Глава 8. Незнайомець у чорному

Напевно, Ксюша не була до кінця чесною з Деном. Вона справді боялася залишатися наодинці в цьому дивному світі земної інформації. Після того, як її друг розповів усі подробиці історії, складно було підрахувати кількість різних думок та теорій, що відвідали її мозок. В одному вона повністю погодилася з Деном: довіряти дивній незнайомці точно не варто, з огляду на те, що її слова вже багато разів розійшлися з дійсністю. А труп у печері та фотографія з хлопцем, дуже схожим на Дена, взагалі все перекреслили, породивши безліч нових тривог.

   Тож коли всі друзі поринули в дружній сон і довкола стало незвично тихо, Ксюшу почав пробирати неприємний, нав'язливий страх. Він повільно атакував спочатку її почуття, потім думки і, зрештою, кожну клітину тіла. Дрібне тремтіння пробирало до кісток, не даючи всидіти на місці та змушуючи здригатися від найменшого шуму. Звичайно, мало хто назвав би її боягузкою, вважаючи, що така бойова дівчина не буде накручувати себе, вдивляючись у темряву. Навіть Ден був упевнений, що Ксюша мало чим відрізняється від нього самого, незважаючи на те, що належить до слабшої статі. Хоча навряд чи він взагалі пам'ятав, що вона дівчина, а не «свій пацан», який завжди і в усьому його підтримував.


    Розуміючи, що несе відповідальність за безпеку інших, Ксюша не піддавалася надокучливій втомі та намагалася уважно дивитися на всі боки. Звичайно, чим довше її погляд блукав між обрисами дерев вдалині, тим більше вона бачила те, що лякало і наводило жах. Часом у темряві щось рухалось і швидко стихало, варто було їй подивитися у той бік. Іноді в поле зору потрапляли химерні тіні невідомого походження, які ніби існували самі по собі. Час від часу до неї долинали загадкові звуки, які маскувались під шепіт вітру і були майже невловимі. На незлічену кількість очей, що світились у темряві і ховались поза кущами, вона вже навіть не реагувала.

   Втомившись зрештою від споглядання лякаючих відтінків ночі, вона перевела погляд на сплячі обличчя друзів. Мимоволі затрималася на Максові, який спав з трохи відкритим ротом і все ще тримав блокнот у руці, як найбільшу цінність. Було б безглуздо заперечувати, що він красунчик, враховуючи, що Ксюша завжди мала слабкість до блондинів. Та й коли спав, Максим нагадував справжнісінького янгола, котрий, апріорі, не може мати поганих сторін. Навіть дивно, як при такій витонченій красі він мав ще той паскудний характер. На такого хлопця лише дивитися з боку непогано, обмеживши будь-які контакти. Максим чимось нагадував їй Стаса, тільки виглядав ще більш вродливим. Таке ж світле волосся, відкритий погляд, чарівна посмішка... Хоча навіщо їй взагалі їх якось порівнювати? Ксюша гмикнула і вилаяла себе за подібні думки.

  Дивно, але відколи вони потрапили в цей світ, вона навіть жодного разу не згадала про Стаса, який завдав їй глибокої душевної травми. Ксю не відчувала ні туги за ним, ні розчарування, ні апатії — абсолютно нічого. Може, Ден мав рацію, коли казав, що це лише швидкоплинне захоплення? Ще вчора, звичайно, вона б нізащо не повірила в це.

   Тяжко зітхнувши і зробивши черговий огляд території, Ксюша раптом помітила щось дивне. За горіховими деревами серед високих чагарників стояла підозріла чорна тінь. Спочатку Ксюша подумала, що це ігри її напруженої підсвідомості і, струснувши головою, поспішила відвести погляд. Але, подивившись туди знову, до неї дійшло, що це навіть не тінь, а реальна постать у довгому чорному плащі з капюшоном, що приховував майже все обличчя.

   Ксю завмерла на місці, остерігаючись зробити зайвий подих. Ланцюговий страх скрутив нутрощі і змусив її втиснутись у найближче дерево за спиною. Максим мав рацію: фігура в чорному плащі виявилася більш ніж реальною, і, швидше за все, знаходилася поблизу вже не одну годину. Тепер вона стояла нерухомо, як статуя, повністю приховуючи особистість під чорними згустками тканини.

   Побоюючись різких рухів, Ксюша повільно підповзла до Дена і почала трусити його за плече. Піднімати шум і будити решту вона не планувала, хоча спочатку була така угода з іншими. Та й тіло настільки заціпеніло від жаху, що здавалося взагалі нерухомим.

   Денис ще, як на зло, не хотів прокидатися. Ксюша насилу відірвала погляд від фігури, і, подивившись на друга, помітила червоне миготливе світло у нього на руці. Точно, передавач! Як вона могла забути про цю цінну річ? Швидко окинувши поглядом інших, Ксюша з подивом виявила, що ніхто більше не мав сигналу небезпеки. Тільки Ден, як і минулого разу, коли на нього напав ворон.

