Розділ 9

Шериф вийшов з машини і кинув сердитий погляд на своїх дочку та дружину. Його кулаки були міцно стиснуті. Він миттю переключився на суперника і кинув зневажливий погляд на Роя. Не відводячи очей, Ден сказав крізь зуби: «Швидко в машину, обидві».

Келлі підвелася і взяла дочку за руку. Вона знала, що в такі моменти Дена краще не провокувати. Але Вікторія обурилася і вирвала свою руку:

-Я нікуди не поїду, - пирхнула дівчина і відвернулася від Дена. Вона зробила пару ковтків кави, але почувши слова матері, нервово їх проковтнула.

-Мила, я прошу тебе, батько так сказав.

Кайл був уражений, як змінився погляд дівчини, як швидко вона послухалася. Мабуть, вона чула цю фразу не вперше, і точно знала, що краще підкоритися.

Рой підвівся і хотів заперечити, але його мудрий син зупинив порив батька. Поки Вікі спускалася, Кайл відвів Роя убік і тихо сказав:

-Вони – сім'я. Візьми себе в руки, тату! — хлопець був настільки переконливий, що Рою нічого іншого не залишилося, як послухатися його, - мені теж це не подобається, але ми не маємо права втручатися. Поки що… - сердито прошепотів Кайл. Останні слова миттєво відгукнулися в серці Роя. «Поки що».

Але, навіть спустившись, Вікторія відмовилася сідати до Дена в машину, і сівши у свою покликала мати з собою. Вона й гадки не мала, яким іноді жорстоким буває батько з її матір'ю, але інтуїтивно хотіла забрати її з собою.

Келлі заперечила. Вона підійшла до дочки і тихо прошепотіла:

-Не варто його злити, а то буде гірше, а поїду додому, - вона поцілувала дочку, повернулася і натягнуто посміхнулася до сімейства Девіс. Потім сіла в машину шерифа і зачинила дверцята. Мабуть, надто голосно, адже її чоловік повернувся на звук. Але, чи боялася Келлі його в цей момент? Ні. Вона лише сумно подивилася на дочку, яка саме від'їжджала від ганку. Нині її турбував не злий чоловік, а закохана дочка. Вікторія захопилася Кайлом, а цього не можна було припускати. І як би Ден не сердився, і які б слова він не говорив їй, дорогою додому, вона думала зовсім про інше.

Коли машина шерифа залишила подвір'я, Рой видихнув і сів на ганку. Глибоко в душі він знав, що син має рацію, і Ден має повне право контролювати життя своєї сім'ї. Ось тільки це жінка, яку він, Рой Девіс кохає і її дочка, яка явно ненавидить свого батька.

На мить Рою навіть стало шкода Дена. Якщо такі стосунки – це те, чим він пишається, що ж… «Тоді він, мабуть, ще більш нещасливий, ніж я» подумав містер Девіс. І якщо йому ще треба завоювати Келлі і зробити її щасливою, то Дену Сміту залишається лише одне: зробити все, для того, щоб її остаточно не втратити.

Але шериф Сміт не боявся суперника у цей момент. Нині йому здавалося – він майже переміг. Майже…

Він всю дорогу не зводив очей зі своєї дружини, намагаючись зрозуміти – на яке вразливе місце натиснути. Вікторія вже давно не живе з ними, і цей козир відпав. Можливо, він і знайшов би вразливе місце у своєї дружини, якби сам, як виявилося, не був глибоко поранений. І несподівано, для самого себе, він раптом розкрився:

-Невже ці двадцять років, які ми прожили разом, для тебе нічого не означають… – в розпачі прошепотів чоловік.

Це було не питання. Це була сумна констатація фактів, і Келлі навіть стало шкода Дена в цей момент.

-Ми давали клятви перед Господом, і я щиро старався! - Він з'їхав на узбіччя, зупинив машину і поклав голову на кермо, - я не вірю, що за ці двадцять років ти не була щаслива, - він повернув голову, і подивився на свою дружину, - невже наше життя - це одна суцільна брехня?!

І, несподівано для себе, Келлі відповіла:

-Я вже і не сподівалася, що ти колись це зрозумієш.

Існує думка, що у кожного є своя межа: межа відчаю, межа приниження, межа болю. Ден настільки загартував своє серце і свою волю, що навіть уявлення не мав, що має межу болю. Що колись хтось зможе зробити йому так боляче!  Йому здавалося, що навіть якщо Келлі зараз дістане ніж, і встромить йому глибоко в груди, це все одно буде не так боляче. Навіть якщо прокрутить цього ножа декілька разів в його грудях, розриваючи шкіру та ламаючи кістки, все одно буде не так боляче.

І в той момент, якби Ден був щирий зі своєю дружиною, він міг би легко виграти цей бій. Адже Келлі відчула, що була надто жорстока і пожалкувала в мить про свої слова. Але, Ден давно забув, що таке відвертість та щирість. Свій біль він миттю перетворив на злість, і потрібні, як йому здавалося, слова відразу знайшлися.

Ден хмикнув, і сів рівно. «Ця жінка вважає, що я так просто відступлю, так просто здамся». Він усміхнувся. Злою, підступною посмішкою. Він знову повернувся до свого звичного образу. І схилившись до дружини, спокійно сказав:

-Я не дам тобі розлучення, моя люба! І чим частіше ти бачитимешся з ним, тим нестерпніше буде твоє життя, обіцяю.

Потім він повернувся за кермо і наказав своїй жінці вийти з машини. Вона покорилася, і він, натиснувши на газ, поїхав геть, залишивши її на дорозі, за кілька кілометрів від дому. Келлі закрила обличчя руками і заплакала. Вона стояла і плакала, поки шум прибою заглушив її страждання. Вона не знала, що робити далі, але точно розуміла, що більше так жити не можна!

Того дня Ден Сміт був переконаний, що виграв цей бій. Він показав, хто тут головний, позначив свою владу, нагадав дружині про її місце, про її клятви. Він був грізний і владний, і був упевнений, що всім це зрозуміло. Одного містер Сміт не врахував, бо навіть не міг здогадатися, що таке станеться. Він був настільки захоплений своєю персоною, і тим, що колишня дівчина Роя Девіса, тепер його дружина. Він був упевнений, що Келлі боїться і поважає його настільки, що ніколи від нього не втече. Тим більше до того, хто покинув її двадцять років тому заради грошей та успіху. Він був надто самовпевнений і не врахував лише того, що ці двадцять років змінили всіх, не тільки Дена Сміта. І те, що сталося далеко від його очей, і здавалося неможливим у його запаленому мозку, нарешті розставило все по місцям.