ніс футболку, рушник та гель для душу, а у правій — зв'язку з живою рибою. Ксюша ахнула і розвела руками. Як можна бути настільки безтурботним, коли ще вчора його ледь не вбив величезний птах, ще й дошкуляв дивний незнайомець? І про що він лише думав?

— Дене, тобі жити набридло? Якого біса ти пішов у ліс один? Ми домовилися бути обережними та триматися разом!

 — Не будь занудою, крихітко. Дивись, що я до сніданку приніс, — усміхнувся Денис, підходячи до компанії та демонструючи ранковий улов. Він мав такий щасливий і задоволений вигляд, ніби вони тут всі на пікнік зібралися.

 — Краса-то яка! — зрадів Боря і погладив живіт. — А я думав, що ми тут з голоду помремо.

 — Який голод? Тут на кожному кроці їжа, — відповів Ден і поклав рибу біля багаття. Максим одразу ж почав її чистити.

— Шкода тільки, що заради харчів треба вбивати бідолашну, — сумно сказала Марина, підходячи ближче. Її погляд упав на оголений торс Дена, і дівчина залилася густою фарбою.

 — Ой, а ти що, купався?

 — Угу. І рибалив,— кивнув Ден, складаючи речі в рюкзак. Помітивши оцінюючий погляд блондинки, він нарешті додумався одягнути футболку.

  «Треба ж! То вона стріляє очима на Макса, то витріщається на прес Дена. А як же чудовий, дорослий та турботливий Костя? Яка несправедливість!», — сумно подумала Ксюша. Вона твердо вирішила, що поговорить з Мариною по душам, щоб звернути її увагу на більш гідного хлопця. Злість на Дена поступово вщухла, і Ксюша вирішила простіше ставитися до життя.

   Через півгодини підлітки вже дружно навертали сніданок та вели жваві розмови. Настрій у всіх був чудовим. Гучний сміх та дотепні жарти не вщухали. Здавалося, вони просто вибралися на природу і не бачили вчора нічого страшного.

 — Слухайте! А давайте хоч познайомимося, чи що! Імена ми знаємо, але більше нічого, — запропонував енергійний Боря, набиваючи рота підсмаженими грибами. — Деякі з вас вже знайомі між собою, а ми з Костяном ще трохи соромимось.

— Тоді першим і починай, — відповів Максим, акуратно витираючи рот серветкою. Інші схвалили ідею ствердними кивками.

 — Ну, що вам розповісти? Я Боря, мені скоро буде шістнадцять, і я люблю комп'ютери! У школі мене навіть називають комп'ютерним генієм. Я погано вчуся, але в цьому розуміюсь на всі сто. Ще я гурман — можу по смаку визначити, які інгредієнти та приправи у страві. Напевно, тому я такий товстий. Якщо вам відомо, як можна легко схуднути, я буду радий дізнатися цей секрет.

   Інші доповнили розповідь Борі дружнім сміхом, дивуючись його щирій безпосередності. Ксюша отримувала справжнє задоволення від атмосфери, що панувала серед них. А також почала з цікавістю вивчати всіх зовні, ніби побачила вперше. Боря був маленького зросту і мав руде кучеряве волосся. Його кругле обличчя було всипане яскравим ластовинням, а маленькі світло-карі очі сяяли щирістю і добротою. Боря здавався активним і рухливим, незважаючи на кілька зайвих кілограмів. І хоч він виявив бажання схуднути, Ксюша зазначила, що невелика повнота йому навіть личить.

  Наступним по колу заговорив Костя. Він трохи соромився великої компанії, і особливо, уважного погляду Марини, проте тримався шляхетно і стримано:

— Ім'я моє ви знаєте, а ось віком я трохи старший за вас буду. Мені вже вісімнадцять років, і я навчаюсь у медичному університеті на хірурга. Хочу рятувати людям життя. Люблю книги з біології та мистецтва. До життя ставлюсь серйозно, намагаюся добре вчитися та бути корисним суспільству. Медицина — це моє покликання, тому якщо щось турбуватиме, ви знаєте, до кого звернутися.

   Безумовно, Костя відрізнявся не тільки розумом, а ще й мав благородні мотиви. Не дивно, чому вибір Флер упав на нього. Ніхто з присутніх не викликав у Ксюші такої пошани та захоплення. Костя був високого зросту і худорлявої статури. Шкіра у нього була глянцева, трохи бліда, з легкою юнацькою щетиною, що робило його помітно старшим за інших. Чорне коротке волосся віддавало синім відтінком і було ретельно зачесане назад. Обличчя вузьке, з подовженим підборіддям, високими вилицями і правильними витонченими рисами. Очі сірі, з ледь помітними зеленими прожилками. Костя був симпатичним молодим хлопцем, але трохи старомодні окуляри і мовчазний, задумливий вигляд робили його схожим на заучку ботана, але в найпривабливішому сенсі. Ксюша не сумнівалася, що кращої пари для наївної і мрійливої Марини не знайти.