 — Ден! Прокинься! Ну ж бо! — Вона вмить схаменулась і почала трусити його з усієї сили. Яка небезпека загрожує другові і чому тільки йому? Придивившись до незнайомця, Ксюша з жахом помітила, що він не просто стояв, а ще й витягнув руку в чорній рукавичці. Вона була спрямована прямо на Дена.

   Дівчина не знала, яку силу застосувати, щоби розбудити друга. Він абсолютно не реагував на її зусилля і продовжував хмуритись від якогось сну. Крім того, по його щоках котилися сльози, від чого у Ксюші все перевернулося всередині. Востаннє вона бачила, як він плакав, ще, напевне, у дитячому садку. Та й то було під сумнівом.

  Зрештою, Ден почав приходити до тями. Він ніби навіть не спав, а перебував під дією наркозу, настільки складно далося пробудження.

 — Що таке, Ксю? — Він ледве розплющив сонні очі і трохи підвівся. Потім струснув рукою і подивився на неї з осудом. — Ти мені плече ледве не відірвала!

 — Ден! Фігура у плащі... Вона існує! — Ксюша не знала, з чого почати, тож випалила все на одному подиху. — І твій передавач видав сигнал небезпеки! Зараз теж червоним блимає. Матінко рідна!

 — Заспокойся, Ксю! Без паніки!

   Він вмить підстрибнув на ноги і схопився за гостру палицю, що лежала поряд. Другою рукою витер обличчя, здивувався мокрим слідам на щоках і досадливо скривився. Побачивши фігуру в плащі, Ден майже ніяк не відреагував, скосивши на Ксюшу обережний погляд:

 — Бачу, ти ще нікого не будила?

— Ні! — Її почав дратувати його підозрілий спокій. Наче вона побачила щось звичайне, неважливе і легко зрозуміле.

 — Правильно, не треба цього робити. Самі розберемося… Дідько!  — Ден раптово схопився за праву скроню і зробив крок назад. Ксюша не знала, що робити. Хоча дивна постать не видавала жодних звуків, не рухалася і продовжувала стояти з витягнутою рукою — щось відбувалося. І це щось впливало на Дена.

 — О, ні! У тебе кров із носа! — Ксюша вперше підвищила голос, не в змозі подолати паніку. Побачивши, що крім болю у скронях, у Дена раптово потекла кров, вона не могла стримати емоцій. Та й браслет друга вперто продовжував видавати сигнал небезпеки. Вона швидко схаменулась і потягла його назад. Денис чомусь вирвав руку і кинув на неї обурений погляд:

 — Я ж просив зберігати спокій! Так реагуватимеш — можеш усе тільки зіпсувати!

— Я маю дивитися, як цей хтось вбиває тебе за допомогою якоїсь невидимої сили? — Ксюша краєм ока помітила, що розбудила декого, що, втім, хвилювало її зараз найменше.

 — Ксю, давай без драми. Стій тут і намагайся тримати себе в руках. Я маю зрозуміти, що йому від мене потрібно.

 — Ти в своєму розумі? Що надумав, чорт забирай?! — Ксюша з жахом дивилася, як Денис роздратовано витер кров з обличчя і з розлюченим виглядом повернувся до фігури.

 — Я маю чекати, поки цей кретин перейде до активних дій? Чи ти мені тікати зараз пропонуєш? Бачиш, небезпека загрожує тільки мені? Значить, я його ціль. І мені потрібно дізнатися, чому.

 — Тоді я йду з тобою! Жодних заперечень не приймається! — Ксюша знала, що якщо Денис щось вирішив, то зупинити його буде складно. Та й іти небезпеці назустріч, виявляючи безглузду сміливість — це було абсолютно в дусі Дена.

— Чорт забирай! Від тебе одні проблеми, дурепа! За що ти на мою голову звалилася тільки? Навіть не думай до нього наближатися, ти зрозуміла? — очікувано розлютився Ден. Напевне, у нього вже здавали нерви. Та й кров ніяк не зупинялася, а головний біль, швидше за все, став ще сильнішим.

 — Не хвилюйся, я за нею пригляну. Якщо треба буде — прикрию собою,— раптом почувся ще один знайомий голос. Ксюша стрепенулась, побачивши Максима. Треба ж, поки вони обидва вирішували, що робити з незнайомцем, дехто вже встиг прокинутися і зрозуміти, в чому річ. А Макс вийшов трохи вперед, впевнено закривши Ксюші кут огляду. Захисник знайшовся!

