Розділ 6

Того дня, коли Рой поїхав, серце Келлі зупинилося. Вона не тішила себе ілюзіями, що він повернеться. Не чекала на нього біля відчиненого вікна. Рой втік із провінції, шукаючи кращого життя. Він покинув її заради грошей та слави. Ця думка прийшла до дівчини через пару днів, коли вона поступово почала приходити в себе. Він покинув її.

Так, Келлі була дуже розуміючою, коли серце її хлопця розривалося від необхідності щось вирішувати. І коли після його пропозиції «поїхали зі мною», вона відповіла відмовою, все стало набагато простіше. Він їде підкорювати великі міста, вона залишається в Чатемі, і вчитиметься жити без нього.

Згодом розчарування і відчуття «кинутого кошеня» почало дедалі більше посилюватися. І через кілька тижнів після від'їзду Девіса ці почуття геть-начисто витіснили з серця Келлі все те тепло, яке вона зберігала для Роя.

Зовні дівчина знову стала такою ж веселою, життєрадісною та легкою. Вона знову почала ходити на вечірки, спілкуватися з друзями. Але в її серці відбувся неминучий переломний момент. Воно закрилося. Від болю, втрат і … кохання!

Іноді, сидячи під старим дубом біля ґанку, і говорячи по душах, Томмі Дж відчував її серце. Він розумів, що воно ще не замерзло остаточно. Але Келлі замкнула його на сотні замків і заборонила собі відчувати.

Коли Ден Сміт виявив наполегливість, Келлі була готова до цього. Тільки один Рой не помічав очевидного: Ден завжди був закоханий у його дівчину. І коли суперник сам пішов, Сміт почав діяти. Келлі розуміла, що це вдала партія: розумний, наполегливий, люблячий. Вона знала, що, вийшовши заміж на Дена, ніколи не буде ні в чому потребувати. І дізнавшись, що вагітна, вона лише прийняла неминуче.

Келлі так і не відкрила своє серце для Дена, він виявився цього недостойним. Він любив її, намагався робити щасливою. Але ніколи не питав, чи щаслива вона насправді, чи любить вона у відповідь. Для нього було важливо, що найкрасивіша дівчина міста – його. Що та, яку Рой Девіс вважав своєю, носить прізвище Сміт. Він любив її більше як трофей. І проживши з нею майже двадцять років, Ден навіть думки не припускав, що його дружина нещаслива.

Келлі Сміт вийшла з машини і вдихнула на повні груди.

Сьогодні вранці вона зустріла Томмі Дж. Він довго не дивився їй у вічі, намагаючись говорити рівно. Але Келлі і так все розуміла. Рой не просто в місті, він ще й збирається залишитися тут. Місіс Сміт не ставила запитань. Вона знала, що рано чи пізно це станеться. І після того, як Томмі Дж зізнався, що Рой усе знає, їй нічого більше не залишалося, як самій його відвідати.

Старий будинок Девісів не міг не навівати спогади! Вона не була тут пів життя, але пам'ятала все, начебто це було вчора. Біля входу в маєток майоріла чудова клумба, біля якої щодня клопотала місіс Девіс. А на ґанку, в кутку, стояло велике крісло-гойдалка. У ньому щодня, після полудня, сидів містер Девіс, з сигарою в руці. На столику біля крісла лежав свіжий випуск новин і стояла склянка гарного віскі. Келлі часто спостерігала цю картину, коли вони з Роєм приходили до нього додому на вечерю чи обід. Вона всією душею любила його батьків, і вони завжди відповідали їй тим самим.

Стукіт молотка заглушував усе в окрузі. Шум океану, крики чайок, нескінченні докори змученого серця. І Роя це влаштовувало!

Місіс Сміт увійшла на подвір'я і прислухалася. Десь у глибині двору хтось посилено стукав молотком. Серце жінки якось раптом стислося від болю. Хоча вона ще вранці домовилась із ним – без емоцій. Вся любов у минулому.

Але пройшовши через будинок у двір, і побачивши Роя, її серце знову застогнало від болю, як двадцять років тому.

Вона зробила крок назад. Ні, не можна відступати, і знову крок вперед. «Це все одно станеться. Як би я не благала, як би не просила! Він повернувся, і моє серце знову страждатиме… то навіщо відтягувати неминуче»? Келлі вийшла надвір і знову зупинилася. Ноги зрадливо підкошувалися. Тахікардія посилювалася, а новий крок ставав все важчими з кожною секундою.

"Злість, ось що ти зараз відчуваєш, дивлячись на нього", Келлі намагалася приборкати своє серце. Але воно безжально шепотіло його ім'я.

- Ти всіх здивував, Рой Девіс, - спокійно сказала місіс Сміт, ніби серце не виривалося з грудей. Вона обіцяла собі не піддаватися емоціям, і майже впоралася з цим.

Рой пустив молоток і застиг на місці. Цілих двадцять років його ім'я не звучало так солодко. Він забув, як вона ласкаво вимовляє ці три літери. Його змучене серце не могло не радіти від щастя... її голос звучав так ніжно. О, як він мріяв почути її знову!

Нехай лає його і дорікає, нехай кричить і ненавидить! Головне – чути її голос, знати, що вона знову поряд. Бачити її чарівні очі...

Рой набрався сміливості і обернувся до неї. Він був настільки здивований, що не зміг вимовити жодного слова. Здавалося, що час був не владний над його Келлі! Вона була так само прекрасна! Її чарівне обличчя він бачив уві сні майже щоночі! Він пам'ятав ніжність її губ, блиск її очей, чарівність її посмішки.

Але він схибив.

Вона давно вже не та Келлі, яку він покинув майже двадцять років тому. І ніжність її голосу - це була лише жалюгідна ілюзія його змученого серця.

Вона помітила, як він дивиться на неї. О Боже, за ці майже двадцять років ніхто так на неї не дивився, ніколи!  Всього за декілька секунд вона відчула себе такою бажаною, такою коханою. І її змучене серце шепотіло, «невже це можливо»!?