Глава 3. Питання й відповіді

      Наступного ранку Денис прокинувся на годину раніше запланованого часу. Винен у тому був повнотілий сусід по кімнаті Пилип, який хропів так, що навіть ваза на підвіконні деренчала, як від землетрусу. Перші двадцять хвилин Ден повертався з боку на бік, закривши голову подушкою і намагаючись ще трохи поспати. Потім просто вивчав поглядом стелю і терпляче чекав, коли будильник нарешті продзвенить.

   За вікном тільки почало світати. Перші промені помаранчевого сонця стрибали зайчиками на підвіконні. Небо розмалювалося в багряні кольори, з часом набуваючи ніжнішого відтінку. Птахи влаштували ранкові ігри за вікном: літали один за одним, як божевільні, і заливалися дзвінкими мелодійними піснями. Такого прекрасного ранку не хотілося думати про щось погане.

    Рюкзак Дена був майже зібраний. До цієї справи він підійшов як ніколи відповідально, хоча ситуація залишалась туманною. Що б сьогодні не сталося, Денис був налаштований на велику таємничу пригоду. Про дивні події останніх днів він намагався не думати. Та й не так часто йому доводилося прокидатися в чудовому настрої, без нічних кошмарів, поганих передчуттів та інших неприємностей. Єдине, що могло засмутити — те, що вся інтрига справді виявиться безглуздим розіграшем.

   Трохи раніше зазначеного часу Денис пішов до місця зустрічі та дуже здивувався, побачивши там у всьому спорядженні Борю, Костю і, як не дивно, Максима. Останній виглядав сонним і втомленим, але весь його зовнішній вигляд говорив про те, що біля дзеркала він провів не менш ніж годину. Та й рюкзак Макса був настільки забитий, ніби хлопець зібрався у подорож навколо світу.

 — Нічого собі пунктуальність! Ось тебе, друже, я сподівався тут побачити найменше, — весело кинув Ден, підходячи до компанії. — Скоріш за все в лісі здохло щось велике і цінне, якщо ти стоїш тут раніше Ксюші.

 — Досить приколів, Дене, я не в настрої, — сумно відповів Максим, дивлячись у бік ранкового сонця. Здавалося, він не спав кілька ночей поспіль, займаючись чимось важливішим. Незважаючи на яскраво виражену любов до жіночої статі та галасливих вечірок, у Макса була інша сторона, яку Ден не міг зрозуміти. Для багатьох особистість хлопця залишалася загадкою. У його світлих, майже прозорих зелених очах іноді читався незрозумілий смуток, який було важко розгадати. Часто Максим перебував у особливій нірвані, коли навколишній світ для нього переставав існувати. Поринаючи в цей стан, він писав довгі філософські тексти в особистому щоденнику, який завжди носив із собою. Навіть відпочиваючи в компанії на природі, Макс намагався усамітнитися, роблячи записи та кидаючи в далечінь сумні задумливі погляди. Не дивно, чому він був такий популярний серед дівчат, які бачили за маскою пустотливого бабника чутливу романтичну натуру. І хоча Ксюша вважала, що вся глибина Максима надумана та випнута напоказ, Денис вірив, що в цьому його друг справжній.

— Добрий ранок! — До чоловічої компанії нарешті підійшли Ксюша та Марина. Рюкзак білявки був ще більшим, ніж у Макса і помітно тріщав по швах.

 — Ох, ці жіночі збори! — докірливо зауважив Ден, показуючи на годинник.

 — Не очікувала побачити всіх вчасно. Нонсенс просто, хлопці! — Ксюша виглядала бадьорою та радісною. В очах блищали завзяті іскорки, на обличчі сяяла посмішка. Вона повністю відійшла від вчорашнього пригніченого стану, і це трохи підняло Дену настрій.

 — Тепер з тебе вичитується. Ти й на тренування вчора прийшла пізніше за мене, — відмітив Максим, кинувши убік Ксюші похмурий погляд.

