Глава 2. Таємниче послання

   День почався зовсім не так, як очікувалось. Ксюша втомлено простяглася на зеленій галявині і з сумом спостерігала за пухнастими хмаринками. Над головою кружляли ластівки та сміливо сідали на верхівки молодих беріз, намагаючись роздивитись її ближче. Ксю байдуже спостерігала за їхніми повітряними танцями та ледве стримувала непрохані сльози. Серпень обіцяв стати найпрекраснішим місяцем літа, а натомість приніс лише гірке почуття розчарування.

   Зиркнувши на годинник, Ксюша важко зітхнула. Квапливо обтрусила одяг від пилу, поправила волосся і піднялася на ноги. Треба поспішати на тренування з футболу, адже за два дні на їхню команду чекає серйозне змагання з сусіднім табором. Для Ксю, яка жила цією грою, присвячуючи тренуванням весь вільний час, перемога була надзвичайно важливою.  Ось тільки сьогодні було особливо складно зібрати себе до купи. А винен у всьому цей нестерпний Стас Комаров! Ксюша насупилась і хмикнула, згадавши про нього. І треба ж було закохатися в такого покидька!

— Нарешті! А я всюди тебе шукаю. 

    Раптовий голос за спиною змусив її серце підстрибнути. І як він її знайшов?

 — Залиш мене в спокої, Стас! Я тобі все  вже сказала.  — Ксюша недбало штовхнула його в плече, маючи намір піти геть. Пульс, здавалося, перевалив за сотню, а всередині наче джгутом скрутило.

 — Пробач мені, благаю. Не знаю, що на мене найшло! Але запевняю, що з Катею у мене не було нічого серйозного. Я кохаю тільки тебе! — Хлопець схопив її за лікоть і потягнув до себе. У світлих блакитних очах застиг розпач. Ксюша злісно вирвала руку:

 — Торік я пробачила тобі невинний флірт з Лізою. Цього року з'явилася Катя. А скільки їх було, коли ми зустрічалися на відстані? Чому я маю бути впевнена, що любовні зізнання, які ти писав мені, потім не відсилалися конвеєром іншим?

— Це не моя провина. Я просто добре вихований. Хіба це недолік?

 — Не бачу сенсу продовжувати розмову. Забудь мене і залиш в спокої. Більше не хочу числитися у твоєму списку. І взагалі, я на тренування запізнююся. Бувай!

     Вона пішла, не озираючись. Стас щось кричав їй у слід, але вона не слухала. Сумніви душили зсередини, але Ксюша намагалася думати головою, а не серцем. А може, й справді, не варто бути такою категоричною? Адже вона знала, що навколо такого красеня, як Стас, завжди буде багато дівчат. Він звик бути у центрі уваги. Дивно, що взагалі зі всього гарему закоханих у нього красунь він обрав саме Ксюшу. Ні!  Не треба зважати на його виправдання! Вранці, коли вона випадково побачила, як Стас обіймався з її однокласницею Катею, стало зрозуміло, що їхні стосунки були помилкою. Ксюша не хотіла, щоб її водили за ніс, тому вирішила розірвати стосунки. Тільки почуття ще залишились і продовжували катувати її втомлене серце.

   Всю дорогу до футбольного поля Ксюша нічого не бачила через сльози. Злість і біль душили зсередини, бажання закритися від усіх зростало з кожною миттю, але вона вперто переконувала себе, що впорається. Йшов лише четвертий день її відпочинку в таборі, а вже стільки трапилося! Ксюша чекала літа весь рік, щоб побачитися зі Стасом, а в результаті всі мрії про прекрасний романтичний відпочинок розбилися вщент. І чому життя таке жорстоке?

  Раптом дивний діалог за спиною швидко повернув її в реальність.

 — Це його найкраща подруга. Живе у сусідньому будинку. Гарненька, правда?
 

— Угу, солоденька. Треба буде її теж ...

