Частина LV. Пробудження

«Іноді одна пара відкритих очей повертає до життя цілий дім.»

Ніч була незвично тихою. Уперше за багато днів у кімнаті Лії не лунав поспіх, не брязкотіли ампули, не звучали короткі накази Марко. Монітори рівно відбивали серцевий ритм, крапельниця повільно відраховувала краплі, а за вікном шумів дощ.

Кай спав. Точніше, дрімав. Як завжди, сидячи на тому самому стільці біля її ліжка. Голова впала на край матраца. Рука так і залишилася лежати поруч із її долонею. Він навіть уві сні не відпускав її. Його пальці торкалися її долоні.

Лія повільно відкрила очі. Світ був дивним, розмитим, білим. Вона довго не могла зрозуміти, де знаходиться. Стеля. Світло. Незнайомий запах ліків. Повітря важко проходило крізь кисневу маску. Лія повільно моргнула. Спробувала зробити глибший вдих. Марно. Маска лише заважала. Вона ледве підняла руку. Пальці слухалися погано, наче були чужими. Довгими, важкими.

Вона торкнулася пластикової маски. Повільно, дуже повільно зсунула її вниз. Повітря одразу здалося холодним. Лія тихо вдихнула. Цього звуку вистачило щоб Кай різко прокинувся. Спочатку він навіть не зрозумів, що сталося. Потім побачив її. Очі. Відкриті, живі. Він завмер. Наче боявся кліпнути.

— Лія?

Вона ледве повернула голову. Подивилася на нього, дуже втомлено. І ледь помітно всміхнулася. У Кая просто перестало вистачати повітря.

— Господи…  — Прошепотів він.

Він підскочив так швидко, що стілець із гуркотом упав назад. Ліа прикрила очі від голосного звуку. Наступної миті, Кай вже стояв біля ліжка. Обережно взяв її обличчя в долоні. Наче боявся, що вона зникне. Поцілував лоб, очі, щоку, ніс. Потім її холодну руку. Ще раз. І ще.

— Ти… — Його голос зірвався. — Ти прокинулася…

Лія хотіла щось сказати. Але не змогла. Лише ледве стиснула його пальці. Цього було достатньо.

— МАРКО! — Голос Кая пролунав так голосно, що, здавалося, почув увесь будинок. — МАРКО!

За кілька секунд двері буквально відчинилися ударом. Марко. Він залетів немов шалений. За ним забігли ще двоє лікарів.

— Що сталося?! — Почав кричати Марко.

Кай навіть не міг говорити. Просто показав на Лію. Марко перевів погляд. І усміхнувся по-справжньому.

— Доброго ранку. — Тихо промовив він.

Лія ледве кліпнула. Марко швидко перевірив зіниці, пульс, дихання. Попросив її подивитися праворуч, потім ліворуч. Стиснути його пальці.

— Молодець… — Промовив він і обернувся до Кая. — Найстрашніше вже позаду. Видихай.

Кай заплющив очі. І вперше за багато днів заплакав. Не стримуючись, не соромлячись. Просто сперся лобом об край ліжка й мовчки плакав.

За хвилину про пробудження Лії знав увесь будинок. Першим у кімнату буквально влетів Дам, затинаючись об власні ноги.

— Вона… — Побачивши відкриті очі Лії, він різко замовк. — Ну нарешті… — Він швидко відвернувся. — Я зовсім не плачу.

— Ми бачимо. — Усміхнувся Рен, який уже стояв у дверях.

Хаято підійшов останнім. Не сказав нічого, лише поклав долоню їй на голову. І дуже тихо вимовив:

— З поверненням додому.

Лія заплющила очі лише на секунду. Від цього голосу стало спокійно та тепло. А всі тривоги зникли після одного дотику.

Хан зайшов пізніше. Він зачекав, поки всі трохи заспокояться. Кай вийшов до ванни і поки Ліа була сама, він впевнено зайшов до кімнати. Підійшов до ліжка, та довго мовчав. Ліа лежала з заплющеними очима, ніби відпочивала. Хан усміхнувся, коли побачив, як вона трохи зморщила ніс.

— Я радий, що ти все ж вирішила повернутися. — Тихо промовив Хан.

Лія відкрила очі та трохи важко повернула голову . Вона подивилася на нього спокійно, потім очі трохи розширилися. Ліа ворухнулася.

— Ти живий… — Тихо, важко промовила Ліа.

— Завдяки тобі.

Вона хотіла підвестися. Хан одразу поклав долоню їй на плече, змусивши лягти назад.

— Навіть не думай.

Лія тихо фиркнула, а Хан сів на стілець поруч з ліжком.

— Командуєш як Кай. Ви напевно знайшли спільну мову.

— Так. — Він усміхнувся. — Але, я прийшов сказати, що ми з Елізою йдемо.

Вона насилу повернула голову.

— Куди?

Хан мовчав кілька секунд. Потім чесно відповів:

— Не знаю.  Куди завгодно. Головне разом. Ми чекали лише одного. Коли ти відкриєш очі.

У кімнаті запала тиша. Саме в цей момент заговорив Шін, який стояв біля дверей.

— А навіщо кудись іти?

Хан повернувся до нього, а Ліа лише перевела погляд. Шін спокійно знизав плечима.

— Будинок великий. Кімнат вистачає. — Він подивився на Елізу, яка визирала з-за його ноги. — Думаю, дівчинка дуже засмутиться, якщо ви підете.

— Дуже! — Погодилася Еліза, киваючи головою.

— Залишайтеся. — Повторив Шін. — Поки не вирішите, що робити далі. Ніхто вас не жене.

Хан мовчав. Потім перевів погляд на сестру. Вона вже забігла до кімнати і міцно тримала його за руку.

— Можна? — Запитала вона підстрибуючи на місці.

Шін лише всміхнувся.

— Це вже і ваш дім теж.

Марко неочікувано голосно плеснув у долоні, стоячи в проході. Він оглянув всіх присутніх і твердо рушив по кімнаті.

— Усе. Свято закінчилося. — Усі незадоволено подивилися на нього. — Вона щойно прокинулася після критичного стану. Організм виснажений. Мозок повинен відпочивати. А ви тут скупчилися, щось говорите. Воно їй потрібно?

Він впевнено підійшов до ліжка, посунув рукою Хана, що встав на ноги і поправив ковдру Лії.

— Найближчі кілька днів вона майже весь час спатиме. Я про це подбаю. І не дам вам. — Марко замовк і оглянув Шіна, Хана та Елізу уважним поглядом. — Балакати з нею.

Лія незадоволено скривилася та поглянула на лікаря.

— Я не хочу…— Тихо протягнула Ліа.

— А я хочу, щоб ти жила.  — Вона хотіла заперечити. Але Марко вже усміхався. — Не хвилюйся. Цього разу сон це лікування. Так ти швидше встанеш на ноги. — Він обернувся до всіх.  — Даю п’ять хвилин. Не більше. Потім усі за двері. І дайте моїй пацієнтці нарешті нормально виспатися.