 — І показала чудову гру, на відміну від тебе, — відрізала подруга, чим одразу відбила бажання у Макса її зачіпати. Сьогодні хлопець був надто поглинений думками і йому  було не до словесних перепалок.

— Господи, як мені важко! Я спала лише чотири години, а це погано позначається на стані шкіри. Ось навіщо я збирала цей рюкзак і перлася сюди так рано? Хочу до свого ліжечка, — скривила кислу міну красуня Марина. Очевидно, вона належала до тієї категорії дівчат, які думають тільки про власну зовнішність, хлопців та гарні речі. При одному погляді на блондинку ставало ясно, що вона не має високого інтелекту, але прикриває цей недолік яскравою зовнішністю. Такому милому створінню можна пробачити все, що завгодно.

 — Треба було двічі подумати, перш ніж запхати у рюкзак вечірню сукню, — глузливо зауважив Ден. Його щиро дивувало, як тендітне тільце дівчини витримує на спині таку ношу.

— Як ти дізнався? Я її, правда, не хотіла брати, але Даша вже давно поклала на неї око. Не могла я залишити таку річ без нагляду!

    Звичайно, Дену не знайшлося, що відповісти, і він вирішив про це просто забути. Боря тим часом напружено дивився на екран планшета і виглядав дуже схвильованим.

 — За одну хвилину шість. Зараз це станеться!

 — Швидше б, а то до сну хилить. — Максим позіхнув і сумно зиркнув на будиночки. Єдиним, хто не сказав жодного слова, був Костя. Він задумливо протирав свої окуляри і терпляче чекав на подальші події.

   Годинник показав шосту ранку, і, як на  замовлення, на екрані Борі з'явився напис: «Пророцтво майже відкрилося. Постарайтеся вижити!».

— Вижити? Якого біса? — обізвався Денис і тієї ж миті затулив вуха від раптового шуму. Поруч ніби пролетів літак, і всіх обдало гарячим повітрям. Навколо утворилося загадкове коло з веселки, яке миттєво огорнуло підлітків з ніг до голови. Ніхто не встиг навіть злякатися, коли все навколо закружляло з неймовірною швидкістю і вмить зникло.

***

  Коли Ден прийшов до тями, його тіло охопило дивне відчуття важкості, ніби м'язи налилися свинцем. Здавалося, він пробіг величезну дистанцію та вичерпав усі сили. У голові панував хаос, і він ніяк не міг пригадати останніх хвилин життя. Коли перед очима почало прояснюватися, а спогади потихеньку вертатися, Денис ледве підвівся, потираючи очі.

   Тихими заспокійливими звуками шурхотів вітер, блукаючи в сплетіннях листя. Гучно співали птахи, дзижчали комахи, чувся плескіт води неподалік. Знайомі звуки природи швидко повернули Дена до життя, змусивши з цікавістю подивитися навколо. Від побаченого видовища він відчув глибокий шок. Здавалося, навколишній світ зійшов з картинки, ретельно обробленої у фотошопі.

    Денис сидів на зеленій галявині біля лісу. Навколо — дика природа, яка вражала незвичайною красою. Зелена трава, квіти, річка неподалік, сонячне проміння — все тут було надто яскравим і насиченим, наче вмілий художник додав у краєвид більше барв. Навколо росли високі дерева, вкриті буйною зеленню та незнайомими, апетитними на вигляд плодами. Небо вражало сліпучим синім кольором, а пухнасті хмари були схожі на засніжені гори. Дена охопило дивне відчуття, ніби він потрапив у справжнісінький райський сад, якого насправді не існує.

    Денис важко підвівся на ноги та розім'явся. Як його сюди занесло? І де друзі, які мали бути поруч? Майнула думка, що він усе ще спить і для того, щоб опинитися вдома, потрібно лише себе вщипнути.

    Галявина, на якій стояв Ден, була всіяна рясною рослинністю та дивовижними квітами. На великі різнокольорові голівки сідали бджоли та метелики, які відрізнялися від тих, яких він звик бачити. Трохи далі дзеркальними відблисками на сонці переливалося озеро з прозорою як кришталь водою. За спиною — густий ліс, у який так і хотілося піти по гриби та ягоди, як у дитинстві. Повітря було настільки чистим і свіжим, що вдихаючи його, мимоволі паморочилося в голові. Все довкола випромінювало щастя, добро і світло. У такому прекрасному світі, як цей, просто не могло існувати болю та зла.