 — Треба що? Ви про що взагалі? — різко повернувшись на звук голосу, перебила Ксюша. Біля воріт з протилежного боку стояли двоє дивних незнайомців. На них були довгі плащі невизначених похмурих відтінків, що зовсім не відповідало серпневій спеці. Вік теж незрозумілий — чи тридцять п'ять, чи сорок років, а може й набагато більше. Зріст в обох був досить високий для звичайних людей, волосся подовжене, з ледь помітною сивиною на скронях. А от що її особливо вразило — це погляд. Вони дивилися їй в очі, та водночас повз, обмінюючись багатозначними посмішками. У Ксюші навіть волосся на голові стало дибки. Аж надто ці двоє нагадували чоловіка, якого вони зустріли з Деном кілька днів тому. Зовнішність різна у всіх, але одяг, міміка, погляд, нотки переваги в голосі ... Чорт забирай, невже вони існують?

— Хто ви такі? Що ви тут робите? Що вам потрібно взагалі?  — Ксюша не змогла стримати емоцій. Чоловіки чомусь різко втратили до неї цікавість і просто пішли геть, не вважаючи за потрібне відповідати.

   Ксю так і застигла на місці, здивовано дивлячись їм услід. Не те щоб вона злякалася, скоріше була шокована і загнана в глухий кут. Вони впізнали у ній «його» найкращу подругу. Зрозуміло, що йшлося про Дена. Наполягати далі на випадковості було би верхом дурниці та впертості. «Господи, не може бути. Вони не можуть існувати...»

   Вмить забувши про Стаса, Ксюша стрімголов побігла до футбольного поля. Що, якщо з Деном щось трапилось, а вона настільки зосередилась на коханні, що й не знала цього?

   На полі в самому розпалі йшло тренування іншого загону. Декілька хлопців з її команди ліниво погойдувалися на сидіннях, жували чіпси і похмуро спостерігали за грою. Серед однокласників на місці були лише високий спортсмен Микита та всіма відомий серцеїд Максим, який навіть на тренування вирядився, як на свято. Вочевидь, хлопець очікував, що тут його буде супроводжувати натовп шанувальниць. Від однієї думки про це Ксюша зневажливо сплюнула. До чого ж її дратували самозакохані нарциси,  в яких у голові тільки власне его!

— Ти спізнилася на три хвилини. — Макс показово відкинув біляве пасмо волосся з чола та розплився в  єхидній посмішці. У його світло-зелених очах майнули дивні, не зовсім зрозумілі Ксюші іскорки.

 — Якого біса ці зазнайки на полі? Їхній час уже вийшов!  — Вона навмисно проігнорувала Макса, звернувшись до решти.  Як і очікувалося, хлопець вмить змінився в обличчі та роздратовано пирснув. Так було завжди. Максим із будь-якого приводу намагався вколоти Ксюшу, аби викликати негатив. А коли це вдавалося, усміхався і кокетливо відповідав. Ще з молодших класів у них були дивні стосунки, які важко назвати дружніми, незважаючи на те, що разом вони проводили дуже багато часу. А все тому, що з Максом тісно спілкувався її найкращий друг Денис, хоча вона щиро не розуміла, що може бути спільного у цих двох.

 — Вони сказали, що підуть лише після того, як з'явиться капітан.  — Микита люб'язно поступився Ксюші місцем.  — Поки Ден не прийшов, можеш просто відпочити.

— Сподіваюся, з цим недоумком все добре і він, як завжди, начхати хотів на всі тренування,— озвучила вголос своє занепокоєння Ксюша. Хлопці здивовано переглянулись. Звичайно, вони не в курсі того, що сталося і подібна заява в їхніх очах виглядала більш, ніж дивною.

 — Ти сьогодні явно не в собі, сонце,— не впустив нагоди підколоти Максим.

