Глава 1. Сни

Наші дні...

Це повторилося знову...

Тиха і похмура ніч, старий цвинтар із десятками напівзруйнованих могил, закинутий замок в обіймах темряви. Ліс, який, здавалося, пережив апокаліпсис і став притулком Диявола. Всюди панував дух смерті, страху і розпачу. Невидимий вир болю огортав усе як зовні, так і зсередини, наче став володарем навколишнього світу.

Ден бачив це сотні разів, як тільки пірнав у морок сну. Сьогоднішня ніч не стала винятком і знову штовхнула його в прірву невидимого зла. Денис хотів заплющити очі, закрити вуха, сховатись у власній підсвідомості, але все було марно. Він знову стояв, як вкопаний, посеред гущі лісного покрову і вивчав поглядом вже знайомий зловісний пейзаж. Чорні сухі дерева пірнали верхівками в хмари і скрипіли, корячись волі вітру. Вони тягнули до нього свої криві тонесенькі гілки і нагадували монстрів з сотнею щупалців.

Кисень просочився  запахом крові і роз'їдав зсередини, як смертельна отрута. Темрява сліпила очі, лякала незрозумілими тінями навколо, які, здавалося, тільки чекають моменту, щоб напасти і розірвати на шматки. Маленька стежка вилася повз старі могили і губилася в пелені ночі. Вовче виття вдалині змішалося з якимось дивним звуком, схожим на хрип. Дену здавалося, що то шепіт: «Ну ж бо, йди до мене. Я розповім тобі казку на ніч, яка незабаром стане дійсністю. Хочеш послухати?»

Денис відчув тиск у грудях та слабкість в ногах. Його тіло не слухалося і рухалося саме по собі вглиб хащі. Він хотів повернути назад, зникнути, розчиниться в повітрі — будь-що, тільки не бути в цьому проклятому місці. Навіть померти був готовий, аби стерти спогади про цей момент.

Із чорних згустків хмар винирнув місяць тьмяного неприродного кольору. Його зловіще сяйво ковзнуло за дерева і перемістило погляд Дена на замок. Занедбаний і величний, він так і кликав до себе, ніби хотів відкрити якусь важливу таємницю. Його архітектура захоплювала вишуканістю і красою, але при цьому виглядала похмуро і моторошно.

Ступаючи вперед, Ден побачив вдалині фігуру дівчини в білій сукні з довгим волоссям, яким грав вітер. Вона, ніби примара, мигтіла між деревами і заливалася дзвінким сміхом. Грайливо манила до себе, і він слухняно крокував їй назустріч, як маріонетка в досвідчених руках ляльковода. Денис не хотів наближатися до неї, кожною своєю клітиною відчуваючи небезпеку. Чи може хотів?

— Ден, прокинься!  — ніби з потойбіччя пролунав знайомий голос, миттю зруйнувавши видіння.  Він ледве розплющив очі. Серце, здавалося, так і норовило вистрибнути з грудей. Навіть дихати стало важко. Хоча хіба це вперше?

— Чого ж ти так кричиш?— протягнув Ден і спробував сісти. Голова вмить запаморочилась, погрожуючи знайомим болем у скронях. Вона завжди боліла після цього неодноразового кошмару.

— Тобі знову снилися ті сни? — з тривогою спитала Наталка — його старша сестра. Вона, мабуть, тільки повернулася з побачення з її новим хлопцем і мала необачність пройти повз його кімнати.

 — Ти зараз про що? — одразу напружився Денис. Звідки вона дізналася? Це була тема, яку він ретельно приховував від близьких, щоб не хвилювати їх зайвий раз. Та й взагалі, він завжди свої проблеми вирішував самостійно.

— Про твої нічні кошмари, Дене! Якщо ти вважаєш, що ніхто нічого не помічає, то дуже помиляєшся. Я часто чую, як ти метушишся уві сні, щось бурмочеш під ніс, а часом навіть викрикуєш! — В очах Наталки читалася тривога. — Що тобі сниться, а? Можеш вже відкрити цю всесвітню таємницю?

— Нічого такого, вартого твоєї уваги, сестричко. Мабуть, перевтома...

— Ну звісно ж! Ще скажи, що ти, як сусідський хлопчина, землю обробляв і тягар носив, — саркастично відповіла сестра. Дену справді не було від чого втомлюватися. Він виріс у багатій родині в найкращих умовах і навіть встиг влітку злітати на відпочинок у декілька країн. Відмовка так собі...

— Мама, між іншим, місця собі не знаходить. Хвилюється,— продовжила Наталка. — Ти вже місяць сам не свій. У дзеркало дивився? Можу поділитися тональним кремом — він добре маскує синці під очима. А взагалі, тобі треба до лікаря. Хтозна, що це за напасть заважає тобі спати. Болячок з мізками зараз безліч.

— Ой, Нато, годі вже! Якось сам розберуся, дякую. — Ден хотів, щоб вона якнайшвидше пішла. Ставало зле від подібної спостережливості. Тільки що з цим всім робити, він взагалі не уявляв.

— Ну як знаєш. Але не кажи потім, що я тебе не попереджала. — Наталка показово розвернулася і вийшла з кімнати, грюкнувши дверима.

Денис важко зітхнув і потер руками очі. Він, насправді, зовсім не хотів засинати, але тривале, ним же створене безсоння далося взнаки. До цього йому вдалося не спати два дні, але зараз чинити опір втомі вже не залишилось сил. Можливо, варто змінити тактику і замість того, щоб тікати від нічних жахів, спробувати в них розібратися? Для цього, звісно ж, потрібно більше сміливості і сили духу, чого йому зараз ой як не вистачало!

Все почалося приблизно місяць тому. Після того, як Денис відсвяткував свій шістнадцятий день народження, почали відбуватися дивні речі. Насамперед, це, звичайно ж, сни: похмурі та моторошні, з однаковим сюжетом, наче хтось ганяв по колу стару кінострічку голлівудського жахіття. Варто було заплющити очі, як невидима безодня жаху тягла його за собою — в таємничий мертвий ліс з видом на цвинтар і занедбаний старовинний замок. А ще ця дівчина зі світлим волоссям, блідим обличчям та сріблястими, як сталь, очима. Вона здавалася навіть вродливою, якби не аура зла і жорстокості, що огортала весь її образ. А те, як вона дивилася на нього, як сміялася, як манила за собою... Всі ці жести були просякнуті отрутою, настроєм вбивці, яка ось-ось має розправитися з жертвою.

Другий момент, який хвилював Дена не менше – манія переслідування. Він постійно відчував на собі погляди випадкових перехожих, які сканували кожен його крок. Ці люди стежили за ним здалеку, супроводжуючи довгою недоречною посмішкою. Вночі, підходячи до вікна, він помічав незнайомців, що стояли на ганку його будинку. Варто було підійти до дверей — вони зникали. Існувала ймовірність, що це ігри його стомленого розуму, але він не допускав цієї думки.