Глава 1. Сни та спостерігачі

Наші дні...

  Це повторилося знову...

   Надто тиха і похмура ніч, старий цвинтар із десятками напівзруйнованих могил, закинутий замок в обіймах темряви. Ліс, який, здавалося, пережив апокаліпсис і став притулком Диявола. Всюди панував дух смерті, страху і розпачу. Невидимий вир болю огортав усе як зовні, так і зсередини, наче став володарем навколишнього світу.

   Ден бачив це сотні разів, як тільки пірнав у морок сну. Сьогоднішня ніч не стала винятком і знову штовхнула його в прірву невидимого зла. Денис хотів заплющити очі, закрити вуха, сховатись у власній підсвідомості, але все було марно. Він знову стояв, як вкопаний, посеред гущі лісного покрову і вивчав поглядом вже знайомий зловісний пейзаж. Чорні сухі дерева пірнали верхівками в хмари і скрипіли, корячись волі вітру. Вони тягнули до нього свої криві тонесенькі гілки і нагадували монстрів з сотнею щупалців.

    Кисень просочився  запахом крові і роз'їдав  зсередини, як смертельна отрута. Темрява сліпила очі, лякала незрозумілими тінями навколо, які, здавалося, тільки чекають моменту, щоб напасти і розірвати на шматки. Маленька стежка вилася повз старі могили і губилася в пелені ночі. Вовче виття вдалині змішалося з якимось дивним звуком, схожим на хрип. Дену здавалося, що то шепіт: «Ну ж бо, йди до мене. Я розповім тобі казку на ніч, яка незабаром стане дійсністю. Хочеш послухати?"

   Денис відчув тиск у грудях та слабкість в ногах. Його тіло не слухалося і рухалося саме по собі вглиб хащі. Він хотів повернути назад, зникнути, розчиниться в повітрі — будь-що, тільки не бути в цьому проклятому місці. Навіть померти був готовий, аби стерти спогади про цей момент. 

   Із чорних згустків хмар винирнув місяць тьмяного неприродного кольору. Його зловіще сяйво ковзнуло за дерева і перемістило погляд Дена на замок. Занедбаний і величний, він так і кликав до себе, ніби хотів відкрити якусь важливу таємницю. Його архітектура захоплювала вишуканістю і красою, але при цьому виглядала похмуро і моторошно.

   Ступаючи вперед, Ден побачив вдалині фігуру дівчини в білій сукні з довгим волоссям, яким грав вітер. Вона, ніби примара, мигтіла між деревами і заливалася дзвінким сміхом. Грайливо манила до себе, і він слухняно крокував їй назустріч, як маріонетка в досвідчених руках ляльковода. Денис не хотів наближатися до неї, кожною своєю клітиною відчуваючи небезпеку. Чи може хотів?

— Ден, прокинься!  — ніби з потойбіччя пролунав знайомий голос, миттю зруйнувавши видіння.  Він ледве розплющив очі. Серце, здавалося, так і норовило вистрибнути з грудей. Навіть дихати стало важко. Хоча хіба це вперше?

 — Чого ж ти так кричиш?— протягнув Ден і спробував сісти. Голова вмить запаморочилась, погрожуючи знайомим болем у скронях. Вона завжди боліла після цього неодноразового кошмару.

 — Тобі знову снилися ті сни? — з тривогою спитала Наталка — його старша сестра. Вона, мабуть, тільки повернулася з побачення з її новим хлопцем і мала необачність пройти повз його кімнати.

 — Ти зараз про що? — одразу напружився Денис. Звідки вона дізналася? Це була тема, яку він ретельно приховував від близьких, щоб не хвилювати їх зайвий раз. Та й взагалі, він завжди свої проблеми вирішував самостійно.

— Про твої нічні кошмари, Дене! Якщо ти вважаєш, що ніхто нічого не помічає, то дуже помиляєшся. Я часто чую, як ти метушишся уві сні, щось бурмочеш під ніс, а часом навіть викрикуєш! — В очах Наталки читалася тривога.  — Що тобі сниться, а? Можеш вже відкрити цю всесвітню таємницю?

 — Нічого такого, вартого твоєї уваги, сестричко. Мабуть, перевтома...

 — Ну звісно ж! Ще скажи, що ти, як сусідський хлопчина, землю обробляв і тягар носив, — саркастично відповіла сестра. Дену справді не було від чого втомлюватися. Він виріс у багатій родині в найкращих умовах і навіть встиг влітку злітати на відпочинок у декілька країн. Відмовка так собі...