 — Ще й як не в собі! — Ксюша вирішила непомітно змінити тему, щоб не виникало зайвих питань.  — Одна я маю за все переживати, відповідати за організаційні питання та думати за репутацію команди. Таке почуття, що перемога і взагалі  гра потрібні тільки мені. У Дена, як завжди, свої справи. Колись я вб'ю цього ідіота!

 — Не хвилюйся, він скоро прийде. — Микита простягнув Ксюші пляшку фанти. — Він завжди спізнюється, ти ж знаєш.

— У тому й річ, що я дуже добре його знаю! Цей телепень може взагалі не з'явитися, списавши на те, що у нього були справи важливіші. Він звик жити, не напружуючись і робити лише те, що хоче.

 — Ти нервова сьогодні. — Микита посміхнувся, намагаючись згладити її агресію. Інші хлопці заспокоїлися, зрозумівши, що все йде, як завжди, і Ксюші, як і раніше, не терпиться надавати Дену стусанів. Такий сценарій вони бачили частіше, ніж безпідставне занепокоєння.

 — Жінки у футболі — це пекло, — відразу зауважив Максим і осудливо похитав головою. — Може, тобі варто подумати, щоб перейти до команди підтримки?

 — Закрийся! — процідила крізь зуби Ксю, ледве стримуючись, щоб не надавати йому по шиї.  Макс демонстративно позіхнув і зобразив нудьгуючий вигляд.

— Його мобілка мовчить. Вимкнув, напевно.  — Микита вже втретє відвів телефон від вуха. Ксюша тихо вилаялася, так як хвилювалась і злилась водночас.

   Тим часом до них підійшло ще кілька учасників команди. На обличчях у всіх читалися лінь і байдужість. Ксюша сьорбнула трохи фанти, щоб заспокоїтися. Була б її воля, вона вже давно взяла б управління командою в свої руки, нехай навіть вона в ній єдина дівчина. Але, на жаль, Ксюша не мала великого авторитету серед гравців і до її голосу не дуже  прислухалися. Чого не скажеш про Дена, якого всі поважали, незважаючи на його пропуски. Ксюша відчайдушно вірила в те, що колись справедливість переможе і вона стане капітаном, втерши носа всім хлопцям.

   Виглядаючи друга, вона й не помітила, як до них підійшли троє підлітків, які явно не цікавилися футболом. Найактивніший — невисокий повненький хлопчина з яскраво-рудим волоссям, що стирчало догори, щось збуджено показував на планшеті нічого не розуміючим хлопцям з їхньої команди. Поруч з розгубленим виглядом стояла сусідка по кімнаті Ксюші — Марина та високий, трохи старший за інших хлопець в окулярах.

— В чому справа? — запитала Ксюша у новоприбулих. Чомусь їй було складно вникати в події після всього, що сьогодні сталося. Рудий ткнув пальцем у планшет:

 — Дивись!

  На великому чорному екрані світився якийсь напис. Ксюша протерла втомлені очі, щоб його розгледіти: «Увага!  Вам необхідно терміново знайти цих людей: Борис Клюєв, Максим Немідов, Ксенія Миронова, Марина Остапенко, Костянтин Земцев та Денис Коновалов. Подальша інформація після збору всіх учасників».

 — Це що таке? — не зрозуміла Ксюша, здивовано дивлячись на екран. Хлопець насупив ластовиний ніс і роздратовано пролепетав:

 — Я втомився всім розповідати одне й те саме! Просто скажи, хтось із людей у цьому списку тут є?

 — Миронова — це я.  Немідов он сидить і розглядає свої нігті. — Ксюша кивнула в бік Максима, який до новеньких не виявив жодного інтересу. — Остапенко стоїть поруч з тобою, а Коновалова десь чорти носять.

— Ну, Остапенко та Земцева я вже знайшов. — Хлопець помітно пожвавішав і змінив незадоволений вигляд на більш привітний. — Радий, що довгі пошуки добігають кінця. Весь табір поставив дибки, поки знайшов хоч когось. До речі, моє ім'я також є у цьому списку. Я – Борис Клюєв, можна просто Боря. Приємно познайомитися.