 — Розраховую на тебе, чувак. Тримай її міцніше, добре? — Денис кивнув Максимові, витер рукавом свіжу порцію крові з носа і рішуче попрямував назустріч фігурі. Тільки зараз Ксюша помітила, що незнайомець манив Дена до себе пальцем і здригався від нападів сміху. Він ніби грався з ними, із задоволенням спостерігаючи, як вони сваряться та піддаються паніці.

— Та не хвилюйся ти! Якщо на нього нападуть, стояти осторонь не будемо! — спробував заспокоїти її Максим, але Ксюша й не думала звертати на нього уваги. Вона не зводила очей з Дена, який впевнено підійшов до фігури і зупинився за два кроки. Вони знаходились відносно близько, від чого чути було навіть шепіт.

 — Ти хто такий і чого тобі треба? — спитав Денис у незнайомця. Той опустив руку і тепер просто стояв, не припиняючи сміятися. Як і очікувалося, незваний гість нічого не відповів. Лише злий гортанний регіт, від якого так і хололо всередині.

 — Говори зараз же! — Денис почав виходити з себе. — Це ти на мене сон наслав?

   У Ксюші в грудях кольнуло. Його кошмари повернулися? Значить, не просто так він плакав уві сні.

   Незнайомець продовжував здригатися від сміху. Зловісні звуки розліталися довкола страшною луною. Ксюша приросла до землі, напружено спостерігаючи за реакцією Дена. Дивно, як він ще тримав себе в руках. У будь-якій іншій ситуації Денис уже б кинувся на кривдника з кулаками.

— Ти розчарував мене, хлопче,— сказав нарешті незнайомець. На відміну від реготу, його голос виявився низьким, оксамитовим і навіть приємним. А ось акцент надто сильно нагадував переслідувачів Дена, з якими вони зустрічалися на Землі.

 — Розчарував? А хто ти такий, що я повинен був тебе чарувати? — Дену явно не сподобалася його відповідь.

 — Невдовзі дізнаєшся. Не люблю йти проти правил. Але свої висновки про тебе я вже зробив.

 — Які ще висновки?

 — Очевидні висновки, жалюгідна, слабка, безкорисна людинка. Ще й плакса, як виявилось. Ти порожнє місце, Алан. Жаль, тільки час даремно витратив. Щасливо залишатися! — Незнайомець розвернувся і почав віддалятися у темряву. Невже це ще один горянин? Ксюша благала Бога, щоб Ден не надумав його зупиняти.

 — Який ще Алан? Ти мене явно з кимось плутаєш! — Швидше за все, Денис був надто вражений, щоб зупиняти ворога. Той відповів, не обертаючись:

— Як багато ще тобі доведеться дізнатися, хлопче. Насамперед, про самого себе. Побачимося!

   Незнайомець зник у темряві, а Ксюша з Максимом наважилися підбігти до Дена. Він виглядав розгубленим і збентеженим, не в змозі відвести очей від фігури, що розчинялась у темряві. Його передавач нарешті заспокоївся, а кров перестала текти з носа.

 — Алан? — перепитав Максим. Денис схаменувся і кинув на нього похмурий погляд:

 — Він марить, ти не зрозумів? Якийсь божевільний горянин, подумаєш... Мабуть, послали його, щоб простежив за нами.

  Денис розвернувся та пішов до місця причалу. Максим відразу ж спіймав погляд Ксюші:

 — Ми чогось про нього не знаємо?

— Та ну! Переплутав, може, з кимось. — Вона знизала плечима і попрямувала за другом. Правду кажучи, Ксю не знала, як реагувати на те, що трапилося.

 — Мені так не здається,— кинув  навздогін Максим. Вона проігнорувала його зауваження, але всередину забрався сумнів. Все-таки про справжнє походження Дена відомо не так багато.

   Як виявилось, інші теж прокинулися від нічної пригоди, але трималися досить тихо. Швидше за все, вони боялися привертати увагу і мовчки стежили за тим, що відбувається. Ксюша, як ніхто, розуміла, який шок вони пережили. Могло, звичайно, закінчиться й гірше, але про це не хотілося думати.

   Костя вкрив Марину своїм покривалом і міцно обійняв. Здавалося, він був готовий тієї ж миті віддати за неї життя. Блондинка, скоріш за все, тремтіла від страху й сліз і боялась визирнути назовні. Боря, як завжди, шукав пояснення всьому, що трапилося, в інтернеті.

— Під словом «горяни» знайдено кілька результатів,— повідомив він Дену, коли той підійшов і сів поруч. — Усе це не стосується прибульців. Але є ще один підозрілий сайт, який називається «Долина смутку». Швидше за все, це якась таємнича спільнота. Там це слово зустрічається десятки разів, але оскільки це закритий сайт, дізнатися подробиці ми не зможемо. Туди неможливо потрапити звичайному користувачеві.