— Мама, між іншим, місця собі не знаходить. Хвилюється,— продовжила Наталка. — Ти вже місяць сам не свій. У дзеркало дивився? Можу поділитися тональним кремом — він добре маскує синці під очима. А взагалі, тобі треба до лікаря. Хтозна, що це за напасть заважає тобі спати. Болячок з мізками зараз безліч.

 — Ой, Нато, годі вже! Якось сам розберуся, дякую.  — Ден хотів, щоб вона якнайшвидше пішла. Ставало зле від подібної спостережливості. Тільки що з цим всім робити, він взагалі не уявляв.

 — Ну як знаєш. Але не кажи потім, що я тебе не попереджала. — Наталка показово розвернулася і вийшла з кімнати, грюкнувши дверима.

    Денис важко зітхнув і потер руками очі. Він, насправді, зовсім не хотів засинати, але тривале, ним же створене безсоння далося взнаки. До цього йому вдалося не спати два дні, але зараз чинити опір втомі вже не залишилось сил. Можливо, варто змінити тактику і замість того, щоб тікати від нічних жахів, спробувати в них розібратися? Для цього, звісно ж, потрібно більше сміливості і сили духу, чого йому зараз ой як не вистачало!

     Все почалося приблизно місяць тому. Після того, як Денис відсвяткував свій шістнадцятий день народження, почали відбуватися дивні речі. Насамперед, це, звичайно ж, сни: похмурі та моторошні, з однаковим сюжетом, наче хтось ганяв по колу стару кінострічку голлівудського жахіття. Варто було заплющити очі, як невидима безодня жаху тягла його за собою — в таємничий мертвий ліс з видом на цвинтар і занедбаний старовинний замок. А ще ця дівчина зі світлим волоссям, блідим обличчям та сріблястими, як сталь, очима. Вона здавалася навіть вродливою, якби не аура зла і жорстокості, що огортала весь її образ. А те, як вона дивилася на нього, як сміялася, як манила за собою... Всі ці жести були просякнуті отрутою, настроєм вбивці, яка ось-ось має розправитися з жертвою.

    Другий момент, який хвилював Дена не менше – манія переслідування. Він постійно відчував на собі погляди випадкових перехожих, які сканували кожен його крок. Ці люди стежили за ним здалеку, супроводжуючи довгою недоречною посмішкою. Вночі, підходячи до вікна, він помічав незнайомців, що стояли на ганку його будинку. Варто було підійти до дверей — вони зникали. Існувала ймовірність, що це ігри його стомленого розуму, але він не допускав цієї думки.

   Взагалі, Ден був хлопцем не з боязкого десятку. У класі його поважали і навіть побоювалися. Усі місцеві підліткові банди зважали на його думку і воліли не переходити дорогу. У віці до тринадцяти років Денис часто вступав у бійки і задирав інших хлопців, але згодом став стриманішим і добрішим. Як сказала його найкраща подруга Ксюша — набрався мізків. Чому зараз він став заручником усіх цих дивацтв, лишалося загадкою. Може це розплата за минулі гріхи? Чи якісь вищі сили порахували, що йому надто пощастило в цьому житті і вирішили додати трохи перцю?

   Ден  гучно видихнув і пішов у ванну кімнату, щоб вмитися. Щоправда, трохи захопився і просто підставив голову під холодний струмінь води. Потріпав мокрим волоссям, забруднивши бризками дзеркало, і витріщився на власне відображення. Вигляд, чесно кажучи, у нього так собі: на смаглявій шкірі кола під очима виглядали так, наче йому хтось добряче врізав. Довгий чуб спадав на очі, бо він з усією цією історією просто забув підстригтися. Губи бліді, стиснуті в тонку лінію, що ще більше підкреслювало його нервову напругу. Не дивно, що мама та сестра помітили зміни. Добре, що батько поїхав у відрядження та втратив можливість спостерігати за його проблемою. Він би точно не зрозумів і висміяв Дена за слабкість.

    Звук вхідного дзвінка змусив його підстрибнути. Коли він став таким лякливим? Підійшовши до столика та взявши телефон, Ден побачив знайомий номер його близького друга Максима. Про причину дзвінка навіть гадати не треба.

 — Я нікуди не піду, друже, навіть не проси.

 — Думаєш, я можу дзвонити вночі тільки для того, щоб витягти тебе на вечірки? Вузько мислиш, чуваче, я не настільки передбачуваний, — не розгубився з того боку товариш. На фоні, звичайно ж, лунала гучна музика.

 — І яка ж причина дзвінка?  — без інтересу уточнив Денис.

 — Ну, це... Приходь на вечірку до Коляна додому! — здався нарешті Макс. Ден закотив очі і приречено зітхнув.  — Ну, реально кажу: тут стільки гарненьких дівчат, слинки не збереш! Взяв би ще з собою Ксю. Їй також не зайве буде мізки провітрити. Занадто вредна стала.