 — Прикольне прізвище, тобі підходить. — Максим встав на ноги і ліниво потягнувся. Невже зволив проявити увагу до гостей? — Планшет у тебе крутий, до речі. Я бачив такий у новинках інтернет-магазину .

   Хлопець вихопив комп'ютер із рук Борі і почав недбало крутити ним у різні боки.

— Зовсім страх загубив? — Ксюша відібрала апарат одним спритним рухом і повернула його рудоволосому господареві. — Не зважай на цього типа. Він любить скрізь сунути свій ніс.

  Відштовхнувши знову позіхаючого Макса, Ксюша стала ближче до Клюєва, щоб розглянути напис детальніше. Білява красуня Марина відразу взяла її під руку, ніби в пошуках захисту. У її величезних блакитних очах світилося щире здивування і навіть страх. Ксюша підбадьорливо їй кивнула і перевела погляд на високого чорнявого юнака в окулярах. Він стояв трохи далі Марини, ніяково перебираючи пальцями.

 — А ти, значить, Костянтин Земцев? — Ксю привітно посміхнулася, запрошуючи поглядом стати ближче. Він, як і Марина, ще не зовсім розумів, що відбувається, тому тримався тихо та стримано.

 — Можна просто Костя. Приємно познайомитися. — Юнак відразу простяг їй руку і навіть трохи присів. У нього була поведінка справжнього джентльмена з відточеними, трохи старомодними манерами. А ще Ксюша відзначила розумні темні очі та випрасувану сорочку з метеликом. До чого ж протилежність усім, хто тут є! Особливо Максу, який застосовує гарні манери лише з малознайомими дівчатами з метою зачарувати їх.

— То, може, ти поясниш, що означає цей запис?  — вирішила повернутися до ситуації Ксюша. Борис невпевнено почухав за вухом:

 — Якщо не помиляюся, тут не вистачає Дениса Коновалова? Потрібно зібрати всіх разом, і я розповім.

 — Слухай, ти нам тренування зриваєш!  — розлютилася Ксюша.  — Говори, в чому річ, інакше вилетиш звідси разом із Коноваловим, якщо він зволить прийти!

 — Добре-добре, — злякано відсторонився Боря. — Та тут і розповідати нема чого. Я, як завжди, грав на планшеті і раптово на екрані з'явився цей напис. Я думав, може вірус якийсь. Перезавантажував апарат, навіть батарею діставав — усе без толку. Напис світиться на екрані вже майже дві години. Тоді я зрозумів, що треба зробити все, як сказано. Тим більше тут є моє ім'я. Можливо, сам Генрі Волберг — творець «Вершини світу»  намагається зв'язатися зі мною. Адже я значусь у сотні найкращих гравців! — На кілька секунд Боря закотив очі і розплився у мрійливій посмішці. Ксюша ще раз подивилася на екран і задумалася:

 — Дивна ситуація, але особи реальні. Можливо, це правда вірус, але його точність насторожує.

— А може, це доля? Те, що ми з вами зустрілися за таких загадкових обставин, — кинувши глибокий погляд на небо, тихо простяг Максим і підморгнув Марині. Від двозначного натяку блондинка залилася рум’янцем і зніяковіло посміхнулася. Ксюша хотіла наступити йому на ногу, але останньої миті стрималася.

 — Єдиний вихід — знайти Дена. Можливо, тоді напис зникне. Але я за себе не ручаюся! — Ксюша подумки уявила, як її фанта стікає по волоссю та обличчю Дениса. Щоправда, разом із бажанням добре провчити друга за прогул в ній міцно осіло хвилювання за його стан. А ще ніяк не виходили з голови два таємничих незнайомця, яких вона зустріла півгодини тому. Чи можуть ці події бути пов'язані?