 — Введи слово «Алл» у контексті горян. Це ім'я. Може, щодо нього будуть якісь результати? — запропонував Ден, дивлячись кудись перед собою. Він все ще був шокований останніми подіями, але виглядав відсторонено байдужим. Хоча інші, можливо, вважали це неймовірною холоднокровністю, Ксюша знала, що саме так Ден переживає стрес.

 — Алл? Цей чувак сказав «Алан», — поправив його Максим, присівши навпроти і підкинувши свіжого хмизу в багаття.

 — Ні. Саме Алл, — роздратовано заперечив Ден.

— А хто це? — спитала Ксюша, влаштувавшись між ним та Борею.

 — Так звали хлопця з фотографії, — тихо відповів Денис і опустив очі.

 — Звідки знаєш?

 — Мені наснилося сьогодні.

    Ксюша завмерла, уважно вивчаючи вираз його обличчя. Денис кинув на неї швидкий погляд і з поспіхом опустив вії. Їй здалося, чи вона побачила тінь болю в його очах?

 — Ну, щодо Алана нічого цікавого немає. Це звичайне, хай і не дуже популярне ім'я, найчастіше зустрічається в західних європейських країнах, — поділився першими результатами Боря. — А ось ім'я «Алл» є на цьому закритому сайті, але подробиці я прочитати не можу, тому що не маю до нього доступу. Алл Норвел.

 — Алл Норвел,— повторив Ден, звузивши очі. У нього навіть жовна заграли від напруги. — Ти цей сайт зламати не можеш?

— Я, звичайно, добре розбираюся в подібному, але хакером ще не підробляв,— усміхнувся Боря, почухавши за вухом. — Але обіцяю спробувати.

 — Якщо не зможеш, даси, я спробую? — рішуче спитав Денис.

 — Можна подумати, ти в такому розумієшся! — здивувалася Ксюша і простягла другові вологі серветки, помітивши залишки крові на його обличчі. — Може, краще розкажеш, що тобі наснилося?

   Останнє запитання вона поставила тихо, напівпошепки, щоб майже ніхто не почув. Знаючи Дениса, він навряд чи став би ділитися чимось особистим із широким колом людей. Максим, принаймні, мало що знав про його сни.

   Ден кивнув, давши зрозуміти, що введе її в курс справи пізніше. І хоча інші, особливо Максим, почали ставити безліч додаткових питань, Денис розповів лише загалом, не вдаючись у подробиці.

   Залишок ночі пройшов неспокійно. Минуло щонайменше дві години, перш ніж всі заспокоїлися та почали знову відлучатися до сну. Максим довго спостерігав за Ксюшею і Деном з іншого боку, всім своїм виглядом демонструючи зневагу. Ксю не могла зрозуміти, що за муха його вкусила останніми днями? Що він має до неї і чому постійно злиться на найкращого друга? Денис ніби знав причину, але не хотів іти йому назустріч, що теж було досить підозріло. Ксюша вирішила, що неодмінно витягне з нього правду при першій же нагоді.

  Наступним чергувати залишився Ден, що було очікувано після чергового жахіття. Ксюша спеціально дочекалася, коли всі заснуть, і про все розпитала друга. І хоча йому було складно ворушити неприємні спогади та змусити себе говорити, він відкрив їй усе до останнього.

 — Важка історія. Жахливо, що тобі довелося це бачити, — тихо видавала Ксюша, коли Ден, не зважаючи на важкі емоції, закінчив розповідь. — Але ж це може бути що завгодно і не мати нічого спільного з правдою. Можливо, Енджел якось дізналася, що ти знайшов цю фотографію, і вирішила таким чином тебе налякати?

 — Я не думаю, що це її рук справа. Ти ж сама бачила, як цей козел випробовував на мені свою силу. Горяни вміють керувати енергією, пам'ятаєш, я казав?

— Пам'ятаю. Але ще ти казав, що тільки Енджел має здібності до телепатії. Цим вона сильніша за своїх співвітчизників. Твої сни — це щось ближче до телепатії, а значить, це справа рук Енджел. — Ксюша ретельно аналізувала сон Дена із уже відомими фактами.

 — Я думаю, цей покидьок теж має здатність до телепатії. Можливо, не таку сильну, як Енджел, але має. Та й...— Ден замкнувся на мить, мабуть, згадавши щось болюче, — … та й він знав, що уві сні в мене були сльози. Він ніби все про мене знав, розумієш? І він чекав від мене якоїсь іншої реакції на те, що відбувається...

 — Я не знаю, це все так складно. — Ксюша важко зітхнула. — Мабуть, треба просто навчитися чекати і не лізти поперед батька в пекло. Рано чи пізно все одно щось відкриється...

— Ти так кажеш, бо знаєш про себе все, Ксю. Я ж не знаю нічого. Про це мені й  намагався сказати незнайомець, і, чорт забирай, він мав рацію! Я маю докопатися до правди, чого б мені це не коштувало.