    Денис попрямував до озера, щоб вмитися та оглянути місцевість. Захоплення казковими краєвидами лише посилювало почуття тривоги, що зростала з кожною хвилиною. Щось зловісне таїлося за цією красою. Ден підійшов ближче і побачив, що за озером дорога різко йде донизу, і дерева зникають у туманній димці. Необхідно якнайшвидше оглянути навколишню територію і знайти інших.

   Згадавши про рюкзак, Ден поспішно повернувся за ним, і, нахиляючись за річчю, помітив поряд дивний предмет із мерехтливим жовтим вогником.

 — Це може врятувати тобі життя. — Раптовий жіночий голос за спиною змусив його здригнутися і підняти голову. Поруч із ним стояла висока дівчина в білій сукні з довгим темним волоссям трохи нижче пояса. Її тіло було прозорим як у примари, а погляд штучним та незрячим, наче вона була сліпою.

 — Хто ви? — спитав Ден, з жахом дивлячись  на незнайомку. Невже перед ним привид? Чи може це якась голограма — найновіша технологія? Він бачив таку жінку в одному фантастичному фільмі.

— Я прийшла, щоб відповісти на твої запитання, — мелодійним голосом промовила дівчина і підступила ближче. Денис у ступорі стежив за кожним її рухом. Що вона таке? У голові була повна плутанина і ні краплі страху, що, мабуть, добре в його ситуації. Ось тільки погане передчуття нікуди не зникало. А що, якщо він дізнається від неї щось страшне?

   Намагаючись зібратися з думками, Ден пірнув рукою в траву і дістав предмет, що мерехтів жовтим світлом. Це виявився звичайний наручний годинник, який не показував часу, а лише світився зсередини. Денис машинально вдягнув його на руку, навіть не замислюючись навіщо.

— Це правильне рішення, — тихо зауважила незнайомка і зробила невдалу спробу посміхнутися. Здавалося, її запрограмували на якісь дії, як звичайного робота.

 — Ти, мабуть, думаєш, що тобі все сниться? — продовжила вона після невеликої паузи. Ден відчув пирхоту в горлі та кашлянув. Усі спроби знайти логічне пояснення усьому, що відбувалося навколо, зазнавали краху.

 — Реальність та сон я можу відрізнити. Поки що у своєму розумі.

 — Молодець. Гарне рішення у подібній ситуації.

 — Яку ситуацію ви маєте на увазі? — Денис насторожено вивчав її міміку: відповідає виразно та влучно на задану тему, але відчуття якоїсь фальші не зникає.

— Ти знаєш, яка ситуація. В останній місяць ти бачив дивні сни, правда? — Її обличчя як і раніше нічого не виражало. Ден знову закашлявся і відступив далі. Його сни мають зв'язок із тим, що відбувається? Але це ж фантастика якась!

 — Припустимо.

 — Тобі цікаво дізнатися про їхнє походження?

 — Дідька лисого! Ви мене за ідіота тримаєте? Я зараз перебуваю в якомусь дивному місці, а довкола світ, який існує лише у дитячих казках. Я взагалі не розумію, що діється! Не лише сни, а й усі події сьогоднішнього дня. Звичайно я хочу все дізнатися. Насамперед, як вибратися з цього бісового райського саду і куди поділися інші?

  Денис себе не контролював. Він не хотів підвищувати голос, але нерви здавали по всіх напрямках.

— Передусім, ти маєш заспокоїтися, — рівним голосом сказала незнайомка, чим остаточно вивела його з рівноваги.

 — Та я спокійний, чорт забирай!

 — Я розумію твої почуття, Денисе, але зараз вони нічого не змінять. Тобі треба вислухати мене та зрозуміти все правильно.