 — Він з хвилини на хвилину під'їде до головних воріт, — голосно сказав Микита, показуючи на телефон. Вочевидь, його завзятість принесла успіх, і він зміг додзвонитися до невідповідального капітана. — Ідіть і всі разом розберіться в цій загадці.  А я поки що пригляну за командою.

— Дякую, —  відповіла Ксюша і полегшено зітхнула: все з цим  телепнем нормально, просто вирішив злиняти, як завжди. — Ходімо! Час надерти Дену сраку! Точніше, вирішити ситуацію.

    Марина і Костя невпевнено перезирнулися, а Боря вмить пожвавішав і поквапився за Ксюшею. Максим спочатку вдав, що його це не стосується, але потім пішов слідом, вирішивши більше не злити Ксю. Коли вона в такому стані,  краще не переходити їй дорогу. Про це знав кожен хлопець у їхній команді, і навіть сам Денис побоювався суперечити їй.

    Біля головних воріт було тихо та безлюдно.  Жодних слідів ні сьогоднішніх спостерігачів, ні самого Дена, ні когось ще. Лише кілька запилених машин, що самотньо нудьгували на парковці вже не перший день. Трохи далі розкинулися пшеничне поле та пустельна траса, що вела до міста. Їхній табір знаходився за кілька кілометрів від столиці і служив чудовим місцем для відпочинку. Тут практично не зустрінеш сторонніх, крім сьогоднішніх гостей, звичайно. Навколо не було нічого, крім лісу, озер та полів, засіяних пшеницею та соняшниками.

   Ксюша втомлено притулилася до дерева і схрестила руки на грудях. Інші переступали з ноги на ногу і нетерпляче озиралися на всі боки. За кілька хвилин їхнього спільного проведення часу дівчина помітила симпатію, що зароджувалась між деякими. Стриманий і трохи сором'язливий Костя з цікавістю розглядав Марину та явно бентежився, постійно поправляючи окуляри. Блондинка намагалася вловити погляд Максима, який, втім, перестав її помічати. З гіркотою згадався початок їхньої історії зі Стасом. Той самий обмін поглядами, двозначні фрази, збентежені посмішки... Потім спілкування, сльози в подушку і перший поцілунок.  Невже її прекрасні мрії про вічне кохання приречені на провал?

   Раптом її думки перервав різкий звук гальм. Невдало зупинившись, дорогий джип утворив туман із пилу, від якого підлітки дружно закашлялися. Ксюша стиснула в руці фанту, згадавши свою злість.

 — Здорова, братва! Чим завдячую такій честі? — З машини не поспішаючи вийшов хлопець середнього зросту та спортивної статури. На ньому були потерті дорогі джинси та чорна жилетка з капюшоном, яку він натягнув майже на очі. Швидше за все, Денис розраховував непомітно проникнути на територію, щоб не спричинити проблем на свою голову. У тому, що він нікого не попереджав, їдучи з табору по своїх справах, Ксюша навіть не сумнівалася.

 — Ах, ти ж негідник! Я тобі покажу, де раки зимують! — Ксюша кинулася до нього, розраховуючи здійснити план із фантою, але Ден на льоту перехопив її руку і спритно вихопив напій:

 — І я радий тебе бачити, крихітко.

    Він сьорбнув ковток її фанти і підморгнув Максиму, який завжди був на його боці. Від такого нечуваного нахабства дівчина розвела руками. Мало того, що Денис ганяє на машині без прав і відому дорослих, так ще й спокійно їздить додому, наче йому, на відміну від всіх, це дозволено. За невідповідальне ставлення до тренувань з футболу навіть нагадувати немає сенсу — це, як виявилось, взагалі дрібниці. Деколи вона ненавиділа свого друга і щиро не розуміла, за що продовжує його терпіти. Часто Ден поводився, як типовий мажор: пропускав уроки, порушував правила, нікого не слухався та робив все, що хотів. А ще з дитинства любив хуліганити і не докладав жодних зусиль, щоб виправитися.