— Вибачай, брате, але не сьогодні. Ще до табору їхати завтра... Не налаштований якось. — За подругу він відповідати не став. Було б справжнім дивом, якби Ксюша погодилась піти на якусь вечірку без нього. Нелюбов до подібних заходів у них була спільна, але Макс все не втрачав надії.

— Та нехай йому!  А коли ти нарешті налаштуєшся на стосунки?  Не можна думати лише про футбол. У твоєму віці будь-який нормальний пацан цікавиться питанням продовження роду.

 — Здалися мені твої дівки! У мене, крім них, проблем вистачає в житті.

 — Нудний ти зовсім. Але, як знаєш. Якщо раптом щось у лісі здохне, і ви обидва надумаєте, приходьте. Я тут до ранку.

    Друг поклав слухавку. Вже довгий час за Максимом закріпився титул головного красеня школи, і хлопець користувався ним, як міг. Про його любов до жіночої статі Ден завжди знав, але останнім часом це почало переходити всі межі. Здавалось, що на Макса раптово звалилася ціла купа гормональних змін, що спричинило нескінченні гулянки та зміни однієї дівчини на іншу. Маючи яскраву зовнішність і популярність, хлопець постійно перебував у стані хронічної закоханості, яка не обмежувалася конкретним числом дівчат. А ще він був трохи хворий своєю зовнішністю, що Дениса жахливо дратувало. «Як я виглядаю, у мене гарно укладене волосся, від мене приємно пахне?»  Після подібних питань хотілося надавати хлопцю добреньких стусанів, щоб прийшов до тями.

    Ден поклав телефон на столик і подивився у вікно. Спати більше не хотілося, як і йти на підозрілу вечірку. А ось прогулянка на самоті — це була досить-таки приваблива ідея. І нехай якийсь кретин надумає за ним спостерігати здалеку — начхати. Не на того напали!  Недовго думаючи, Денис швидко одягнув шорти та легку спортивну кофту і тихенько вислизнув з будинку.

    У повітрі стояв легкий аромат літньої ночі. Серпень цього року видався спекотним і сухим, але із заходом сонця землю ніжно огортала освіжаюча прохолода. Запах квітучої галявини тітки Олі та вологого після дощу асфальту навівав приємний спокій. Доглянуті зелені алейки їхнього багатого мікрорайону осявали ліхтарями і нічними підсвітками. Приємний вітерець розвіював втому і смуток, від чого всі проблеми здавались не такими серйозними. Ідеальний час порахувати зірки, послухати цвіркунів та логічно над усім подумати. Тим більше в його випадку, коли сну уникаєш навмисно і займаєшся самовпевненістю, що нічний відпочинок для слабаків.

    У голові раптом виникла нав'язлива ідея зателефонувати Ксюші та попросити її скласти компанію. Найкраща подруга жила в будинку навпроти, і всі роки була постійним супутником і спільником. Вони знали один одного майже напам'ять, тому хлопець не приховував від неї свою таємницю. Вона була єдиною з усіх, хто знав його проблему у всіх подробицях.

   Завтра на них чекав важливий день, тож навряд чи подруга спить. Весь його клас вирушає в літній табір на два тижні, де Ксюша зустріне хлопця, за яким божеволіє вже другий рік. Закохавшись у цього дивного типа, вона з крутої відірви, яка дасть фору будь-якому хлопцю, перетворилася на плаксиве дівча. Ось що за епідемія така? Двоє його найближчих друзів по вуха загрузли в любовних справах, а він, Ден, як і раніше, живе тільки футболом, скейтами, фехтуванням і своєю гітарою. А може й справді, спробувати замутити в таборі з якоюсь симпатичною кралею? Непорядок, же ж... Тяжко зітхнувши, він набрав знайомий номер.

— Алло.  — У трубці почувся трохи сонний голос. — Ден? Ти на годинник дивився?

 — Тільки не кажи, що спиш, мала. Я тут під твоїм вікном сиджу, сумую... Вийдеш? Є розмова.

 — Щоб тебе чорти з'їли, Дене! Я тільки-но лягла. Завтра підйом о шостій ранку, ти забув? А потім скаржишся на свої сни...

 — Та ти в воду дивишся, Ксю! Якраз про це я хотів з тобою поговорити... Та й взагалі, як такої чудової ночі можна думати про сон?  Макс он на тусовці в Коляна висить. Нас з тобою кликав, до речі.

 — Ага, вже зібрались і побігли,— з насмішкою відповіла подруга. — Цікаво, цей Казанова хоч колись вдома буває? Я б записала ці дати в червону книгу.