 — Перепрошую, — важко зітхнув він і спробував заспокоїтися. Зриватися і кричати зараз точно буде зайвим. Зайва емоційність може стати на заваді, щоб зосередитися на важливих питаннях. За останній місяць він добряче втомився, намагаючись зрозуміти свої сни. Пора б нарешті розібратися в цій загадці.

 — Я хочу дізнатися про все, — видавив із себе Ден. — Думаю, ви знаєте з чого почати.

 — Так краще, — відповіла дівчина. — Спершу я представлюся. Мене звуть Флер. Я — хранитель земної інформації.

 — Хранитель чого? — Ден відчув, що ще трохи і його мозок вибухне. Гарний початок, нічого не скажеш.

 — Просто вислухай. Багато речей тобі здадуться дивними та нереальними, адже ти ніколи з цим не стикався. Але настав час дізнатися правду. Намагайся це прийняти. В іншому випадку буде лише гірше.

 — Гаразд, мовчу. — Ден розвів руками. Дивуватися чомусь і показувати емоції все одно марно.

 — Відтепер ти маєш справу зі світовими речами й тобі треба усвідомити всю серйозність того, що відбувається. На тебе та твоїх друзів покладено велику відповідальність. Вислухай мене не перебиваючи, будь ласка. — Флер вказала йому сісти на траву поруч із собою. Ден хотів торкнутися її плеча, щоб зрозуміти з чого складається її тіло, але в останню секунду стримався. Мова незнайомки була живою і природною, але зовнішній вигляд і відсутність емоцій знеособлювали її сутність. Складно було вникати в слова істоти, не розуміючи, чи вона від себе говорить, чи просто виконує якесь завдання подібно до комп'ютерної програми.

 — Ця історія почалася 1957-го року, після запуску Радянським Союзом першого штучного супутника Землі, — почала Флер, дивлячись порожнім поглядом кудись повз нього. — Саме тоді Міністерство оборони США вирішило, що на випадок війни Америці потрібна надійна система передачі інформації. Саме так набула чинності та отримала право на існування комп'ютерна мережа, що вплинуло на всю галактику.
Пізніше, 1969-го року, було встановлено перший сервер, який мав 24 кілобайти оперативної пам'яті. 29 жовтня, 1969 року провели перший сеанс зв'язку, і спроба виявилася успішною. Тоді й з'явився Інтернет, яким зараз користується вся Земля, навіть не здогадуючись, що за ним стоїть. Джон Райлі  — людина, яка відповідала за це та значною мірою вплинула на виникнення Інтернету, не здогадуючись сам, створив комп'ютерну мережу Землі, в якій зібрана вся інформація про планету, її ресурси та розвиток, технологію та інше. Того ж дня з'явився цей світ, а згодом і я — ангел захисту цієї цінної земної інформації.

 — Стоп! Ви хочете сказати, що світ, у якому я зараз перебуваю, взяв і з'явився сам собою, коли створили Інтернет? Так само, як і ви? Це типу ми потрапили всередину всесвітнього павутиння, яке матеріалізувалося? Звучить не надто правдоподібно. — Звісно, Денис обіцяв мовчки вислухати її розповідь, але все ж таки подібне пояснення виникнення дивного паралельного світу йому здалося не дуже переконливим. Він з дитинства був реалістом і вважав за краще вірити лише в те, що здавалося йому логічним.

 — Я не можу відповісти на це питання точно, але припускаю, що стався якийсь збій у системі передачі інформації, внаслідок чого виник світ, який ти бачиш перед собою. Як побічний ефект чергового наукового відкриття. Це місце — паралельний реальному світ, який називається Комп'ютерна мережа Землі. Він існує вже п'ятдесят років після запуску супутника і складається із земної інформації. Вона вимірюється в тих же частинках інформаційної системи, що й молекули на Землі, які відповідають за все живе. Цей світ складається з незайманої природи та має лише чотириста квадратних кілометрів території. Тут все яскравіше, гарніше й багатше, ніж у твоєму світі, тому що людська фантазія та комп'ютерна графіка прикрасили все, що ти бачиш.