 Блондинка сиділа поруч із ним і, зрозумівши, що прийшла її черга, збентежилася і поправила золотисте, сплутане вітром волосся:

— Ой, ви так розумно говорите, а я навіть не знаю, з чого почати. Мені п'ятнадцять років, і я мрію стати моделлю чи актрисою.

 — Хто б сумнівався, — вставив свої п'ять копійок Ден, за що був щедро нагороджений Ксюшею черговим потиличником.

 — Я люблю все гарне та яскраве. Обожнюю читати романи про велике кохання, — продовжила розповідь сором'язлива Марина. — А ще в мене є собака, за якою я дуже сумую. Її звуть Міледі. Ми з сестричкою разом це ім'я вигадали і навіть зробили їй стрижку. Вона така кумедна!

   Марина настільки захопилася розповіддю, що не помітила, як інші обмінялися посмішками. Вона була дуже гарною дівчиною з великими ясно-блакитними очима. Світле волосся спадало на плечі охайними кучерями і робило її схожою на казкову принцесу. Пухкі губки бантиком, трошки чарівного ластовиння на акуратному носику і довгі світлі вії. Лялькова зовнішність і мелодійний голосок створювали блондинці настільки безневинний і тендітний образ, що не вірилося, як її взагалі можна було вибрати охоронцем та відправити у цей світ. Тим не менш, Ксюша була впевнена, що знайти когось більш добрішого за Марину просто неможливо. Може саме ці якості стали вирішальними у виборі дівчини? Ден щось говорив про це, але Ксюша все одно не розуміла мотивацію Флер.

   Далі була черга Максима. Він ретельно витирав взуття вже третьою серветкою і не відразу помітив, що прийшла його черга. Надмірна охайність і акуратність були в нього в крові. Інші вже встигли до цього звикнути.

 —  Не знаю, що саме вам цікаво. Мені сімнадцять років, добре вчуся, мрію стати знаменитим кулінаром та відкрити свою мережу ресторанів. Багато часу присвячую самовдосконаленню. Малюю, співаю, пишу вірші та прозу, захоплююсь спортом. Думаю, цієї невеликої розповіді буде цілком достатньо.

   Ксюша глузливо посміхнулася, спостерігаючи, як демонстративно поправляє блондин воріт своєї біленької, ретельно випрасуваної сорочки. Для неї досі лишалося загадкою, як він навіть на природі примудряється виглядати так, ніби щойно вийшов із дорогого салону. Її завжди дратувало часом недоречне, навіть фанатичне бажання Максима виглядати на всі тисячу відсотків. Особливо, в їх не найкомфортніших і небезпечних умовах.

  Максим був високого зросту, мав гарну поставу та ледь помітну жилясту худорлявість. Ось уже два роки він посилено займався в тренажерному залі, щоб набути м'язи і гарний прес, але поки що без видимих успіхів. У нього була рельєфна пропорційна фігура, але бажана  маса набиралася дуже повільно. У всьому іншому Максим був неймовірним красенем, яких ще пошукати. Він мав рідкісну ангельську зовнішність, при погляді на яку у багатьох дівчат захоплювало подих: вузьке обличчя з красивими рисами, світле волосся, що спадало на високий лоб, пухкі губи та білосніжна голлівудська посмішка. Очі величезні, ясні, світло-зеленого кольору, які при яскравому освітленні віддавали бірюзою. В них можна було прочитати невловимий смуток, мрійливість і цілеспрямованість. Про таких кажуть — бездонні. Важко було підрахувати кількість жертв, що потонули в цих очах, і, мабуть, Макс і не думав припиняти поповнювати цей список.

   Біля Максима сидів Денис і з величезним апетитом наминав рибу. Він був настільки захоплений цим заняттям, що не відразу помітив звернених до нього очей.

 — Блін, ненавиджу ці пафосні розповіді про себе! Про те, як мрію підкорити світ, які у мене благородні цілі та бла-бла-бла… — Ден зневажливо скривився, змусивши Макса і Костю спантеличено перезирнутися. Ксюша взялася за голову. — Мені шістнадцять, люблю футбол, екстремальні види спорту та свободу. Відразу попереджаю — в мене дурний характер і до мене краще не підходити, коли я не в дусі.